12:00
П'ятниця, 21 Червня 2019

Кінокритик Пітер Дебрюж: Серед ЛГБТ-фільмів з'являється все більше естетичних картин

Член журі програми «Сонячний зайчик» фестивалю «Молодість» — про Аньєс Варда, професію кінокритика та еволюцію фільмів ЛГБТ-тематики.
Кінокритик Пітер Дебрюж: Серед ЛГБТ-фільмів з'являється все більше естетичних картин
Кінокритик Пітер Дебрюж: Серед ЛГБТ-фільмів з'являється все більше естетичних картин

Пітер Дебрюж — один із головних кінокритиків видання Variety, впливового у світі журналу про кіно. На 48-й Міжнародний кінофестиваль «Молодість» він був запрошений у ролі члена журі програми Sunny Bunny («Сонячний зайчик»).

Дебрюж розповів деякі факти зі створення відомих кінокартин, узяв безпосередню участь у визначенні переможця серед ЛГБТ-фільмів і провів майстер-клас. Там він розповів, як влаштовано кіновиробництво у Штатах та чим можливо скористатись у наших умовах.

Кіно, з його слів, є не просто кінострічками за певними операторськими і сценарними стандартами. Це — історії, інколи реальні, інколи вигадки, роки роботи й величезні бюджети. Фільмом, який він особисто презентував на фестивалі «Молодість», став «Жако з Нанта» французької режисерки Аньєс Варда.

Про фільм «Жако з Нанта»

Пітер Дебрюж, який особисто знайомий і дружить із Аньєс Варда, розповів про її творчий шлях і труднощі, з якими вона стикалася. «До початку режисерської кар’єри Аньєс була фотографинею у Франції. Згодом вона вирішила, що хоче створити фільм у своєму рідному містечку. Це і стало поштовхом до зйомок її першої картини “Коротка піщана коса”», — пригадав він.

«Для мене причина, чому Аньєс Варда є такою важливою для історії кінематографу, полягає в тому, що всього-на-всього одна жінка зуміла створити такий фільм, котрий став першою іскрою до початку французької нової хвилі», — наголосив Пітер Дебрюж. Він зазначив, що саме роботи Варда були своєрідним поштовхом до кар’єрного розвитку таких видатних і знакових митців французької нової хвилі, як Годар, Трюфо, Шаброль.

А про фільм «Жако з Нанта» кінокритик додав: «Є жанр фільмів, коли автор знімає кінокартини безпосередньо про своє оточення, наприклад, “Погане виховання” Альмодовара чи певні фільми Фелліні. Аньєс Варда, зі свого боку, зробила фільм у схожому жанрі, але не для себе, а для свого чоловіка (чоловік Аньєс Варда — відомий кінорежисер Жак Демі. — Ред.). Зважаючи на стан його здоров’я, він був не у змозі це зробити самостійно. Так, Варда зняла цей фільм у своєму стилі, поєднуючи декілька видів зйомок. Я хотів би, щоб ця кінострічка запалила у вас бажання досліджувати фільми Варда і Демі. Сподіваюсь, що подорож у світ їхньої творчості розпочнеться сьогодні».

Про шкалу оцінювання

«В Америці, й не тільки, є певна шкала оцінки фільмів — від “жахливо” до “неперевершено”, грубо кажучи. Є не так уже й багато фільмів, які можна зарахувати до різних кінців шкали — тобто дуже хороші або дуже погані. 80 % кінострічок перебувають десь посередині, хоча деякі критики намагаються ці “фільми-середнячки” штучно зарахувати до якогось із кінців шкали. Так чи інакше треба якось зробити конкретний фільм цікавим для себе. Бо на кожен витрачаються мільйони доларів, роки роботи тощо — треба показати повагу до цієї праці.

Коли мене запитують, хороший фільм чи поганий, я не даю свою оцінку, ґрунтуючись лише на цих критеріях. Не поділяю картинку на чорне чи біле, а намагаюсь показати більше нюансів.

Протягом років я дивився фільми суто як критик, що дало мені згодом інший погляд: замість того, щоб дивитись “у вакуумі”, я почав замислюватися над тим, як усі ці фільми з'єднуються один з одним. Що один бере від іншого, які нововведення привносить тощо».

Про (не) здорову критику

«Одна з переваг моєї професії — я можу одним із перших бачити не лише нове кіно взагалі, а й нові обличчя (нових акторів) зокрема. До речі, коли пишу огляди, можу впливати на сприйняття публікою нового обличчя / картини: в нашій країні публіка прислуховується до компетентної думки. Головне в нашій професії — цим не зловживати».

Про ЛГБТК-кіно

«Історія ЛГБТК-кіно дуже молода. Суспільство надзвичайно повільно приймає гомосексуальність. Я протягом усієї кар'єри працював із ЛГБТ-фільмами, відвідував чимало фестивалів як суддя, член журі. І там зараз помічаю таку річ: приходять глядачі-гомосексуали, які хочуть бачити те, що віддзеркалює їхній досвід. Це може бути щось про геїв, чого вони раніше не бачили. Багато таких фільмів було знято саме як новаторство, як прорив. Крім того, будь-яка з цих кінострічок, наприклад, навіть через 40 років може виявитися тією, яку вперше побачить якась 15-річна лесбіянка та подумає: “Це те, що я завжди відчувала, але не знала про себе”.

Здебільшого приходять дорослі люди, бо молодь може знайти все через гугл, нетфлікс тощо. Їм не потрібні кінофестивалі, аби дізнатися про це. Але фестиваль є чудовою нагодою, щоб зібратися. Дуже цікаво те, як ці спільноти збираються разом. Це не бар, не клуб, бо комусь там незручно, це місце, де можна поспілкуватись. І куди приходять інші глядачі, яким теж цікаве таке кіно. Це класно, адже допомагає знайомствам, створює атмосферу розуміння і спілкування, а не атмосферу випадкових зв'язків тощо.

Щодо межі естетики та вульгарності в цьому кіно: тривалий час ЛГБТ-фільми були занадто “напоказ”, було чимало оголення й сексу — напевно, так залучали аудиторію. Але це дешево й не артистично.

Хоча й у звичайних фільмах багато років показували поцілунки та решта. Ми, можна сказати, навчалися цілуватись на фільмах. А де приклади для гомосексуалів? Усе це приховано. Я простіше ставлюся до того, що демонструє ЛГБТ-кіно, це певна документальність, те, чого ми раніше не бачили.

Є такий американський фільм “Назви мене своїм ім'ям”, який привернув багацько уваги. У ньому купа пристрасті, але все це дуже чуттєво. До того ж майже немає оголення. Мушу визнати, з'являється все більше естетичних картин».

Про різноманіття

«Гадаю, найкращим словом, яким можна охарактеризувати цьогорічну програму Sunny Bunny, є різноманіття: різноманіття ставлень до проблеми гомосексуальності в різних країнах, різні стадії прийняття, абсолютно різні люді, які відвідували ці фільми», — поділився враженнями від програми ЛГБТ-фільмів Пітер Дебрюж наприкінці фестивалю. До речі, «різноманіття» — саме так перекладається назва видання, де працює кінокритик.

Фото надане організаторами фестивалю «Молодість»

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
469
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop