ТК дослідила, чому незалежні продакшни в Україні майже не виробляють дитячого продукту для телеканалів і що потрібно, щоб вони це робили. Чи сприятиме розвиткові дитячого мовлення скасування законодавчої норми про заборону реклами в дитячих програмах. І взагалі, коли в Україні нарешті з'явиться повноцінне дитяче мовлення.

Не люблять в Україні дітей. Незважаючи на те, що держава, начебто дбаючи про зростання народжуваності, збільшила грошову допомогу на дитину майже в сто разів, усе ж таки дорослим дядям і тьотям не до дітей. Якщо поставити їх перед вибором: прибуток чи інтереси дитини, більшість обере перше. Ні, конкретно своїх чад кожен обожнює й забезпечує всім необхідним, а от у масштабах країни - всім на дітей начхати, мовляв, тут хай про них дбає держава.

Ваш автор уже досліджувала стан дитячого мовлення на українських загальнонаціональних телеканалах. Він виявився невтішним. Крім того, поспілкувалася з керівником Дитячого медіацентру «Сімба» Олегом Кормильцем, який за участі дітей виробляє дві програми: вечірню казку «Соники» та «Корпорація "Сімба"». За його словами, телеканали не просто не хочуть купувати дитячі програми - вони їх і безкоштовно не беруть; не хочуть віддавати дитячим програмам і вечірній прайм, ставлячи їх на 4-5-ту ранку. До того ж, на більшості телеканалів вважається, що за «дитячі програми» (як записано в їхніх ліцензіях) цілком можна вважати й мультфільми. Очевидно, для більшої схожості на «дитячі програми» на деяких каналах мультики почали об'єднувати спільним ведучим («Маріччин кінозал» на «1+1») чи ведучими («Світанок» на ICTV). Повноцінні ж дитячі програми виробляються тільки Національною телекомпанією України та обласними державними телерадіокомпаніями, тобто на державні кошти через держзамовлення.

Нині в Україні більш-менш успішно працюють десятки продакшнів, які виробляють продукт для телеканалів. Це телесеріали, ігрові й політичні шоу та інше. В цьому переліку немає ані дитячих програм, ані дитячих фільмів чи мультфільмів. Чому? Керівники продакшнів, із якими ТК вдалося поспілкуватися, в один голос кажуть: наразі дитячого продукту для телеканалів вони не виробляють, здебільшого не планують і взагалі забули, коли виробляли. Невигідно.

Дитячі програми вбили добрими намірами?

На думку переважної більшості керівників продакшнів, у всьому винен Закон «Про рекламу», згідно з яким у дитячих програмах не можна розміщувати рекламу. Прийняття цієї норми призвело до того, що телеканалам стало невигідно виробляти й купувати дитячий телепродукт.

Так, зокрема, вважає генеральний директор «Про-ТВ» Віктор Приходько. Телеканали відмовляються від програм для дітей, бо з них немає комерційного зиску. «Спрос на детские программы упал, поэтому я даже не помню, когда мы в последний раз их делали, может, лет 10 назад», - каже він. Нині «Про-ТВ» виробляє тільки серіали й фільми, а з мультфільмів - анімацію для дорослих «Великі перегони». «Телеканалы не хотят покупать детский телепродукт, потому что он при любых раскладах будет убыточным. Вот так из-за хороших побуждений убили детские программы», - зауважує Віктор Приходько.

Не виробляє нині дитячого продукту й продакшн Film.ua. Хоча така спроба була. Директор Сергій Антонов розповів, що 2007 року вони намагалися створити вертикальний (із показом раз на тиждень) короткометражний серіал - аналог «Єралаша» під назвою «Кувар.com» на замовлення телеканалу «Інтер» (17 епізодів по 5 хвилин). «На сегодняшний день таких планов нет. В условиях коммерческого телевидения этот продукт производить нерентабельно. Проблема кроется в законодательстве по рекламе. При показе детских программ запрещены рекламные проявления. Таким образом, ограничивается, если не исключается полностью, статья финансирования этого продукта», - каже Сергій Антонов.

Продакшн «Українська медійна група» два роки тому виробляв для «1+1» проект «Давай пограємось», була також спроба зробити для «Інтера» 20-хвилинну дитячу пізнавально-освітню програму.

Юрію Мінзянову - в минулому дитячому кінорежисеру, а нині генеральному продюсеру «Стар медіа» - особливо гірко, що склалася така ситуація. На його думку, це в першу чергу пов'язано з тим, що в Україні заборонено рекламу в дитячих програмах. «Мы делаем кино для телеканалов, - розповідає пан Мінзянов, - и поскольку кино - это бизнес, то мы его делаем и для российских телеканалов. Вообще-то я лет 20-25 назад работал детским кинорежиссером, и мне очень горько, что сложилась такая ситуация. У нас на телеэкране нет интересной отечественной анимации, познавательных программ, которые бы использовались в школьном образовании. Мы сделали анимационный проект "История Украины", пятиминутные серии которого транслировались на "Интере" в утреннем блоке. Сейчас, кстати, нам заказывают аналогичный проект "История Казахстана" и "История Беларуси"».

Як розповідає Юрій Мінзянов, «Стар медіа» разом із Давидом Черкаським планувала робити римейк на його мультфільм «Острів скарбів» для широкого екрану, вже навіть було написано сценарій, але криза змінила плани. Та пан Юрій запевняє: вони ще повернуться до цього проекту.

Як вихід Мінзянов пропонує, по-перше, відмінити норму закону стосовно реклами, по-друге, створити в Україні хоча б один дитячий канал. «Я с большим удовольствием буду делать детские программы и фильмы, такие как "Гостья из будущего", "Приключения Электроника". В Украине есть масса замечательных литературных произведений, достойных экранизации», - каже генеральний продюсер «Стар медіа».

У генерального директора продакшну «Бабич дизайн» Валерія Бабича був досвід роботи з дитячим телепродуктом: мультик про «Незвичайні пригоди Каріка й Валі», анімація на історичну тематику, зокрема сто серій із історії України, п'ятдесят із історії Росії, є також плани щодо повнометражного мультфільму Давида Черкаського.

Крім того, у другій половині цього року Валерій Бабич планує розпочати роботу над новорічним дитячим проектом тривалістю 1 годину 10 - 1 годину 20 хвилин. Швидше за все це буде російськомовний мультик із українською озвучкою. Пан Валерій запевняє, що телеканали брали би дитячий продукт, якби було з чого вибирати. Але платять за такі проекти дуже мало, тому продакшни й не зацікавлені його виробляти.

Співзвучна думка й генерального директора «Київтелефільму» Валентина Опалєва: «Ми не виробляємо, не виробляли й не плануємо виробляти дитячий продукт. Невигідно його купувати в першу чергу самим телеканалам, які не можуть там розміщувати рекламу. Ми знімаємо переважно серіали, розраховані на російський та український телеринки».

Не виробляє й поки що не планує виробляти дитячих проектів і кінокомпанія «Ялта фільм». «Хіба що "Пригоди бравого вояка Швейка" називати дитячим продуктом, - жартує директор кінокомпанії Олег Малишевський. - Тільки це не телепродукт, а повнометражний художній фільм, прем'єра якого очікується восени цього року. Телеканали не зацікавлені в дитячому продукті. Щоб він користувався попитом, він має йти в рейтинговий час, а щоб так було, за нього має платити рекламодавець. На сьогодні рекламодавцям це невигідно».

Виходить замкнене коло. Канали не купують, бо невигідно, рекламодавець не платить, бо не бачить рейтингів. А продакшни не виробляють, бо телеканали не купують. Стандартні ринкові відносини.

Одна з найбільших в Україні дубляжних компаній, «Студія Пілот», уже багато років має права на одне з найпопулярніших дитячих шоу «Вулиця Сезам» (Sezam Street), яке йде в більш ніж 140 країнах світу. І так само багато років намагається його запустити в Україні й не може знайти мовника, який би погодився купити його. «Всі кажуть, що цікаво, але не беруть», - бідкається директор студії Олександр Брикайло. Він каже, що за рейтингами дитячі програми програють дорослим, особливо за цільовою аудиторією, за якою продаються відповідні канали. Якщо канал продається за аудиторією 18+ чи 14-49, навіщо йому молодша аудиторія? Друга проблема - в законодавчій забороні розміщення реклами в дитячих програмах. Пан Олександр вважає, що ця заборона формальна і її елементарно можна обійти. Скажімо, ділити програму на дві автономні частини, і ставити рекламу в кінці першої частини й на початку другої. «Але хто цим займатиметься? Навіщо це каналам, якщо вони можуть просто купити хороший мультиплікаційний серіал і не будуть паритися з дитячими програмами? Але рано чи пізно ситуація має змінитися», - зауважує пан Олександр.

Про «Вулицю Сезам» Брикайло може говорити годинами. Він вважає цю програму дуже яскравою, пізнавальною та веселою. Але виказує розуміння, що найближчим часом її не запустить жоден український телеканал. Бо, по-перше, вона дуже дорога, а по-друге - дитячі програми не є для них бізнес-вигідними.

Нині «Студія Пілот» робить програму «Еники-беники» для СТБ. Ця програма радше для дорослих, але за участі дітей. «Будь-яка програма для дітей має бути дорогою, яскравою, з купою ідей, - каже пан Олександр. - У нас часто називають дитячою програмою набір мультиків, об'єднаних одним ведучим. Канали роблять такі програми, щоб записати собі їх як власне виробництво дитячих програм. У принципі, такі програми мають право на існування, якщо їх дивляться. Хоч щось буде на телеканалах українською мовою для дітей».

«Пілот» не планує виробляти нічого дитячого з власної ініціативи. Пан Брикайло не вірить, що нині хтось вкладатиме гроші в анімаційне виробництво, тим паче з розрахунку тільки на український ринок - це ніколи не окупиться: півгодинна серія мультфільму українського виробництва коштуватиме як кілька годин іноземного продукту.

А ось директора компанії ЗАТ «1+1 відео дизайн» Ольгу Захарову не лякають витрати на виробництво дитячого 24-хвилинного мультфільму «Кум», про що вона розповіла у своєму інтерв'ю «Детектор медіа».

Олександр Брикайло вважає: потрібне рекламне насичення ринку такого рівня, щоб канали думали не тільки про те, як перемогти в якомусь слоті, а почали думати про гудвіл каналу ще й із точки зору того, щоб «і для дітей щось виробляти». Для пана Брикайла очевидно, що дитячий слот (як правило, це субота-неділя від 7-ї до 9.30 ранку) швидше за все буде збитковим, зате прибутковими можуть бути денні серіали для підлітків по буднях. «Але дитячих програм немає не тільки тому, що існує заборона на рекламу в них. Не думайте, що якщо цю норму приберуть, то всі зацікавляться дитячим телевиробництвом. Воно повинно бути конкурентоздатним», - запевняє директор «Студії Пілот».

Олег Щербина, продюсер компанії Fresh Production UA (яка також не виробляє й ніколи не виробляла дитячої телепродукції, оскільки спеціалізується на фільмах для дорослої аудиторії) вважає, що виробництво дитячих програм має свою специфіку, яка вимагає особливого підходу. Тому виробництвом дитячої телепродукції повинні займатися фахівці, які мають відповідний досвід.

Таким чином, із власної ініціативи продакшни здебільшого не виробляють дитячого продукту, а пропозицій чи замовлень від телеканалів у них немає, тож розвиток цього напряму виробництва залишається для них перспективою. Більшість керівників зауважують, що проблему треба вирішувати на законодавчому рівні: або прибрати норму закону про заборону реклами в дитячих програмах, або дотувати виробництво дитячих телепрограм.

Член парламентського комітету з питань свободи слова та інформації народний депутат Олена Кондратюк вважає, що одним із принципів реклами, відповідно до чинного Закону, є врахування особливої чутливості дітей і незавдання їм шкоди.

«Відповідно до частини 4 ст. 13 Закону "Про рекламу", забороняється переривати з метою розміщення реклами трансляції програм для дітей. На мою думку, ця заборона стримує розвиток спеціалізованого дитячого телепродукту, оскільки для телеканалу трансляція дитячої програми є комерційно малоцікавою, адже її не можна переривати навіть рекламою спеціалізованих дитячих товарів. А за відсутності належного попиту немає зацікавленості й у телевиробника готувати відповідні дитячі програми», - зауважує Олена Кондратюк.

Вона припускає, що вдасться змінити ситуацію, спираючись на щойно ратифіковану Європейську конвенцію про транскордонне телебачення. Відповідно до останньої, якщо тривалість трансляції програми для дітей сягає тридцяти чи більше хвилин, переривання рекламою дозволяється. Законопроект №3081 «Про внесення змін до Закону України "Про рекламу" (щодо приведення у відповідність до Європейської конвенції про транскордонне телебачення)» наразі перебуває на повторному другому читанні. За словами пані Кондратюк, вона ініціюватиме зміни в законодавстві, котрі запровадять нові, аналогічні до тих, що містяться в Конвенції, правила переривання рекламою дитячих програм.

Як розповіла член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Тетяна Мокріді, Нацрада уважно стежить за тим, як телемовники дотримуються ст. 13 Закону України «Про рекламу». Як і Олена Кондратюк, вона припускає, що рекламу в дитячих програмах може бути частково дозволено.

«З позиції експерта в цьому питанні слід враховувати не лише інтереси споживачів. Звісно, діти та їхні батьки здебільшого проти реклами під час трансляції дитячих програм. З другого боку, можна зрозуміти й телеіндустрію, яка фінансово не зацікавлена у виготовленні й показі програм для дітей. Саме через цю обставину такої продукції дуже мало в нашому ефірі. Якщо дослухатися до думки керівників телекомпаній, то рекламу в дитячих програмах може бути дозволено. Але вона не може бути довгою, а її тематика та форма мають бути чітко прописані в законі. Наприклад, під час дитячого ефіру не повинна рекламуватися нездорова їжа з підвищеним вмістом жирів, солі й цукру, що вже заборонено в деяких європейських країнах. Має контролюватися зміст роликів. Зокрема, вони не повинні напряму провокувати дитину на купівлю чогось чи на те, щоб діти вимагали від батьків такої купівлі. Також у рекламі має бути заборонено експлуатувати довіру неповнолітніх до батьків, учителів чи інших персон, що користуються авторитетом. Як на мене, абсолютно нормальною є реклама дитячого харчування, одягу, парфумерії чи книжок для дітей», - вважає Тетяна Мокріді.

Як повідомила пані Тетяна, згідно з результатами моніторингів загальнонаціональних телекомпаній, проведених Національною радою у 2007-му і 2008 роках, загальний обсяг програм для дітей збільшився. На її думку, це результат того, що значно більше загальнонаціональних мовників стали дотримуватися умов своїх ліцензій у частині дитячого мовлення. Але загальний обсяг ліцензійних вимог щодо програм для дітей у цих телекомпаній не змінився.

Директор анімаційної студії «Фрески» Володимир Кметик, який торік отримав ліцензію на супутникове мовлення дитячої телекомпанії «Малятко-TV», підкреслює: якщо говорити про дитяче мовлення, то не можна ставити питання про те, вигідно чи невигідно. Бо дитяча тематика вигідною бути не може, вона засадничо залежить від інвестицій. «Це інвестиції в майбутнє нації, культуру, нормальну власну старість. Сучасне телебачення керується здебільшого параметрами вигоди. А поки воно керуватиметься цими параметрами, доти ми й житимемо в такому інформаційному просторі. Очевидно, що йдеться насамперед про законодавче оформлення ринку за певними параметрами, які би зобов'язували власників каналів або регулювати екранний час з урахуванням інтересів дитячої аудиторії, або виділяти певну частину бюджету для виготовлення власне українських програмних продуктів», - каже він.

Нині в питанні розвитку дитячого мовлення вся надія фактично покладається на державу, яка не повинна керуватися тільки принципом «вигідно - невигідно», як це роблять комерційні структури. А держава в свою чергу не має стратегії розвитку національного дитячого мовлення й обмежується розміщенням держзамовлень. Механізмами, за якими розміщується державне замовлення для державних ТРК, не передбачено можливості залучення зовнішніх виробників. Щоб залучати до держзамовлення, приміром, незалежні продакшни, треба перебудувати фінансово-правову й організаційну системи державного телебачення. З іншого боку, держава жодного разу ще не профінансувала держзамовлення в повному обсязі: є великий державний борг перед Першим національним та обласними ТРК, які виготовили телепродукцію, але кошти на це так і не надійшли.

За словами пана Кметика, в Європі є чітка регламентація того, скільки телеканал (комерційний чи суспільний) зобов'язаний виділити власного бюджету й екранного часу для дитячого продукту. «Там держави займаються програмами національно-культурної ідентифікації, а дитяча продукція відноситься саме до таких. Хтось інший в епоху глобалізації цим займатися не буде. Європейські країни по-різному виробляють свої механізми: або визначають квоти в бюджеті компанії, або квоти екранного часу. Ще може регламентуватися в бюджеті компанії певна квота для так званих незалежних продюсерів. Тобто законодавець може сказати: панове, вам дається певний бюджет на дитячі програми і ви зобов'язані віддати 25-40% незалежним виробникам, щоб якимось чином вони були запобіжниками певної програмної інерції. Це промоутери нових ідей», - каже пан Кметик. За його словами, важко уявити, що за нинішніх умов в Україні взагалі може бути поставлене таке завдання. Для цього немає ані політичної сили, ані фінансових, ані людських ресурсів. А час іде, виростає ще одне покоління українців без повноцінного дитячого мовлення, без національно-культурної ідентифікації.

Цікаво, що в європейських країнах телемовникам не треба прописувати, коли саме показувати дитячі програми. Телекомпанії змагаються за глядача і розуміють, що дитячу програму не можна ставити на 4-ту ранку. Та, на жаль, наших мовників це наразі не стосується.

Експерти скептично ставляться й до появи нішевого дитячого телеканалу (немає джерел фінансування), і до створення суспільного мовлення (сьогодні неможливо перестрибнути прірву між розмовами про нього і практичними діями). «Спонсорство навіть дитячого супутникового каналу є настільки великим, що я не розумію, хто може виступити спонсором такого каналу. Крім того, поширення його через супутник - це дуже невелика аудиторія. Якщо його примусово включити до пакету програмної послуги, тоді може бути ефективно. Але платити за поширення в кабелі супутниковий канал не зможе, бо на це в нього немає коштів. Поширення сьогодні є доволі дорогим», - каже юрист Незалежної асоціації телерадіомовників Ольга Большакова.

Експерти (на відміну від керівників телеканалів і продакшнів) вважають, що скасування законодавчої норми про заборону реклами в дитячих програмах кардинально не змінить ситуації з дитячим мовленням. Якщо немає системних державних рішень і спільних зусиль, жодна норма закону нічого не змінить. За теперішніх політичних умов ані політична, ані управлінська еліта не виказують зацікавленості в цьому. Тому, як каже Володимир Кметик, ми можемо тільки медитувати на цю тему. Бі-бі-сі в Україні можна побудувати. Але де знайти англійців?