Невільники корупції (дилеми українського журналіста – 2)
Це приблизно так, як педофіл-вихователь у дитячому садочку, як лікар в реанімації, котрий нелегально підторговує людськими органами і т.д. В Україні так багато журналістів-корупціонерів, що вже навіть не огидно, а страшно.
Корупція – одна з найважчих суспільних патологій в Україні. Її “щупальця” настільки охопили всі сфери суспільного життя, що у багатьох випадках корупційні дії сприймаються, як громадянами, так і чиновниками, як нормальна ситуація. Жодна з політичних сил, котрі йшли до влади в Україні під гаслами боротьби з корупцією, не змогли побороти це явище.
У світі значну роль у боротьбі з корупцією відіграє незалежна преса. Витягаючи на світло денне корупційні механізми, інформуючи суспільство про злочинні дії корупціонерів, критикуючи непрозорість прийняття владою рішень тощо – ЗМІ мають реальний шанс впливати на інтенсифікацію боротьби з корупцією.
В Україні ж преса ще навіть не наблизилася до ролі “борця з корупцією”. Натомість, нам доводиться змагатися з іншою проблемою – значною корумпованістю українського журналістського середовища. Остання виборча кампанія показала, наскільки низький моральний бар`єр мають редактори та журналісти значної кількості українських ЗМІ, як центральних, так і регіональних. Телеканали, радіо-станції, газети та журнали масово розміщували “замовні” матеріали, беручи за це нелегальні гроші від політиків. Все це не залишається поза увагою більшості споживачів інформації, що в свою чергу родить значну недовіру до мас-медіа вцілому, і журналістів зокрема. Адже, як корумпований журналіст може боротися з корупцією серед державних чиновників чи бізнесменів?
Минулого тижня довелося розмовляти на ці теми з колегами із чеської, польської, словацької, німецької та американської преси. Всі вони реагували на наші розповіді по-різному, але після кожної розмови залишалось якесь однакове відчуття - наче після спілкування з інопланетянами. До західного кордону від Києва всього якихось шістсот кілометрів. Теоретично це той напрямок в якому ми уже рік рухаємося на ділі, а не на словах, як за Кучми. Однак, якщо ознайомитися з правилами діяльності якоїсь невеликої редакції у прикордонному польському Жешові, чи словацькому Кошіце, то відразу стає очевидною прірва, яка нас ділить.
“У передвиборчий період, ми обмежуємо всілякі іміджеві програми про учасників виборчих перегонів – тобто ні про яких улюблених собачок, захоплення автомобілями чи жінку-трудівницю кандидата в депутати програм бути не може. Окрім обов`язкового рекламного часу ми виділяємо виборчим штабам ще й час на платну рекламу, але виключно з позначкою “реклама” і тільки коли вона оплачена з офіційної партійної каси” – розповідають українським журналістам редактори Радіо “Жешув”. На запитання про “заказуху” відповідають дещо здивовано: “А для чого? Адже це гол у свої ворота. Слухач перестане нам вірити і слухати наші програми, рекламодавцю не буде сенсу нести нам рекламу. І все – кінець бізнесу”.
А потім починають питати – а як у вас? І отут починаються внутрішні муки. З одного боку хочеться бути з колегами щирим і поскаржитися їм на ті важкі умови, в яких нам доводиться працювати. З іншого ж боку розумієш, що згодом вони забудуть твоє прізвище, але запам`ятають, що українська журналістика наскрізь продажна. А це означає, що українському журналістові не можна довіряти. Ні нині, ні завтра, ні во віки віків. Може через це нам уже упродовж п`ятнадцяти літ Незалежності нам не вдається налагодити партнерської співпраці із колегами з західних редакцій. Вони, коли хочуть дізнатися щось про Україну, воліють відіслати свого кореспондента у Київ, чи Одесу, чи Львів – може він чогось і не зрозуміє, але точно не збреше. А “поінформованість і компетентність”українського колеги може виявитися проплаченою яким-небудь олігархом.
Після таких розмов завжди важко визначити, чого більше у їхньому ставленні до нас – зневаги чи співчуття. Тільки наймолодші і найменш досвідчені з них бувають по-справжньому щирими. Як от Йогана, брюсельська кореспондентка чеської газети “Млода фронда днес”. “Замовні матеріали – це основа бізнесу ваших ЗМІ? Журналіст працює на липових угодах і отримує нелегальні гроші? Суд вам не допоможе через корумпованість? Боже! Та це ж замкнуте коло. Та ви ж невільники корупції”.
Ну і що ти їй скажеш? А сказати доведеться. Не сьогодні, то завтра. У всякому разі, якщо ще збираємося фліртувати з Європою, розповідаючи їй, яка ми європейська цивілізована нація. І як ми тут революцію робили проти корумпованого анти-народного режиму.
Володимир Павлів, публіцист, для «Детектор медіа»
Усі матеріали рубрики „Редакційна політика” публікуються за підтримки Посольства Великобританії в Україні.
