8 серпня Держкіно оголосило переможців 11-го конкурсу кінопроєктів (пітчингу), що претендують на державну підтримку (про деталі його проведення читайте тут, тут, тут, тут і тут). Перелік переможців затверджувала спеціально створена цього року Рада з державної підтримки кінематографії, яка в своєму рішенні опиралася на оцінки членів Експертних комісій (по семеро осіб в різних категоріях конкурсу).

Середні бали, які поставили учасникам пітчингу експерти, було оголошено 5 серпня. Тоді ж Держкіно повідомляло, що до попереднього переліку переможців увійдуть фільми, які набрали 35 і більше балів. Та на засіданні Ради з державної підтримки кінематографії 8 липня голова Держкіно Пилип Іллєнко, за рекомендацією виробничого відділу відомства, запропонував Раді розглядати фільми, що отримали від експертів 38 і більше балів, адже державного бюджету не вистачило би на 122 проєкти, які набрали 35 і більше балів. 35-бальний поріг залишили тільки для проєктів-дебютантів. Члени Ради узгодили переможців, що подолали бар’єр у 38 балів (за виключенням одного), а також додали до них шість проєктів, які отримали від 35 до 38 балів, і один проєкт, що був оцінений експертами нижче 35 балів (детальніше – тут).

Так, переможцями 11-го пітчингу став 101 проєкт. Загальна сума державного фінансування – понад 1,5 млрд грн.

Тимчасом у соцмережах точаться дискусії щодо об’єктивності деяких рішень членів Ради з питань підтримки кінематографії. Зокрема, йдеться й про проєкти, які не набрали достатню кількість балів, але перемогли, й про лобіювання певних учасників пітчингу членами Ради.

«Детектор медіа» поставив ці запитання голові Держкіно Пилипу Іллєнку.

–  Пане Пилипе, чому прохідний бал для проєктів-переможців 11-го пітчингу став 38 (для всіх фільмів, крім дебютів), а не 35, як було вказано раніше? Як виробничий відділ Держкіно розраховував цей бал?

–  Поняття «прохідний бал» при ухваленні Радою рішення про затвердження переліку проєктів-переможців насправді немає. Воно існувало на минулих конкурсах за попереднього законодавства, тож це якісь «фантомні болі» від старих правил. Держкіно подає на розгляд Ради ті проєкти, які набрали більше 35 балів, але це не означає, що це «прохідний бал».

По-перше, всі оцінки експертних комісій мають винятково рекомендаційний характер і ні до чого не зобов’язують членів Ради з державної підтримки кінематографії. Тобто Рада може ухвалити будь-яке рішення, навіть таке, що повністю не відповідатиме висновкам експертів, у тому числі – визнати переможцем той проєкт, який не увійшов до подання Держкіно. У неї є такі повноваження.

По-друге, згідно з правилами, жодного прохідного балу Рада на своєму засіданні не визначає, а визначає конкретні назви фільмів, які включаються до переліку переможців, всі інші, відповідно, не включаються. Але Рада повністю відштовхувалася від того рейтингу, який було складено Експертними комісіями, і виходила з міркувань наявних коштів. Рада вирішила підтримати ті проєкти, які були в топі рейтингу експертних комісій, і на які вистачало фінансування за розрахунками виробничого відділу Держкіно. Так, у дебютних категоріях були підтримані ті проєкти, які набрали 35 і більше балів, бо там проєкти з меншими бюджетами (крім того, це наша політика підтримки молоді), а у всіх інших категоріях – 38 балів.

Отже, це абсолютно умовний «прохідний» бал, і він не є юридичним терміном.

–  Найбільше запитань викликає ситуація із фільмом Олени Дем’яненко «Блакитний лев», який не набирав достатньої кількості балів для другого туру й не набрав 35 балів за підсумками пітчингу, але переміг. Чому так вийшло?

–  Бо членам Ради він сподобався, вони вирішили його підтримати, вони мають таке право.

Рада підтримала ще кілька фільмів із переліку на свій розсуд, кожного разу мотивуючи своє рішення. До речі, на голосування виносилося більше проєктів, ніж було підтримано (Людмила Горделадзе пропонувала внести до переліку переможців стрічку «Небезпечна бухгалтерія», але члени Ради не проголосували за це рішення – ДМ). Якщо хтось думає, що певний член Ради пропонує проєкт, а всі одразу погоджуються – це не так, одностайності в голосуванні не було. Одностайно підтримали тільки проєкт Романа Балаяна (фільм «П’ятниця, 13» – ДМ).

– Поясніть, будь ласка, чому в конкурсі перемогли по два фільми Влада Дикого («Зілля» та «Скажене весілля – 2», обидва виробництва Film.ua) та Володимира Харченка-Куликовського («Я, Ніна» Яніни Соколової та «Одержима» Star Media), хоча на пітчингу йшлося про те, що Держкіно може профінансувати лише один проєкт одного режисера.

– Бо виробництво цих фільмів розведено в часі – це було з’ясовано й під час пітчингу, й під час вивчення документів. По одному фільму цих режисерів будуть завершені вже за кілька місяців, а другі по порядку проєкти будуть запускатися у виробництво наступного року, вони навіть не просили фінансування від держави на цей рік.

А от з двома проєктами Марини Ер Горбач – інша ситуація: обидва фільми перебувають  на стадії виробництва і планувалися до запуску цього року. Сама Марина на пітчингу сказала, що пропонує зробити цей непростий вибір членам Ради і вони це зробили. Вони мали на це юридичне і моральне право, бо таким правом їх публічно наділила режисерка.

– Члени Ради, пропонуючи підтримати той чи інший проєкт, говорили про те, що один із членів Експертної комісії ставив надто низькі оцінки, які відрізнялися від інших. Такий аргумент згадували в чотирьох чи п’яти випадках. Це один і той самий експерт?

– Я не буду відповідати на це запитання, бо оцінки експертів є таємними і не підлягають розголошенню. Якщо я відповім, можна провести аналіз наявності того чи іншого експерта в тій чи інший категорії та зробити висновки. Аналітичні здібності у деяких дослідників є дуже розвиненими.

Така ситуація – це ще один запобіжник від суб’єктивізації: є певна кількість експертів (їх має бути не менше п’яти, у нас було сім, крім однієї категорії, де експерт не зміг бути присутнім з об’єктивних причин), є певний середній бал, і, очевидно, що якщо одна з оцінок в той чи інший бік різко відрізняється від інших, Рада може втрутитися і вважати цю оцінку більш суб’єктивною, а середній бал без неї – більш об’єктивним показником.

До речі, навіть в деяких видах спорту, де критерієм перемоги є оцінка суддів, інколи найкраща і найгірша оцінки не зараховуються.

– Найбільше пропозицій про підтримку фільмів, що не набрали 38 балів, на засіданні Ради внесли Алік Шпилюк та Андрій Халпахчі. Я бачила в мережі звинувачення на їхню адресу в просування проєктів їхніх друзів або партнерів. Але в Україні дуже невелика кіногалузь, тут усі один із одним знайомі або дружать. То чи реально взагалі уникнути подібних звинувачень? Чи бачите ви якийсь вихід із ситуації?

– Якщо ви знаєте внутрішню історію стосунків кінематографістів, то побачите, що в цьому конкурсі перемогли дуже різні люди, з різною історією стосунків із членами Ради та керівництвом Держкіно, і це ніяк не вплинуло на результати. Тож я не розумію звинувачень у лобіюванні. Усі пропозиції щодо підтримки фільмів були зроблені публічно – люди не ховалися, не займалися підкилимними іграми. Серед переможців є багато як великих, так і маленьких компаній, в тому числі – з різних регіонів України.

Ті критики, які виступають проти результатів, теж із усіма знайомі. То, може, й вони мають конфлікти інтересів? Можливо, вони планували працювати з певними проєктами, які не пройшли?

У нас дійсно дуже маленька індустрія. Якщо ми порахуємо активних гравців індустрії, учасників кінопроцесу, то це буде пул з невеликої кількості, яка вимірюється кількома сотнями людей. Більшість із них разом навчалися, працювали, дружили, одружувалися, розлучалися, мають спільних дітей, спільно займалися бізнесом, сварилися в бізнесі, деякі належать до кінематографічних династій (і я тут не виняток). І вже кілька поколінь між цими усіма людьми складаються різні стосунки, це нормальний процес, як у будь-якій індустрії, просто наша індустрія дуже маленька.

Ті люди, які зараз нас критикують, особисто добре знають і мене, і членів Ради, –  і це не заважає їм нас критикувати. Всі одне одного знають. Що далі? Як нам зробити експертною процедуру відбору в інший спосіб? Люди, які не знайомі з представниками кіноіндустрії, не є експертами в галузі кіно.

–  Ви зіштовхнулися з хвилею критики в соціальних мережах від деяких членів кіноіндустрії щодо всіх вище названих питань…

–  На жаль, культура взаємного спілкування у нашій кіноіндустрії передбачає, що будь-який конкурс на розподіл державного фінансування перетворюється на жанр скандалу. Я до цього ставлюся спокійно, як до традиційно виду спорту українських кінематографістів і невід’ємної частини нашого кіноландшафту. У кожної людини є право висловити свою думку щодо будь-якого рішення – комусь подобається, комусь – ні. Будь-який конкурс, який проводиться на обмежений ресурс, має переможців і переможених. Відповідно, переможці будуть задоволеними, а переможені або їхні прихильники – ні.

На щастя, у цьому конкурсі була надзвичайно висока конкуренція. Я особисто сумую, що чимало проєктів не пройшли і не отримали державне фінансування. Цього разу обирали найкращих із дуже хороших, і цей вибір зробила Рада з державної підтримки кінематографії, не Держкіно. Це вибір зроблений відповідно до норм – жодних процедурних порушень чи перевищень повноважень не було, засідання відбувалося публічно й прозоро, з онлайн-трансляцією. Кожен має право на власну думку, але її не можна висловлювати у вигляді звинувачень в порушеннях, бо це неправда. Робити такі заяви – безвідповідально.

Я впевнений, що така кількість проєктів-переможців обґрунтована – 101 фільм із поданих 279. Держава профінансує більше, ніж третину фільмів, які подавалися на перший тур пітчингу. Це дуже високий результат, так багато переможців у відсотковому співвідношенні ще ніколи не було. Рада намагалася підтримати якомога більше проєктів. Звісно, є чимало достойних проєктів, які заслуговували на перемогу й не перемогли. Абсолютна більшість учасників другого туру були гідні, на мою думку, лише близько півтора десятка були заслабкими. Я би підтримав 140 проєктів, але це дуже велика кількість, враховуючи можливості фінансування. Ми розраховуємо, що конкурси проводитимуться на регулярній основі й ті проєкти, які не пройшли зараз, братимуть участь у наступних пітчингах та отримають фінансування.

Наприклад, фільм «Яків» Вікторії Трофіменко переміг з третьої спроби режисерки. Під час цього конкурсу Рада винесла цей проєкт на голосування і підтримала, хоч він не набрав 38 балів. Режисерка зробила величезну роботу за цей час. Це приклад того, як треба ставитися до поразок у конкурсі.

– Загалом у пітчингу переміг 101 проєкт. Загальна сума державної фінансової підтримки – понад 1,5 млрд грн. Як будуть розподілятися ці кошти?

– З досвіду роботи Держкіно ніколи не було такого конкурсу, в якому всі переможці були би запущені у виробництво. Продюсери мають право укласти контракт із Держкіно протягом трьох років з моменту виробництва. За цей час вони можуть шукати фінансування (крім державного), чекати, доки звільняться від попередніх проєктів режисери тощо. Про це вони заявляли на пітчингу, це також видно з їхніх фінансових планів. Тож фінансування буде розтягнуто на 3-4 (а може й більше) років. Якщо фільм переміг датою 8 серпня 2019 року, значить, компанія-виробник має право укласти контракт до 8 серпня 2022 року, а потім ще два-три роки перебувати у виробництві. Неможливо передбачити, як будуть розвиватися події.

На сьогодні ми не знаємо обсяг фінансування кіногалузі на наступний рік. Але в попередніх бюджетних запитах, які ми робили ще минулого року, визначали ті потреби, що, на нашу думку, були необхідними. Ці розрахунки є в Міністерстві фінансів, і я сподіваюся, що вони будуть підтримані.

– Коли буде проведено 12-й пітчинг (на якому буде представлено документальні та анімаційні проєкти)?

– Орієнтовно, в другій половині вересня.

– На якому етапі організація пітчингу серіалів?

– Плануємо на початку вересня провести круглий стіл зі стейкхолдерами ринку, щоб чітко сформулювати умови конкурсу, суто формальні – скільки серій, яка тематика тощо. І після цього буде оголошено конкурс серіалів. Він відбудеться також цього року.

Фото: архів «Детектора медіа»