Обізнані люди кажуть, що час універсальних телеканалів минув – прийшла пора нішевих. У 2006 році на українському телеринку з’явились чотири нішеві канали. Це канал новин «24», що перебуває під контролем мера Львова Андрія Садового; створений на базі «Заграви» ТВ-1/«Перший діловий канал», власником якого вважають депутата-«регіонала» Ігоря Шкірю; створені на базі ТОВ «Гравіс» канали «Кіно» та «Сіті» (київські 7 та 35 канали), мажоритарним акціонером яких є компанія Central European Media Enterprises.

Спокійно пережили 2006 рік СТБ, ICTV і Новий канал, де не відбулось жодних значних ротацій, окрім переходу головного редактора інформаційної служби ICTV Олександра Семирядченка на роботу на Бан

кову. Призначений на початку 2006-го заступником президента каналу СТБ з інформаційного мовлення Олексій Мустафін за рік зробив із «Вікон» одну з найкращих інформаційних служб українського телебачення. Оксана Панасівська стала генеральним продюсером Нового каналу.

Президентом Національної телекомпанії України, всупереч наполегливим чуткам (зокрема, про можливе повернення Олександра Савенка), залишився Віталій Докаленко. Поки політики не можуть домовитись про персональний склад Громадських рад, що мають пропонувати кандидатуру президента НТКУ, Докаленко може бути спокійним за своє крісло... А громадськість – певною, що до створення Суспільного телебачення ще далеко. Директор ТВО «Новини» Денис Іванеско став прес-секретарем Прем’єр-міністра Віктора Януковича та керівником прес-служби Кабміну, а його місце на Першому посів Ігор Федорів, колишній випусковий редактор «1+1». Колишній віце-президент з інформаційного мовлення, а згодом ведучий новин Олег Панюта знайшов собі краще застосування на «Інтері», де було запущено інформаційно-розважальний проект «Ранок з «Інтером», ведучим і керівником якого він став; щоправда, у світлі останніх подій на каналі невідомо, що буде з «Ранком» і понад 80 його працівниками. Юлія Бориско, ведуча новин і чи не найяскравіше обличчя оновленого командою Тараса Стецьківа і Андрія Шевченка Першого каналу, пішла в декретну відпустку й народила сина.

Канал «Україна», можливо, вже в 2007-2008 роках перебереться з рідного Донецька до Києва, де на вулиці Багговутівській зводять 7-поверхову будівлю майбутнього офісу. Ймовірно, переїзд ознаменується оновленням топ-менеджменту каналу, і старозавітний гендиректор Геннадій Кандауров залишиться, наприклад, керувати донецьким корпунктом. Наразі ж відбувся ребрендинг «України», внаслідок якого «провінційний» логотип каналу змінив дещо модерніший.

«Тоніс» наближається до перезапуску, обіцяного в рамках створення холдингу «МедіаДім», головним інвестором якого є Володимир Костерін. 3 лютого правління каналу очолив президент компанії «МедіаДім» Микола Княжицький, шеф-редактором став Дмитро Тузов, шеф-редактором інформаційної служби – Артем Шевченко.

Канал КРТ («Київська Русь») готується до зміни формату, в результаті якої має перетворитись на «пізнавальний»; на ньому з’являться інформаційно-культурологічно-пізнавально-розважальні прямі денні ефіри. Також власники православного каналу планують запустити новий телевізійний проект, але не на основі КРТ, а паралельно з ним. Тим часом канал судиться з Нацрадою за 36 ефірних частот, отримавши які, зможе претендувати на статус загальнонаціонального ефірного каналу.

Незрозумілою залишається ситуація з власністю каналу «ТЕТ», який щойно відсвяткував свою 15-ту річницю. Прес-служба телекомпанії гнівно спростувала твердження «Української правди», що брати Суркіси, які контролювали «ТЕТ», продали його за $110 млн. Ігореві Коломойському. Однак і назвати реальних людей, які контролюють канал сьогодні, прес-служба не змогла; тим часом у медійних колах ширяться чутки, що угода між Суркісами й Коломойським чи то вже відбулась, чи ось-ось відбудеться.

К-1, К-2 → «Інтер»: Пташенята повертаються в гніздо

Відтоді, як у вересні 2005 року екс-міністр уряду Януковича і акціонер російської промислової групи Evraz Валерій Хорошковський придбав 61% акцій АОЗТ «Українська незалежна телевізійна корпорація», у ЗМІ кілька разів поширювались чутки щодо перепродажу «Інтера». 6 грудня 2006 року «Українська правда» повідомила, що Хорошковський «готовий продати свої телевізійні медіа, але немає людини, яка заплатить за них мільярд доларів. Переговори про продаж «Інтера» Рінату Ахметову закінчились нічим через нереально високу заявлену вартість». Тож коли 11 грудня Президент своїм указом призначив Валерія Хорошковського першим заступником секретаря Ради національної безпеки і оборони України і того самого дня Валерій Іванович був звільнений з посади голови Наглядової ради АОЗТ «УНТК», у медійному середовищі  з’явились цілком логічні припущення щодо продажу, чи то пак, продажу-обміну. За версією, яка виходила з досить поінформованих джерел, високий пост в РНБОУ міг бути частиною оплати за «Інтер», що переходив до «Індустріального Союзу Донбасу» – корпорації, співзасновник якої Віталій Гайдук з 10 жовтня очолює Раду нацбезпеки. Незважаючи на спростування цих чуток особисто Гайдуком, лише наприкінці грудня стало зрозуміло, що «Інтер» залишився під контролем Хорошковського.

Повернення головного акціонера каналу в українську політику ознаменувалось для «Інтера» змінами у складі топ-менеджменту. Команда, призначена Хорошковським після придбання каналу наприкінці 2005-го – на початку 2006-го, не протрималась повного року. Акціонер рекламної компанії Atlantic Group Сергій Старицький, який очолив правління «УНТК» у грудні 2005 року, 14 грудня 2006-го пішов у відпустку з подальшим звільненням, відмовившись від будь-яких коментарів із цього приводу. Замість Старицького на посаду голови правління було призначено Сергія Созановського, співвласника адвокатської контори «Коннов і Созановський». У минулому Созановський був правою рукою Ігоря Плужникова – покійного власника 61% акцій «Інтера», що їх викупив Валерій Хорошковський, – входив до складу правління «УНТК» і, за неофіційною інформацію, неформально керував каналом. З приходом Хорошковського у 2005-му Созановський був виведений із складу правління, але зв’язків із каналом не поривав – його контора залишилась партнером «Інтера», і він представляв на каналі інтереси вдови Плужникова Світлани, що залишила за собою 10% акцій.

Колишній головний режисер і продюсер російської компанії «А-Медиа» Леонід Мазор, призначений генеральним продюсером «Інтера» у березні 2006 року, після завершення терміну контракту повернувся до Москви. Його місце посіла Ганна Безлюдна, яка з 2005 року працювала генеральним директором ЗАТ «Українська медійна компанія», засновника каналів К1 і К2, і генпродюсером цих каналів. У 1997–2001 роках Безлюдна вже працювала на «Інтері» шеф-редактором інформаційно-аналітичної служби.

Безлюдна, закликана на «Інтер» як кризовий менеджер, забрала з собою частину людей з К1. Головний редактор К1 Антон Нікітін очолив інформаційно-аналітичну службу, звідки наприкінці 2006 року «з особистих причин» звільнився Максим Карижський, права рука члена правління «УНТК» Володимира Грановського. Ірина Іонова та Сергій Лук’янець стали, відповідно, головним режисером і головним оператором «Інтера» (на К1 вони мали такі самі посади). Перейшли на «Інтер» також двоє випускових і низка журналістів служби новин.

16 січня стало відомо, що «осиротілі» К1 і К2, а також третій канал Дмитра Фірташа – «Мегаспорт» – бере в управління «Інтер». Про це «ТК» повідомив Володимир Грабовський, за словами якого, ця угода не дозволить К1 «засохнути» після відходу Безлюдної та її команди і буде взаємовигідною як для К1, К2 і «Мегаспорту», так і для «Інтера». Водночас, на думку, висловлену джерелом «ТК» на каналі, призначення генеральним директором «Української медійної компанії» Андрія Долгопятова може бути свідченням намірів власника продати К1 і К2. Інтерес до каналів, незважаючи на проблеми з «Волею», раніше виявляв Валерій Хорошковський, який не приховує своєї зацікавленості в розширенні медіахолдингу (на сьогодні до нього належать «Інтер», «Інтер+», Enter-music та Enter-film). Наразі невідомо, чи справді Дмитро Фірташ готовий, як писала «Українська Правда», продати чи обміняти неприбуткові й не вельми успішні К1 і К2, проте зрозуміло, що покупцеві доведеться відразу вирішувати проблему із проникненням каналів у кабельні мережі та шукати гідну заміну Ганні Безлюдній – одному з найкращих медіа-менеджерів України, що збудувала К1 і К2 «під себе».

Перші ж рішення нового складу Правління «УНТК» - про часткову невиплату зарплатні, закриття та переформатування низки проектів та звільнення деяких працівників каналу – у січні 2007 року спричинили чи не найбільший трудовий конфлікт в історії українського телебачення (детальніше про це див. у розділі «Новини»). Конфлікт був вирішений завдяки особистому втручанню Валерія Хорошковського, який пішов назустріч колективу та пообіцяв задовольнити більшість вимог «інтерівців», але  відмовився виконувати лише одну, та, либонь, ключову – щодо відставки Безлюдної та Созановського. Декілька «інтерівців», незадоволені умовами капітуляції колективу, вже звільнилися, багато інших розглядають таку можливість, а безкомпромісний і різкий управлінський стиль Безлюдної є запорукою того, що спокій на каналі навряд чи встановиться в найближчому майбутньому.

«Інтер» → НТН, НТН → «1+1»: Взаємоневигідний обмін

Власник каналу НТН Едуард Прутнік, призначений 14 вересня 2006 року головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, стверджує, що «продав свій пакет акцій і до НТН не має жодного стосунку»; підтверджує це й ген директор каналу Олександр Ільяшенко, заявляючи, що узгоджує плани розвитку каналу з керівником компанії «Капіталінвест» Олегом Рубцовим. Проте працівники каналу вважають, що фактичним власником каналу є «та сама особа, що й раніше».

Наприкінці листопада 2006 року стало відомо, що через незгоду з політикою власників щодо зміни формату мовлення каналу звільнилась головний редактор Наталія Катеринчук. Згодом виявилось, що пані Катеринчук не влаштовувало не лише збільшення кількості розважальних програм, які вона вважала «неформатними» для НТН, але й скорочення новин та запровадження цензури. У розповідях працівників каналу фігурував такий собі Олександр Пилипець, колишній ведучий агітпропівської програми «Народна платформа» на «Інтері», який начебто намагався від імені засновників курувати новини НТН та впливати на редакційну політику.

Колектив НТН виявив готовність відстоювати переважно інформаційну спрямованість каналу, і на зборах було вирішено вимагати від менеджменту організувати зустріч із власниками. 28 листопада на зустрічі топ-менеджменту та представника «Капіталінвесту» з колективом відбулося представлення нового головного редактора – колишньої випускової «Інтера» Ірини Міліневської.

Прихід Олександра Пилипця на канал лобіював Олексій Семенов, призначений генпродюсером НТН не без допомоги Ігоря Чабана, довіреної особи Прутніка, політтехнолога та колишнього керівника піар- та прес-служби каналу «Інтер». За їхнього сприяння у 2006 році на НТН прийшли ще декілька «інтерівців»: колишній начальник фінансового відділу Лідія Пархоменко, колишній керівник відділу комерційного супроводження проектів Сергій Котенко та інші. Наскільки відомо «ТК», згодом стосунки між Семеновим та Чабаном зіпсувались. Тим часом, на думку експертів, нерозуміння «варягами» з «Інтера», і Семеновим зокрема, різниці між програмною політикою, рекламними та маркетинговими стратегіями каналу першого ешелону («Інтер») та третього (НТН) призвело до невдалих намагань «зробити з НТН ще один «Інтер» за відсутності достатніх організаційних і фінансових ресурсів. З «семеновщиною» на каналі топ-менеджмент вирішив боротись радикальним шляхом: 15 січня 2006 року стало відомо про зміну сітки мовлення, внаслідок якої розважальні програми, що не виправдали покладених на них сподівань (зокрема, «Красуні» з Неллі Уваровою), зникли з ефіру. Першим заступником генерального директора каналу став Гліб Корнілов, який з жовтня 2006 обіймав посаду заступника гендиректора НТН, а у 1999–2003 роках був віце-президентом СТБ. Семенов, із яким не продовжили контракт, звільнив кабінет генпродюсера, та заміни йому поки що не знайшли.

Наслідком конфлікту на НТН стало звільнення низки журналістів, частина яких пішла второваним Володимиром Карташковим, колишнім радником гендиректора та творцем новин на НТН, шляхом – на «1+1». Зокрема, ведучим нічних випусків «ТСН» незабаром стане Віталій Гайдукевич, якого експерти називають одним із найкращих у своєму жанрі на вітчизняному телебаченні; на денні випуски прийде Ілона Довгань. У новинах «1+1» уже працює низка колишніх НТНівців. Їхній специфічний стиль уже спричинив внутрішній конфлікт у колективі «ТСН»: старі «теесенщики» вважають, що «ентеенщики» істотно опустили планку якості новин...

«1+1»: Роднянський готується до останньої битви

Судова війна за «Студію «1+1» між її засновником Олександром Роднянським та співвласником групи «Приват» Ігорем Коломойським триває з жовтня 2005 року. Нагадаємо, Ігор Коломойський вважає, що придбав у Олександра Роднянського та Бориса Фуксмана 70% акцій «Студії «1+1», тоді як останній стверджує, що ніяких акцій Коломойському не продавав. Зустріч, що відбулась 21 червня 2005 року в Женеві за участю Роднянського, його партнера Бориса Фуксмана, Ігоря Коломойського та першого заступника голови правління «Приватбанку» Тимура Новикова, сторони трактують по-різному. Протягом року вони озвучили чимало дивних і суперечливих версій; остання полягала в тому, що Роднянський і Фуксман продали свої частки «1+1» за $40 млн. ще 2004 року, а на зустрічі в Женеві йшлося лише про подальший розвиток каналу – власності Коломойського та компанії СМЕ, яка володіє 60% акцій. Зі свого боку, Олександр Роднянський робить усе, аби представити громадськості претензії Коломойського черговою спробою рейдерського захоплення, якими славиться група «Приват».

До касаційної інстанції сторони підійшли з рахунком 1:1. Перше рішення було ухвалено суддею Печерського райсуду Горяйновим на користь Коломойського, друге – суддею Апеляційного суду міста Києва Гончаром на користь Роднянського. Тепер Ігор Коломойський має лише один шанс отримати жадані 40% (чи 70%?) каналу – виграти справу у Верховному суді. Касаційну скаргу було подано ще в листопаді. 11 грудня 2006 року суд відкрив провадження у цій справі і встановив термін, у який приймаються заперечення, до 1 лютого 2007 року. Невідомо, коли саме розглядатиметься справа. Та експерти не виключають, що врешті-решт результатом тяганини стане мирова угода. До того ж, СМЕ зараз досить активно співпрацює із Олександром Третьяковим – партнером Ігоря Коломойського та співвласником каналів «Сіті» та «Кіно».

Тим часом на «плюсах» відбулась реструктуризація управління інформаційно-політичного мовлення, спрямована на створення «плоскої ієрархії», коли адміністративне штатне підпорядкування приводиться у відповідність до функціонального. Інформаційну службу «ТСН» та суспільно-політичні програми об’єднано у Дирекцію інформаційного та суспільно-політичного мовлення. Функція планування зйомок буде передана спеціально створеному для цього секретаріату, який очолила екс-шеф-редактор «ТСН» Олена Несміян. 19 січня було представлено нового керівника відділу випускових редакторів та ведучих, викладача Інституту журналістики КНУ Миколу Недопитанського. За обов’язками ця посада приблизно відповідає колишній посаді шеф-редактора.

Також на каналі відбулися певні внутрішні кадрові перестановки у програмному відділі, відділі закупівель та кіноредакції. Програмним директором «Студії «1+1» призначено Дарію Фіалко, а програмним менеджером – Владислава Свинченка. Іван Букрєєв очолив відділ стратегічних закупівель прав на формати програм та прав у Інтернеті; також його обов’язком залишатиметься робота з голлівудськими мейджорами. Закупівлями програмного продукту на ринках України та СНД займатиметься менеджер із закупівель Дарина Жукова. Кіноредакцію очолив Олексій Сахалтуєв, а менеджером із кінопоказу став Олег Рой.

Вдався «плюсам» трансфер володарки «Телетріумфу» у номінації «Ведучий інформаційної програми» Ірини Ванникової – 29 вересня вона стала прес-секретарем Президента України. Колишньому генпродюсерові каналу Ользі Герасим’юк непогано ведеться як у новій ролі народного депутата, так і у перевіреній ролі ведучої ток-шоу «Без табу». Повернення програми «Епіцентр» В’ячеслава Піховшека так і не стало справжнім скандалом.

5 канал затягує пасок і зализує рани

Це був важкий рік для 5 каналу. Його покинули яскраві обличчя – Роман Скрипін і Наталія Мосейчук. Створення «Громадської ради», про яке було урочисто оголошено на прес-конференції 5 жовтня, виявилось порожнім пшиком – новостворений орган, що мав би наглядати за редакційною політикою каналу, не працює. До вдруге підписаних у той день документів медіаюристи мають багато запитань, стверджуючи, що вони не мають юридичної сили. «Початок нового етапу» в житті 5 каналу виявився невдалою піар-акцією.

Призначення шеф-редактором вихідця з «Радіо Свобода» Олександра Народецького, літньої і не досить обізнаної на специфіці телебачення людини, було очевидним прорахунком топ-менеджменту. Не вписавшись у колектив, Народецький налаштував підлеглих проти себе й навіть створив ситуацію, дуже близьку до цензури. Наприкінці жовтня внаслідок конфлікту, що виник між менеджментом (знов-таки, в особі Народецького) й частиною колективу через спробу звільнити випускового редактора, з каналу пішов шеф-редактор новин Михайло Кукін.

5 канал втрачає рейтинги й переживає фінансову скруту. Озвучені на горе-прес-конференції наміри відкрити постійні корпункти в Москві та Вашингтоні так і залишились словами. У грудні стало відомо про намір керівництва каналу скоротити шість із дев’яти корпунктів у регіонах України, залишивши лише ті, що мають ПТС, та співпрацювати з кореспондентами на гонорарній основі. Незадоволені власкори виклали претензії у відкритому листі, а 10 січня відбулась їхня зустріч із менеджментом. Кореспондентам було запропоновано зареєструватись як суб’єктам підприємницької діяльності, що має оптимізувати розрахунки з каналом.

Розгубивши за два роки майже всі обличчя, що ідентифікувались із каналом до Помаранчевої революції, 5-й посилено «підтягує» рівень наявних кадрів. Сьогодні обличчями каналу є Лідія Таран, Наталка Якимович, Данило Яневський і Роман Чайка, а з початку 2007 року – Єгор Соболєв і Святослав Цеголко, ведучі оновленої програми «Час». Варіантів виходу із ситуації у засновника каналу небагато: або готувати черговий рестарт, що вимагає значних інвестицій, або задовольнятися скромним місцем у третьому ешелоні, або ж – і про це вже подейкують у медійних колах – шукати покупця.