Чим відрізняється новинна журналістика від розслідувальної й чому розслідувачі мають більше часу на вирішення етичних дилем, які виникають під час підготовки публікації? Чи працюють журналістські кодекси на практиці й чи корисні вони для розслідувачів? Або ж чому те, що вважалося неетичним десять років тому, вважається нормальним зараз? Про це дискутували розслідувачі з України, Данії, Нідерландів та США під час Української конференції журналістів-розслідувачів, організованої Інститутом розвитку регіональної преси в Києві 2–4 грудня.

Президентка Organization of News Ombudsmen Марго Сміт розповіла, що контролювати всі етичні питання під час журналістських розслідувань мають у першу чергу споживачі медіа. «Саме публіка має контролювати питання журналістської етики. Люди змушують журналістів не розслаблятися, дотримуватися правил, працювати якісно. Ми служимо народу і правді, тому повинні слідкувати за дотриманням основних правил в плані етики», — розповідає Марґо Сміт.

«Етика — це процес, вона постійно змінюється»

На думку Марго Сміт, кожен журналіст має пам’ятати про факти, старатися не робити помилок і бути чесним щодо героїв текстів, незалежно від того, про кого саме йдеться в публікації — про політика чи жінку, яка потерпіла від домашнього насильства. «Медіа мають розповідати справедливі історії. Народ має алергію на журналістів, які вважають, що знають усе краще, ніж інші, — каже вона. — Питання приватності теж важливе для людей, адже вони не хочуть втрапити в небезпеку. Наші історії читатимуть, якщо ми будемо справедливими й чесними. Саме тоді ці історії матимуть найбільший вплив і змінюватимуть світ. Етика — це процес, який постійно змінюється, еволюціонує, тому ми маємо обговорювати свої рішення з колегами і суспільством».

Данський журналіст Генрик Кауфгольц переконаний, що правила й стандарти, яких повинні дотримуватися журналісти, мають бути чіткими й лаконічними. «Якщо ви маєте спокусу запровадити для журналістів у своїх редакціях нове правило, подумайте, чи справді є в ньому потреба, чи будуть вони його дотримуватися, чи буде в медійників можливість застосувати його на практиці», — каже Генрик Кауфгольц. Він також радить розслідувачам не використовувати анонімних джерел, якщо це можливо. «Коли журналісти нашого видання спілкуються з людиною, ми попереджаємо, що цитуватимемо його слова й гарантуємо, що передаємо їх точно. Нам вдається уникнути 70 % помилок завдяки тому, що ми звіряємо цитати, які будуть опубліковані, із джерелом. Це займає час, але це спосіб досягти справедливості й чесності з вашими джерелами. Також це буде справедливо щодо читачів», — каже Генрик Кауфгольц. В Україні практика узгодження цитат із героями сприймається далеко не так однозначно, адже це часто стає способом тиску на редакцію або втручання в журналістський матеріал.

«Зважайте на обставини»

На його думку, у практиці розслідувачів бувають випадки, коли доводиться використовувати таємний мікрофон, якщо це єдиний спосіб отримати важливу для громадськості інформацію. «Треба зважати на обставини. Вирішувати, чи справді ця інформація настільки важлива, що потрібно вдаватися до таких методів. Я цього сам не робив, але знаю колег, які робили. Перед тим, як робити це, обговоріть всі деталі зі своїм редактором», — розповідає Генрик Кауфгольц.

Засновник агенції розслідувань Bihus.info Денис Бігус додає, що часто, коли ми говоримо про етику, йдеться не про неї, а про виробничі, професійні стандарти. «Коли ти робиш розслідування, потрібно приймати певні рішення, вибір, який не стосується професійних стандартів, а фокусується на доволі розмитих моментах. Наприклад, наскільки етично чи ні втручатися в життя людей, які в розслідуванні грають другорядну роль, — каже Денис Бігус. — Тобто в реальності це людина, яка просто живе своїм життям, на неї переписали якесь майно фігуранти корупційних скандалів, а ми, розслідувачі, намагаємося втрутитися в це життя, згадуючи про неї у своїх публікаціях».

На думку Дениса, етика — швидкоплинна річ, і те, що було етичним чи неетичним десять чи двадцять років, зараз змінюється. «Етика, як і саме суспільство, стає дуже кластеризованою. Все розбивається на певні групи, в яких народжується своя специфічна етика чи погляд на неї. Більшість етичних і внутрішніх конфліктів неочевидні для різних груп, бо одна й та сама дія бути неетичною для п’яти мільйонів, а етичною ще для п’яти мільйонів», — розповідає Денис Бігус.

«Ніхто не читає журналістські кодекси, коли вирішує, що і як публікувати»

Денис Бігус на запитання про те, що саме може робити розслідувач із точки зору етики, чого інші медійники не можуть собі дозволити, відповів, що не розуміє, за яким критерієм і навіщо потрібно відділяти розслідувальну журналістику від новинної. Він додав, що всім журналістам, незалежно від того, що вони пишуть — новини чи розслідування, потрібно дотримуватися базових журналістських стандартів.

Представник американського Центру з розвитку колаборативних журналістських розслідувань Джеф Келлі Льовенстайн каже, що також не розмежовує розслідувальну журналістику з іншими її видами, однак вважає, що медійники, які створюють розслідування, частіше можуть опинитися в ситуаціях, коли потрібно ухвалювати складні етичні рішення. «Приймаючи рішення, варто зважати на стандарти, етичний кодекс журналіста, а потім — на досвід, — каже Джеф Келлі Льовенстайн. — Я вважаю, що те, як ми реагуємо, також залежить від культурного контексту, в якому ми перебуваємо. Однак слід пам’ятати, що є обставини, в яких, наприклад, єдиний спосіб отримати інформацію — це прихована зйомка, адже якщо ви зніматимете відкрито — матимете неприємності. Важливо пам’ятати, що ви можете відчувати дискомфорт через етичні рішення, які приймали раніше. Але не варто намагатися бути ідеальною людиною, варто вчитися на своїх і не тільки помилках, й старатися приймати правильні рішення залежно від обставин, у яких ви опинилися».

На думку Марго Сміт, у редакціях видань мають бути свої кодекси, в яких будуть прописані принципи цього ЗМІ та правила роботи. «В Європі багато газет мають свої кодекси, і всі вони загалом базуються на рамковій Декларації принципів поведінки журналістів, яку прийняла у 1954 році Міжнародна федерація журналістів, — каже Марго Сміт. — Проте редакційні кодекси постійно змінюються та оновлюються, попри те, що базуються на етичних нормах. База етики швидко не змінюється, змінюється те, як ми її застосовуємо з плином часу».

Генрик Кауфгольц нагадує, що в різних країнах діють власні закони про медіа. «Десь вони розширені, десь — прописані менш детально. Далі кожна редакція на основі чинного закону може напрацювати свої положення і правила, — каже Генрик Кауфгольц. — Я потрапляв у різні ситуації й переконаний, що базового закону недостатньо, кожна організація має мати вказівки, що робити і як робити в конкретних проблемних ситуаціях, зважаючи на те, що з часом у журналістів з’являються нові дилеми. Наприклад, як писати про антивакцинаторські рухи тощо». Нагадаємо, «Детектор медіа» опитував експертів щодо підходів до висвітлення позиції людей, які виступають проти вакцинації, та акцій проти карантину і обов’язкових щеплень.

Денис Бігус каже, що в його редакції немає кодексу на сотні сторінок, у якому би знайшлася відповідь на будь-яке етичне запитання. «Однак у нас є кодекс, який стосується спільного розуміння стандартів роботи і ведення процесу розслідування. Думаю, що і наш, і більш розширені кодекси, якщо їх спрощувати, зведуться до двох пунктів: будь чесним, не роби фігні. Ці два пункти закривають усі потреби, — розповідає Денис. — Навряд хтось читає в буденному житті довгі кодекси, і рішення приймаються саме на основі цих двох пунктів. Практично в кожному медіа, особливо великому, є кодекс, у якому прописана політика цього медіа тощо. Мені здається, що мало людей в організаціях читали, що там написано. Однак чималу роль відіграють не кодекси, а корпоративно-виробнича культура. Якщо в це закладена етика, здоровий глузд і бажання покращуватися, все працюватиме добре».

Нагадаємо, 2 грудня команда Bihus.info перепросила за публікацію про знахідки під час обшуку в помешканні Іллі Киви — виявилося, що частина фото була зроблена в іншому місці й не стосувалася нардепа.

Журналіст програми «Схеми» на «Радіо Свобода» Федір Сидорук каже, що етичні питання обговорюються всередині редакції щоразу під час висвітлення конкретних кейсів. «Ніхто не читає кодекси, коли вирішує, що і як публікувати, — погоджується з Денисом Бігусом Федір Сидорук. — А різниця між журналістами-новинарями й розслідувачами в тому, що у других є більше часу, щоби вирішити етичні питання. Розслідувач працює над матеріалом місяць, а не кілька годин, як репортер, над яким висить редактор, щоби той здав текст чи сюжет швидше. У репортера немає часу подумати, чи можна називати ім’я потерпілих, наприклад. У розслідувачів цей час є».