Жовтень видався неймовірно насиченим місяцем: пенсійна й медична реформи, мітинги під Верховною Радою, одразу кілька резонансних трагедій, справа Авакова. Журналістам було де розвернутися з маніпуляціями, і, повірте, вони розвернулися. Протягом одного місяця на телеканалах вийшло 275 «замовних сюжетів», себто на глядачів чекало по дев’ять таких повідомлень щодня (дивіться тут інфографіку та короткий підсумок моніторингу).

Головне, що засвідчив жовтень — це те, наскільки насправді залежні телеканали від політичної активності своїх власників. Медичну реформу критикували цілий рік і раптово перестали прямо в день ухвалення. «Інтер» поливав Арсена Авакова брудом три роки, але жодного разу не повідомив про «справу рюкзаків». Акцію «Велика політична реформа» лояльні до влади ЗМІ перетворили майже виключно на «сутички під Радою». А Раду регіонального розвитку — на піар державної верхівки. Крім того, на жаль, цього місяця додалося проблем і поза політикою, адже резонансні трагедії принесли в ефір українських новин елементи реаліті-шоу та самосуду.

Плітки в прямому ефірі, або Як нажитися на чужій біді

Жовтень, на жаль, видався місяцем багатим на резонансні трагічні події. ДТП в Харкові, вибух біля телеканалу «Еспресо», вбивство Аміни Окуєвої. Усі ці речі були сумними самі по собі, суму додавало і їх висвітлення в новинах. Розповідаючи про загибель людей, деякі телеканали («1+1» уже заслуговує на якусь антипремію) немов забули про свою інформаційну суть і перетворилися на примітивні реаліті-шоу: з кривавими кадрами та коментарями, масовими зйомками поховань та елементарними фактичними помилками.

Кров

«Тут люди раскиданы. Ничего хорошего, короче. Это, ребята, трупы», — це одна з перших фраз, що лунає в сюжеті телеканалу СТБ 19 жовтня про ДТП в Харкові. Її каже невідомий чоловік, знімаючи на камеру, власне, «трупи», що лежать на асфальті і стікають кров’ю. «Вікна-новини» транслюють запис без жодної ретуші, зате з фоновими криками.

Автомобіль «просто розчавив людей», люди «буквально розлітаються вулицею», — це вже коментарі від журналістів на «1+1». На екрані кадри аварії, коли машина врізається в натовп. Момент зіткнення показали в ефірі майже всі телеканали, «Україна» навіть двічі поспіль, удруге — з наближенням. Але «1+1» пішов іще далі й оприлюднив також кадри одразу після трагедії, зняті очевидцем на телефон: понівечені тіла, кров і дитячий плач.

«Пенсіонерка Людмила Ольшанська з чоловіком спробували було вийти з під'їзду, не змогли. Від побаченого не змогли», — а так на «1+1» 26 жовтня розповідають про наслідки вибуху під «Еспресо». До цього ми бачили красномовні записи трагедії з камер спостереження, їх теж коментує журналіст: «... Балу відкидає вибуховою хвилею. Важкопораненого Мосійчука відтягують вбік, Кушніра не чіпають. Він у вкрай важкому стані. Сержант помре за лічені хвилини у швидкій...»

Існує дві головних причини, чому етичні кодекси забороняють тележурналістам подавати в ефір подібні кадри та заяви. По-перше, більшість випусків новин виходить у час, коли їх можуть побачити діти чи інші категорії населення, у плани яких не входило дивитися на закривавлених людей. По-друге, це вияв неповаги: як до загиблих, так і до їх рідних, які навряд чи хочуть, аби мільйони людей бачили тіла їхніх близьких. (Більше про те, які стандарти порушили журналісти, читайте тут.)

Звісно, така «натуралістична» журналістика лоскоче нерви і приваблює глядачів, але нам чомусь здавалося, що це робота трилерів, а не випусків новин.

Помилки

При цьому, висвітлюючи різноманітні трагедії, телеканали припускаються помилок не лише у формі історій, а й у змісті.

СТБ та «Інтер» двічі розповідали про похорон Аміни Окуєвої, спочатку переплутавши його дату. Але це було не єдиною проблемою. 31 жовтня СТБ та ICTV відповідно заявили оце про буцімто справжнє ім’я жінки: «Аміна тут народилася — в Одесі, і звали її від народження Анастасією Нікіфоровою», «Вона народилася в Одесі у родині чеченця та полячки і отримала ім’я Наталя Нікіфорова». Джерел своєї інформації жоден із каналів не назвав, тож складно зрозуміти, чому їхня інформація різна. Складно зрозуміти також, чи хтось із них правий, адже першу публікацію з приводу «справжнього імені» Окуєвої ми знайшли на сайті «Оперативная линия», що точно не переконує в її достовірності. «1+1» узагалі заявляє, що жінка в коментарі для них спростовувала цю інформацію.

Помилки були й у висвітленні харківського ДТП: «Україна», «112» та «1+1» називали Олену Зайцеву винуватицею аварії до рішення профільної експертизи, а ICTV — взагалі вбивцею до рішення суду. Журналісти фактично займалися самоcудом, адже таким чином видавали версію звинувачення за істину й ігнорували думку адвокатів про те, що в ДТП, можливо, винен інший чоловік. Йому, до речі, за два з половиною тижні теж висунули підозру. Що для постійних глядачів, наприклад, ICTV мало би звучати досить дивно: Олена Зайцева «у ДТП вбила п'ятьох людей і шістьох покалічила», але підозру отримав також інший водій?

Схожа, але обернена ситуація, склалася з вибухом під «Еспресо». Якщо в харківській аварії учасники намагалися відвести від себе увагу, то тут нардеп від Радикальної партії Ігор Мосійчук намагався її привернути, всіляко доводячи, що саме він був ціллю замаху. Допомагав йому телеканал «Україна», що навіть обрізав задля цього коментар першого заступника прокурора Києва, де той називає три версії замаху на Мосійчука й потім заявляє, що слідство не відкидає й інші варіанти, наприклад, замах на політолога Балу. Другу частину глядачі «Сегодня» не чули.

Замість висновку

Загалом найбільше подібні сюжети схожі на плітки: вони розповідають про приватні, пікантні подробиці із життів причетних, роблять надмірний акцент на емоціях, частенько перебріхують окремі аспекти подій. І неминуче приваблюють слухачів, що й провокує їхню популярність серед журналістів.

Різниця лише в тому, що ці історії розповідають теленовини й роблять це для мільйонів своїх глядачів. Тож, по-перше, люди починають і без суду вважати підозрюваних вбивцями. По-друге, родини загиблих втрачають будь-яку приватність у своїх трагедіях.

Є тут і стратегічні прорахунки: якими би популярними не були пліткарі тепер, рано чи пізно до них усе одно починають ставитися як до пліткарів.

Світлове забруднення. Як «селебритіз» затьмарюють собою новини

У жовтні тележурналісти, здається, нарешті довели, що не всі у випусках новин знають сенс слова «новина». Деякі ЗМІ цього місяця настільки зациклилися на піарі «селебритіз», що проігнорували події, в яких ті брали участь. Наприклад, на Раді регіонального розвитку не розповідали про регіони, на нагородженні учасників «Ігор нескорених» — про учасників, на заході в рамках китайського проекту «Великий шовковий шлях» — про участь Китаю.

«Порошенко навіть став на коліна», «На коліні зі словами подяки», «Перед одним из них даже преклонил колено», — такі речення можна було почути в ефірі ICTV, «1+1» та «Інтера» про Президента, який, вручаючи нагороду учаснику «Ігор нескорених», став на коліно. Журналістам так припав до душі цей момент, що його виділяли інтонаційно і структурно: матеріали починалися / закінчувалися цим фактом. Говорив у сюжетах лише Президент, а от історій самих «нескорених» чи їхніх враження глядачі не почули.

Схожа історія спіткала й Марину Порошенко на телеканалі «Україна» 26 жовтня. Ведуча Анна Панова повідомила: «Марина Порошенко и посол Китая в Украине посетили киевский институт музыки имени Глиэра и передали ученикам новые скрипки и альты». Інтригує, правда? От тільки журналісти так нічого й не розповіли ні про сам захід, ні про те, що ж об’єднало його учасників. Виявляється, це було частиною проекту «Великий шовковий шлях», а самі інструменти — частиною колекції китайського майстра. Але в сюжеті цього не згадують і коментар там має тільки дружина Президента, до того ж абсолютно беззмістовний: «Я впевнена, що це крок не тільки для ще більшого розвитку одного із найкращих інститутів музики в Україні, але і на майбутнє створення музичного, культурного центру в Україні. На європейському рівні».

Ще раз перша леді відзначилася 12 жовтня на телеканалі ICTV, коли возила благодійну допомогу постраждалим після вибухів у Калинівці. Акцент, звісно, зробили на душевній доброті першої леді, а не історіях тих, хто втратив житло.

Але, мабуть, найяскравішим випадком ігнорування реальних подій стала Рада регіонального розвитку 24 жовтня в ефірі того ж ICTV. Справа в тому, що в сюжеті «Фактів» жодного разу не згадали ні про регіони, ні про їх розвиток. Та й «Ради» ніякої не було: Петро Порошенко та Юрій Луценко критикували своїх політичних опонентів, на той момент — мітингувальників під парламентом. Володимир Гройсман обіцяв знизити тиск на бізнес.

Подібні сюжети виглядають так, наче журналісти не розуміють сенсу слова «новина». Про всяк випадок нагадаємо: це нова, актуальна та суспільно важлива інформація. Якому з цих критеріїв відповідає сюжет про Марину Порошенко та впевненість у музичному майбутньому України на європейському рівні? Єдине, що є в такому повідомленні — це «селебритіз», але ж інколи їхня участь — не найголовніше в подіях. Глядачам, імовірно, значно цікавіше було би почути, чому китайські майстри раптом вирішили дарувати інструменти українським студентам.

Ми вже мовчимо про те, що людина, яка пройшла війну, опинилася в інвалідному візку та тріумфувала на міжнародних змаганнях, імовірно, значно цікавіша за ту, яка просто стала на коліно.

«Інтер» простив і відпустив Авакова

У серпні ми вже писали про те, як журналісти працюють іміджевими адвокатами для різних підозрюваних можновладців. У жовтні до списку їхніх клієнтів додалося також сімейство Авакових. Міністра своєрідно захищали на «1+1», «Україні», ICTV та... «Інтері».

«Інтер» і часто абсурдна критика Арсена Авакова — одна з найдавніших і найміцніших пар у сучасному чорному піарі. Разом вони пройшли через багато випробувань: захоплення Фейсбуком, підпал НІСу, трагедію у Княжичах, справу Пашинського. У їхніх стосунках ніколи не було побутовості: так, інколи «Інтер» повторював ті ж сюжети, але з часом завжди вигадував щось нове і здавалося, це триватиме вічно (принаймні, до виборів). Але, мабуть, так буває лише в казках, а не в українській політиці. Спочатку сайт «Подробностей» перестав звинувачувати міністра МВС у підпалі своєї студії новин, потім «Опозиційний блок» відмовився відправляти його у відставку, врешті-решт, «Інтер» не випустив жодного сюжету про арешт Олександра Авакова. Здається, це кінець. Але не потрібно сумувати, краще згадаймо, яким він був — найкращий і найабсурдніший чорний піар на телебаченні.

Бої замість реформ

Акція «Велика політична реформа» стала найгучнішим опозиційним заходом в Україні з часів Євромайдану: різноманітні топ-політики і громадські рухи серед організаторів, частково задоволені вимоги, реакція на найвищому державному рівні. От тільки деякі тележурналісти розповідали про акцію по-своєму, у форматі фронтових зведень із великої бійки.

На телеканалі «Україна» одразу, 17 жовтня, мітинг почали висвітлювати так: «...С самого утра к Раде пришли несколько политсил и большое количество тех, кто готов поддержать любые лозунги. Есть пострадавшие...» Подібні акценти телеканал витримував протягом усього місяця. Наприклад, 19 жовтня передають новину про озброєння в мітингувальників, 20 жовтня Президент каже про розхитування ситуації в державі, 24 жовтня Борис Колесников називає акцію «іграшковим Майданом» і так далі. Жодного разу «Сегодня» не назвали всіх учасників акції й не подали їхньої адекватної відповіді на критику.

Схожа ситуація і на ICTV: 17 та 18 жовтня «Факти» роблять акцент на сутичках і закликах Петра Порошенка до миру. 24 жовтня передають коментарі Президента і Генпрокурора з Ради регіонального розвитку, в яких ті критикують мітингувальників, закидаючи їм дестабілізацію держави, вигідну Кремлю.

«Інтер» скандалізує акцію, подаючи як головні новини з неї різноманітні курйози (головним чином, силового характеру) за участі топ-політиків і правоохоронців. Наприклад, 25 жовтня тут транслювали заяви про те, що люди з шевронами «Донбасу» під Радою — це звичайні «тітушки». Символічно звучить і початок сюжету телеканалу про перший же день акції 17 жовтня: «Усиленные полицейские посты на въездах в Киев, кордоны силовиков, блокирующее митингующих в правительственном квартале — Рада в окружении тысячи участников акции, а её председатель — в осаде своих же коллег. И многочисленные кулачные бои — били нардепы и были нардепов». У політичні матерії «Подробности» так і не заглиблювалися.

Проблема такого підходу не лише в тому, що тележурналісти вкотре публічно захищали владу від опозиції та опонентів-активістів — це сумна, але майже буденна проблема випусків новин. Річ ще й у тому, як саме телеканали це робили: розповідали про акцію як про послідовність локальних сутичок, ігноруючи сутнісну складову. Згадані журналісти не намагалися розібратися, чи є сенс у вимогах мітингувальників і, якщо так, що й хто саме заважає їх виконанню. Ці ЗМІ не цікавилися складом та перипетіями умовного «альянсу» учасників акції. Не подавали своїм глядачам інформації про те, як громадяни (адже там були і громадські організації) намагаються впливати на владу й наскільки успішно в них це виходить. Себто працювали на боці конкретної адміністрації, ігноруючи інших учасників подій та своїх глядачів.

Подібні тенденції небезпечні, адже якщо журналісти замовчують та нівелюють будь-які акції з намаганням вплинути на нинішню владу, вони фактично замовчують та нівелюють демократію в державі. Кому як не українцям знати, чого може досягти громадський протест. І як дивно потім виглядають телеканали, що відверто маніпулювали на захист влади.

Медицина та освіта: пост здав, пост прийняв

Жовтень пройшов в Україні під знаком реформ: парламент ухвалив пенсійний та медичний закони, у ПАРЄ тривало обговорення освітнього. Журналісти, звісно, маніпулювали навколо всіх цих тем, головним чином, передаючи в ефір вигідні окремим політикам заяви й цураючись слова «фактчекінг». А після їх ухвалення відбулися зміни: для медичної реформи критика припинилася, для освітньої — лише почалася.

Медичну реформу на телебаченні критикували довго й натхненно. ICTV розповідав про якісь уявні «медичні майдани» ще 30 січня. У червні, наприклад, міфи про медичну реформу поширювали «Інтер» та «Україна», зокрема, транслюючи залякування від політиків, що вже були спростовані МОЗ. Наприклад, 13 червня Олег Ляшко переконував в ефірі «Сегодня»: «Медична реформа — це кожний свій підхід має бути. Не просто закрили, скоротили чисельність ліжок, закрили лікарні, скоротили лікарів». Хоч у МОЗ заявляли, що не планують нічого закривати й нікого звільняти.

Загалом медицину критикували в лютому, березні, квітні, травні, червні, липні, серпні, вересні, жовтні. І ніхто не критикував її, коли реформу прийняли в парламенті. Себто «Інтер», звісно, подав сюжет про голосування дещо незбалансовано (в матеріалі було значно більше коментарів від критиків змін), але на тлі заяв про «медичний геноцид» це вже не страшно. Усі інші телеканали, зокрема «Україна» та ICTV, не подали взагалі ніякої негативної інформації про зміни, яким «протистояли» майже рік.

Подібна ситуація може свідчити про кілька речей, але всі вони негативні. Журналісти, наприклад, занадто ліниві, щоби шукати експертів і разом із ними аналізувати ризики змін для населення. Або ж критика медицини весь цей час була замовною, і після прийняття закону в ній зник сенс. У будь-якому разі, подаючи в ефір лише позитив про раніше критиковані зміни, тележурналісти виглядають підозріло й не виконують однієї зі своїх функцій — «публічного контролю» за діями влади. Себто конструктивної критики, яка має призвести до виявлення проблем та їх вирішення. Тим паче, що проблеми існують: деякі змінені правками частини документи критикувала сама в. о. міністра Уляна Супрун.

Із освітніми змінами ситуація була кардинально протилежною. Телеканали активно не критикувати Закон до прийняття, а Юрій Бойко не робив щодо нього по три заяви на тиждень. Зате коли документ потрапив під міжнародну критику, — почалося.

12 жовтня Парламентська асамблея Ради Європи прийняла резолюцію стосовно українського закону «Про освіту». «Інтер» почав готувати своїх глядачів до цього дня заздалегідь: дев’ятого, десятого та одинадцятого жовтня на телеканалі з’являлися представники «Опозиційного блоку», що критикували мовні нововведення. Найчастіше цим займалася Юлія Льовочкіна, щоправда, не від свого імені, а від імені всієї Асамблеї та, як наслідок незбалансованості сюжету, всієї України.

Наприклад, ось заява депутатки в «Подробностях» 9 жовтня: «Закон действительно вызывает серьезные опасения со стороны наших европейских коллег, потому что нарушает права национальных меньшинств в Украине». Себто для глядачів «Інтера» вся позиція Європи втілюється в коментарі про цю позицію від однієї заангажованої людини. Адже її партія не підтримала закон. Ба більше, в сюжеті про міжнародну політику Льовочкіна єдина, хто представляє думку України. І ця думка повністю підтримує негатив на адресу держави. Канал «Україна» розповідав про перипетії в ПАРЄ більш збалансовано, але 13 жовтня надав Борису Колесникову студійну платформу для критики й той скористався нею на повну: «оголтелый шовинизм», «пещерный подход», «предпоследний звонок для украинской власти» і так далі.

На початку листопада «Інтер» повернувся до критики освіти. Телеканал розповідав про протести працівників галузі, ігноруючи реакцію на їхні вимоги з боку влади, й передавав незбалансовані заяви політиків, які, судячи з усього, мало розуміються на тому, про що говорять. Наприклад, 2 листопада Юрій Бойко розповідав про чернівецьких учнів: «Хто хоче поступати в українські вузи, не мають жодних проблем, вчать українську також і поступають в українські вузи. І, взагалі, проблема надумана абсолютно...» Чернівецька область друга найгірша в Україні за результатами ЗНО.

Подібна ситуація із висвітленням освітньої реформи зрозуміла — «опозиціонери» просто приєдналися до здійнятої іншими бурі, тим паче, що мовне питання близьке їхнім телеканалам. І все ж методи ЗМІ та політиків викликають занепокоєння, адже подібними сюжетами з ПАРЄ «Інтер» змушує глядачів думати, що ті живуть у шовіністичній державі. А подібними сюжетами з Чернівців провокує в пересічних людей образу на владу, яка «вигадала» проблеми із ЗНО.

Замість шукати в реформах реальні мінуси, телеканали грають на емоціях та розкидаються популістськими заявами. Але виграють від цього лише рейтинги політиків.

***

Коротко підсумовуючи помилки та маніпуляції жовтня, можна дійти сумного висновку, що стосунки «журналіст — глядач» на сучасному українському телебаченні відповідають не моделі «виробник — споживач», а радше моделі «мисливець — здобич».

На подібні роздуми підштовхує те, як далеко випуски новин відходять від своєї суті, зводячи політичні акції до фізичних сутичок, замовчуючи гучні кримінальні справи і, звісно, перетворюючи трагедії на реаліті-шоу.

Телеканали немов «заманюють» глядачів, використовуючи проти них їхні «тваринні інстинкти» — жагу до гострих відчуттів, пікантних деталей, гучних скандалів. При цьому журналісти не надто переймаються, як подібні методи повпливають на інформаційну екологію суспільства і які наслідки матимуть для країни в цілому.

Коли ж «здобич» нарешті потрапляє на телеканал, її починають використовувати: як джерело рекламних надходжень, потенційний голос на виборах чи просто противника певних невигідних речей, зокрема, акцій під Верховною Радою.

У такій ситуації єдиним виходом бачиться лише зростання рівня загальної медіаграмотності, адже чим більше глядач знає про пастки, тим менша ймовірність у них потрапити.