У рамках дводенного журналістського інтенсиву «Школа воєнного сторителінгу» від Фундації «Суспільність» Єгор Логінов, воєнний кореспондент «Донбас Реалії» — проєкту української редакції «Радіо Свобода» — розповів про те, як зібратись у відрядження на фронт, якими сайтами користується для перевірки інформації та чому вважає, що ми програли інформаційну війну наступу.

Єгор Логінов знімає війну з 2016 року і розповідає про відмінності тодішньої роботи й теперішньої: «Зараз зовсім інша війна. Вона кардинально відрізняється від того, що було до 24 лютого. Якщо тоді нашим завданням було зробити так, щоб люди не забули про війну, багатьом вона вже була байдужа, будьмо чесними, — то зараз немає медіа, яке не було б причетне до висвітлення війни».

Хто такий воєнний і військовий кореспондент

Різниця така ж, як і між прикметниками «воєнний» і «військовий». «Військовий кореспондент — це людина з військовою освітою, в пікселі. Ті ж “АрміяInform” — військове телебачення. Ми ж, хоч і знімаємо на передку і пересуваємося з військовими, залишаємось цивільними журналістами», — пояснює воєнний кореспондент Єгор Логінов.

Воєнна журналістика вирізняється багатьма заборонами. «Якщо ви приходите в залу суду знімати резонансне судове засідання, ви можете бігати за суддею, знімати його на камеру, ви — четверта влада. А на війні не можна набагато більше, ніж можна. І щоби зробити гарний матеріал, треба проходити “між крапельками”».

Документи журналіста для роботи в зоні бойових дій:

1. прескарта, яку видає Міністерство оборони. Без неї неможливо працювати в зоні бойових дій;
2. паспорт і редакційне посвідчення;
3. варто дізнатися, чи вимагає конкретне тактичне угрупування додаткових дозволів;
4. медичне страхування журналіста.

Як зібратись у відрядження на фронт

Логістика. Подумайте, де ви будете базуватись і де матимете доступ до інфраструктури. Краще базуватися не в готелі, який є потенційною мішенню росіян, а в багатоквартирному будинку. Якщо приватний будинок складеться до фундаменту від ракети С-300, у багатоповерхівці є шанс, що від будівлі щось залишиться.

Маршрути. Була історія з чеською редакцією, де журналіст проклав дорогу в гугл-картах. І вони його повели через околицю Донецька. Маршрути треба узгоджувати з військовими, пресофіцерами, щоб не заїхати куди не треба.

Зв’язок. Військові не люблять розмовляти телефоном. Пресофіцери кажуть підтримувати зв’язок через вотсап або сигнал. На позиціях не забувайте відключити геолокацію.

• Читайте також: Місцеві. Як українські локальні продюсери працюють під час війни

Спорядження. Бронежилет і каска — це аксіома. Тактичні окуляри: медики кажуть, що за статистикою кожне п’яте поранення — ураження очей. Активні навушники, якщо є можливість. Можна використати беруші, але артилерія чи реактивна система залпового вогню — це дуже гучно. Аптечка має висіти у вільному доступі, щоб ви могли відкрити її однією рукою.

Контакти. Пресофіцер — це ваш гуру, сенсей і поводир у світі війни. Із ним ви домовляєтеся про зйомку, він супроводжує вас на позиції та контролює вашу роботу. Це люди, з якими потрібно дружити й контакти яких ви маєте шукати в першу чергу, якщо плануєте знімати війну. На щастя, в нас дуже багато класних бойових пресофіцерів.

Тактична медицина. Якщо ви їдете в зону бойових дій, обовʼязково маєте пройти курс тактичної медицини. Зараз їх багато проводять не тільки для журналістів, а й для всіх охочих. Ви можете пройти будь-який.

Журналісти на війні: локації, теми

Найяскравіша картинка — це полігон. Там можна зняти все: як стріляє, як вибухає, куди прилітає. І жодних заборон на зйомку. Ще там можна зустріти крутих іноземних інструкторів.

Найскладніше знімати контрнаступ, коли наші йдуть вперед, як це було під Харковом чи Херсоном.

«Я особисто вважаю, що інформаційну війну в плані наступу ми програли на 100%. Ми з колегами думали, що в нас же взагалі не буде відеоархіву, як це було у Другій світовій війні, де журналісти знімали визволення міст. У нас цього немає, тому що є заборона. Спочатку туди мають приїхати чиновники, президент, а вже потім запускають журналістів. Ті, хто заїхали в Херсон, навіть без акредитації — честь їм і хвала — зняли хоч щось. Тому що з визволення Херсона в нас є пара тіктоків, знімки поліції та й усе. А картинки немає. Хоча кожен із нас був готовий сісти на танк і поїхати туди.

• Читайте також: Формується національний архів перемог, а в нас — лише відео з тіктока. Журналісти про обмеження роботи на війні

У нас вийшло заїхати в Ізюм на другий день, поки там не було заборон, блокпостів. У таких випадках треба враховувати логістичні моменти: чи не підірваний міст, як об’їхати. Але це була хоч якась картинка.

Ми говорили про це на зустрічі з військовими, чиновниками, пояснювали, чому це важливо: не в перший, але на другий день журналісти мають бути там», — розповідає воєнний кореспондент Єгор Логінов.

З міркувань безпеки ви маєте знати, як виглядає, звучить і діє різна зброя. Ваше розуміння допоможе й у спілкуванні та налагодженні контактів із бійцями.

Якщо ви хочете взяти інтерв’ю у військового, краще 15 хвилин поспілкуватись off-the-records. «Попити кави, покурити, поговорити, за який футбольний клуб він уболіває, скільки в нього дітей. Має бути відчуття, що ви на одній хвилі, тоді ви зможете розкрити його як особистість. Це ніби речі елементарні, які всі використовують у журналістиці, але тут треба враховувати, що люди постійно перебувають у стресі, у багатьох травми, ПТСР», — ділиться Єгор Логінов.

Також можна домовлятися з пресофіцерами, якщо у вас обмаль часу і потрібна людина, з якою швидко й чітко можна зробити синхрон та отримати потрібну інформацію. Але якщо ваша мета — розкрити саме героя, це потребує більше часу.

Зйомки

Знімати відео та фотографувати в зоні бойових дій потрібно вчитися. Будь-який горизонт, загальний план — це засвічування позицій. Зйомка в місті — тільки на фоні нейтральної стіни, куща, посадки.

Стабілізаційний пункт можна знімати тільки з дозволу лікарів і при цьому не заважати їхній роботі: вони працюють і рятують життя. Також стабпункт знімаємо тільки безпосередньо у приміщенні. Потрібно запитувати й у лікарів, і в поранених, чи дозволяють вони показувати своє незаблурене обличчя та незмінений голос.

«У мене нещодавно була така ситуація: стабпункт, важко поранений боєць, якого щойно прооперували. Я підходжу до нього з мікрофоном, і він сам до мене звернувся, запитав чи я журналіст. Він не просив, але я все одно заблурив його обличчя. Тому що я уявив, що його близькі, мама, донька наступного дня побачать сюжет і побачать свого сина, тата в такому стані одразу після операції, де в нього поріз через все обличчя. Я розумію, що за тиждень його підлатають, перевезуть у безпечніший госпіталь, де вже його навідають близькі й побачать у кращому стані. Я просто ставив себе на його місце», — каже журналіст Єгор Логінов.

• Читайте також: У нас є фільтр «не нашкодь». Українські журналісти — про свободу слова під час війни

Монтаж

Навіть якщо ви хочете зробити хронологічний сюжет за схемою: ми приїхали на позицію, потім нас викликали, ми поїхали працювати по цілі — почніть все ж із чогось дуже яскравого. Чим більше лайвів, тим краща динаміка матеріалу.

«Ви їдете машиною, виходите з неї, щось стріляє, особливо яскраві емоції, команда “лягай!” під час пострілу — все це робить ефект присутності журналіста на місці й картинка виглядає набагато яскравішою. Їй вірять, — пояснює Єгор Логінов. — Емоції — радість, сміх, сум — усе це я завжди вставляю в сюжет, тому що в цьому є життя й емоції людей, заради яких, грубо кажучи, ми приїжджаємо знімати».

Загальне й дуже важливе правило по титрах: вказуємо лише області або ж великі міста, виняток — населені пункти, які вже давно звільнили. Можна в тексті вказати напрямок: Бахмутський, Авдіївський, але не уточнювати, де саме ви перебуваєте. Це питання безпеки, й військові завжди просять це робити. Також не можна вказувати точний кілометраж.

Бійців підписуємо за іменем або позивним, але завжди уточнюємо у пресофіцера, як саме потрібно підписати. Це все досить індивідуально, в Міноборони немає чітких критеріїв, як підписувати.

• Читайте також: «Чи допоможе моя публікація нашій перемозі?» — журналісти про межі свободи преси під час російської агресії. Опитування

Узгодження

Якщо ви не впевнені, чи можна вказувати певну інформацію, адже все може бути: боєць заговорився, помилився, просто не знав, — усі ці моменти потрібно узгоджувати з пресофіцером. Загалом всі пресофіцери та командири бригади просять матеріал на узгодження.

«У цивільному житті якби мене хтось попросив це зробити, я би послав. Але тут ми говоримо про життя людей», — каже Єгор Логінов.

Ще декілька порад

«Коли я говорю про динаміку бойових дій, зазвичай використовую сайт-мапу Deep State. Він більш-менш збігається з реальною картиною, хоча бувають нюанси. До речі, для відтворення карт вони активно використовують спостереження за соціальними мережами, тіктоком, будь-яким невирізаним горизонтом у сюжеті.

Ще дуже крута штука: якщо ви говорите у своїх аналітичних сюжетах про втрачену техніку — це нідерландський сайт розвідки Oryx, на який я завжди посилаюсь, коли кажу про втрати техніки чи особового складу. Сайт використовує фото- і відеопідтвердження ураження цілі.

ЗСУ не несуть відповідальності за ваше життя та здоров’я під час перебування в районі ведення бойових дій. На папері це так, але кожного разу, коли трапляються інциденти з журналістами, військові мають чимало проблем із цим. Вони, крім своєї роботи, змушені оберігати й вас. Якщо щось прилетить, боєць прикриє вас собою. Це треба враховувати завжди й не нахабніти», — каже воєнний кореспондент Єгор Логінов.

Фото: Yegor Loginov/Facebook