Міжнародний форум «Цифрове мовлення в Україні» цьогоріч відбудеться втретє. До участі у Форумі запрошені керівники та працівники телекомпаній, представники компаній-виробників техніки, посадові особи органів держави, науковці, та інші зацікавлені у процесі впровадження цифрового телебачення. Також на форум запрошені іноземні фахівці з країн, що вже завершили цей процес або знаходяться на якомусь з його етапів. Цього року доповідачами Форуму є Франс де Вільдер (Нідерланди), Андреас Грюнвальд (Німеччина), Онно Зонневельд, Валентин Коваль, Ольга Большакова, Катерина М'ясникова (усі - Україна) та ін.

На запитання: «Що буде з цифровим дивідендом і як знайти компроміс при кардинально різних інтересах?», відповідають спікери Цифрового форуму Андреас Грюнвалд та Ольга Большакова.

Андреас Грюнвалд  є партнером берлінського офісу міжнародної юридичної компанії Hogan & Hartson L.L.P. Його робота зфокусована на медіа та комунікаційній галузях з особливим акцентом на питаннях цифровізації. В книзі, опублікованій ще в 2001 році, "Аналогове відключення", Андреас зробив детальне порівняння німецького та американського підходів до проекту переходу країни на цифрове мовлення. Після, він працював адвокатом в Берлінському медіа органі (MABB) у регуляторному напрямку, пов'язаному з аналоговим відключенням Берліну та округа Бранденберг, першій в світі території з повністю впровадженим цифровим мовленням. Андреас також викладає мовне законодавство в університеті Мюнстер, Германія, та часто є автором публікацій на тему медіа законодавства та пов'язаних з ним політичних питань.

Ольга Большакова - керівник Центру законодавчих ініціатив, адвокат, кандидат економічних наук, доцент кафедри аудиту Київського національного торгівельно-економічного університету. Організовує роботу Програми законодавчих ініціатив, здійснює моніторинг законодавства у сфері телерадіомовлення, бере участь у відносинах із державними органами, галузевими об'єднаннями та громадськістю, організовує заходи, спрямовані на просування інтересів галузі щодо нормативного регулювання телерадіомовлення.

 Андреас Грюнвальд:

- У світовому масштабі Німеччина була однією з передових країн, що розпочали перехід із аналогового на цифрове наземне мовлення.

Першою в світі метрополітичною зоною, що повністю припинила аналогове мовлення, була територія Берліна / Бранденбурзького регіону (листопад 2003-го). На національному рівні перехід повністю здійснили в 2008 році.

Внаслідок цифрового стиснення значний спектр частот у діапазоні від 460 до 862 МГц став доступним для альтернативного використання, що називається цифровим дивідендом. Велика кількість акціонерів виявили інтерес до цих ресурсів. Теле- та радіомовники хотіли запустити додаткові (цифрові) канали, тоді як провайдери телекомунікацій (здебільшого оператори мобільних мереж) прагнули задіяти додатковий спектр для розширення діапазону мобільних сервісів.

Завданням політиків було знайти адекватний компроміс між різними інтересами. В результаті уряд Німеччини в липні 2009 року вирішив, що частина цифрового дивіденду (частоти в діапазоні від 470 до 790 МГц) виділяються на сервіси мовлення, а решту (790 дo 862 МГц) буде продано з аукціону для розширення використання мобільного діапазону.

Відповідальна за врегулювання Федеральна мережева агенція (Bundesnetzagentur) наразі розробляє процедури аукціонів, які проводитимуться або в кінці цього року, або на початку наступного.

Ольга Большакова:

- На мій погляд, питання про використання цифрового дивіденду складається з двох аспектів:

1) в умовах значного збільшення кількості телеканалів - чи потрібно зберігати ринок (захищаючи галузь), що склався, чи доцільно збільшувати конкуренцію на ринку (захищаючи інтереси аудиторії);

2) в умовах збільшення кількості джерел інформації - що важливіше: захист інформаційних прав громадян (контроль за контентом: максимальні вимоги при мінімальній ціні за ліцензію) чи захист економічних прав громадян (поповнення бюджету при продажу частотного ресурсу за максимальною ціною, наприклад, на аукціоні).

На жаль, не існує єдиної правильної відповіді (будь-який підхід може бути обґрунтовано з точки зору інтересів суспільства), також не існує і просто правильної відповіді (будь-який підхід у процесі реалізації може виявитися не лише гіршим за інший, але і бути відверто використаний на шкоду суспільству).

Думаю, що рішення має бути компромісним:

1) кількість мовників потрібно збільшувати, але так, щоб не привести до банкрутства компанії, які вже багато років працюють у галузі і довели свою професійну спроможність;

2) плату за ліцензію може бути збільшено в розумних межах, а вимоги до програмної концепції, навпаки, має бути зменшено до тих же розумних меж; хоча які саме межі вважати «розумними» - про це, звісно, можна довго сперечатися.

Що стосується захисту інформаційних і культурних прав громадян, то держава, на мій погляд, має два завдання:

1) захист місцевого і регіонального мовлення - виділення значної частини частотного ресурсу, який може бути використано лише для цих цілей і, в разі відсутності претендентів, повинен іти в резерв, а не бути використаним для мовлення в інших територіальних категоріях; при цьому потрібно звернути увагу на те, що слід гарантувати не лише права місцевих і регіональних мовців відносно загальнонаціональних, але і права місцевих мовців відносно регіональних компаній;

2) розвиток некомерційного мовлення: суспільного, аматорського та ін.

Думаю, якби держава дотримувалася саме цих кордонів втручання у вільну ринкову діяльність підприємств галузі і якби таке втручання завжди обґрунтовувалося з точки зору його мети, навіть досить жорсткі форми регулювання не викликали би в учасників ринку такого внутрішнього опору, який ми можемо спостерігати нині.

Матеріал надано оргкомітетом Міжнародний форум «Цифрове мовлення в Україні»