Що може об'єднати родину погорільців, у якій шестеро малих дітей, абортований плід, який став дівчинкою Богданою, і щасливу студентку медичного університету? Це вдалося новому соціальному проектові Першого національного «Віра. Надія. Любов».

«Ви який у нас раз? Уперше? Ну, тоді будемо зараз над вами знущатися», - жартував із глядачами ведучий Ілля Ноябрьов, щойно з'явившись на знімальному майданчику. «Знущання» полягало в тому, що глядачі кілька разів потренувалися плескати, вітаючи учасників програми. «Якщо вам під час програми захочеться плакати, не стримуйте своїх емоцій. Плачте на здоров'я, тільки в нас хусточки закінчились», - інструктував присутніх у студії ведучий. Він також попередив, що глядачів знімають дві камери, тому всі неодмінно потраплять у кадр.

Репетиція тривала недовго. До Ноябрьова приєдналась ведуча Тетяна Цимбал. Вони познайомились із гостями у VIP-зоні, після чого запис чергового випуску проекту «Віра. Надія. Любов» розпочався.

У студії - учасники першої частини проекту під назвою «Віра». Це мати й молодша дочка з родини Бондарчуків, що мешкають на Вінниччині. 14 вересня цього року в Бондарчуків згоріла хата, й зараз родина з шістьма дітьми вимушена шукати притулку в родичів і друзів. Односельці відразу зібрали для них грошову допомогу, однак на новий будинок її не вистачає. Районна влада виділила кошти на ремонт залишків згорілої будівлі, та до зими ремонт завершити не встигнуть. А родина дуже хоче возз'єднатись і жити разом.

Тетяна Цимбал просить гостей програми розповісти, що з ними трапилось. Ведуча співпереживає їм, а гості відповідають відвертістю. Доповнює картину сюжет, знятий у селі, де трапилось лихо. Однак за кадром залишаються певні прикрі моменти, з якими довелося стикнутись погорільцям, пов'язані зі ставленням односельців: ті різко підняли ціни на будинки, дізнавшись, що Бондарчуки мають намір купити житло, а власник авта, який мав відвезти родину до Києва, зажадав за це п'ять тисяч гривень - у п'ять разів більше, ніж міг виділити на проїзд учасників програми Перший національний.

Допомогу Бондарчукам почали пропонувати вже під час зйомок програми. Один із постійних VIP-гостей, представник компанії «Фокстрот», просто у студії подарував погорільцям мікрохвильову пічку. Ведучі ж повідомили глядачів, що всі охочі допомогти родині Бондарчуків можуть зателефонувати на канал або залишити інформацію на сайті Першого національного.

Гостями наступної частини програми під назвою «Надія» стала сім'я П'янкових, яка дбає про покинутих дітей. Маючи власну дочку Дашу та більш-менш забезпечене життя, Марина та Євген не лише вдочерили ще двох дівчат, але й допомагають вихованцям дитячих будинків знаходити хоча б тимчасові родини. На сьогодні вони допомогли вже тридцятьом дітям. Найбільша мрія П'янкових - збудувати великий дитячий будинок сімейного типу. Вони також сподіваються, що деякі батьки все ж отямляться, заберуть своїх дітей із притулків і створять їм нормальні умови життя.

Обираючи першу дитину для всиновлення, Марина шукала таку, якій родина була б украй необхідна. Почула, що є дитина, яка вижила після аборту. «Я серцем відчула, що це саме та дитина», - сказала Марина, тримаючи на руках уже шестирічну Богданку. Згодом удочерили ще й Ганнусю, чию маму позбавили батьківських прав через пияцтво. Знайшли матір-п'яницю, навіть надали їй притулок у надії, що жінка отямиться, знайшли роботу... Але та відповіла невдячністю. Її втеча збіглась із пожежею майже добудованого будинку П'янкових. Винних у пожежі шукають правоохоронці.

Сподіваюсь, надії шляхетному подружжю додали глядачі у студії, які підтримали їх теплими словами. Адже від місцевої влади Броварів родина не може домогтися жодної допомоги. На прохання виділити земельну ділянку для будівництва будинку сімейного типу для дітей-сиріт П'янковим відповіли, що місто такої споруди не потребує.

Героїнею третьої частини - «Любов» - стала студентка медичного університету Тася, яка виросла у дитбудинку. На відміну від багатьох випускників дитячих будинків, вона не лише здобуває вищу освіту, але й має власне житло (мешкає разом із сестрами в окремій квартирі). А ще має силу-силенну мрій. Своїм усміхненим, щасливим виглядом дівчина ніби доводила, що й сироти можуть бути щасливими. Досягти цього їй допомогла благодійна програма й небайдужі люди. 

На завершення кожної частини програми Тетяна Цимбал наводила цитати відомих письменників і філософів, присвячені здійсненню мрій; Ілля Ноябрьов вручав героїням квіти, а дітям - подарунки, які програмі допомагає придбати фонд Ріната Ахметова.

Проект «Віра. Надія. Любов» з'явився в ефірі 27 серпня 2010 року. Відтоді керівництво, попри декларовані наміри щодо пріоритетного розвитку соціальних проектів, не може знайти програмі гідного місця у сітці мовлення. Спершу вона виходила у п'ятницю в ранньому праймі, відразу після «Нащадків». Потім її пересунули на 11-ту годину ранку з розрахунком на жіночу аудиторію. Після цього середні показники знизились, але несуттєво: раніше програма мала рейтинг 0,22% і частку 1,43% («18+», «Вся Україна»), тепер - рейтинг 0,18% і частку 2,15% (середня частка каналу за минулий тиждень - 2,12%). У повторі програма, на відміну від багатьох інших, також не йде. Як повідомила ТК керівник проекту Лариса Доценко, розглядається можливість показу проекту в ефірі обласних державних телерадіокомпаній.

Генеральний директор Національної телекомпанії України Єгор Бенкендорф вважає «Віру. Надію. Любов» найважливішим із соціальних проектів каналу, а показниками не переймається. «Ведучими я задоволений. Тетяна Цимбал - мій кумир, це ведуча, на яку потрібно рівнятися. Навіть якщо ця програма не набиратиме високих рейтингів, для мене це не головне. Є рейтинготворчі, а є просто важливі проекти», - каже він.

Одна з проблем, із якою стикнулись творці програми, - плинність ведучих-чоловіків. Спершу було анонсовано, що програму вестиме психолог Вадим Колесников, відомий за проектом НТН «Наші» (2006 рік). Однак він, записавши лише кілька випусків програми, відмовився через незадовільний рівень оплати. Після нього дві програми в парі з Тетяною Цимбал працював екс-ведучий «Інтера» Максим Равреба, і зрештою на це місце прийшов Ілля Ноябрьов. Тетяна Цимбал говорить у програмі українською, Ілля Ноябрьов - російською. До того ж Ноябрьов намагається відійти від амплуа комедійного ведучого, шоумена, демонструючи щире співчуття до героїв.

Студія програми, витримана у червоно-чорних тонах, справляє враження збудованої нашвидкуруч. Як виявилось, в оформленні були використані деякі елементи, що залишились від проекту «Батьки і діти» Василя Ілащука. «Дизайн студії робив генеральний продюсер каналу Олексій Семенов, - каже Лариса Доценко. - Він намалював червоні стрічки, які є своєрідним символом програми. Також в оформленні брала участь наш художник Ангеліна Філатова». Не підходять і меблі, що використовуються в проекті, - на червоний диванчик вміщуються лише двоє, тоді як гостей зазвичай більше.

Чи є реальна віддача від проекту? На сайті каналу зазначено, що програма стежитиме за долею героїв. Лариса Доценко чесно зізнається: поки що змоги робити це немає. Однак позитивні результати безперечно є: сироти знаходять друзів, хворі - кошти на лікування. «Зараз нам часто дзвонять, особливо після програми про дітей, які лікуються від лейкемії», - каже пані Лариса.

Команда «Віри. Надії. Любові» - шестеро редакторів та один-два режисери; допомагають також волонтери. «Я і Олена Савчук займаємось темою доброчинності чотири роки. Ми мали невеликий проект із п'ятнадцяти випусків «Дорога додому», який закінчився великим телемарафоном «Дитяча лікарня майбутнього». Після цього ми робили мініфільми, вишукуючи по всій Україні приклади доброчинності. Тому частину героїв ми знали раніше, бо вже кілька років відстежуємо їхню долю», - розповідає Лариса Доценко. Невдача проекту «Дитяча лікарня майбутнього» викликала в неї депресію, з якої вдалося вийти завдяки пропозиції нового керівництва НТКУ робити проект «Віра. Надія. Любов».

У частини «Віра» і «Надія» зазвичай потрапляють свіжі історії, які редакторська група знаходить у газетах («Газета по-українськи», «Україна молода», «Сегодня», «Факты и комментарии» тощо), сайтів «Детдом», «Донор», «Лікар.інфо» тощо, від волонтерів та лікарів. «Ця інформація стікається до нас, бо насправді нещасних людей дуже багато. Вистачить на роки й роки», - каже Лариса Доценко. Вона впевнена: щоб допомогти цим людям, треба небагато - вірити, любити і діяти.

Фото з архіву Першого національного