Модернове українське відео на пісню „Le forze del Destino”(авторство- Arrigo Boito) у майстерному виконанні оперної співачки Олени Гребенюк вибороло золоту переможну статуетку на першому представницькому міжнародному конкурсі „Eurovideo grand prix 2006”, який пройшов у албанській столиці Тирані. Вітаємо!

Найцікавіше і досить показове – на стрічках новин та у віртуальній мережі в розділах „культура” панують цицьки, що десь у когось там повипадали, скандали і інша бульварна жовтуха. Про впевнену перемогу нашого вітчизняного відео практично жодного слова або аналітичного чи, не дай боже!, критичного матеріалу. Просто і зі смаком – нічого. Практично нічого... Можливо, ця подія не заслуговує на досить прискіпливу увагу? Звичайно ж, ні! Україна перемогла! Перемогла в жорсткій і цікавій боротьбі. Перемогла більше, ніж чверть сотні країн, серед яких ті, які у європейському шоу-бізі на зовсім не останньому місті (Велика Британія, для прикладу). Про північно-східних сусідів з їхнім Дімою Біланом просто мовчу! Зроблено вагомий і помітний внесок в розбудову поваги в Європі до нашої вітчизняної культури. Панове жовті, голубі й іншого відтінку журналісти і журналістки, будь яка перемога нашої держави і її майстрів-представників заслуговує на увагу. Чи не так? Я, звичайно, розумію, що обіграний межи ноги у своєму карному майданчику у фіналі євротурніру захисник української збірної, вартий і звань (гарантовано – він уже і „заслужений”, і „майстер”), і сльозинки, але не до такого рівня і не до такої міри!

Конкурс відбувався вперше. Організатори запросили провести підготовчу роботу в Україні (передивитися і відібрати музичне вітчизняне відео) представників музичного телевізійного каналу „М1”.Для фахівців телебачення і шоу-бізу в нашій країні та за її межами не є секретом моє ставлення до роботи цього каналу. Але не є секретом також і те, що вагоме для українського музичного ТБ і нашої культури автор намагається не оминати. Так от, міжнародний конкурс відео може стати і, напевне, уже став (ми – переможці!) одним із вагомих чинників розвитку українського музичного відео й активної та наступальної пропаганди наших здобутків у цій царині за межами України. Не є секретом той факт, що майстерність вітчизняних кліпмейкерів (режисерів, операторів, сценографів) є доволі зрозумілою й уже навіть звичною. Єдиною серйозною проблемою в цій сфері є абсолютна неспівмірність цієї майстерності з рівнем пропонованого для втілення музичного матеріалу. Вітчизняні пісні та вітчизняний музичний матеріал є, на жаль, доволі вторинними з точки зору світових вимог. Думаю, що це явище – данина часу. Адже на сьогодні для нашого аудіовізуального простору потрібна абсолютно переважаюча кількість вітчизняного відео і музики, а за тим прийде і відповідна якість!

На жаль потрібно констатувати, що для українського глядача практично невідомим залишився перебіг відбору. Думається, що на наступний рік тут є цікаве поле для створення якісного вітчизняного телевізійного конкурсного продукту – вигадати можна багато цікавого. Саме такого: якісного і вітчизняного, і потребує сьогоднішній „М1”! Цього року, наскільки мені відомо, обирало учасника від України журі. Віддамо належне їх досить сміливому вибору – сучасна обробка оперного співу італійською мовою. Віддамо належне також їх вишуканому та професійному смакові. Єдиний і вагомий закид до телевізійників з „М1” – відсутність наступальної самореклами на власному телеканалі: до події потрібно було „підводити” багато і кругом. В ефірі, на власному сайті, на презентаціях. Кругом! Ця багатогодинна трансляція вночі наприкінці тижня мала стати чи не найпотужнішим програмним гвіздком в сітці мовлення каналу!

Вітчизняна композиція та її строге і аскетичне представлення на сцені виглядало органічним і зрозумілим. Співачка вийшла на сцену о 17 годині 12 хвилин за нью-йоркським часом та в 00 годин та 12 хвилин за київським. Хоча було помітним хвилювання нашої учасниці на сцені і члена представницького журі пана Валентина Коваля серед європейських колег-телевізійників. Ну, журі на пана Коваля (будемо відверті!) не дивилося, а от пані Олена Гребенюк навіть додала потрібних емоцій своїм знервованим станом, який трохи скидався на хвилювання молодої лані. Це ефектно виглядало на ТБ-екранах: КРП велетенських очей, чарівні рухи оголених рук та відкритих поглядам плечей на фоні цікавого і доволі сучасного аранжементу. Композиція, яку пані Олена виконувала на конкурсі, ввійшла до її аудіоальбому з такою ж назвою. До цього альбому включено низку композицій з оперним співом у сучасних обробках. Альбом покладено в основу сценічного втілення-спектаклю, який був презентований київському глядачеві на сцені в середині березня. Відео на пісню створила команда під орудою режисера Євгена Тимохіна та оператора Олексія Хорошко. Менеджерський супровід даного проекту здійснює пан Ярослав Климась. Таким чином маємо цікавий український досвід реалізації цілісного музичного проекту, який увінчаний золотим призом у Тирані.

Декілька слів власне про телевізійне та сценічне дійство в албанській столиці.

Балканські телевізійники створили для свого шоу доволі еклектичну декорацію з одним із варіантів Тріумфальної арки - вочевидь мали на увазі шлях до певного тріумфу. Переважна більшість виконавців виходили саме з цієї арки під доволі сучасний світловий супровід. На додачу: низка проекційних екранів у площині сцени, на яких, власне, глядачі в залі та, частково, телеглядачі і мали змогу побачити відеокліпи, представлені на конкурс. Доволі сучасна багатокамерна схема показу з використанням двох кранів та камери на рейках повз сцену. Хоча не зовсім зрозумілою виявилася телевізійна концепція події, адже телеглядачі так і не змогли побачити відеороботи з різних країн повністю і скласти про них своє враження. Відеороботи-пісні представлялися виконавцями, синхронно працюючими на сцені. І якщо, припустимо, щось на кшталт „глюкозного” відео було б цікавим і глядачеві в залі і телеглядачеві (жива тьотка на сцені + мультик) або мультик та швейцарські кислотні хлопчики, то з іншими виконавцями було складніше: ні відео, ні шоу на сцені в повному обсязі! Є над чим подумати перед наступними церемоніями нагородження цією премією. Основну конкуренцію нашій представниці склав (до речі зовсім неочікувано) представник Чехії. Такий собі брат-слов’янин „а ля” Маршал. Правда він годився тому Маршалу у татусі, тому цілком можливо, що це Маршал той „а ля” чех. Сподобалася танцювальним хороводом албанка - представниця країни-організатора. Слід зауважити, що оскільки конкурс проводився вперше, багато країн участі в ньому поки що не брали, а інші були представлені досить обережно. Правда скласти уяву про реальну, так би мовити, „потужність” відеоіндустрії в інших європейських країнах досить важко адже відео не англомовне та не російськомовне на екрани в Україні потрапляє досить рідко. Деякі зрушення, до речі, сталися на „М1”. Ми іноді маємо змогу бачити французькі відеокліпи і роботи з інших країн. Вочевидь це пов’язано з виходом каналу на ТБ-ринок Америки - адже демонстрація з України через супутник на „туди” їх Мадонни виглядає дещо кумедно! Цілком несподівано для автора найвищу оцінку нашому відео поставила представниця Росії – аплодуємо колезі за чесність і професійність! Саме ця „9” і виявилася вирішальною у загальному підсумку. Українка та чех набрали однакову кількість очок і перемогли. Галантний чех прямо на сцені схилив голову і коліно перед талантом пані Олени і її команди.

Дана подія претендує на щорічне проведення. Албанці планують, що наступного року церемонію будуть організовувати також вони. Ну що ж – правильний і логічний підхід для країни, яка дуже хоче приєднатися до Європи і показати тій Європі свої можливості.

Ну а українці :можемо! Приємно! Вітаємо колег! Готуємося на наступний рік.