1 грудня в столичному кінотеатрі «Жовтень» відбувся спеціальний показ художнього фільму Романа Бондарчука «Редакція», що нині доступний для перегляду в кінопрокаті. Після показу картини автори стрічки провели обговорення, присвячене, зокрема регіональній пресі як рушію соціальних змін. У дискусії, окрім режисера стрічки, взяли участь співзасновник «Громадського радіо», голова Комісії з журналістської етики Андрій Куликов і членкиня команди Агенції медійного розвитку «Або», журналістка з Бахмуту Гаяне Авакян. Модератором обговорення став редактор «Телебачення Торонто» Максим Щербина.

Читайте також:

• Сміх, гріх і бабак. У прокат виходить новий фільм Романа Бондарчука «Редакція»

Зйомки сатиричної комедії, події якої відбуваються десь на південних теренах України, тривали в Херсоні й області у 2021-му, тож у цьому фільмі задокументовано багато місць, доступу до яких нині немає та які дуже змінилися внаслідок російського повномасштабного вторгнення. Через нього ж творча група мусила шукати окрему локацію у Словаччині, де навесні 2023-го зняла епілог стрічки. Детальніше про ці пошуки та про те, як автори картини тлумачать гори на задньому плані фінальних кадрів фільму, читайте у публікації «Детектора медіа».

Лінійна продюсерка фільму «Редакція» Олександра Кравченко, співсценаристка та продюсерка Дар’я Аверченко, головна продюсерка Дар’я Бассель, режисер Роман Бондарчук і модератор дискусії Максим Щербина

Сценарій фільму «Редакція» має документальну основу, оскільки перед його написанням режисер Роман Бондарчук і його колеги поговорили з багатьма херсонськими журналістами «про їхні злети й падіння, про смішне та страшне, що відбувалося в їхніх кар’єрах». До сценарію також увійшли особисті враження та досвід двох співсценаристів картини — Бондарчука та його дружини Дар’ї Аверченко (головна співсценаристка фільму — Алла Тютюнник — «ДМ»), які починали свій професійний шлях саме в херсонській журналістиці. Зараз, під час туру творчої групи «Редакції» Україною, автори стрічки кажуть, що одним із найсильніших вражень чи не в кожному місті, де відбувається показ, є відгуки місцевих журналістів, які приходять на покази, про те, як майстерно фільм відтворює реалії саме їхнього життя.

 Максим Щербина жартує: «Дякую, друзі. Дивіться кіно, воно про Запоріжжя»

 Режисер Роман Бондарчук

«У Харкові після показу нас питали, як нам вдалося зняти фільм про Харків, а глядачка з Санта-Барбари, яку ми зустріли в Ірландії, впізнала свій рідний район», — сказав режисер фільму «Редакція». — Є багато гарних спостережень і трансформацій, які насправді, сподіваюся, не дадуть повторити такий абсурд, який ми показуємо у фільмі», — додав Бондарчук.

Наскільки свідомо та послідовно автор картини прагнув того, щоб за допомогою свого фільму порушити суспільну дискусію про медіа у провінції? Як пояснив режисер, такої мети на початку своєї роботи він не ставив, але задоволений, що результати його зусиль мають такий ефект.

«Зараз я втягнувся в ці дискусії й мені це цікаво досліджувати. Насправді у мене були дитячі спогади про журналістику, про гороскопи, які писав для всіх працівник відділу розповсюдження. У 2019-му, коли ми приїхали до Херсона робити дослідження для сценарію і говорити з місцевими журналістами, я з подивом побачив, що, попри всі зміни, ситуація у місцевій пресі багато в чому залишається такою ж, як я її пам’ятаю з дитинства», — сказав режисер картини.

Андрій Куликов не стримав сліз, коли ділився своїми враженнями від перегляду «Редакції».

 Голова Комісії з журналістської етики, співзасновник «Громадського радіо» Андрій Куликов — творцям «Редакції»: «Мені прикро, що ви зняли фільм не про радіо, а про газету»

«Я намагаюся вирахувати, скільки років я чекав на цей фільм… “Редакція” — для мене це найкращий український фільм від 1988 року… (оплески)… Ви, напевно, чуєте, що і сльози є. Мене прошибло на сльозу, тому що я знаю десятки й сотні місцевих колег, які працюють так, як працюють Лєра і Юра (одні з головних героїв фільму “Редакція” — “ДМ”). Вони набивають собі ґулі, їм важче, бо вони не захищені такими потужними редакціями, які є у нас у Києві, але коли настає потреба і коли українські війська звільняють території на Сумщині, на Харківщині, Чернігівщині та Київщині, місцеві колеги відроджують оті давно “відспівані” “районки” та привозять тиражі у звільнені села, бо це дуже потрібно людям».

 Максим Щербина і Гаяне Авакян, яка зізналася, що у 1988 році ще не народилася. Вона також розповіла про свою роботу в районній газеті «Вперед» у Бахмуті на Донеччині. «До моїх обов’язків входило писати тексти про молодь, верстати шпальти з некрологами й привітаннями та робити ксерокопії», — згадала Авакян

На запитання модератора дискусії Максима Щербини про те, як журналісти регіональних медіа, які приходили на покази стрічки за участі знімальної групи, реагують на фільм, Роман Бондарчук розповів про досвід спілкування з херсонськими медійниками.

«Ми побували в дев’яти містах, але продовжуємо покази й обговорення, нас багато куди ще запрошують. Реагують дуже по-різному, тому що Україна різна. В Херсоні це було тепло, по-домашньому — показ відбувався в бомбосховищі. Журналісти впізнавали заголовки з місцевої преси. Зараз у місті стало менше журналістів і вони стали значно більш об’єднаними. Вони кажуть, що як тільки не стало місцевих виборів, переобрання мерів і, відповідно, висвітлення цього процесу, в них зникла причина для конфліктів. Але жартують, що ніхто не знає, як це зміниться, коли з’явиться знову необхідність проводити вибори та писати про них», — сказав режисер фільму.

За його словами, місцевий голова військової адміністрації в Херсоні вже ставить білборди, розказуючи тамтешнім жителям про те, як він дбає про місто. І це змушує запідозрити, що вибори не за горами.

 Андрій Куликов розповів, що ситуація в херсонських медіа, показана у фільмі «Редакція», мало чим відрізняється від ситуації у київських

Після завершення обговорення «Детектор медіа» розпитав луганську медійницю Яну Осадчу, нині журналістку «Реальної газети», чи були в її професійному житті випадки, які могли би стати епізодами стрічки «Редакція».

«Реалії фільму нагадали мені про часи 2000-х у луганській пресі. Пригадую, тоді я якось працювала у передвиборчому штабі, й наш кандидат програв конкуренту, який випередив його на один голос. Це було дуже драматично, а потім ми дізналися, що наш кандидат продав свою перемогу у цих виборах, проміняв її на якісь матеріальні цінності», — розповіла Осадча.

 Журналістка «Детектора медіа» Марина Баранівська (зліва) і журналістка «Реальної газети» Яна Осадча

Вона також додала, що у часи до російської окупації деякі луганські медіа виступали рушієм соціальних змін. «У мене була історія, коли ми знімали сніг у приміщеннях заводу “Луганськтепловоз”, після чого там почався великий галас, керівництво намагалося мене та мою колегу дискредитувати, але врешті там зробили ремонт і умови для роботи працівників заводу змінилися на краще. Іншого разу завдяки нашим публікаціям в одному селі на Луганщині в школі побудували туалети, а до того діти були змушені ходити просто в поле», — навела приклади наша колега.

Співсценаристка і продюсерка фільму «Редакція» Дар’я Аверченко у коментарі «Детектору медіа» згадала, що десять років працювала журналісткою, зокрема починала на херсонському телебаченні.

 Співсценаристка і продюсерка фільму «Редакція» Дар’я Аверченко

«Коли мені було 14 років, я була ведучою дитячої передачі “Бивні” на каналі “Скіфія”. У якийсь момент я зрозуміла, що буду вступати після школи тільки на журналістику. Коли це сталося, вся мої одногрупники здавалися мені новачками, себе ж я вважала журналісткою з прокачаними скілами. На першому курсі я пішла працювати до редакції “Дзеркала тижня”, мріяла стати розслідувачкою. І отримала 200 гривень за розслідування, над яким працювала протягом місяця. Я була у розпачі й у пошуках кращих заробітків перейшла працювати на телебачення. Це були часи Помаранчевої революції, я отримала завдання поїхати на пресконференцію Януковича, який тоді був призначений прем’єр-міністром. І наступного дня я написала заяву про звільнення за власним бажанням. Отакі були мої віражі в журналістиці», — розповіла Аверченко.

До зауважень глядачів фільму про те, що в «Редакції» сповна не репрезентований суржик як невідільна частина регіональних журналістських реалій в Україні, редактор «Телебачення Торонто» Максим Щербина, який на старті своєї кар’єри працював у запорізьких медіа, віджартувався: у стрічці також не розкрита тема алкоголізму в регіональних редакціях.

 Редактор «Телебачення Торонто» Максим Щербина

«Ті, хто працював у таких медіа, добре знають, як там п’ють, і не в останню чергу через специфіку своєї роботи. Вся ця виборчо-фуршетна історія — це завжди був “стид і позор”. Коли я був молодий і затятий, я досить зверхньо ставився до цього феномену з життя регіональної преси, бо це так трохи по-скотському виглядало. Але років через п’ять після роботи в різних запорізьких виданнях я влився до тих, хто не гребував фуршетами. Думаю, мені б так не сподобався цей фільм, якби я не мав журналістського досвіду роботи. У нас небагато таких фільмів про професію, де ти можеш впізнати себе і те, з чим стикаєшся», — сказав у коментарі нашому виданню Щербина.

Коментуючи це, режисер «Редакції» Роман Бондарчук пояснив, чому не хотів, щоб герої його картини спілкувалися суржиком.

«Коли я робив свою дипломну роботу “Таксист” у далекому 2008 році, я зробив її південноукраїнським суржиком, це така майже російська мова. Мені тоді здавалося, що важливо репрезентувати реальність такою, якою вона є. Зараз усе змінилося, все більше людей в Україні говорять українською. Ось зараз під час туру ми побували зокрема у Миколаєві, там спілкувалися переважно українською — більше, ніж в Києві. Під час роботи над фільмом “Редакція” нам не хотілося гратися у суржик ще й тому, що наші персонажі працюють у газеті, вони освічені люди. Хотілося створити у кіно притомну реальність, бо люди часто копіюють те, що бачать у кіно, тобто кіно справді може формувати дійсність», — сказав режисер стрічки.

 Режисер художнього фільму «Редакція» Роман Бондарчук

Чи мають сьогодні херсонські медіа вплив на ті рішення, які ухвалює тамтешня влада? Бондарчук вважає, що так.

«Думаю, що на Херсонщині журналісти мають вплив на реальність, вони пишуть не лише про атаки росіян і їхню пропаганду, але й намагаються контролювати дії місцевої влади. Наприклад, у Херсоні, де майже не залишилося дітей, зараз будують три підземних школи. Туди постійно “прилітає” від російської артилерії. Місцеві виходять на протести проти цього будівництва, а місцева преса це висвітлює і намагається розібратися, що відбувається. І тому херсонські журналісти стали такими об’єднаними. Звичайно, жахливою є ціна цих перетворень і змін, але таких речей, які є у фільмі, в житті справді стало значно менше», — говорить Бондарчук.

А чи можливі зйомки «Редакції»-2? На це автор стрічки каже, що треба дочекатися нових виборів у Херсоні.

Фото: Ігор Васильєв, «Детектор медіа»

Дискусії відбулися за підтримки проєкту «Трансформація комунікацій» Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).