На заголовній фото: Київ, фільмування. За камерою ймовірно Михаїл Кауфман, брат Дзиґи Вертова. Фото з Центрального державного кінофотофоноахіву України ім. Г.С. Пшеничного.

Париж, 28 грудня 1895 року. У підвалі «Гранд кафе» на бульварі Капуцинок, 28 відбувся перший публічний кіносеанс фільмів братів Луї та Огюста Люм’єрів. Організувати показ допоміг їхній батько Антуан.

Першим глядачам, які придбали квитки на сеанс, брати Люм`єри продемонстрували десять знятих ними короткометражних документальних  фільмів, кожний  тривалістю до хвилини : «Вихід робітників з фабрики»,«Вольтижировка», «Виловлювання червоних рибок», «Прибуття делегатів на фотоконгрес  у Ліоні», «Ковалі», «Политий поливальник», «Сніданок немовляти», «Стрибок через брезент», «Площа Кордельє в Ліоні», «Морське купання». 

І хоча кінематограф був винайдений раніше Томасом Едісоном, який запроектував та зробив перший апарат для знімання, днем народження кіно все ж вважається саме дата першого комерційного кіносеансу, і це зрозуміло, адже фільми знімаються для глядачів.

Цього року відзначаємо 125-річчя з дня народження кіно. У порівнянні з іншими видами мистецтв, кінематограф все ще молоде мистецтво, яке продовжує розвиватися, вдосконалюватися. Просто на наших очах почався черговий технологічний бум кіно, пов'язаний із появою нових, вже цифрових технологій. За останні роки зняли та продовжують знімати просто неймовірну кількість фільмів. Часом навіть здається, що точну цифру стрічок, які щороку знімаються у світі навіть неможливо підрахувати. Завдяки доступності нових технологій кіно стало дійсно найдемократичнішим видом мистецтва. Зараз власний фільм може зняти практично кожний за допомогою недорогої камери або гаджета.

Поза тим, незмінним залишається одне – процес створення фільму, труднощі (чи навпаки легкість) у роботі,  повсякчасний брак фінансування, стислі терміни та інші чинники, а найголовніше – ідеї, мрії, сподівання, сумніви авторів.

Багато хто із визнаних режисерів, класиків кінематографу ділилися власними враженнями щодо кінопроцесу, часом це були веселі історії, інколи дуже гіркі та сповнені розпачу зізнання. Наприклад, Федеріко Фелліні вважав готовий фільм «цвинтарем задумів», а Девід Фінчер власний досвід означив ще жорсткіше: «Режисура – це робота. Класні дрібниці на кшталт придумування кадрів займають усього один відсоток часу. Інші 99% – це спроби зібрати все разом, коли навколо панує довбаний хаос, а ти змушений лагодити все власним лайном. Робота режисера – зберігати переконання, що кінцевий результат таки варти витрачених грошей, крові та поту».

Крім спогадів та розповідей кінематографістів за 125 років на екрани вийшло вже чимало стрічок, які можна виокремити в особливу категорію «кіно про кіно». Це фільми фактично усіх видів і жанрів : біографічні стрічки; комедії ; драми;  горори;  мок’юментарі; розповіді  про класичні стрічки; дослідження про незавершені легендарні проєкти. У цьому переліку численні ігрові повнометражні , документальні,  короткометражні; анімаційні картини. Насправді скласти абсолютно повний список «кіно про кіно» вкрай важко, а ймовірно неможливо.

Проте з нагоди ювілею таки не зайве буде нагадати про улюблені багатьма глядачами фільми «про кіно». Назви інших, деякі з яких несправедливо забуті, а можливо комусь взагалі невідомі, можуть стати несподіваним і радісним особистим відкриттям.

«Мандри Саллівана» (1941) режисер Престон Старджес

Весела, сповнена пригод , погонь  і дотепних геґів ексцентрична комедія, мабуть почасти інспірована відомою книжкою Марка Твена «Принц та жебрак».

Молодий, амбітний і перспективний голлівудський режисер Джон Салліван невдоволений власними, хоч і комерційно успішними, фільмами. Він хоче, щоб його наступний проєкт був серйозною картиною про проблеми сьогодення. Задля того, аби більше дізнатися про життя простих людей, він перевдягається жебраком та рушає світом.

1942 року «Мандри Саллівана» отримали престижну відзнаку американських кінокритиків National Board of Review, яка вважається не менш поважною за нагороду «Оскар» Американської кіноакадемії.

1990 року стрічку внесли до списку Національного фонду збереження фільмів Бібліотеки Конгресу США (National Film Preservation Board), які визнано національним надбанням.

«Співаючи під дощем» (1952), режисери Джин Келлі та Стенлі Донен

В Голлівуді настав переломний момент: у кіно прийшов звук. Актори, які раніше були зірками німого кіно та мали шалену популярність, змушені пристосовуватися до нових реалій. У стрічці блискучі танцювальні номери. Зокрема, епізод танцю під дощем із піснею «Співаючи під дощем» у виконанні Джина Келлі став хрестоматійним в історії кінематографу. Посилання на цей номер та в якості кіноцитат у пісню можна упізнати в багатьох інших фільмах.

Стрічка вважається одним із кращих мюзиклів, №1 у списку 100 кращих музичних фільмів світового кіно, отримав багато відзнак, також увійшов до списку фільмів Національного фонду збереження фільмів, які зберігаються у Бібліотеці Конгресу США.

«Бульвар Сансет» (1950), режисер Біллі Вайдлер

Стрічка є яскравим зразком драми у жанрі «нуар».

Молодий і не надто успішний сценарист Джо Гілліс (У. Холден) намагається зробити кар’єру у Голлівуді, але натомість переховується від кредиторів. Джо випадково потрапляє в особняк заможної, колись популярної зірки німого кіно Норми Десмонд, він змушений пристати на пропозицію переробити її невдалий сценарій, який буцім повинен сприяти тріумфальному поверненню Норми у велике кіно.

Роль Норми Десмонд вважається однією з кращих акторських робіт Глорії Свенсон, крім того її дворецького Макса зіграв відомий кінорежисер та актор, класик світового кіно Еріх Фон Штрогейм. В одному з епізодів картини, в ролі самого себе можна побачити ще одного класика, режисера Сесіля Б. Де Мілля, а у епізоді вечірки в особняку – зірку німого кіно Бастера Кітона.

«Бульвар Сансет» отримав три премії «Оскар» Американської кіноакадемії та багато інших нагород.

«Злі та красиві» (1952), режисер Вінсент Мінеллі

Оригінальна назва стрічки «The Bad and The Beautiful», яку мабуть точніше перекладається в однині «Поганий та красивий».

Це історія амбітного і надзвичайно амбітного кінопродюсера Джонатана Шілдса, роль якого зіграв Кірк Дуглас. Джонатан енергійний і талановитий, проте який не гребує будь-якими засобами для досягнення власної мети. Він сприяє кар’єрі своїх близьких друзів, але здатний зрадити їх. Чоловік робить це задля того, щоб створити дійсно видатний фільм.

Одна з важливих думок у стрічці сформульована другорядним персонажем, режисером, в образі якого вгадується Еріх Фон Штрогейм, він говорить Шілдсу: «Щоб знімати кіно потрібна смиренність». Тобто, не лише талант, бажання та амбіції. На думку багатьох кінокритиків прототипами для збірного образу головного героя слугували реальні відомі кінопродюсери, зокрема знакова постать Голлівуду Девід Селзнік.

Стрічку зняв режисер Вінсент Мінеллі, батько кінозірки Лайзи Мінеллі.

«Що сталося із Бейбі Джейн?» (1962), режисер Роберт Олдріч

Драматичний трилер за участю зіркового дуету Джоан Кроуфорд та Бетт Девіс. Завдячуючи напруженій та відверто драматичній дії, кінокритики 1950-х зараховували стрічку до жанру «фільмів жахів».

Дві вже немолоді актриси, сестри Джейн (Бетт Девіс) та Бланшет (Джоан Кроуфорд) мешкають в одному особняку. Свого часу батько виховував Джейн із прицілом на театральну та кінематографічну кар’єру, тому приділяв їй  більше уваги та любові. Джейн досить рано почала виступати на сцені у водевілях та концертних програмах і здобула популярність, її всі називали «Бейбі Джейн». З часом її кар’єра пішла на спад, натомість Бланшет зробила успішну кар’єру в кіно. Проте з вини Джейн, внаслідок аварії, Бланшет виявилася прикутою до інвалідного візка. Джейн змушена піклуватися про неї, але вона люто ненавидить сестру і забагато п’є, а ще очевидно має психічний розлад.

У фіналі картини на глядачів очікує несподіваний драматургічний поворот, адже причини складних стосунків і трагічної долі обох сестер зовсім інші, ніж здавалося.

«Що сталося із Бейбі Джейн?» здобула п’ять «Оскарів», один з них – за кращу жіночу роль тримала Бетт Девіс, її також нагородили «Золотим Глобусом».

Це єдина стрічка, в якій разом знялися великі актриси, стосунки яких в реальному житті були вкрай напруженими. Перипетіям створення фільму «Що трапилося із Бейбі Джейн?» присвячений мінісеріал «Ворожнеча» (2017), головні ролі зіграли відомі акторки Джесіка Ленг (Джоан Кроуфорд) та Сьюзан Сарандон (Бетт Девіс).

«8 ½», режисер Федеріко Фелліні

Любителі та шанувальники кіномистецтва у відповідь на запитання «які ви знаєте фільми про кіно?» звичайно одразу згадають визнаний шедевр Федеріко Фелліні.

Чому «8 ½»? Назва стрічки відповідає порядковому номеру у фільмографії режисера. До того він зняв шість повнометражних, дві короткометражних та одну картину у співпраці з іншим режисером (половина).

Зазвичай жанр фільму визначають як ексцентричну трагікомедію. Головний герой, режисер, працює над новим фільмом. Процес йде повним ходом: вже будуються декорації, триває кастинг виконавців, але режисер ніяк не може визначитися, про що буде його наступна робота.

«8 ½» магічним чином поєднує сни режисера, спогади дитинства, сцени реальних стосунків із жінками та колегами по роботі в кіно, сумнівів та страхів, що фільм виявиться невдалим і на нього чекає гучний провал. Водночас «8 ½»  – це сатира на порядки та стосунки в кіновиробництві і суспільстві.

Головна роль режисера Гвідо Ансельмо стала однією з видатних акторських робіт Марчелло Мастрояні.

Варто також відзначити музику композитора Ніно Рота, адже тема написана ним для «8 ½» давно стала не просто упізнаваною, а фактично сприймається як гімн процесу творення кіно.

Стрічка отримала низку відзнак, а ще, згідно з опитуванням, проведеним поважним британським журналом «Sight & Sound» та Британською Кіноакадемією, «8 ½» входять до списку кращих фільмів світового кіно.

Вплив фільму Фелліні на світове кіномистецтво годі переоцінити. Це можна відчути в багатьох стрічках іменитих режисерів різних країн або впізнати цитати із «8 ½».

«Американська ніч» (1973), режисер Франсуа Трюффо

Власне назва стрічки є суто кінематографічним терміном, професійним сленгом. «Американська ніч»  – це коли з якихось причин, технічних чи організаційних, заплановані в сценарії нічні сцени не має можливості знімати, тоді ніч знімають вдень, застосовуючи спеціальні фільтри.

Сюжет «Американської ночі» збудований на непростих стосунках людей, причетних до процесу зйомок фільму із робочою назвою «Зустрічайте Памелу».   

Головну роль Альфонса зіграв Жан П’єр Лео, який знявся у знакових  стрічках «французької нової хвилі» та італійського кіно, інші ролі у фільмі зіграли відомі французькі актриси Жаклін Біссет та Наталі Бей, а в ролі режисера Феррана знявся сам Франсуа Трюффо.

1974 року «Американська ніч» відзначена «Оскаром» як найкращий закордонний фільм та одержала кілька нагород Британської кіноакадемії.

«Американська ніч» – один із улюблених фільмів Стівена Спілберга, який надзвичайно цінує творчість Франсуа Трюффо.

«Початок» (1970), режисер Гліб Панфілов

Паша Строганова працює на ткацькій фабриці, а у вільний від роботи час грає в аматорському драматичному гуртку. Несподівано її, непрофесійну акторку, запрошують знятися в історичному фільмі та ще й у головній в ролі Жанни д’Арк, і ця подія кардинально змінює життя Паші.

Роль Паші Строганової зіграла Інна Чурикова, режисера Федора – сценарист Юрій Клепіков, в інших ролях знялися популярні Леонід Куравльов, Валентина Телічкіна, Михайло Кононов, Євген Лебедєв, Юрій Візбор, Людмила Арініна.

Картина стала популярною не лише в Радянському Союзі, стрічку відзначили «Срібним Левом» на міжнародному кінофестивалі у Венеції, а Інна Чурикова здобула «Золотого Лева» за кращу жіночу роль та інші нагороди.

«Голос» (1986), режисер Ілля Авербах

Не всім, мабуть, відома драма режисера про фінальну стадію роботи над стрічкою. Значна частина дії фільму відбувається на кіностудії, робота посувається вкрай важко: значне відставання від графіку, усе не складається до купи, режисер (Леонід Філатов) постійно нервує, напруження переживають всі члени знімальної  групи.

Актриса Юлія Мартинова, роль якої зіграла Наталія Сайко, важко хвора, вона змушена лягти у лікарню, але попри важку хворобу Юлія прагне  і робить все для того, аби озвучити саму себе.  В інших ролях В. Шиловський, С. Бехтерєв, М. Глузький, О. Сафонова.

До речі, «Голос» – це рідкісний приклад, фактично вже історичний документ. На екрані точно відтворені особливості процесу озвучення картини, вже забуті, а багатьом взагалі незнані.   Йдеться про роботу з кіноплівкою, а не з цифровими форматами, коли комп’ютери ще не набули  широкого вжитку, люди не мали і навіть не мріяли про мобільні телефонами та інші гаджети. Для комунікації у знімальних групах були два (а той один) номери стаціонарного телефону, хіба ще можна було скористатися послугами телеграфу.

«Трюкач»(1980), режисер Річард Раш

Ветеран війни у В’єтнамі  Кемерон (Стів Рейслсбек) змушений втікати та переховуватися від поліції – він порушив закон і йому загрожує ув’язнення. За збігом обставин він потрапляє на знімальний майданчик фільму, де раніше під  час виконання складної трюкової сцени загинув каскадер. Режисер не хоче зупиняти зйомки й робить Кемерону пропозицію замінити загиблого каскадера, інакше він видасть Кемерона поліції. Той змушений погодитися, адже іншого варіанту немає, та стає виконавцем складних та здебільшого надзвичайно небезпечних трюків.

Режисер у надзвичайно потужному, навіть дещо демонічному виконанні Пітера О’Тула постає диктатором, володарем життів та душ членів знімальної групи. Ні почуття інших людей, ні мораль для нього нічого не варті. Він готовий на все задля потрібного йому результату в кожній окремій сцені.

На початку 1980-х стрічка Річарда Раша вийшла у радянському прокаті, щоправда, в дещо перемонтованому цензурою вигляді. «Трюкач»  мав шалений успіх, зібравши близько 24 мільйонів глядачів.

«Стан речей» (1982), режисер Вім Вендерс

Американська знімальна група на чолі з німецьким режисером Фрідріхом Мунро (Патрік Бошо) знімає в Португалії фантастичний фільм із невеликим бюджетом. Закінчуються гроші та кіноплівка, продюсер вилітає до США шукати додаткові кошти, але кудись зникає і не виходить на зв'язок. Тож режисер змушений вирушити на його пошуки.

Стильна чорно-біла драма з елементами тріллеру, але не позбавлена й своєрідного гумору щодо знімання артхаусного кіно.

Родзинка фільму: на екрані визнані режисери американського кіно Сем Фуллер (у ролі оператора Джо) та Роджер Кормен в епізодичній ролі адвоката.

За деякими джерелами, знімають рімейк фільму самого Роджера Кормена, а ще буцім у стрічці  Вендерс відтворив деякі нюанси невдалої співпраці з відомим режисером та продюсером Френсісом Фордом Копполою.

Одна із важливих меседжів стрічки Вендерса: «Кіно – це казка, але без цієї казки життя нічого не варте».

Картина  здобула кілька національних кінематографічними нагород у Німеччині, Вім Вендерс також отримав «Золотого Лева» на кінофестивалі у Венеції.

«Життя в забутті» (1995), режисер Том ДіЧілло

Якщо спробувати пошукати інформацію про фільми із серії «кіно про кіно» у англомовних джерелах, то в усіх списках різноманітних «топів» неодмінно буде назва цієї стрічки.

Це історія про зйомки артхаусного малобюджетного фільму в центрі Нью-Йорка на чолі з режисером Ніком Рівом, роль якого грає Стів Бушемі. Все складається напрочуд невдало, доводиться знімати вночі, актори забувають текст, хоча на репетиціях грають геніально (але камера в цей час не працює!), постійні проблеми з технікою, напружені стосунки між членами знімальної групи, де особисте змішалося з роботою на майданчику і навіть доходить до бійки. Проте, не зважаючи ні на що, якимось чудесним чином зйомки тривають надалі.

Ця добре знята,  смішна, але часом сумна стрічка є прекрасним зразком незалежного виробництва, реалізованого за відносно невеликі кошти, без підтримки впливових студій-мейджорів.

«Життя в забутті» також отримав низку нагород на різних кінофестивалях і добре відомий любителям кіно.

«Знайти та знешкодити» (1995), режисер Девід Салле

Єдина режисерська робота відомого американського художника Девіда Салле, одним із продюсерів якої був Мартін Скорсезе.

Стрічка з прекрасним, з надзвичайною фантазією втіленим візуальним рядом, смішна та дотепна сатира про відчайдушне та надмірне бажання успіху; популярну псевдофілософію та її «пророків» – самозваних «гуру», які  цими «проповідями» забивають баки довірливим людям та заробляють на цьому чималі гроші. Це також критичне висловлювання щодо порядків та смаків у кіноіндустрії та стрічки категорії «Б», у якій проте допитливий та обізнаний з історією кіно глядач помітить багато цитат із класики світового кіно. Зрештою це фільм про жалюгідність та примарність житейської суєти.

У стрічці зібраний зірковий акторський склад: Денніс Хоппер, Крістофер Уокен, Розанна Аркет, Ітан Хоук, Джон Тортуро, а в одному з епізодів знявся сам Мартін Скорсезе.

На жаль, ані відомі актори, ані продюсер Мартін Скорсезе не змогли забезпечити комерційний успіх і фільм провалився у прокаті.

Проте з часом справедливість таки частково була відновлена. «Знайти та знешкодити» оцінили знавці та любителі кіно і стрічка вважається культовою.

«Гравець» (1992), режисер Роберт Олтмен

Продюсер Гріффін Мілл (Тім Роббінс), працює на одній зі студій Голлівуду, до нього регулярно надходить велика кількість пропозицій та сценаріїв. Одного разу Гріффін отримує лист із погрозами вбити його та вирішує, що його надіслав хтось із ображених сценаристів.

Гріффін починає відчайдушно шукати, хто саме надіслав листа, і йому здається, що він таки вирахував потенційного зловмисника-сценариста. Під час зустрічі Гріффіна та ймовірного шантажиста, під час якої між ними виникає суперечка, яка переходить у бійку. Гріффін вбиває сценариста та робить все, аби приховати сліди власного злочину, але поліція знаходить тіло та починає шукати вбивцю.

«Гравець» також є сатирою на Голлівуд і драмою з елементами трилера за жанром.

Варто також відзначити деякі надзвичайно важливі та цікаві деталі: у багатьох епізодах фільму знялися популярні актори, які зіграли самі себе. Початок «Гравця» знятий одним довгим кадром і є кіноцитатою, яка сприймається зізнанням у повазі та пошані класику кіно Орсону Веллсу, адже початок його картини «Чужоземець» теж знятий довгим кадром.

«Ед Вуд»(1994) режисер Тім Бертон

Надзвичайно лірична та зворушлива, прекрасно стилізована чорно-біла стрічка Тіма Бертона із Джонні Деппом у головній ролі.

Фільм є довільною екранізацією біографії режисера Еда Вуда, який дуже любив і прагнув знімати кіно, завдяки економії йому вдавалося знімати недорогі стрічки, які все одно зазнавали тотальної невдачі у прокаті. З часом його стали вважати мало не найгіршим режисером, він так і пішов з життя невизнаним і позбавленим можливості знімати, йому було усього 54. У фільмах Еда Вуда зіграв свої останні ролі у кіно Бела Лугоші, який був мегазіркою 1930-х і зіграв графа Дракулу.

Це фільм про дружбу двох не надто успішних кінематографістів різних поколінь, а ще це стрічка про любов до кіно, яка далеко не завжди буває взаємною.

«Ед Вуд» отримав чимало схвальних рецензій кінокритиків, проте комерційного успіху не мав. Однак фільм нагадав про Еда Вуда і особливий трохи «трешевий» стиль його картин почали вивчати і навіть наслідувати. Через багато років після невизнання та смерті Ед Вуд став чимось на кшталт «ікони стилю» нових поколінь  кінематографістів.

«Тінь Вампіра» (2000) , режисер Едмунд Меліас Мерідж

Доволі несподівана інтерпретація історії про зйомки легендарної німої стрічки німецького експресіонізму, одного з перших фільмів жахів «Носферату – симфонія жаху», знятого за відомим романом Брема Стокера «Дракула» видатним режисером Фрідріхом Вільгельмом Мурнау.

Тривають зйомки стрічки, у членів знімальної групи спочатку виникають підозри, які таки виявляються небезпідставними: в ролі графа Дракули знімається справжній вампір.

У головних ролях Джон Малкович, Вільям Дефо, Удо Кір.

«Перемотка» (2008), режисер Мішель Гондрі

Джек планує висадити у повітря електростанцію, бо впевнений, що її робота впливає на його мозок. Але все пішло не так, як планувалося. У результаті вибуху потужне електромагнітне поле знищує записи на всіх відеокасетах, у пункті прокату яких працює його друг Майк. Касети давно вже ніхто не бере напрокат, крім однієї постійної клієнтки, роль якої грає Міа Ферроу. Друзі вирішують самотужки перезняти стрічку «Мисливці за привидами», касету із якою забажала взяти напрокат їхня клієнтка. Несподівано, їхня версія фільму сподобалася й іншим мешканцям району, тож на хвилі успіху друзі вирішують зняти рімейки й на інші улюблені  стрічки.

Оригінальна назва фільму «Be Kind Rewind» («Будь ласка, перемотайте») ностальгічно нагадує про вже забуті оголошення в пунктах прокату, які закликали клієнтів перед поверненням касети не забувати перемотати фільм на початок.

Дотепна, весела і стовідсотково синефільська комедія французького режисера Мішеля Гондрі.

«Банзай, режисер!» (2007), режисер Такеші Кітано

Фактично автобіографічна кінофантазія відомого японського режисера і актора Такеші Кітано. Фільм складається з низки новел про режисера, якого грає сам Такеші Кітано. Він намагається знайти вихід із творчої кризи, звертаючись до різних сюжетів та різних епох. Низка епізодів-пригод із життя режисера подані із специфічним, властивим лише Кітано, іронією та гумором, навіть з дещо сюрреалістичними елементами, бо коли режисер має справу із неприємною для себе ситуацією чи небажаною персоною, він перетворюється на манекен, схожий на Такеші Кітано.

Назва стрічки водночас нагадує про войовничий клич самураїв, проте його варто сприймати як гасло «Слава режисеру!», або підбадьорюючий заклик діяти – «Уперед, режисер!»

«Актори» (2000), режисер Бертран Бліє

Фільм без чіткого сюжету, це радше поєднання роздумів, спогадів та в першу чергу акторських етюдів та імпровізацій.

Унікальність стрічки хоча б тому, що в ній знялися рекордна кількість відомих французьких акторів, дехто з них знімалися у попередніх картинах Бліє. Усі актори грають самих себе.

Фільм Бертрана Бліє є відвертим зізнанням у любові акторам, визнанням важливості цієї професії, без якої ігрове кіно неможливе. Водночас «Актори» – це особисті, часом трохи сумні, але безперечно дуже відверті рефлексії режисера на тему історії французького кіно і його знакових стрічок.

Режисер присвятив цю стрічку пам’яті свого батька, актора Бернарда Бліє.

«Зворотній бік вітру» (2018), режисер Орсон Веллс

Відомий кінорежисер Джейк Ханафорд перебуває у надзвичайно складній життєвій ситуації, практично поза голлівудською системою. Він вирішив зняти фільм, який стане проривом, новим словом у кіномистецтві, а ще сміливим і критичним авторським висловлюванням щодо усталених правил та звичаїв у кіновиробництві.

Класик світового кіно Орсон Веллс почав знімати цей фільм ще на початку 1970-х, робота над проектом кілька разів зупинялася, зйомки з різних причин відкладалися і переносилися, але режисер знову повертався до роботи над задумом.

Веллс встиг зняти понад 90 відсотків матеріалу, але завершити фільм за життя йому не вдалося. Компанія Netflix та друг Орсона Уеллса, режисер Пітер Богданович, який  допомагав у роботі над «Зворотним боком вітру», а також грав одну з ролей у фільмі, завершили картину за щоденниками та нотатками Орсона Веллса. 

Головну роль режисера Джейка Ханафорда зіграв класик американського і світового кіно, режисер Джон Хьюстон.

«Зворотній бік вітру» поставив сумний рекорд – став найдовшим в історії процесом виробництва фільму, який тривав 48 років.

Вихід стрічки «Зворотній бік вітру» є без перебільшення безпрецедентною  кінематографічною подією.

Водночас із прем’єрою вийшов документальний фільм режисера Моргана Невілла  «Вони полюблять мене, коли я помру», присвячений складній і драматичній історії «Зворотного боку вітру».

В історії світового кіно чимало режисерів, у фільмографії яких знайдемо не одну картину «про кіно».

«Малхолланд Драйв»(2001), режисер Девід Лінч

Сюжети стрічок Девіда Лінча немає сенсу переповідати, складно чітко означити й жанр. Зазвичай жанр «Малхолланд Драйв» прийнято вважати трилером і водночас містичною історію, яка охоплює багато тем: йдеться про втрату пам’яті героїнею та болючі, навіть травматичні, спроби її повернути; у стрічці Лінча органічно сплетені вбивство, гроші, бажання зробити кар’єру у і сатира на Голлівуд, складні і доволі заплутані стосунки і звичайно – шалене і пристрасне кохання.

Зрештою у фільмів Девіда Лінча вистачає прихильників і навіть фанів, які наполегливо намагаються розшифрувати знаки та символи у його картинах,  знайти точні трактування і вникнути у мотивації героїв, бо сам режисер переважно відмовляється розповідати про це, мотивуючи тим, що глядач має право на власні інтерпретації, враження, емоції та висновки. 

Картина отримала приз за режисуру на Канському кінофестивалі і також давно вже здобула статус культового фільму, як власне і всі стрічки режисера.

«Внутрішня імперія» (2006), режисер Девід Лінч

Кінематографу присвячена ще одна стрічка Девіда Лінча із Джеремі Айронсом та його улюбленою актрисою Лорою Дерн.

«Бартон Фінк» (1991), автори Ітан та Джоел Коени

Молодого і талановитого театрального драматурга Бартона Фінка після успіху його п’єси в одному з театрів Нью-Йорка запрошують до Голлівуду. Бартон Фінк мріє писати п’єси чи сценарії на актуальні теми, які б стали співзвучними настроям та проблемам звичайних людей. Натомість у Голлівді йому пропонують написати відверто стандартний комерційний сценарій, ідею якого директор кіностудії цілком цинічно означив як «звичайна картина про борців, категорії Б».

Робота над замовним сценарієм просувається вкрай повільно, Бартон Фінк довгий час не може написати більше, ніж кілька початкових, доволі порожніх за змістом речень. Він знайомиться із відомим письменником, твори якого слугували йому за взірець справжньої прози. Письменник також працює сценаристом, відверто зловживає алкоголем, бо втратив натхнення. У Бартона Фінка доволі дивний та ексцентричний сусід, який представляється комівояжером, а згодом стає чи не єдиним справжнім його приятелем. Бартон Фінк закохується в подругу письменника, у них починаються стосунки. Життя у Голлівуді приносить безліч сюрпризів, Бартон Фінк стає свідком вбивства, а його сусід несподівано виявляється маніяком-вбивцем, якого розшукує поліція.

Роль Бартона Фінка яскраво та переконливо зіграв Джон Тортуро, який отримав приз Канського фестивалю за кращу чоловічу роль. Не менш переконливі та органічні образи створили актори Джон Гудмен та Стів Бушемі.

На Канському фестивалі відбувся справжній тріумф «Бартона Фінка», який отримав ще й «Золоту пальмову гілку» як найкращий фільм, а ще приз за кращу режисерську роботу.

«Аве, Цезар!» (2016), автори Ітан та Джоел Коени

У доробку братів Коенів є ще одна картина на тему кіно – комедія «Аве, Цезар!» із Джорджем Клуні в головній ролі.

«Хранитель часу» (2011), режисер Мартін Скорсезе

Оригінальна назва стрічки «Г'юґо».

Це пригодницька, динамічно знята стрічка для дітей, яка буде цікава і дорослим. Хлопчик Г'юґо Кабре втратив батьків і змушений мешкати на паризькому вокзалі. Хлопчик здібний, має хист до техніки та разом із дядьком опікується великим баштовим годинником. На тому ж вокзалі є крамниця іграшок, власником якої є дуже суворий та не надто привітний до хлопчика дідусь, роль якого зіграв Бен Кінгзлі. Несподівано Г'юґо зясовує, що цей суворий дідусь – це один із ентузіастів та піонер кінематографу, знаменитий Жорж Мельєс, про якого всі забули.

Фільм відзначили «Золотим Глобусом» за найкращу режисерську роботу, стрічка також отримала одинадцять номінацій на «Оскар», з яких виборола п’ять.

«Авіатор» (2004), режисер Мартін Скорсезе

У фільмографії відомого режисера є ще одна стрічка на тему кіно – біографічна картина про американського винахідника, мільйонера, який також знімав кіно Говарда Г'юза з Леонардо Ді Капріо в головній ролі.

«Авіатор» також отримав кілька «Оскарів» та відзначений премією «Золотий Глобус».

«Артист»(2011),  режисер Мішель Азанавічус

2011 року величезний резонанс та беззаперечний успіх глядачів усього світу здобула романтична чорно-біло музична комедія французького режисера Мішеля Азанавічуса.

У стрічці розповідається про зірку німого кіно Джорджа Валентино, який з приходом звуку в кіно втратив славу та популярність, проте завдяки коханню та допомозі коханої тримав шанс повернутися в професію.

Джерелом натхнення для «Артиста» очевидно слугував класичний мюзикл «Співаючи під дощем», у сценарії також використані деталі біографій відомих акторів німого кіно, зокрема Дугласа Фербенкса.

Стрічка отримала десять номінацій на «Оскар», з яких перемогла у п’яти, а ще низку «Золотих Глобусів», зокрема за найкращу чоловічу роль Жан Дюжарден, який також здобув приз за кращу чоловічу роль на кінофестивалі у Каннах.

«Молодий Ґодар» (2017), режисер  Мішель Азанавічус

За шість років після тріумфу «Артиста» режисер зняв стрічку «Молодий Ґодар» про відомого режисера, класика французького і світового кіно,  одного із чільних представника «французької нової хвилі». Картину знято за мемуарами Анни Вяземські, актриси і колишньої дружина Жан-Люка Ґодара.

Проте, здається, найчастіше до теми «кіно про кіно» у своїх фільмах звертався відомий американський режисер Вуді Аллен і цілком ймовірно, що саме він є рекордсменом.

«Пурпурова троянда Каїра» (1985), режисер Вуді Аллен

1930-ті, роки Великої депресії у США, бідна дівчина Сесілія (Міа Ферроу) працює офіціанткою, єдиною втіхою для неї є кіно, куди вона ходить за будь-якої можливості, переглядаючи знову і знову одну й ту саму стрічку. Раптом герой фільму сходить до неї з екрану і її життя змінюється.

Усіх охопила паніка: герой фільму зник з фільму, який йде у кінотеатрі; актори які залишилися, не знають, що їм робити; продюсери картини та власники кінотеатрів зазнають збитків та й взагалі це надто поганий приклад для інших екранних персонажів.

«Знаменитість» (1998), режисер Вуді Аллен

У журналіста Лі Саймона (Кеннет Брана) криза середнього віку, він мріє написати роман і сценарій для кіно. Аби змінити життя Лі Саймон розлучається із своєю дружиною Робін (Джуді Девіс), вчителькою, з якою познайомилися ще у коледжі та прожили разом багато років. Проте його пошуки і спроби виявляться марними, не складається і особисте життя, ні з давньою приятелькою редакторкою, ні з чарівною дівчиною Нолою (Вайнона Райдер), бо та понад усе прагне свободи. Натомість Робін після тривалої та важкої кризи зустрічає іншого чоловіка, який закохався у неї і допоміг несподівано зробити успішну кар’єру телеведучої.

У «Знаменитості» роль примхливої кінозірки зіграв Леонардо Ді Капріо, а в невеликому епізоді зйомок телепрограми у модному ресторані можна побачити експрезидента США Дональда Трампа, який, мабуть, тоді ще не мріяв стати президентом.

«Голлівудський фінал» (2002), режисер Вуді Аллен

Надзвичайно смішна комедія про режисера Вела Ваксмана, який знімав комерційні ролики і раптом, завдячуючи своїй колишній дружині Елі, отримує нагоду зняти справжній фільм із чималим бюджетом. Проте від нервово стресу, який спричиненого новими можливостями та перспективами, Вел Ваксман абсолютно неочікувано втрачає зір. Постає питання, що робити із проєктом та витраченими на нього грошима. Зрештою це шанс, якого режисер чекав багато років.

З допомогою колишньої дружини Елі, яка приховує все від свого теперішнього чоловіка, який є продюсером проєкту, та інших членів знімальної групи, роботу над фільмом продовжують, наприкінці зйомок зір до Ваксамана таки повертається.

Роль режисера Вела Ваксмана грає сам Вуді Аллен.

«Одного разу в Голлівуді» (2019), режисер Квентін Тарантіно

З найновіших картин варто згадати нову стрічку Квентіна Тарантіно.

За основу сюжету картини Трантіно взяв відому трагічну історію Шерон Тейт, актриси та дружини режисера Романа Поланскі, яку вбила банда Менсона.

Натомість Тарантіно створив іронічний фільм про Голлівуд 1960-х, запропонувавши альтернативну історію цієї події, яка, згідно з усталеною голлівудською традицією закінчується «хеппі ендом».

Головні ролі актора Ріка Далтона і його дублера Кліффа Бута зіграли Леонардо Ді Капріо та Бред Пітт.

Цікавий збіг обставин, навіть курйоз, але стрічка з назвою «Одного разу в Голлівуді» вже виходила в українських кінотеатрах понад десять років тому.

«Одного разу в Голлівуді» (2008), режисер Баррі Левінсон

Режисер Баррі Левінсон, відомий українським глядачам хоча б за фільмами «Людина дощу» та «Хвіст крутить собакою».

Проте справжня назва фільму «What Just Happened» і її назва насправді перекладається як «Що тут сталося», але прокатники чомусь вирішили змінити назву, мабуть задля того, щоб глядач клюнув на слово «Голлівуд».

Картина Левінсона – це відверта сатира, головний герой фільму, голлівудський продюсер попри усі складнощі та нестиковки намагається завершити свій фільм. Головну роль зіграв Роберт Де Ніро.

«Вічне сайво» (2019), режисер Гаспар Ное

У новій картині відомого французького артхаусного режисера із Шарлоттою Гензбур у головній ролі йдеться про зйомки фільму про відьом. На знімальному майданчику напружена атмосфера та безлад.

Значна частина дії подана через  прийом поліекрану, також на екрані з’являються цитати із класиків – режисерів Карла Теодора Дрейера та Райнера Вернера Фассбіндера.

Як і в попередніх фільмах Ное використовує на повну силу ефект стробоскопу, тож рекомендувати стрічку до перегляду варто не всім.

«Манк» (2020), режисер Девід Фінчер

Нова стрічка Девіда Фінчера присвячена сценаристу Герману Манкієвичу та історії створення одного з шедеврів класики світового кіно, стрічки режисера Орсона Веллса «Громадянин Кейн» (1941). Германа Манкієвича зіграв Ґе́рі О́лдмен.

Тема «кіно про кіно» не пройшла повз увагу українських кінематографістів.

«Ржака»(2017), режисер Дмитро Томашпольський

Видатного режисера артхаузу (гонорливого, інфатільного та ледачого Саву Тарасовича) примушують зняти комедію. Навіть не комедію, а ржаку. Його захоплюють невідомі і погрожують вбити, якщо він не змусить спеціально відібраних дванадцять експертів іржати, як коні. І він повинен виконати завдання за півтори години. Рівно стільки йде сам фільм.

Стрічці Дмитра Томашпольського навіть присвятили цілу книжку «Асоціації, або Мовою кадру», автор Олександр Чирков.

«Мої думки тихі»(2019), режисер Антоніо Лукіч

Одним із головних героїв ліричної комедії про стосунки батьків і дітей є звукорежисер Вадим. Варто зазначити, що представники цієї надзвичайно важливої для кіноіндустрії професії нечасто ставали головними героями фільмів. 

Вадим отримує замовлення від канадської компанії записати звуки тварин та птахів Закрпаття. Він вирушає у подорож разом зі своєю мамою, яка працює водієм таксі.

«Мої думки тихі» сподобалися українським глядачам та отримали відзнаки міжнародних кінофестивалів.

«Земля блакитна, ніби апельсин» (2020), режисерка Ірина Цілик

Документальний повнометражний фільм про життя багатодітної родини у Красногорівці, прифронтовому місті на Сході України. Це фільм не лише про війну, а в першу чергу про любов. Одна з героїнь фільму Мирослава мріє працювати в кіно і вступає на операторський факультет в Києві. Перша курсова робота Мирослави - фільм про власну родину, який вона знімає у рідному місті.

«Земля блакитна, ніби апельсин» мала великий успіх на міжнародних кінофорумах та отримала багато відзнак, зокрема один із головних призів престижного американського фестивалю Санденс.

Скласти повний та вичерпний перелік назв фільмів «про кіно» мабуть нелегко, якщо взагалі можливо.

Напевно кожен із шанувальників та знавців кіно згадає інші назви чудових та улюблених фільмів на цю тему, які безперечно варті того, аби доповнити список.

За 125 років вже знято багато стрічок на цю тему та продовжують знімати надалі. Поза сумнівами кінематографісти усього світу і надалі звертатимуться до цієї теми, власне доти, доки існуватиме мистецтво кіно.

Несподівано постає досить непросте запитання: який фільм можна вважати першим «кіно про кіно»? Відповісти так само складно, як і підрахувати  точну кількість фільмів на цю тему. Проте спробуємо висунути цікаву гіпотезу.

«Людина з кінопапаратом»(1929), режисер Дзиґа Вертов

Цілком ймовірно першим можна вважати знаменитий документальний фільм  Дзиґи Вертова, знятий на Київській кіностудії ВУФКУ (нині Національної кіностудії художніх фільмів ім. О.Довженка).

Оператором стрічки був Михайло Кауфман, рідний брат режисера. Михайло також  зіграв у фільмі роль кінооператора, «людини з кіноапаратом», який не зважаючи на труднощі та екстремальні умови, невтомно фільмує сьогодення.

«Людина з кіноапаратом» є визнаним шедевром світового кіноавангарду. Назва картини стала символом новаторських пошуків у кіномистецтві, стрічка продовжує надихати кінематографістів усього світу. 2014 року впливове британське видання Sight&Sound провело опитування серед кінознавців та кінокритиків, які  визнали «Людину з кіноапаратом» найкращим документальним фільмом всіх часів.

Фото: з відкритих джерел