Найбільшим розчаруванням для деяких практикантів, із якими я працював, було розуміння, що журналістика — це не літературна творчість. І форма тут менш важлива за зміст інформації. Простіше кажучи, новини й статті — це не шкільний твір чи студентський есей, а, радше, курс валют чи прогноз погоди по телевізору. Максимально стисло, точно, беземоційно.

Для чого так робити й перетворювати «те, що має викликати емоції» (вислів одного знайомого про новини) на «нецікаві повідомлення за стандартами» (фраза іншого)? Для того, щоб глядач, слухач або читач отримували саме інформацію, яка допоможе їм прожити, а не жмут емоцій, припущень і пліток, які ніби комікси: яскраві, цікаві — але цілковито непридатні для планування життя чи здобуття інформації.

Однак емоції, неточна інформація, журналістські домисли й перекручення можуть критися не лише у кількох поспіль знаках оклику або патетичних вигуках, ніби взятих із класичних творів української літератури (на кшталт «отакої!», якому мене намагалися навчити в одній регіональній газеті на початку 2000-х) і насильно встромлених у журналістський текст.

Помилковим є також наділення спікерів тими діями та способами висловлюватися, яких вони не чинили. Наприклад. Перший же результат пошуку в гуглі за словом «заявив» привів мене до такого заголовка: «Міністр заявив про просування в ухваленні рішення про надання ракет».

З подальшого тексту з’ясувалося, що міністр обговорив з іноземною колегою надання Україні ракет. Він не робив жодних заяв, і жодної сенсації чи бодай чогось нового не сталося (власне, нічого не сталося — лише розмова). Він усього лише розповів про це журналістам. Однак використання слова «заявив» передбачає щось, що виходить за межі простої розповіді, історії або наведення фактів.

Тлумачний словник наводить таке значення слова «заявляти»: повідомляти про що-небудь, звертатися до кого-небудь із викладом якихось відомостей, положень, думок. Міністр не звертався ні до кого конкретно, не робив заяви, не заявляв претензій. А тому використання слова «заявив» у цьому випадку вводить читача, слухача або глядача в оману, показуючи дію, якої не було. Це не синонім слова «сказав» чи «розповів»!

Буває гірше. Журналіст іде на пресконференцію тренера футбольної команди. Ставить йому питання, наприклад, чи задоволений він суддівством гри. Тренер відповідає, що ні. Журналіст пише в тексті: «Тренер заявив, що суддівство погане». Інформацію тиражують інші медіа, деякі все з новими й новими синонімами («розкритикував», «жорстко пройшовся» і навіть «вибухнув істерикою»). У підсумку тренер постає таким собі істеричним типом, який не вміє тримати емоції під контролем і тільки й робить, що «заявляє», «вибухає» і «критикує». Це цілковито спотворює обставини дії.

Я далекий від думки, що абсолютно всі медійники так пишуть, щоб додати тексту «колориту», «сенсаційності» й завдяки цьому набрати собі лайків, переглядів чи тиражу. Є простіша причина — щоб не повторювати без кінця «сказав», «говорить», «розповів», «каже» й інші нейтральні, емоційно незабарвлені слова. Бо їх, можливо, так навчили: на одному аркушику одне слово не повинно зустрічатися більш ніж раз. Принаймні, саме таке пояснення у школі чув і я.

Однак тут ми повертаємося до першого абзацу мого тексту: журналістика — не літературна творчість, а зміст інформації важливіший за форму її подачі. Отже, використання нейтральних слів «сказав» чи «розповів» краще, ніж слова на позначення дії співрозмовника на кшталт «заявив» (якщо не було заяви) чи «зазначив». Вони точніше передають обставини сказаного.

А що ж не так із «зазначив»? З ним та сама вада, що і з попереднім. Воно не є синонімом «сказав». За тим же Тлумачним словником, «зазначати» — це робити якусь помітку, позначку; позначати; висловлювати думку, робити спостереження, звертати увагу на що-небудь. Якщо ваш герой чи промовець не сказав «я звертаю вашу увагу» або «прошу зазначити» або не зробив це інтонаційно — немає підстав приписувати йому таку дію в журналістському тексті. Якщо зробив це інтонаційно або словами — тоді так, виправдано.

Так само й безліч інших емоційно забарвлених слів: «звернув увагу», «підкреслив», «наголосив», «акцентував», «зауважив». Якщо не було дії для позначення цих слів — тобто підкреслення самим мовцем, виокремлення певної частини своєї промови, наголошення ним же на чомусь окремому — ми не використовуємо ці слова як синоніми слів «розповів» і «сказав».

Понад те, з опису тієї справжньої ситуації про тренера футбольної команди можна зрозуміти, що неправильне використання цих дієслів може призвести до плутанини: чи людина саме сказала про щось важливе і ніхто її не тягнув за язика — або її поставили запитання чи навіть спровокували на те, що вона спочатку говорити не хотіла. Думаю, зайве пояснювати, що обставини сказаного важливі так само, як і зміст.

Тому при редагуванні текстів, якщо мені це відомо, я намагаюся наводити ці обставини: «це такий-то сказав у відповідь на запитання нашого кореспондента», «розповів під час пресконференції», «казав після виступу» тощо.

А такі слова як «зізнався», «визнав», «пообіцяв» не лише спотворюють обставини сказаного, а й містять емоційну характеристику людини. Якщо зізнався — значить, щось приховував? Якщо щось визнав — значить, до того не визнавав? Звісно, вони не є синонімами до «сказав», «розповів» — якщо справді не йдеться про зізнання (зі словника — говорити відверто про свій стан, свої вчинки) або визнання (зі словника — відверто признаватися в чому-небудь, погоджуватися з чимсь, стверджувати істинність чогось).

Тепер третя й остання ситуація. Наш мовець виступає публічно чи коментує щось нам персонально 40 хвилин. Наговорив багато. Журналіст приходить у редакцію або вмикає запис, вибирає важливі, на його думку, фрази й позначає їх такими словами: «наголосив», «підкреслив», «зауважив», «акцентував». Хто насправді наголосив і зауважив — мовець чи журналіст? І чи може спотворити зміст усього сказаного видерта («підкреслена», «зауважена» чи «наголошена») без контексту цитата? По-моєму, тут усе очевидно. Це не мовець «виокремлює» щось, на його думку, важливе — а журналіст. Це не є точністю й достовірністю.

Окрема історія з відмовами й запереченнями сказаного. Ми телефонуємо до героя матеріалу, а він відповідає, що не дає телефоном коментарів. Це «відмовився коментувати»? Ні. Він повідомив / сказав / відповів нам, що не коментує телефоном. Саме так і пишемо. Відмови з його боку не було і вважаю порушенням стандарту достовірності, коли журналіст на це говорить в ефірі про «відмову». А якщо мовець-чиновник відмовляється говорити й просить писати запит — це вже відмова від коментаря? На мій погляд, теж ні. Тому журналіст має саме так і говорити чи писати в текстах: «відмовився говорити й попросив написати запит».

А є ще такий анекдот:

— Професоре! А правда, що ви б’єте свою дружину?

— Неправда! Я не професор!

Це спростування інформації чи її заперечення? У цьому прикладі професор не спростував інформацію, як написали б багато журналістів, а заперечив її. Бо спростування, за тим же словником — це доведення, доказ неправильності, помилковості, хибності чого-небудь. Це пояснення хибності, доказування, аргументація. А заперечувати — не погоджуватися з ким-, чим-небудь у чомусь, висловлювати протилежну думку. Тобто просто заперечувати — та й усе.

То що ж робити? Без кінця повторювати «сказав» / «розповів» без синонімів? Резюмую: в інформаційних повідомленнях — переважно так. Не через позірну суворість, а просто через те, що люди, до яких ми звертаємося задля новини чи коментаря, просто говорять і розповідають, а не підкреслюють, зізнаються і пояснюють.

Конкретно ці три слова, як й інші слова, що пояснюють спосіб говоріння, доречні там, де справді з боку мовця є відповідна дія: ми попросили його пояснити — і він пояснив, він сказав «я підкреслюю» або відповідною інтонацією позначив, він вийшов і зробив заяву (наприклад, про відставку з посади). Логіка зрозуміла. Це буде точно й достовірно передасть обставини розмови.

В інших жанрах — репортажі або інтерв’ю (як самостійному творі, а не способі отримання інформації) можна, звісно, використовувати й інші слова. Але так само з урахуванням їхнього реального значення і відповідності обставинам, а не просто щоб замінити «сказав» / «розповів».

І наостанок — набір емоційно забарвлених дієслів і слів на позначення обставин із того самого тексту про міністра, з якого я розпочав. Він, нагадаю, «заявив» про просування в ухваленні рішення про надання ракет. Отже, виходячи з того матеріалу, ще міністр: «висловив вдячність», «особливо відзначив», «підкреслив», «ще раз підкреслив», «окремо наголосив» і нарешті «повідомив». Здається, що якась буря емоцій — хоча насправді це була лише ввічлива дипломатична бесіда двох міністрів, про що він потім розповів журналістам. І все.

Ілюстративне фото: Getty Images