Під час підготовки матеріалу про особливості співпраці учасників телепроектів і каналів до ТК звернувся учасник останнього випуску «Української мрії» підприємець Владислав Якушев. Він звинувачує канал у тому, що замість орієнтованості на підтримку підприємництва та соціальність ICTV надто захоплюється «картинкою». Його опонент по «Мрії» Станіслав Ніколенко правилами змагань задоволений і окрім презентаційного чека на 300 тис грн все ще сподівається отримати обіцяні інвестиції. Продюсер «Української мрії» Оксана Соколова переконана: у телевізійній версії «виживання» підприємців панує комплексний підхід і реальні правила бізнесу. Висновок про те, хто з-поміж цих трьох перебільшує, пропонуємо зробити з обміну їхніми враженнями щодо випуску проекту, який завершився в січні 2011 року. Гадаємо, такий обмін думками сприятиме ще продуктивнішій співпраці між каналом і майбутніми учасниками «Української мрії».

Владислав Якушев: «Треба попереджати, що запрошували на шоу»

- Як ви стали учасником проекту?

- Дізнавшись про нього з анонсу, я подав заявку в електронному вигляді. Потрібно було підготувати резюме проекту, його концепцію, елементарне економічне обґрунтування. Обсяг короткого бізнес-плану склав близько 8 сторінок. Я запропонував створити систему дистрибуції, яка б тиражувала одяг українських дизайнерів.

Після того, як мене відібрали як учасника, я підписав із ICTV договір, у якому йшлося, що після виходу проекту в ефір я не матиму претензій до монтажу. Далі знімальна група ICTV підготувала кілька сюжетів-візитівок, що репрезентували проект і мене як його автора. Для цього ми знімали в офісі, на показах одягу, на виробництві.

- Чим запам'яталися зйомки у студії?

- Склалося враження, що для всіх присутніх це була перша спільна зйомка. Дехто губився, та працівники ICTV допомагали зорієнтуватися і правильно подати свою ідею. Тут проявляти себе можна було як завгодно, але остаточна версія монтувалася на розсуд телеканалу. Відчувалося, що зйомки велися за сценарієм і саме під нього ведучий Олександр Богуцький підводив думки, ідеї і висловлюваннях учасників.

Експерти радилися і робили висновки, виходячи з виступів учасників. А ми там були, вірогідно, для картинки. Щодо бізнес-складової: окремі учасники не мали можливості викласти свою ідею в кількох яскравих фразах. Адже в деяких випадках ішлося про дуже розширений бізнес, пояснити суть якого інвестору можливо хіба під час довгої розмови. видовищного в такій бесіді було мало, і до уваги її не брали.

- На які «пункти» поставили ви, аби знайти інвестора і переконати його?

- Я запропонував значущий проект, що передбачав підтримку українських дизайнерів, створення робочих місць, сплату податків. Телевізійники оцінили його в 300 тисяч, хоча я запропонував бізнес-план масштабного загальноукраїнського бізнесу, що вимагав солідніших вкладів. Але оскільки представники «Української мрії» самі робили висновки щодо конкретних сум, я мав лише вибір - або йти на зйомки, або відмовитися.

- Чому ви сподівалися, що в програмі оцінюватимуться суто економічні складові проектів?

- Коли йшли анонси, реклама, «Українська мрія» позиціонувалася як проект, що надає людям можливість розвивати самостійний бізнес. Але на практиці все скотилося до шоу. У мене склалося враження, що учасники виступили в ролі масовки для «чийогось» проекту, під який було виділено фінансування.

Мені і досі не зрозуміло, яким проектом є «Українська мрія» - соціальним чи бізнесовим. Позиціонувалася програма як соціальна, ICTV наголошував на можливості реалізувати свою мрію, можливості працевлаштовувати людей... А бізнесмени у студії все це позиціонували як бізнес. От Вікторія Тігіпко, яка захищала мій проект, підкреслювала його соціальні складові - створення робочих місць, популяризації української моди у Росії і на Заході. Але це нікого не зачепило, присутніх цікавило, скільки вони можуть заробити на конкретній ідеї.

Навіщо було давати надію щодо підтримки бізнесу? В пріоритеті були не «українські мрії» підприємців, а зйомки за чітким сценарієм. З точки зору картинки - все просто супер. Але пояснити детально суть їхніх «мрій» підприємці не мали можливості. Замість них говорив ведучий, який ставив запитання і корегував відповіді згідно з власним сценарієм.

Також незрозуміла роль Української школи бізнесу. Перед зйомками учасникам пропонували навчання за плату, натомість експерти та інвестори не брали до уваги бізнес-плани взагалі!

- Хіба це такий уже поганий матеріал для шоу - підприємництво в Україні?

- Якщо це задумувалося як шоу, то й подавати проекти учасникам потрібно було по-іншому. Наприклад, готувати презентацію концепції у форматі шоу. Адже за пріоритетами «Української мрії» що видовищніший проект, то цікавіший для інвестора. Готуючись до участі у програмі, я займався в Українській школі бізнесу, писав серйозний бізнес-план, залучав маркетологів. Значення ж мало зовсім інше, і свій час я витратив саме на виробництво шоу. Хоча як позитивний момент можу відзначити, що участь у проекті стала можливістю безкоштовно популяризувати мою торгову марку в ефірі ICTV. Також я мав можливість презентувати свою ідею і мені телефонували щодо співпраці чи не з усієї України.

Станіслав Ніколенко: «Українська мрія» - це стерильні снекові апарати китайського виробництва

- Як ви стали учасником проекту?

- Про «Українську мрію» дізнався із сайту ICTV. Насамперед зацікавили інвестиції, що пропонувалися, і я вирішив надіслати бізнес-план електронною поштою. Моя ідея полягала в організації у Дніпропетровську мережі торгових снекових апаратів.

Пізніше мене запросили на кастинг, а далі велася зйомка сюжетів і, зрештою, зйомка програми у студії. Я переміг.

- Чим цікава ваша ідея для міста і для бізнесу?

- Ви вже зрозуміли, напевне, що йдеться про автомати на кшталт тих, що продають каву і батончики. Я ж пропоную «видавати» сандвічі і салати.

Найкорисніше, що бутерброди вироблятиме обладнання в ізольованому цеху, без участі у кулінарному процесі людей. А це, з точки зору санітарних умов, непогано. Продукція - натуральна, без консервантів і пересмаженого масла.

Такі автомати встановлюватимуться по всьому Дніпропетровську, зокрема у навчальних закладах. І студенти не запізнюватимуться на лекцію, харчуватимуться нормальною їжею.

- Як у вас виникла ідея щодо цього бізнес-проекту?

- Ідея моя. Щоправда, схожі автомати вже є в Америці та Європі. Самі ж автомати - виробництва Китаю.

- Чи отримали 300 тисяч грн для реалізації бізнесу?

- Під час шоу мені вручили презентаційний чек, самих коштів я ще не отримав. Я маю завдання інвестора (автор і співвласник мережі ресторанів «Козырная карта». - ТК) вирішити організаційні питання щодо встановлення автоматів, зокрема питання оренди. Зустріч із Вадимом Задорожним мені призначили, тож усе добре. Будемо намагаємося все це реалізувати.

Оксана Соколова: Після завершення проекту в силу вступають правила гри бізнесу

- Яким чином вівся відбір учасників «Української мрії» і, зокрема, їхніх проектів?

- На конкурсних засадах. Претенденти на участь у проекті мали відповісти на чіткі запитання анкети. Після попереднього відбору майбутніх учасників запрошували на кастинги...

- Що мало перевагу на етапі визначення найкращих проектів: сам бізнес-план, оригінальність ідеї, потенціал учасника?

- Оцінювалося все в комплексі. На кастингах були присутні і редактори проекту, й учасники Української школи бізнесу. До уваги брали саму ідею - оригінальність, реальність її реалізації. Також враховували рівень бізнес-підготовки учасника, наскільки харизматичною особистістю він є і чи має бажання активно працювати.

- Чи мало значення, які саме ідеї представили учасники - власні чи запозичені?

- Ми намагалися ознайомити глядачів із проектами, які можна брати і робити кожному, хто хоче реалізуватися. Про винахідників тут не йшлося.

Інвестори розглядали запропоновані ідеї з багатьох сторін: і на предмет створення додаткових робочих місць, і те, до якої міри вони є показовими для пересічних українців. Також значення мало, наскільки харизматичним є претендент, його готовність реалізувати запропоновану ідею. Зокрема, частина інвесторів казали, що успіх на 95% залежить від характеру людини, яка цей проект просуває.

Траплялося, що цікаві ідеї представляли нецікаві учасники, які не вміли їх «продавати». Були й, навпаки, цікаві учасники, які не мали жодного уявлення ані про бізнес, ані про те, як його відкривати та розвивати.

- Якою є місія проекту?

- Ми виступили в якості посередника, запропонувавши майданчик для презентації ідей учасників програми інвесторам. Інвестори висловили своє враження від ідей, оцінили їх, висловили публічно, що вони вважають позитивним, що програшним. Ідеї, які їм сподобалися, вони погодилися інвестувати.

- Чи знайомилися експерти з бізнес-планами до запису програми?

- За правилами проекту, інвестори роблять висновки під час спілкування у студії. Тут усе відбувається так само, як і в бізнесі: інвестор має справу з людиною, яку вперше бачить і яка має шанс презентувати йому проект. Ніхто нікого завчасно ні про що не повідомляє і ні до чого не готує.

- Якою була роль Української вищої школи бізнесу? Зокрема, кому з-поміж учасників надавалися консультації?

- Школа допомагала нам і на етапі розробки анкети для претендентів, і в оцінюванні бізнес-складової проектів. Ми, як телевізійники, звертали увагу на оригінальність ідей чи харизматичність учасників. Фахівців школи насамперед цікавило, наскільки реально втілити в життя ту чи іншу ідею, якою мірою претенденти вміють планувати, рахувати гроші тощо.

На етапі відбору чимало претендентів запитували, де можна повчитися, і бізнес-школа надавала консультації. Йдеться про те, що представники бізнес-школи були не проти, щоби хтось із учасників мав можливість звернутися до них, аби навчитися складати бізнес-плани. Робити це якісно більша частина учасників не вміла.

- Під час проекту учасники отримують «чек» з указаною сумою інвестицій. Яким чином ці кошти надходять до них поза студією?

- Це символічний чек, наша публічна обіцянка, що найкращі учасники можуть розраховувати на певну суму. Нині інвестори, які беруть участь у програмі, створили акціонерне товариство ТзОВ «Українська мрія» і заснували великий інвестиційний фонд. Нині завершуються останні фінансові і юридичні узгодження організації цього товариства. Надалі кошти фонду інвестуватимуть у кожний проект, про фінансування якого ішлося під час програми.

Щодо учасників, то від самого початку ми ставимо їх до відома, що вони змагаються не за джекпот, а за можливість отримати інвестицію у власний бізнес. Після завершення проекту в силу вступають звичайні юридичні правила гри. Обрані інвесторами учасники мають документально підтвердити свої аргументи на користь проекту, надати гарантії. Після їх підтверджень сторони знаходять спільну мову, інвестори ні від чого не відступаються. Після цього укладаються угоди, де йдеться про відсотки, на які учасники погодилися під час програми, і розпочинається співпраця.