На початку року Український культурний фонд (УКФ) провів конкурс із фінансування аудіовізуального сектору із загальним запланованим бюджетом 400 млн гривень. Тематичними напрямками конкурсу були соціально значущі історичні та культурні події (в тому числі часів незалежної України), біографії видатних українських діячів, екранізація творів української літератури (зокрема, українського фольклору), навчальні та виховні відеопродукти.

У категорії «Продакшен і постпродакшен українського телепродукту» найбільшу суму гранту — 9 943 990 гривень — отримала StarLightMedia (Vaverka Production) на виробництво пілоту 8-серійного першого сезону серіалу «Найкращий сищик». Жанр серіалу описано як псевдоісторичний авантюрний детектив із елементами комедії. Він є екранізацією книжки сучасного українського письменника Владислава Івченка про Івана Карповича Підіпригору, колишнього філера київського охоронного відділку жандармерії, який на початку ХХ сторіччя вирішив осісти на полтавському хуторі. Автор сценарію — Євген Григоренко, режисер — Олександр Кірієнко. Серіал планують показати на ICTV, назву до того часу можуть дещо підкоригувати.

«Детектор медіа» зустрівся з виконавчою продюсеркою серіалу Інессою Соболєвою та розпитав її, що телеканал зміг дозволити собі завдяки державному фінансуванню, про створення сценарію у співпраці з автором екранізованої книжки та зйомки історичних фільмів серед вулиць із кондиціонерами на фасадах.

– Інессо, протягом своєї кар’єри ви працювали і продюсеркою, і сценаристкою (зокрема, продюсеркою «Ранку у великому місті» та докудрами «Вони закінчили війну» (ICTV), головною авторкою сценарної групи серіалу «Виходьте без дзвінка» («Україна»). — Авт.). Яка роль для вас є ближчою — зараз і в майбутньому?

– Відповім, який варіант є ідеальним для будь-якої людини, котра має стосунок до створення художнього продукту: коли спочатку працюєш над сценарієм, а потім можеш його втілювати. Тому в нас зараз з’являються такі модні професії як креативний продюсер і шоуранер. Це люди, котрі розуміють, як написаний сценарій, що в нього закладено за сюжетом, героями, які арки, що відбувається з героєм у точці А й чому він приходить у точку Б, та які можуть пояснити все це групі, що зніматиме фільм.

У випадку «Найкращого сищика» сценарій писала не я, його писав Женя Григоренко. Але ми багато його обговорювали, редагували і тепер, сподіваюся, в мене буде можливість впливати на те, що знімає група.

Є протилежний варіант — як на мене, зовсім неправильний: коли група отримує сценарій і не знає, ані хто його написав, ані що ці люди туди закладали. Ця група ділить такий сценарій на сцени і знімає маленькими шматочками, які потім на монтажі збираються в якусь історію.

А бувають варіанти, коли на «тарілці» навіть немає імені сценариста. Як на мене, це образа, бо сценарист — це головна людина, яка створила історію, котру решта потім знімає. Але для знімальної групи в цьому випадку сценарій — це просто папірці, які треба екранізувати.

– Працюючи на ICTV, ви також запускали ранкове шоу і створювали документальні проекти. В який момент ви захотіли працювати над художнім твором?

– Все відбувалося поступово. Я завжди мала стосунок до ігрового кіно — як продюсер, лінійний продюсер. Одним із перших фільмів, який я робила як лінійний продюсер, був «Душка» знаменитого голландського режисера Йоса Стеллінга. Він входить до першої сотні найвпливовіших режисерів людства, а я на його проекті була продюсером з українського боку. За сюжетом, частина подій відбувається в Україні. І цю частину ми знімали тут.

Перед тим я більше десяти років займалася рекламою — тобто розумілася на «красивій картинці». Але згодом зрозуміла, що картинка є другорядною порівняно з історією, сюжетом.

– Коли в титрах українських серіалів почнуть вказувати всю сценарну групу?

– Що ви маєте на увазі? Авторів вказують.

– Зазвичай вказують головного автора.

– Є так звані авторські ферми, де пишуть безіменні автори. Але вони самі погоджуються на такі пропозиції.

– Коли ви як продюсерка шукали сценарну групу для «Найкращого сищика», то хто її набирав? Головний сценарист, який приводив із собою «ферму», чи ви самі?

– На «Найкращому сищику» немає ніякої «ферми». Є один автор — Женя Григоренко.

Авторська робота — дуже особистісна. Якщо канал знає якогось автора з не дуже хорошого боку, то можуть виникати суперечки на етапі узгодження його кандидатури. Повірте мені, на жаль, є дуже багато історій, коли автори не закінчують свою роботу. Буває так, що вони хочуть писати, як їм хочеться, і не бажають чути редакторів. На кожному етапі пишуться по три-чотири драфти: на етапі синопсису, епізодника і діалогів — загалом до 9–10 чернеток. Це нормально. Врешті-решт канал знаходить декількох авторів, з якими виходять хороші історії.

– Випадок «Найкращого сищика» унікальний тим, що це екранізація твору. Тобто в цьому процесі присутній ще й автор книжки. Я знаю, що бувають принципово два різні підходи: перший — коли просто купуються права й автор книжки взагалі не бере участі в написанні сценарію, другий — коли письменник бере участь і в написанні сценарію, і, як я чула, впливає на зйомки. Який із цих варіантів ваш?

– Нам пощастило з паном Владиславом. Він із самого початку дав зрозуміти, що хоче мати стосунок до створення серіалу, але не наполягав, що він буде вирішувати, затверджувати. Він прекрасно розумів, що ми робимо цей продукт для телебачення. У нього немає досвіду створення серіального продукту. Тому остаточне слово за нами. Але я намагаюся його залучати до кожного етапу.

Із самого початку ми з ним проговорювали, що може й чого не може бути за сюжетом. У додатку до ліцензійної угоди з ним є деякі пункти, котрі стосуються героя та всесвіту: що герой не може поводитися так, так і так.

Ми досить довго прилаштовувалися, як нам утрьох співпрацювати: пану Владиславу, Жені Григоренку та мені. У кожного є своя думка, й іноді ми один одному заважали. Він дуже часто був не згодний із нами, але ми знаходили компроміси.

– Він плодовитий письменник. Стабільно раз на рік виходить нова книжка про сищика Підіпригору. Ви придбали права на всі сім книжок, які вже вийшли?

– Ми це довго обговорювали. Перш ніж дати нам згоду, пан Владислав хотів розуміти, що ми робитимемо з його героєм. І чи не буде так, що після укладання угоди ми припинимо зважати на його думку. З іншого боку, наша позиція полягала в тому, що для нас важливим є розуміння, що персонаж Підіпригори є нашим, аби ми могли ним займатися. Зрештою ми уклали ліцензійну угоду, яка стосується персонажу та книжок. Зараз ми взяли для екранізації першу книжку. Але Іван Карпович Підіпригора — цілковито з нами, відповідно до угоди.

– Ви згадали про права на всесвіт персонажа. Що він включає?

– Головного героя, його конфідентів, другорядних персонажів, сюжетні лінії. Пан Владислав зробив велике дослідження тієї епохи. І всі його сюжети, хоча деякі з них здаються химерними, базуються на історичних подіях. І наше завдання — створити всесвіт, дотримавшись жанру: авантюрного псевдоісторичного детективу з елементами комедії. Ми хочемо знімати розважальний, глядацький серіал, з якого буде зрозуміло, що на той час хутір Курбани в Ромнах був крутим місцем, бо там жив найкращий сищик, до якого приїжджали по допомогу люди з усього світу.

– Наскільки популярний цей автор? Я не читала його книжок, але я не показник у цьому плані.

– Він популярний і має багатьох прихильників, які очікують на появу нових книжок. Українська література, як і кіно, й україномовні серіали, набирає обертів.

– За вашими відчуттями, коли ви знімете серіал і робитимете для нього промо, то чи знадобиться вам пояснювати глядачам, хто такий цей герой і чого від нього очікувати?

– Я думаю, ми обов’язково казатимемо, що це екранізація. Для частини глядачів це буде важливо і зрозуміло. Коли ми підписали угоду й почали давати якісь інтерв’ю, то один із коментарів до них був від Сашка Положинського, який написав: «Сподіваюся, ви не зіпсуєте героя в своїй екранізації». Так що в Івана Карповича точно є зіркові фанати. (Сміється.)

– До речі, фанатам часто не подобаються екранізації: вони уявляють ці світи якось по-своєму.

– Ідеально, коли людина каже: «Це зовсім не як у книжці. Але теж круто». Тому що як у книжці бути не може. Серіали існують із власними драматургічними законами. І ми часто переробляємо сюжетні лінії якраз для того, щоб у нас була трьохактна чи чотириактна структура, якої у книжках може й не бути.

– Наскільки сильно ви переробляли сюжет, коли писали сценарій «Найкращого сищика»? Чи додавали персонажів?

– Як на мене, ми додали хорошу історію. У книжці один із важливих елементів — це хутір Івана Карповича. Це його мрія, на яку він назбирав грошей та купив. Ми додали антагоніста, який хоче забрати хутір.

– Чи вже написаний сценарій усіх вісьмох серій?

– Зараз дописуємо. Чесно скажу: ми писали довго. Знову ж таки, тому що спочатку ми довго шукали автора. Ми навіть узяли дві авторські групи. Я вдячна, що канал дозволив мені такий експеримент.

– Ви писали два варіанти однієї й тієї ж серії?

– Ні, ми писали першу і другу серії. Але їх написали повністю, з діалогами. І після цього ми вирішили співпрацювати із Женею. Обравши автора, ми писали півтора роки. Я знаю, це багато. Зізнаюся: ми зупинялися. Зараз матеріал майже повний, дописуємо фінальну серію.

– Хто саме знайшов ці книжки? Ви?

– Так, мені показав їх мій товариш і сказав, що видавець завжди шкодує, що ніхто не екранізує. Я почитала, мені сподобалося. Після цього я показала ці книжки своєму тодішньому керівнику Лєні Бєлік (ексвиконувачці обов’язків керуючого директора ICTV, а ще раніше — програмній директорці телеканалу. — Авт.). Вона сказала, що їй дуже подобається мова, герої. Тоді вже ми почали спілкуватися з автором.

Можливо, процес можна було дещо пришвидшити. Але за один день це не відбувається. Мова про той самий етап девелопменту, який у нас часто або взагалі пропускають, або вважають за щось таке, що можна робити без грошей та залучення хороших фахівців. У нас була можливість довгої розробки, і я сподіваюся, що це дасть результати.

– Згідно з умовами, які висунув УКФ, подання заявки на фінансування відбувалося до кінця березня, початок проекту — з 10 червня (угоду між УКФ і Vaverka Production було укладено ще пізніше — 26 липня. — Авт.), а закінчити треба вже в жовтні. Наскільки комфортно вам працювати в цих стислих термінах? І як ви готувалося, щоби тепер вкластися в кілька місяців?

– Ми саме тому й подавалися на створення пілоту: протягом такого короткого терміну ми би не змогли створити повноцінний сезон у вісім серій. Для нас це нормальні терміни.

Зняти все влітку ми не встигли, робитимемо це в середині вересня. Але початок осені — теж красивий період, усе буде жовтогарячим. Це навіть краще, тому що нам хочеться уникнути нуару, темної картинки.

– Від УКФ ви отримали на зйомку пілоту майже 10 млн гривень. Це близько 400 тис. доларів. Я розумію, що вартість наступних серій такою не буде. Але розкажіть, будь ласка, які у вас найбільші статті витрат?

– Багато грошей заберуть реквізит, декорації й костюми — в нас історичний костюмований екшен — жанр, найдорожчий у виробництві. По-перше, потрібно відтворити епоху. По-друге, на жаль, наші реалії такі, що знімати історичний матеріал не можна в жодному місті України, тому що зліва висить вивіска «Супермаркет Асорті», а справа — десятеро кондиціонерів. На такій вулиці складно знімати щось більше, ніж просто діалог героїв, тому що всі ці зайві деталі лізуть у кадр. А зняти бійку, перебіжку, перестрілку взагалі неможливо. І я навіть не розумію, як це можна виправити, тому що пластикові вікна вже поставлені, балкончики надбудовані. Дуже добре, що є натуральний майданчик у Нежиловичах, де побудовані вулиці повітового міста. Ми збираємося частину матеріалу знімати там (згідно з наданим УКФ кошторисом, найбільшими статтями витрат є оренда костюмів, реквізиту, декорацій та об’єктів — місць зйомок (23 %), декорування цих об’єктів (17 %), оренда знімальної техніки (16 %), комп’ютерна обробка, монтаж та зведення (12 %). 45-хвилинний пілот зніматиметься протягом 15 змін тривалістю 12 годин кожна. — Авт.).

– Який продакшен його побудував?

– Я не пам’ятаю. Це було в 2012 чи 2013 році. Будували під великий серіал. Від того моменту там і «Кріпосну» знімали, і багато інших серіалів. Це майже єдиний варіант, де можна працювати з історичним матеріалом.

– Чи можна десь орендувати костюми?

– Можна, але це з миру по нитці. А враховуючи, що ми хочемо створити світ, який хоча й про минуле, але має виглядати сучасно, то костюми спочатку треба стилізувати, потім зшити. Красиві речі коштують дорого.

Ми плануємо багато шити на замовлення — принаймні, на головних акторів. Наш головний герой, з одного боку, хуторянин, а з іншого — франт, який любить красиво вдягатися, зустрічатися із жінками. У цьому сенсі він як Джеймс Бонд. Із цього приводу ми багато сперечалися із Женею. Тому що він починає писати сцену, коли акт кохання в героїв уже скінчився. Вони сидять на ліжку, розмовляють. Я просила додавати в історію трошки сексу.

– У вашому всесвіті є автомобілі?

– І не тільки. Ми розказуємо про початок технічного прогресу, початок ХХ сторіччя. Тому в нас є історіїі про дирижабль, і про телеграф, і про холодильну шафу, і про душ, і про туалет.

– Ви вже під пілот встигнете підготувати весь реквізит, який знадобиться протягом решти семи серій?

– На проекті з нами працює Олександр Батєнєв, він один із найкращих художників-постановників в Україні. Він працював над серіалами «Прятки» і «Кріпосна». Так, сподіваюсь, із його допомогою ми створимо унікальний світ, насичений цікавими декораціями й реквізитом, котрий потім буде жити протягом багатьох серій.

– До речі, цікаво спостерігати за супутніми процесами, які супроводжують розвиток українського виробництва. Все підтягується, яку би сферу ми не зачепили, — від сценаристів до костюмів.

– Коли в цьому є життя, енергія, то все розвивається. Звісно, можуть траплятися помилки. Є багато обговорень, що державні кошти не тому дають, а той не доробив. Але якщо кінематографічний процес відбувається масово, то виростає покоління, яке вміє знімати кіно. Головне — щоби це продовжувалося. Тоді буде повноцінна індустрія, а не сервісний придаток, яким ми були.

– Скільки приблизно коштуватиме кожна наступна серія «Найкращого сищика»?

– Є попередня калькуляція всього сезону, але точно буде зрозуміло після зйомок пілоту.

– У моїй уяві пілот — це пробна серія, яку зняли й відтестували на глядачах (у скринінговому залі чи в ефірі). Що настає після того? Пауза, протягом якої ми чекатимемо, коли ви дознімете решту серій?

– У даному випадку це пілотно-ефірна серія. Але показувати її самостійно ми не будемо. Звісно, ми зробимо скринінги, закриту прем’єру для професійної індустрії. Якщо вдасться, то потрапимо на зарубіжні професійні скринінги. За потреби можемо зробити і фокус-групи із глядачами. А в ефірі покажемо все разом, коли буде знято вісім серій.

Зйомки пілоту — це хороша практика. Наскільки я знаю, багато українських мовників намагаються його знімати. Особливо коли, як у нашому випадку, є довга й дорога історична костюмована історія. Є нюанси, яких не побачиш під час розробки сценарію. І коли є можливість зупинитися, проаналізувати, щось підкоригувати, то це дуже цінно.

Ми віддавали написані серії ще й американському скрипт-доктору й отримали від нього хороші відгуки. Він сказав, що це рідкість, коли проект не потрібно «лікувати».

– Коли зніматимете восьму серію?

– Влітку 2020 року. І якщо все вийде позитивно, то в ефірі серіал буде у 2021 році. Це залежить не тільки від самого серіалу, але й від програмної сітки каналу. Люди, які відбирають програмний продукт, уже попередньо дивляться на 2022, 2023 роки.

– Вам вистачає терпіння дочекатися, поки проходить час від створення продукту до ефіру?

– Просто я паралельно займаюся ще й іншими проектами, тому терпіння вистачає. Отримане фінансування стало новим потужний поштовхом, який дав проекту енергію рухатися далі.

– Чи створює для вас дискомфорт той факт, що УКФ на початку проекту дає невеликий аванс, а решту витрат компенсує після його завершення?

– Так, аванс становить 30 %. Ми зараз всередині групи погоджуємо цей розрив і розробляємо схему фінансування, кредитування для його забезпечення.

– Чи всі права на кінцевий продукт залишаються у вас?

– Так.

– Чи визначилися ви вже з акторським складом?

– У нас найвідоміша кастинг-директорка країни — Алла Самойленко. Вона допомагає нам обрати справді зірковий акторський склад. Будуть як добре відомі обличчя, так і нові.

– Скільки акторів вам потрібно кастингувати?

– Головних героїв та антагоністів — семеро-восьмеро. Плюс другорядні, епізодники. Загалом акторів тридцять точно є.

А ще у фільмі будуть масові сцени. Наприклад, у фіналі ми зніматимемо футбольний матч.

– Розкажіть, будь ласка, як тепер організоване виробництво всередині медіагрупи. Є дивізіон «Виробництво», який опікується цими питаннями, але особисто ваше місце роботи — на ICTV. Якщо «Виробництво» знімає якийсь серіал, то ви долучаєтеся до його команди на проектній основі?

– Ми підписуємо з ними угоду про співпрацю й разом робимо проект. Вони займаються безпосередньо виробництвом, а ми забезпечуємо творчий нагляд і супровід. І, власне, ми є замовниками цього продукту. Тому що розуміємо, що потрібно каналу.

– Над скількома проектами ви працюєте одночасно?

– Зазвичай буває від чотирьох до восьми проектів, всі на різному етапі. Якраз зараз у мене в роботі — чотири або п’ять. Один ми вже закінчуємо, дописуємо історію про вінницькі катакомби під час Другої світової війни — це буде військовий екшен. Розробляємо ще декілька історій.

– Що вийде в ефір найпершим? Якщо можливо передбачити…

– Я сподіваюся, що першим в ефір вийде все-таки «Найкращий сищик». Ось чому важливо, щоби розробка серіалів відбувалася на каналі: це довготривалий процес. Коли канал готовий інвестувати в девелопмент — це прекрасно, адже жодна виробнича компанія не візьме на себе цих витрат: для них це занадто великий ризик і немає жодної гарантії, що вони вгадають, чого саме потребуватиме канал.

– Ми вже зрозуміли, що на «Найкращому сищику» у вас курорт. А на решті проектів, над якими ви зараз працюєте, схожі умови чи знімаєте швидше?

– По-різному. Десь швидше, десь довше. Буває, що проекти розробляються, а потім закриваються, тому що вони вже не актуальні або стає зрозуміло, що нічого не вийде. Але у принципі, в департаменті, де я працюю, немає такого, щоб нас підганяли: «Швидше-швидше». Є орієнтація на якість. І зараз ми маємо достатньо часу на розробку історій.

– Чи всі проекти, які в роботі особисто у вас, — це серіали?

– Так.

– А над «Найкращим сищиком» скільки людей працює? Чи працюватиме на піку?

– Поки що точно не скажу, але зазвичай знімальна група — це від 50 до 70 людей, окрім акторів у кадрі. Це велика група, особливо якщо є складні натурні сцени, екшен.

Фото: Надія Федорова