Українські теле- та фотокореспонденти заявляють про те, що військові командири перешкоджають їхній професійній роботі в зоні бойових дій на сході України. Висвітлення війни - складне й неоднозначне завдання навіть для досвідченого репортера. Робота в зоні конфлікту має багато суворих правил, які військові нещодавно нагадали журналістам у спеціальному відеоролику. Причина пересторог керівництва армії зрозуміла - через непрофесіоналізм та незнання журналісти можуть поставити під загрозу життя та безпеку українських солдатів, дати козир ворогу. З іншого боку - недопущення репортерів до зйомок тих чи інших сюжетів загрожує викривленням правдивої картини війни.

У середу, 6 серпня, відомий український фотограф-документаліст Максим Дондюк, який нещодавно здобув головну нагороду конкурсу Ville de Perpignan Rémi Ochlik Award за свої фотографії з Майдану, написав на своїй сторінці в Facebook: «Сьогодні знову послали прямим текстом військові, ще й стрельнули в повітря, побачивши машину преси і нас з фотоапаратами, які вивантажувалися з неї».

За словами фотографа, прес-служба возить машиною журналістів, які беруть інтерв'ю у військових про вже минулі бої, а якщо спробувати відбитися від колони й почати самостійно шукати героїв для зйомки, в кращому випадку тебе проженуть, а в гіршому - оточать військовими й кілька годин з'ясовуватимуть, хто ти такий. Акредитація АТО не дає гарантій, що журналіст зможе щось знятиname="__DdeLink__414_352166357"> - керівництву підрозділів до неї байдуже.

«Все робиться так, щоб ти не побачив і не зняв нічого!!! Уже набридло, що українська армія наводить зброю в нашу сторону, а начальство АТО не дає можливості знімати навіть побутові моменти в таборі, не кажу вже про артилерію і звільнення міст. Думаю, що навіть якщо мобілізуватися в армію, мені не дадуть можливості знімати. Хоч я вже підключив настільки високі зв'язки, дав обіцянку не публікувати фото до зміни локацій або війни, не видавати позиції, жити з військовими в їхніх умовах. Оплачувати всі свої витрати самостійно і передавати фото для користування АТО. Україна не зможе побачити як українські військові захищали батьківщину, будуть тільки жахи з боку сепаратистів. Така проблема у кожного фотографа в зоні АТО», - написав фотожурналіст.

На подібні ситуації скаржиться на своїй сторінці у Facebook і журналіст телеканалу «1+1» Григорій Жигалов: «Поява журналістів на блок-пості (а крім як на блок-пости поки не виїжджали) викликає феєрверк емоцій - це не знімати, то не знімати, це не можна, і то теж заборонено. Доводиться довго танцювати з бубном або вирулювати на особистих знайомствах. Але як тільки хтось із бійців погоджується говорити на камеру, тут же волає в рацію голос - "Ніяких б*я інтерв'ю!" - При цьому хлопці з прес-центру АТО і раді б допомогти, але їх самих посилають прямим текстом».

«Загалом, поки тут вишукуєш крихти, з яких можна склеїти який-такий сюжет, російська пропаганда мовить 24 години на добу. Адже там добре знають цінність інформації. А у наших командирів / генералів взагалі є клепка в голові ?! Вони розуміють, до чого призводить їх феєрична тупість по відношенню до журналістів?» - обурюється телевізійник.

Щодо цієї проблеми в соцмережі виникла дискусія, до якої долучилися й інші журналісти. «Почитайте біографії фотографів Великої Вітчизняної. Всі вони були відряджені до політвідділу бойових підрозділів і роками там воювали. Та ж система роботи з фотографами була під час вторгнення США до Іраку. Для військових людей зрозумілі тільки системні рішення проблеми», - коментує ситуацію фотограф Валерій Милосердов.

Такої ж думки - відомий фотограф-документаліст Олександр Глядєлов, який знімав військові конфлікти в багатьох країнах. У бліц-інтерв'ю «Детектор медіа» він розповів про те, як працюють фотокори під час військових конфліктів в інших країнах, що все-таки можна зняти в зоні АТО і як варто спробувати вирішити суперечку між журналістами та керівництвом армії.

- Що ви думаєте стосовно ситуації, про яку повідомили журналісти?

- Скажу вам чесно, я хоч і не військовий фотодокументаліст, але мені доводилося знімати війни починаючи з 1992 року. Зараз я вперше опинився в ситуації, коли військовий конфлікт відбувається в моїй країні і мої руки зв'язані практично в усьому, що стосується висвітлення дій моєї держави, на боці якої я знаходжуся. Війна, яка йде - а це справді війна, а не АТО - буде, на жаль, значно краще зображена з боку супротивника: там вільно працюють і журналісти, і фотографи. А на українському боці ми можемо побачити тільки те, що нам хочуть показати. Причому не йдеться про те, що ми якісь шпигуни, які видаватимуть таємниці... Я два роки служив офіцером у режимних стратегічних військах і прекрасно розумію, що таке армія, які там закони і порядки.

Те, з чим ми стикаємося тут, нагадує засекречений режим наприкінці радянської доби. Причому саме пізню радянщину, бо під час Великої вітчизняної війни було вільніше. Ми знаємо, якою була Друга світової та Велика вітчизняна війна зокрема й тому, що її знімали фотографи та кінооператори з нашого радянського боку. Інакше б ми не побачили всіх цих документальних фільмів, не було б чим ілюструвати книжки про війну. Що б висіло на стінах музеїв ВВВ? А все, що нам вдається зняти зараз на сході України - це часто однакові сюжети, які всюди повторюються. А між тим ми ведемо визвольну війну, а це питання історії, яка відбувається саме зараз і саме тут, а ми не маємо можливості її зафіксувати - не лише для себе, а і для нащадків. Наші військові здійснюють подвиги, а ми не знаємо про це, і не дізнаємось їхніх облич... Це дуже несправедливо.

- На яких умовах журналісти працюють у зонах військових дій в інших країнах?

- Всі сучасні армії світу, як правило, відряджають («прикомандировывают») фотожурналіста до військового підрозділу, де ця людина виконує всі накази командира, слідує за підрозділом усюди, ділить цю долю з військовими... Тоді, звісно, в усіх них зникає відчуття, що це чужа людина. Бо коли все, так, як зараз - на позицію приїжджають свіженькі журналісти, вдягнені в літній одяг, які 10-15 хвилин познімали - і поїхали - це нікому не подобається. Інша справа, коли людина не вирізняється, їде в тій же бойовій машині, але робить свою справу.

Розкажу один випадок, коли мені (а я був боці забюрократизованої армії) вдалося-таки зняти багато. Це було в 1994 році - я знімав на південному фронті війну Вірменії та Азербайджану за Нагірний Карабах. Тоді можна було знімати тільки з одного боку. Я понад тиждень чекав допуску в зону бойових дій з боку прес-центру забюрократизованої азербайджанської армії. Коли таки отримав цей дозвіл, мені сказали, що це я ще мало чекав. Незважаючи на такий початок, мене буквально в першу ж ніч відправили у шпиталь, куди тільки-но почали звозити поранених з фронту. Я бачив роботу медиків повністю, бачив солдат, деякі з яких мужньо переносили поранення, деякі ні... А наступного дня я двічі був у польовому лазареті, куди прямо з поля бою заносять поранених - і мені дали там знімати. На Донбасі ж питаєш, просиш - і ніхто не дозволяє. Але тільки уявіть, як зараз працюють медики! Та чи хтось про це знає? Все активне населення зараз зайнялося допомогою армії, то чому ми, ті, хто фотографує, не може робити свою частину цієї справи? В цьому питання...

- А яке ставлення до фотожурналістів у добровольчих батальйонах?

- Там - повний контраст. Ти без проблем можеш жити з добровольцями, знімати їхню військову діяльність і побут. А показати військовий побут часом навіть важливіше - прості речі, елементарні побутові моменти - прання, гоління, харчування, якщо вони гарно відзняті - дуже цінні.

Виходить, що розказати правду про те, як наша країна воює, можна або тільки знімаючи у добровольців, або їздячи з волонтерами, які передають допомогу в бойові частини. Таким чином я теж уже знімав.

Мені не зрозуміло, чому керівництво армії позбавляє нас можливості розповісти про неї, про її зусилля і мужність. Нас сході воює багато людей під 50 років, хтось із них пішов добровольцем, когось мобілізували, і всі вони змогли залишити все: свої міста, родини, справи і піти під кулі. Це вражає.

- Який вихід може бути з цієї ситуації?

- Я був би радий, якби ця тема, про яку вчора (6 серпня. - ТК) написали хлопці, спричинила суспільну дискусію. Щоби сторони обговорили - як можна і як не можна працювати журналістом у зоні бойових дій в Україні. Дискусія могла би змінити думку керівників АТО. Але питання в тому, як зараз правильно цю дискусію провести, як сформулювати запит, який армія не могла би проігнорувати. Ми маємо отримати відповідь: або вони нічого нам не дають знімати, окрім того, на що самі покажуть пальцем, або якось змінять цю ситуацію і фотографи зможуть показати світу, що це війна.

«Детектор медіа» звернулася по коментар до речника АТО Олексія Дмитрашківського й запитала, чи правда, що журналісти не можуть вільно знімати не заборонені об'єкти. «Скоро там вже ніхто не буде працювати! Якщо ви мені ще раз подзвоните по цьому питанню, то більше не зможете сюди ані дзвонити, ані працювати тут», - емоційно відреагував він на наше запитання.

Суворість військових можна зрозуміти, адже, вочевидь, не всі журналісти й фотографи знають правила роботи людини з камерою в зоні конфлікту. Наприклад, не можна знімати номерні знаки, шеврони та загальні плани, на яких видно позиції військових підрозділів, ушкоджену військову техніку тощо. Інформація про назви батальйонів, переміщення українських військових та особовий склад підрозділів, озброєння, що є в їхньому розпорядженні, його модифікації та навіть дані про забезпечення силовиків журналісти не повинні оприлюднювати.

Проте варто зазначити, що заборона знімати і заборона оприлюднювати інформацію - це різні речі. Українським репортерам украй важливо мати змогу зафіксувати події, які ввійдуть в історію, і людей, які щодня її творять, а отже, вони повинні мати змогу працювати поруч із армією. А визначати, чи не нашкодить оприлюднення відзнятих фотографій чи відео військовим операціям української армії, мають, вочевидь, експерти.

Порушена тема, без сумніву, вимагає широкої дискусії, і вже не в соціальних мережах, а шляхом реального діалогу керівництва армії та медіаорганізацій. «Детектор медіа» переконана, що компроміс можливий і - вкрай необхідний.

Фото - club-shokolad.com