У Києві розпочалися зйомки художнього повнометражного фільму «Із зав’язаними очима» дебютанта Тараса Дроня. До спортивної тематики цієї стрічки домішується тема російсько-української війни, трохи романтики й багато посттравматичного стану дівчини на ім’я Юлія, що живе після зникнення свого коханого в зоні АТО. «Детектор медіа» побував на знімальному майданчику проекту.

На Подолі тривають нічні зйомки. До одного з місцевих пабів підходить крикливо вбраний чоловік у шкіряному пальті з хутряним коміром і довгоногою пишногубою дівчиною під руку. «Які люди, Юля», — кидає він їй. «Вали звідси!» — кидає вона у відповідь. За сюжетом, Юля — відома й майстерна бойчиня змішаних єдиноборств. А той, хто підходив до неї, Шпріц, — влаштовує підпільні бої без правил і давно марить затягти туди ж і Юлю. Згодом йому таки це вдасться, але поки вона дає відсіч.

Знімають дубль, потім іще один і ще — не виходить. Акторка, яка грає Юлю, Марина Кошкіна, худенька білявка з гострими рисами обличчя й гострим поглядом, добре налаштована на роль, зібрана, натягнута як пружина. Чи саме ця налаштованість шкодить? Чи головне — ставлення до сценарію?

«Мені сподобався сценарій, — каже акторка вже у приміщенні пабу, після схваленого дубля. — Сценарій був чесний. І режисер теж: при нашій зустрічі я побачила — він знає, чого хоче, а це важливо. А коли почали розбирати матеріал — ще більше впевнилась у своєму рішенні зніматися. Тому те, що Тарас є дебютантом, нічого не значить. Я працювала з професіоналами, з-поміж яких Тарас, хоч і з меншим досвідом, має більший... діапазон, чи як це сказати, вибачте, я трохи туплю»...

Діапазон — звучить добре. Та й Тарас Дронь — дебютант наполовину: він був співрежисером із Михайлом Хомою на повнометражному «Dzidzio. Перший раз», перед цим із тим самим Хомою-Dzidzio зняв п'ять короткометражок, а ще перед цим Тарас робив і музичні кліпи, й рекламні ролики, закінчив Школу кіно й телебачення в Лодзі. Там, до речі, зняв у співавторстві й документальний повнометражний проект «Коли цей вітер стихне». Після монтажу вже повнометражного ігрового «Із зав’язаними очима» планує повезти зведений матеріал до Польщі, показати і спитати поради, бо фільм насправді непростий.

Маємо нагоду побачити незвичний варіант кіно, навіяного війною. На противагу стрічкам зі спогадами про воєнні дії початку війни чи близького минулого, «Із зав’язаними очима» розповідатиме про часи... після війни, після нашої перемоги, коли і Донбас звільнили від сепаратистів, і Крим повернули у склад України. Не повернувся тільки хлопець Юлі — він загинув, як їй сказали, хоча тіла так і не знайшли. Момент невизначеності вже рік вносить цілковитий хаос у життя дівчини. Вона в депресії, із сумнівами про сьогодення, без розуміння майбутнього. Не дає загоїтеся душевній рані й віра мами хлопця — він живий, каже вона, й переконує в цьому всіх навколо. Зненацька приходить СМС ніби від сина із проханням прислати гроші на операцію.

«Мій фільм — про можливість пережити травму, коли тебе змушують бути жертвою, — пояснює Тарас Дронь. — Воїни пішли на війну не для того, щоб ті, хто залишився тут, мучалися, а навпаки — щоб нас відгородити від можливих страждань... У фіналі героїня відкидає все те, що було важливим на початку, і розуміє, як їй “відпустити” і як рухатися далі».

Надворі перед північчю стало холодно, та й проти ночі зніматися боязко. Зйомки плавно пересунулися в тепло пабу. Тут, у наступній сцені, за столом сидять Юля, кілька її колег по клубу, її тренер і дивний чоловік на ім’я Максим. Цю роль виконує Олег Шульга («Червоний», «Позивний “Бандерас”»). Його персонаж несподівано врізався в життя Юлі, допомагає їй, та, вочевидь, має щось приховане й поводиться в компанії з Юлиною «спортивною сім’єю» як захисник, але і як ментор, ніби робив таке неодноразово, із професійним умінням розрулювати будь-які ситуації.

Вмикається музика, простір повниться розмовами за пивом, а по телевізору передають новини: за сценарієм там ітиме передача з такими словами диктора: «В час, коли люди повертаються на Донбас у свої домівки, у Криму все тільки починається...».

«Дуже цінне, коли митці піднімають теми не сьогоднішні й не вчорашні, а ті що будуть, таким чином передбачають певні хвороби, — розповідає Олег Шульга. — Цей фільм, мені здається, саме той випадок. І для мене це добре, бо вперше я маю настільки повну драматичну роль».

У модному вбранні, з доглянутими руками й чарівною усмішкою, він упевненим голосом дає дівчині потрібну їй увагу і все, що може дати чоловік. На певний час...

... Спортивна психологічна драма — це дещо нове в нашому бідному на теми кінематографі, і згадувати тут «Правило бою» абсолютно недоречно, якщо є бодай найменша надія на щось якісніше. Залишається сподіватися, що фільм Олексія Шапарєва не відбив бажання в молодої аудиторії дивитися спортивну драму вітчизняного виробництва.

Після останніх українських прем’єр сподівання, пов’язані з українським кіно, концентруються винятково на дебютах в ігрових повних метрах як на останній надії. Минулорічні «Коли палають дерева» Марисі Нікітюк, «Герой нашого часу» Тоні Ноябрьової та «Вулкан» Романа Бондарчука — виразні та чіткі орієнтири, на які можна покладатися в очікуванні дозрівання талановитого молодого покоління.

Чи є шанс у Тараса Дроня долучитися до цього списку, стане відомо за певний час. На зйомки 100-хвилинного фільму дається 25 знімальних днів (у Києві та Львові) і 3,5 місяці на монтаж разом зі зведенням звуку, а прокат попередньо намічений на листопад. Певну надію на вдалий дебют надає склад знімальної групи, який дасть фори багатьом проектам. Наприклад, другим режисером виступає Новруз Хікмет, у доробку якого тільки-но закінчені три повнометражні фільми — «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча, «Додому» Нарімана Алієва та «Фостер і Макс» Анатолія Матешка. Звуком опікується майстер Сергій Степанський («Рівень чорного», «Стрімголов», «Вулкан»). А продюсером виступає голова об’єднання «Сучасне українське кіно» Валерія Сочивець («Технічна перерва», «Тера», «Гойдалки»).

Режисер Тарас Дронь

Продюсерка Валерія Сочивець

Та, певно, найбільший позитив заочно створив для фільму атмосферний тизер, знятий Тарасом Дронем: за 2 хвилини 30 секунд він зміг показати драму дівчини й соціально важливі моменти, і зробив це зрозумілою лаконічною драматично сильною історією, подібних до якої небагато навіть у повноцінних короткометражних фільмах. І стрічку «Із зав’язаними очима» хочеться бачити саме так — динамічною та психологічною, як тизер. Тарас не задумуючись обіцяє: «Буде краще».

Фото надані знімальною групою