Газету «Сегодня» купити не так-то й легко. Якщо не встиг до обіду, в кіосках і на розкладках її вже нема – розбирають. Та цікавий не стільки секрет успіху цього видання (від конкурентів «Сегодня» доводилось чути про початкові інвестиції в розмірі 50 мільйонів доларів США), скільки способи маніпулювання громадською думкою, до яких воно вдається. 

Тон газети за останній рік дуже змінився: від агресивно українофобського – до поміркованого і м’яко проросійського. Останнє, втім, можна пов’язати з позицією не так власника, як топ-менеджменту газети, відомого своїми проросійськими переконаннями. Що ж до міри втручання самого Ріната Ахметова в редакційну політику «Сегодня» є різні думки. 

Трапляються в газеті матеріали з відносно позитивним поглядом на події української історії, наприклад, річницю студентського голодування 1990 року – хоча й у цьому випадку «Сегодня» вдалося взяти коментар у киянки, яка не підтримувала студентів (виникає питання щодо репрезентативності такого погляду та доцільності його наведення в матеріалі). Навіть згадали, хоч і не винесли в заголовок, що за матеріалами WikiLeaks Росія шантажувала інші пострадянські держави, вимагаючи не визнавати Голодомору в Україні геноцидом. Можливо, це вплив нещодавнього скандалу, а може, наслідки зміни влади. Адже безпричинно критикувати опозицію, не помічаючи проблем, які створює влада, успішному виданню не так уже й просто. 

У більшості матеріалів на політичні теми наявна точка зору як влади, так і опозиції (найчастіше – міністрів опозиційного уряду). «Сегодня» не цурається критики влади, навіть проводить свої міні-розслідування за темами, які піднімають їхні конкуренти. Наприклад, після повідомлення «Газеты по-киевски» про новий вертоліт Януковича «Сегодня» підхопила тему, розмістивши на своєму порталі цілу фотогалерею президентської обновки. Не обійшла газета увагою й новину про те, що чоловік Ганни Герман працює в Службі безпеки України: журналісти ставили заступниці глави Адміністрації президента каверзні питання, розвиваючи тему в кількох номерах поспіль. 

Та загалом від матеріалів «Сегодня» складається враження, що в країні все гаразд і владою можна лише пишатися. Попри елемент критики, тональність матеріалів, присвячених діям влади, цілком дружелюбна – особливо якщо порівняти їх із тим, що писала «Сегодня» про попередню владу, наприклад, рік тому. А в критичні моменти всі умовності відкидаються геть, і матеріал пишеться за всіма правилами пропаганди. Чудовий аналіз одного з таких матеріалів зробив Віталій Мороз. 

В цьому ракурсі цікавий номер «Сегодня», що вийшов 4 грудня, наступного дня після знесення «Міста волі» – наметового містечка підприємців на Майдані Незалежності. «Вместо палаток – аттракционы. Майдан под снос»: читаючи цей заголовок, ловиш себе на відчутті, що йдеться про щось комічне, що самі намети були чимось на кшталт атракціону. «Майдан под снос» має ще більше смислове навантаження. Слово «Майдан» асоціюється не стільки з нинішніми протестами підприємців, скільки з Майданом 2004 року. А отже, «зноситься» все, що асоціюється з Майданом. 

Знесення наметового містечка в газеті описано значно м’якше, ніж воно відбувалося насправді: «Ночью коммунальники и милиция свернули палаточный городок». Або навіть – «остатки палаточного городка». Це вже пряма брехня, адже попри салют, який влада від імені підприємців улаштувала на Майдані після ветування Податкового кодексу, Координаційна рада підприємців не приймала рішення про згортання містечка, й підприємці мали намір залишатися на Майдані. 

Чотири рази в тексті згадано ялинку, яку ставлять на місці наметового містечка. Здавалося б, вистачило б і одного разу. Але ялинка, надто в новорічному контексті, несе позитивне навантаження, викликає приємні емоції, згладжуючи можливе обурення читачів діями влади, яка порушила конституційне право громадян на протести (про права та їх порушення в тексті, звісно ж, не згадано). У висвітленні теми протестів підприємців подібні маніпуляції використовувались регулярно. 

«Сегодня» начебто й інформує про всі аспекти життя країни та діяльності влади, але робить це в руслі інформаційної політики Партії регіонів. Показова в цьому плані колонка Дмитра Короткова в номері від 10 грудня. Він звинувачує владу в тому, що вона не врахувала проблем із ухваленням Податкового кодексу й робить аналогічні помилки, готуючи пенсійну реформу. На думку автора, «помилка» влади полягала в тому, що народові не роз’яснили реформаторської, правильної суті Податкового кодексу. Про те, що в самому кодексі було щось не так, що до його розробки не залучали підприємців, що його створення не мало чіткої стратегічної мети, авторові не йдеться. 

Або матеріал про те, як мер Києва Леонід Черновецький подарував нареченій секретаря Київради Олеся Довгого мільйон доларів готівкою (6 грудня). В матеріалі наведено слова Довгого щодо цього подарунку, розповідається про те, як мер ніс пакет із грішми, на фото – радісні наречені й повний сил Черновецький із букетом троянд. Ні слова про те, звідки взялася в Черновецького така сума готівкою, й чи заплатив він із неї, як мусив би, податки. Якби такий подарунок робили одне одному представники попередньої влади рік тому, тон публікації був би зовсім іншим. 

У цій газеті добре знають специфіку сприйняття тексту й користуються тим, що люди часто не вчитуються в саму статтю, роблячи висновки з заголовка чи виносів. Ось журналіст пише репортаж про будівництво президентського вертолітного майданчика в центрі столиці. Заголовок: «Каким будет паркинг для вертолетов под Радой» формально коректний – адже майданчик справді неподалік Верховної Ради. Однак заголовок у свідомості читачів сприймається так, наче майданчик будується для депутатських, а не президентських гелікоптерів. Звісно, той, кого цікавить ця тема, прочитає новину повністю й зрозуміє, про що йдеться, але значна частина читачів сприйме лише заголовок – як черговий вияв депутатської зажерливості та вседозволеності. До того ж, у пам’яті зазвичай фіксується повідомлення, прочитане чи почуте першим, тоді як подальші уточнення та спростування в голові не затримуються. В самому матеріалі двічі, у врізі та тексті, згадано, що майданчик будують так, аби не рубати зайвих дерев, і що там також сідатимуть гелікоптери Міністерства надзвичайних ситуацій. Навіщо це МНС, не пояснюється, як не згадується й законодавча заборона будувати злітно-посадкові майданчики в межах міста, про скасування чи зміну якої можновладці так і не подбали. 

Цікаво простежити висвітлення історії з позицією України щодо участі у врученні Нобелівської премії миру китайському дисидентові Лю Сяобо. Спочатку 8 грудня «Сегодня» опублікувала відносно нейтральну замітку з описом проблеми, що завершується цитатою дипломата: «Это наши СМИ раздули». В наступному номері вже два матеріали з цього приводу: в’їдлива колонка Олеся Бузини і стаття, в якій описано події та подано дві думки, «за» і «проти». Аргументація «за» займає 9 рядків, «проти» – 25. Там, де «за», йдеться про іміджеві втрати, де «проти» – економічні переваги. «Не повод ссориться с Китаем – крупнейшим рынком сбыта и потенциальным источником миллиардных инвестиций», – вважає журналіст Анастасія Рафал. У цих словах або відсутність розуміння суті події, або маніпуляція фактами. Європейський Союз межує з Україною, й продавати товари багатій Європі – мрія кожного бізнесу. Також ЄС є одним із головних інвесторів того ж таки Китаю, й саме західні інвестиції намагаються залучити українські підприємці, які виводять свій бізнес на ІРО. Різниця в тому, що Китаю можна продавати сировину, а Європі – більш високотехнологічну продукцію. 

В наступному номері – завершальна замітка з цієї теми: «Сериал подошел к концу». В ній, як і в попередній статті, наведено коментар політолога Михайла Погребинського: «Нехорошо как-то получилось». До речі, цей експерт, відомий антизахідною і проросійською позицією, є найбільш цитованим із-поміж усіх політологів у газеті «Сегодня». На п’ять випусків газети, які я проаналізував, готуючи цей матеріал, – чотири його цитати. 

Із зарубіжного досвіду «Сегодня» помічає лише російський. Так, у підверстках до матеріалів про запровадження турнікетів у київському громадському транспорті наведено приклад Москви. У матеріалі про вертолітний майданчик – також посилання на російські реалії. До практики інших країн чомусь не звертаються. Наче й дрібниця, але за постійного звертання до досвіду «старшого брата» в читачів консервується радянський стереотип: усе, пов’язане з Москвою, набагато сучасніше за українське. 

Пересічний читач навряд чи помічає всі перелічені вище маніпулятивні технології, особливо якщо на додачу до «Сегодня» дивиться новини на провладних телеканалах та не шукає альтернативної інформації в інтернеті. До речі, сайт «Сегодня» публікує більше критичної та незручної для влади інформації, ніж друковане видання – дається взнаки конкурентне середовище.