Хоч як студенти Інституту журналістики допитувалися у Вахтанга Кіпіані – коли ж, нарешті, проект «Великі українці» вийде в ефірі «Інтера» і хто його вестиме разом із Савіком Шустером – чіткої відповіді так і не почули. «Це буде один із найкращих днів тижня. Сто відсотків – прайм-тайм. Та день в ефірі – чи то буде п’ятниця, чи субота, чи неділя – наразі не можу сказати. Що ж до ведучої – це питання для дискусії. Ми тримаємо інтригу й намагаємося дібрати найкращу ведучу, яка протягом телевізійного сезону зможе асистувати Савіку Шустеру», – завуальовано відповів Вахтанг.

 

За його словами, опитування у вишах – суто українська новинка. У жодній із країн, де був реалізований формат, студенську аудиторію не закликали до голосування окремо. Окрім опитування на вулицях Києва, Харкова, Львова та Ялти, організатори шоу об’їхали дванадцять українських вишів (Київський університет імені Тараса Шевченка, Києво-Могилянську академію, Одеський, Львівський, Таврійський, Донецький та інші університети), аби поцікавитися, кого ж молодь вважає великими. «Нам здається, що старші, літні люди голосують більш стереотипно, молодь – вільніше, розкутіше», – сказав Вахтанг, і запевнив, що студентські анкети львівського й донецького університетів разюче не різняться. Тому, на його думку, розмови про те, що шоу призведе до розколу, не мають під собою жодного підґрунтя.

 

Під час голосування не обійшлося й без жартів: студенти вписували до анкети великих українців Симпсонів (героїв мультику), своїх бабусь, навіть самих себе. Фігурує в анкетах і Тарас Бульба, і «молодогвардійці», «крутяни», «дисиденти» (як колективні персонажі). «Мій друг Анатолій Борсюк дуже боявся і зараз боїться, що нічого не вийде, бо люди нікого не знають, – розповідає Вахтанг про перебіг голосування. – Анатолію заперечували з першого дня: 7500 людей у анкетах назвали 900 прізвищ. Це говорить про те, що нам є кого згадати».

 

 

 

Організатори хочуть заволодіти увагою людей, які скептично ставляться до телебачення, тих, хто «не вірить, – як каже Вахтанг Кіпіані, – у те, що телебачення може піднімати питання, вищі за довжину спідничок і політичні розбірки».

 

Саме шоу планують розбити на кілька етапів. Після першого визначать сотню великих українців. У процесі другого про сотню великих зніматимуть документальні фільми й телевізійні сюжети (протягом 2008 року). На наступних етапах дискутуватимуть, чому українцями був зроблений саме такий вибір. Потому – голосування за першу десятку.

 

Київський міжнародний інститут соціології і компанія GFK Ukraine рахуватимуть результати, надаватимуть соціологічну інформацію, готуватимуть спеціальні таблиці. Працюватиме й спеціальна телефонна лінія.

 

«Чи не буде програма занадто політизованою?» – поцікавилася студентка першого курсу у Вахтанга. «За політиків переживати не треба – їх всюди не люблять. Ми об’їздили пів України і ставили питання аудиторії: ви вважаєте доцільним, щоби політики були запрошені окремо – як співведучі проекту – чи представляли проект; щоби президенти сиділи в студії? Не було такого міста, де люди б сказали – хочу! Вони активно проголошують свою нелюбов до політиків. Якщо буде багато політиків – значить, буде матеріал для психологів, соціологів, публіцистів аналізувати це», – відповів Вахтанг.

 

Наприкінці зустрічі студентство попросило назвати імена п’ятьох людей, вартих, на думку Вахтанга, звання найвеличніших: «Обов’язково вніс би Василя Стуса. Чорновола (В’ячеслава) – як типовий приклад пасіонарних українців. Він був дуже запальним, багато зробив для визвольного руху 70-80-х років. Назвав би Тараса Шевченка, його “Кобзар” став національним символом. Бандеру, бо я пишаюся тим, що в ХХ ст. була постать, іменем якої люди без примусу назвали самих себе. Із сучасників – братів Кличків: вони дуже красиві, хороші, злиті добрими кулаками, яких у житті не застосовують».

 

 

 

Після завершення прес-конференції «ТК» поставила Вахтангові кілька запитань.

 

– Студія знаходиться в одному з корпусів кіностудії Довженка. Вона, очевидно, буде перероблена за кілька днів до шоу.

– Зараз іще триває процес підбору. Тож наразі ніхто цього не знає. Є кілька хороших варіантів, відповідно, між ними й обираємо.

– Це буде на останньому етапі, під час голосування за десяткою найвідоміших. Хтось із наших сучасників представлятиме людину (також сучасника або історичного діяча), що увійде в десятку. Вони робитимуть фільм про цю людину, самі ж являтимуть обличчя цього фільму. Потім у студії дискутуватимуть із авторами інших фільмів про осіб із десятки.

 

– Ні, це буде установочне шоу. Воно розповість про правила, буде дуже дискусійним, бо від того, на кому ми зупинимось, за яким принципом добиратимемо учасників – дуже багато залежить. Буде оголошено початок голосування.

– За наслідками голосування. Ми покажемо про кожного – або сюжети, або фільми.

– Сюжети робитимуть або журналісти, або запрошені каналом люди. У нас немає як такої команди журналістів. На даний момент ми маємо команду редакторів. Зараз цього достатньо. Я не прихильник того, аби набирати великий штат, а потім не знати, що з ним робити. Коли ми побачимо результати голосування, то зможемо оцінити ситуацію. Якщо буде 100 історичних діячів, нам буде складно знайти відео – відтак ми візьмемо когось зі сторони. Якщо ж там буде багато сучасників, можливо, ми впораємося своїми силами. «Інтер» має сильну інформаційну службу, багато журналістів, які працюють у новинах, які вміють це робити. Є хороший підрозділ, який займається документальним кіно – він також буде залучатися.

– Можливо, і це залежатиме від того, кого оберуть люди, тобто від результатів голосування. Пара має бути парадоксальна. Якщо в десятці будуть політики, наприклад, Грушевський, логічно було би, щоби про роль Грушевського як політика розповідав політик, що виносив усі тяготи політичного життя в еволюційну добу. Наприклад, Леонід Макарович Кравчук. Якщо ж у десятку втрапить Богдан Хмельницький, думаю, що Богдан Сильвестрович Ступка як народний гетьман України міг би про нього розповісти.

 

– Знаєте, це вже певною мірою хвороблива традиція в Україні: все зводити до поганих політиків і до розколу. Насправді політики різні. Ми не знаємо, яким політиком був Ярослав Мудрий, ніхто з нас тоді не жив. Можливо, він був дуже поганий політик, але джерел про це не залишив. Політики не є дияволом, це частина нашого суспільства. А от яке місце вони посідають в історичній пам’яті людей, побачимо за наслідками проекту. Ми перебільшуємо їхнє значення. Забагато говоримо про політизацію, розкол. Є анкети [з голосувань], у яких водночас присутні і Кравчук, і Кучма, і Бандера, і Шухевич.

– Це ми вирішимо на програмі, адже це живе ток-шоу. Президенти такі люди, що можуть і не прийти на програму. Утім, зацікавленість є. Я знаю, що Леонід Кравчук і Віктор Ющенко зацікавлені проектом. Про Кучму не знаю, бо переговори з президентом веде Савік.

– Робота над складом ради триває. Я можу назвати, кого б я хотів бачити, але чи вони погодяться... Вони можуть бути у відрядженні, у відпустці, захворіти. Бо ж як з’являються люди на телебаченні? На жаль, часто це буває досить стереотипно: чий телефон є, того й кличемо. Тому й приходять одні й ті самі політологи, політики.

 

На клаптиках паперу ми пишемо імена людей, які є авторитетними для Сходу, для Заходу, для всієї України. Потім записуємо авторитетів для молодіжної аудиторії, людей середнього і старшого віку. Серед істориків ми визначили декілька прізвищ: історик середнього покоління Ярослав Грицак, трохи старша людина – Юрій Шаповал. Це авторитетні люди, які добре говорять. Можливо, ще б історик із Києво-Могилянської академії – Наталія Яковенко, спеціаліст із Середньовіччя і Гетьманщини. Було б дуже добре, якби вона погодилася. Бо часто спеціалісти не хочуть полемізувати. Вони усе життя досліджують якусь тему і вважають так: якщо я знаю історію козацтва, Київської Русі, ХХ століття, то ви маєте мене слухати. А дискусія – це дискусія, це ток-шоу, і тут можна ставити будь-які запитання, навіть дурні.

 

Отже, один підхід – це історики, які мають бути спеціалістами. Але ж очевидно, що на телебаченні мають бути зірки. Вони будуть дуже авторитетними, вмітимуть говорити. З іншого боку, може виникнути проблема, коли треба буде аргументувати якісь чесноти історичного діяча, а не говорити про свій останній альбом. Я не впевнений, що всі ті зірки, яких ми наразі записуємо у свій папірець, готові до цієї місії. Гадаю, часто список учасників ток-шоу буде остаточно відомий буквально за годину до виходу програми в ефір. Телебачення – це не завжди те, що хочеться зробити. Це те, що робиться за фактом.

 

 

 

– У Львові двічі поставлено рекорди конкурсу. Під час вуличного голосування закінчились усі анкети. На кожне місто ми мали запасні, та у Львові вони закінчилися протягом двох годин. Наші намети стояли на стометрівці біля пам’ятника Шевченку, поруч із наметами Тягнибока, блоку Тимошенко, «НУ-НС». Люди стояли в черзі, кричали – давайте нам по два бюлетеня, дайте всім проголосувати. Очевидно, вони сприймали це як частину якогось великого заходу до виборів. До речі, це позначилося на результатах вуличного голосування. Друге голосування – у Львівському університеті – зібрало повен зал, найбільший у порівнянні зі всіма іншими університетами. Там була дуже добра дискусія.