Видання Post impreza досліджує історію локального мистецтва та знайомить публіку із сучасниками. Медіатека Post impreza налічує близько 200 зразків мистецтва — від початку незалежності України до сьогодні — і постійно оновлюється. Редакція фокусується на критичних, гострих текстах про те, що «болить» мистецькій і культурній спільнотам.

За рік команду не оминули труднощі локальних медіа. Та це не завадило розвиватися далі. Детальніше про це розповіли редакторка Ольга Перехрест та операційний керівник Post impreza Євген Бойко.

Про «вторинне» ставлення до культурних подій у регіональних медіа та брак фахових авторів

Євген Бойко: Не кожна виставка вимагає ґрунтовної арткритики. Але ми точно маємо дивитися на події й теми глибше, аніж просто сказати, що пройшла якась виставка. Традиційні інтерв’ю та репортажі ми міксуємо з критичними есеями. Так медіа насичується тематично та жанрово.

З перших тижнів роботи ми побачили, що нам бракує людей, які можуть фахово писати про культуру. Звісно, є журналісти, які цікавляться цим напрямом, але вони пишуть зазвичай у нефахові видання, регіональні медіа. Відповідно, це трохи інший підхід до тем, до інфоприводів, більш загальний. Вони звикли менше заглиблюватись у культуру та мистецтво. Локальному медіа достатньо висвітлити, що відкрилася виставка, можливо, взяти коментар у художника чи відвідувачів, легеньку замітку написати — і все.

Євген Бойко

• Читайте також: Ірина Славінська: «Культура — це те, що нас захищає та що маємо захищати ми»

Ольга Перехрест: Я багато років працюю в журналістиці — і все ще спостерігаю, що до статей на культурні теми ставляться як до чогось, що може зробити будь-хто. Але це потребує певних знань, надивленості, вміння аналізувати й ставити спікерам правильні питання. А дослідникам мистецтва подекуди бракує досвіду написання зрозумілих, не надто академічних текстів.

Євген Бойко: Якби нам потрібно було написати, скажімо, про сучасний танець, то, ймовірно, ми б не знайшли того, хто б написав про це фахово і водночас цікаво, несухо, щоб це не була наукова стаття. А з іншого боку, щоб не виглядало зовсім спрощено. Спробували вийти із ситуації, організувавши тренінг для журналістів та арткритиків у Франківську. Десятеро учасників та учасниць, які пишуть про локальне мистецтво, мали змогу попрацювали з більш знаними в Україні, досвідченими арткритиками та культурними журналістами. Це культурна журналістка Іванна Скиба-Якубова, куратор Дмитро Чепурний, кінокритикиня та редакторка Дарʼя Бадьор та наша редакторка Ольга Перехрест. Їхнє менторство дало хороший поштовх учасникам, і ми помітили це в текстах.

Євген Бойко: Треба ходити на виставки, читати культурологів, стежити за діяльністю артистів. Водночас журналістам часто бракує розуміння того, що саме лише читання інтерв'ю з митцем і відвідування подій за його участі — не гарантія якісного матеріалу. Щоб фахово написати про мистецтво крізь деколоніальну чи феміністичну оптику, треба дослідити ці напрями, навчитися справді надівати ці «‎окуляри»‎‎ або навіть дивитися на світ крізь них постійно. Тож у майбутньому плануємо проводити для журналістів більш сфокусовані тренінги.

• Читайте також: Проєкт «Музичні маркери України: Від бароко до сучасності»: українська музика звучатиме на радіостанціях Європи

До спроб написати щось про культуру хочемо залучати й студентів факультетів культурології та журналістики. Поки що думаємо над форматом. Також вирішили винагороджувати авторів, які працюють зі складними темами. Вони отримують більші гонорари, бо це складніша робота і зовсім інша якість.

Ольга Перехрест: Не всі мають час і можливості писати, не всі наважуються писати про культуру у Франківську, бо для цього треба мати знання локального контексту. Є теми, які ми не змогли висвітлити. Наприклад, тому що герої відмовляються спілкуватись, і ми не можемо їх змусити. Є речі, про які важко писати через неготовність авторів чи героїв до чесної розмови. Бувають автори чи авторки, які не можуть написати тексти, які нам би хотілося мати.

Про пошук грошей, співпрацю з донорами, відхід із Patreon і донати від спонсорів

Євген Бойко: Все, про що ми пишемо, важливе і для нас, і для інституцій, із якими ми працюємо. Спочатку були гранти від Європейського Союзу та Європейського культурного фонду. Онлайн-медіатеку запустили за підтримки Стабілізаційного фонду культури й освіти від Ґете Інституту. Також зробили кілька матеріалів на тему комеморації в рамках проєкту «Synergy of the Cultural Front» Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Це були статті про комеморативні практики в Україні та, зокрема, у Франківську.

На початку в нас був «Патреон», але згодом відмовилися від нього через низку скандалів, пов’язаних із блокуванням ресурсом українських активістів і толеруванням російських блогерів. Останні відверто пишуть, що збирають донати на російську зброю. Натомість перейшли на український сервіс — Foundy. Думаємо спробувати вийти на українську діаспору за кордоном і частково залучити спонсорів.

Як варіант — можна робити партнерські матеріали з місцевими брендами. Головне — не допустити їхнього втручання в редакційну політику. Ми поки в цей напрям не заходили, час покаже, чи треба взагалі. В нас є один спонсор, який регулярно донатить. Місцевий колекціонер. Завдяки його допомозі ми оцифрували деякі зразки мистецтва для онлайн-архіву.

• Читайте також: Культура «На Часі». Репортаж із фестивалю сучасного мистецтва

Ольга Перехрест: Культурні медіа, як і будь-які інші, мають безліч можливостей експериментувати з форматами партнерств. Але тут важливе взаємне розуміння цілей і цінностей. Ми, наприклад, працюємо як ‎‎‎повільне медіа й не можемо забезпечити швидких кліків, як великі новинні ЗМІ. Проте культурні проєкти можуть пропонувати партнерам щось глибше за темами, щось, що буде актуальним довше.

Євген Бойко: Сучасне мистецтво висвітлює проблеми, важливі в контексті демократії та громадянського суспільства. Це і гендерні питання, й екологічні, і доступ людей до соціальних послуг тощо. Варто дивитися на культуру ширше, ніж ми звикли, і доносити це донорам. Пояснювати, що митці не живуть у своїй ‎бульбашці‎‎. Це активні люди, які формують громадянську ідентичність, відповідальність влади, підсвічують у своїх роботах потреби людей та якість життя. Часто поняття культури звужують до ентертейменту, до чогось прикладного. Але розуміння культури потрібно розширювати до суспільних тем. Адже через культурні проєкти ми можемо говорити про ксенофобію, сексизм, про війну, врешті-решт.

Про експеримент з онлайн-архівом і створення книгозбірні

Євген Бойко: Співзасновниця Post impreza, культурна менеджерка та кураторка Альона Каравай ще на етапі формування дизайну сайта спілкувалася з багатьма митцями. І одним із запитів було — зібрати в одному місці мистецтво різних форматів та об'єднати молодих художників і творців старшого покоління. Молодь часто має своєрідний архів робіт у своєму інстаграмі. А от у старших — все так і лишається в межах фізичних виставок. У кращому випадку в якихось каталогах. Широкому загалу це ускладнює доступ до різноманітного мистецтва.

Ольга Перехрест: Мені особливо важливо записувати те, що буде важливим через рік. Наприклад, робити великі інтерв’ю з митцями чи культурними діячами, фіксувати виставки чи вистави. Так накопичується пласт матеріалів для умовного культурного архіву, який згодиться тим, хто буде після нас.

Євген Бойко: Зараз на сайті близько 200 творів. Це відеоарт, записи перфомансів, музика, каталоги виставок. Мистецька документація теж є. Це репортажі з подій, інтервʼю з митцями, тексти, подкасти тощо. Самі по собі вони не є культурним обʼєктом, але дозволяють глядачам глибше зрозуміти контекст. Зберігаємо все в розділах: відеотека, бібліотека, фонотека.

• Читайте також: Авторка влогів про «Євробачення» Анна Тульєва: Це велике щастя — бачити, як твориться історія музики України

Але не всі книжки можна зацифрувати й виставити онлайн, бо є захист авторських прав. Та й узагалі ми давно мріяли про свою книгозбірню. Торік, коли приймали трьох резидентів, помітили, що дослідникам бракує фізичного простору для роботи та глибшого занурення в локальний контекст. І вже тоді відчули необхідність фізичної бібліотеки. Дещо скуповуємо, дещо дарують франківські митці чи колеги з інших міст.

Зараз тестуємо ще один формат. Якщо власник не готовий подарувати вам свою книжку, але хоче, щоб її читало більше людей, ми приймаємо книжку на певний час. Фіксуємо в каталозі та гарантуємо її збереження і користь для інших. Щойно власник захоче повернути книжку — просто вилучимо її з каталогу.

У бібліотеці частіше бачимо митців і краєзнавців. Перші приходять, щоб допрацювати свої проєкти: переглядають каталоги виставок, шукають референси, працюють із гуманітаристикою. Краєзнавців здебільшого цікавлять книжки про Франківськ або про локальне мистецтво. Не скажу, що черга збирається, але маємо кілька постійних відвідувачів.

Про невдачі в монетизації та плани формувати лояльну спільноту

Євген Бойко: Щодо мого напряму, певно, монетизація. Бо як тільки я заходив у проєкт, одним із моїх завдань було запустити «‎Патреон»‎‎ і загалом спільноту, зацікавлену стабільно нас підтримувати. Цього насправді не вдалося. Це великий шмат роботи, де треба постійно бути на контакті з людьми. Мало хто буде підтримувати медіа просто так, тому що воно є. Ця підтримка виникатиме, коли ви будете взаємодіяти з людьми. Над цим треба системно працювати.

У планах — проводити більше подій, зокрема, щоби формувати лояльну спільноту. Запуск резиденцій, тренінгів для культурних журналістів, розвиток спільноти на базі фізичної бібліотеки. Скрізь будемо підсилюватися.

Ольга Перехрест: Іноді в нас банально бракує рук, сил чи часу. Не варто забувати, що цей рік роботи є одночасним із повномасштабною війною, і команда проєкту теж має свої життєві виклики. Всім нам може бути складно в деякі моменти. І те, що ми попри все знаходимо сили на роботу, — неймовірне досягнення кожного і кожної з нас.

Фото надано редакцією Post impreza