17:00
Вівторок, 8 Січня 2019

The Ukrainians: із трьох студентських стипендій до чотирьох власних медіа

Команда проекту The Ukrainians розповіла, як за 4,5 роки роботи встигла створити три сайти, подкаст і власну репортерську школу, об'єднатися з радіо Skovoroda й налагодити диверсифіковану модель монетизації з реклами, грантів та краудфандингу.
The Ukrainians: із трьох студентських стипендій до чотирьох власних медіа
The Ukrainians: із трьох студентських стипендій до чотирьох власних медіа

Інтернет-видання The Ukrainians запустилося непростого, але поворотного для країни 2014 року. Тоді ми розповіли читачам про проект учорашніх студентів Тараса Прокопишина, Інни Березніцької та Володимира Бєглова як про один із «медіасміливців».

Команда створила сайт власним коштом, і всі журналісти та фотографи спершу співпрацювали з ним на волонтерських засадах. The Ukrainians почали з простої ідеї: раз на тиждень публікувати натхненне інтерв’ю-лонгрид із успішним українцем. Цей формат полюбився читачам, а розмови з героями — від Ярослава Грицака до Джамали, від Мирослава Слабошпицького до Юрія Андруховича — згодом вийшли у формі двох книжок.

Водночас команда шукала інші напрями, в яких могла би розвиватися. Так на сайті з’явилися репортажі, колонки й навіть власний подкаст про медіа. Із проекту пішов Володимир Бєглов, але до нього долучилася Марічка Паплаускайте.

The Ukrainians випробовували й різні шляхи монетизації: спецпроекти з бізнесом, грантову підтримку та краудфандинг. І в кожному з них виданню вдавалося досягати успіху.

Нещодавно The Ukrainians оголосили, що стають групою видань. «Ми називаємо це медійною екосистемою, хоча по суті це медіахолдинг. Але це звучить якось надто олігархічно», — каже CEO проекту Тарас Прокопишин.

Команда, зокрема, запустила сайт Creatives, для якого записує та щоразу окремо верстає розлоге інтерв’ю із «зіркою» котроїсь із креативних індустрій. The Ukrainians також об'єдналися з онлайн-радіо Skovoroda й анонсували створення окремого сайту репортажів.

Ми зустрілися з Тарасом Прокопишиним, Інною Березніцькою (редакторка інтерв’ю) та Марічкою Паплаускайте (редакторка репортажів), щоб обговорити нові проекти команди, яка не лише традиційно має чимало ідей, а й звикла багато працювати. «Якось я для студентів написала, якою є наша “редакція мрії” — там 15 посад. Але й досі всім займалися ми троє: і бухгалтерією, й оформленням паперів, і SMM, і пошуком авторів, і залученням фінансування», — розповідає Марічка.

Про запуск двох нових онлайн-медіа

Тарасе, Інно, Марічко, хто нині — у штаті «екосистеми TheUkrainians»?

Тарас: Упродовж останніх 2-3 років фултайм працювали, власне, ми троє. До проекту Creatives на партнерських умовах долучилися Михайло Лемак і Всеволод Поліщук. Вони не беруть активної участі у створенні контенту, але допомагають із організаційним розвитком і розбудовою бізнес-моделі.

На Radio Skovoroda працює окрема команда: координує всі процеси Михайло, але активну участь також беруть співзасновники — Андрій Чемес і Артем Галицький.

До проекту, назву якого ми поки не оголошуємо, але умовно називаємо його «Репортаж», долучилися репортерка й редакторка Олеся Яремчук та фоторедактор Данило Павлов.

З усіма іншими й надалі співпрацюємо на фрилансі, бо наразі це неможливо організувати по-іншому. Але ми мріємо, що колись візьмемо журналіста у штат, який би готуватиме лише два великі та якісні тексти на місяць. (Усміхається.) Марічка взагалі каже, що він має готувати один. Але з позиції бізнес-моделі це нереально.

Тарас Прокопишин

До бізнес-моделі ми ще повернемося. Поговорімо про складові вашої «екосистеми». Що буде на самому сайті Тhe Ukrainians?

Інна: На theukrainians.org надалі виходитимуть власні тексти: тематичні інтерв'ю, тексти спецпроектів, інше. Але водночас головна сторінка стане перехідним майданчиком на наші інші проекти: Creatives, Radio Skovoroda, репортажного сайту.

Колись ми починали проект із публікацій однієї історії успіху українця щотижня. Нас чітко асоціювали з цим форматом. На Тhe Ukrainians ми далі розповідатимемо про лідерів, які долають виклики й можуть поділитися цікавим досвідом.

Тарас: Сайт Тhe Ukrainians буде наче контентний хаб чи парасолькова організація нашої медійної екосистеми.

Не всі розуміють, навіщо нам потрібно було створювати кілька сайтів. Річ у тім, що спочатку в нас було чітке позиціювання. Якщо запитували читачів, чим є для них The Ukrainians, то вони завжди відповідали чітко — це про успішних українців і українок. А якщо зараз запитати, про що наш сайт, то читачі скажуть, що там довгі інтерв’ю, красиві репортажі та багато цікавого контенту. Але «цікавий контент» — це не точка диференціації. Єдиної концепції не було — й це велика проблема. Водночас, перехід від «історій успіху» до теперішнього формату — це був обов’язковий і правильний крок, бо наш перший формат абсолютно не давав можливостей для монетизації. Якби ми не змінилися тоді — в принципі не вижили б.

Тепер матеріали на нашій головній сторінці доволі різні й викликають різні емоції. З одного боку, це, скажімо, натхненне інтерв’ю Богдана Гаврилишина, з іншого — репортаж про щось сумне. Читачу складніше сформувати у своїй голові розуміння проекту. Часто ці два тексти для двох різних аудиторій.

Сreatives — це великою мірою The Ukrainians на початках. Це все ті ж «історії успіху», але лише у креативних індустріях (література, музика, живопис, інші види мистецтва, гастрономія, медіа, фото, відео- та кіновиробництво, видавництво, ІТ, дизайн, архітектура, реклама та ремесла. — Авт.). Він — про молодіжні ідеали. Якщо є конкретний читач, якому цікаві креативні професії, то він зможе «жити» саме на цьому сайті й не читати інші, менш цікаві для нього формати.

Репортажі більше орієнтовані на аудиторію, яка цікавиться соціальною тематикою і прагне глибини.

Окремі нішеві видання зрозуміліші як читачам, так і комерційним партнерам. Тож це трішки полегшує співпрацю з бізнесами: вони розуміють, яким є сегмент аудиторії проекту й на що саме витрачають гроші. У них не виникає відчуття, що вони платять за рекламу, яку бачить не їхня цільова аудиторія.

Ну і взагалі, перехід у ніші та виділення окремих вертикалей — це, як на мене, тренд у медіасвіті.

— Тепер поговорімо про кожен проект. Знаю, що у вас далекоглядні плани на Creatives — ви хочете виходити на міжнародний рівень.

Тарас: Перший рік ми працюватимемо у форматі slow media: публікуватимемо приблизно один текст на тиждень, але точно створимо як мінімум 52 історії. Часто кожен матеріал створює інший журналіст, фотограф і дизайнер. По суті, ми щотижня робимо персональний міні-сайт про героя. Це дуже нелегко, але ми вважаємо, що це спрацює.

Потім ми плануємо трансформувати цей сайт у профільне медіа про креативні індустрії, де будуть, зокрема, й новини, й тематичні інтерв'ю, й кейси, й інші формати. І його — вперше — спробуємо масштабувати в інші країни. Ми розуміємо, що тема креативності — вкрай актуальна, навіть хайпова. Про це пишемо ми, «Платформа», «The Village Україна», інші. Креативні індустрії — значна частина економіки на Заході, й у нас це теж починають поступово розуміти.

— Коли запуститься ваш репортажний сайт і яким він буде?

Марічка: Ми давно мріяли зробити окремий репортажний проект і шукали варіанти сталої підтримки. Адже формат Тhe Ukrainians дещо обмежував нас — скажімо, ми мали розповідати виключно про українців і не могли порушувати надто складних соціальних тем, у яких важко знайти промінчик світла, адже це не пасувало медіа про успішних людей.

Репортажі — витратний жанр, на який складно знайти партнерів у бізнесі. Тож ми наразі більше орієнтуємося на підтримку міжнародних інституцій. Певний час нас рятували малі гранти від уряду та Міністерства міжнародних справ Канади, які ми отримували через «Інтерньюз». Завдяки цьому ми могли зробити серію репортажів «Траєкторії війни».

Марічка Паплаускайте

Тепер нам вдалося отримати ще два, уже більших гранти. Власне, створення і, щонайменше, перший рік роботи нашого нового сайту, де публікуватимемо репортажі, фінансує Посольство Норвегії в Україні. Ще один грант маємо від «Фонду розвитку ЗМІ» Посольства США. Він — більш освітній. Завдяки їхній підтримці ми відібрали десять репортерів-початківців (репортерок здебільшого) з різних регіонів України. Протягом року вони співпрацюватимуть із редакцією під нашим менторством, тож ми називаємо це стажуванням. Спершу провели для учасників дводенну Школу репортажу в Карпатах, куди привезли досвідчених репортерів із Польщі й України. Наразі наші стажери працюють над своїми першими текстами у проекті.

Ми бачимо певну місійність у тому, щоби розвивати жанр літературного репортажу, адже в Україні наразі повноцінна школа репортажу тільки формується. Ми хочемо, щоб такі тексти з’являлися не лише в нас, а і в інших медіа. Тому готові розвивати й інвестувати в людей, які хочуть навчитися писати хороші репортажі.

Новий сайт сподіваємося показати читачам уже в лютому. Якщо казати загально, то наш проект тематично буде стосуватися промоції миру та захисту прав людини. Впевнені, що через живі історії можна буде розкрити багато важливих тем.

Нам писатимуть і молоді перспективні репортери, й уже відоміші. За час існування розділу «Репортажі» на Тhe Ukrainians ми вже сформували добрий пул авторів у регіонах. Тепер матимемо стабільну можливість платити їм гонорари, а не висмикувати невеличкі суми із прибутків від партнерських спецпроектів, як ми робимо це дотепер. Крім того, до команди долучилася сильна літературна редакторка Анастасія Левкова.

Окрім власне текстових репортажів, у нас з'являться також самодостатні фотоісторії. Адже для Тhe Ukrainians фотографії завжди були рівноцінні текстам. Ми продовжимо так працювати, а завдяки тому, що до команди в ролі фоторедактора долучився Данило Павлов, сподіваємося вийти на новий рівень якості.

Якщо ж говорити про вигляд проекту, то, напевне, введемо тематичну рубрикацію, щоби сайт був зручнішим для читача. У дизайні збережемо мінімалізм.

Інна: Крім того, ми плануємо організовувати офлайн-зустрічі з нашими читачами в регіонах у форматах публічних інтерв'ю й майстер-класів найвідоміших і наших репортерів. Це також наша місія й ціль — промотувати літературний репортаж і навчати журналістів у регіонах.

Тарас: До речі, репортажі публікуватимемо двома мовами: українською й англійською. Також будемо думати про діаспору — тут відкривається інший контекст і нові можливості.

Інна Березніцька і Тарас Прокопишин

Чи будуть у вас відеорепортажі?

Марічка: Поки що ми їх не плануємо. Хоча Інна як телевізійниця мріє про такі формати. (Усміхається.) У нас уже були два спецпроекти з відеоскладовою: з LvBS та Lviv IT Cluster. Але якщо говорити про сталий розвиток відеопідрозділу, то очевидно, що для нього треба мати немало ресурсів.

А от щодо радіо, то маємо різні ідеї, які згодом почнемо реалізовувати. Наприклад, плануємо записувати найкращі репортажні тексти в аудіоформаті, щоб у людини була опція зручнішого варіанту «споживання» контенту.

Про плани щодо радіо та проекти власного продакшену

Як зміниться контент Radio Skovoroda після об’єднання з вами?

Тарас: Radio Skovoroda — одна з чотирьох найбільших онлайн-радіостанцій в Україні. Попри те, що ми про текст, а вони про аудіо, в нас завжди було багато спільного. Вони теж зі Львова, також запустилися невдовзі після Майдану і, як і ми, не хотіли йти на повідку багатих дядьків, які використовують медіа як інструмент для досягнення якихось особистих цілей.

Засновники команди до старту онлайн-радіо працювали на FM-ках і прагнули відійти від нецікавих стандартних форматів і надмірної комерціалізації, яка подобається рекламодавцю, але дратує слухача. Донині у Radio Skovoroda було багато цікавих партнерських проектів, а в ефірі звучали нетипові програми — про інклюзивність, громадський активізм, права людини. Все це буде продовжуватися.

Як і в більшості незалежних українських медіа, останнім часом у команди радіо виникли певні труднощі. У нас такі ситуації виникають систематично. (Усміхається.) Тому ми вирішили об'єднати зусилля. Ми будемо допомагати радіо з організаційним розвитком і бізнес-моделлю. Натомість читачі проектів медійної екосистеми отримають можливість слухати контент. За програмне наповнення тепер більше відповідатиме команда The Ukrainians і нові працівники.

Ми точно поступово переходитимемо від live-ефірів до попередньо підготовлених подкастів, які люди зможуть слухати на смартфонах будь-коли. Ми обожнюємо великі американські компанії на кшталт Gimlet Media чи Radiotopia і багато в чому орієнтуємося й на них.

Radio Skovoroda, на відміну від інших проектів медійної екосистеми, матиме менш формальний ton of voice, веселіший настрій. Радіо має стати саундтреком дня молодого українця. Ідея така, щоби після прослуховування нашого радіо, навіть у найгірший день слухача, його настрій покращився. В ефірі вже звучить чудова музика. Артем Галицький, на мою думку, є одним із найкрутіших музичних редакторів у країні. І майбутні передачі, й подкасти, мають бути драйвовими.

Як на мене, для українського медіаринку об’єднання двох проектів — це класна історія. Бо як у нас зазвичай? Там, де два українці — три гетьмани. А тут цілком протилежний кейс.

Тарас Прокопишин та Андрій Чемес

Чи є вже ідеї конкретних програм чи подкастів?

Тарас: Буде багато авторських проектів. Наприклад, ми транслюватимемо літературний подкаст Іванки Шкромиди «Акустика тіней».

Ми точно хочемо публікувати розлогі розмови з керівниками стартапів та продуктових компаній. Плануємо зробити спільний проект із проактивними представниками українських міністерств. Якщо все вдасться — це буде дуже круто. Хочемо також робити програми для тінейджерів і говорити про громадський активізм, протидію корупції тощо.

Цільова аудиторія — творча молодь українських міст, тому в нашому фокусі й музика, й дизайн, і маркетинг тощо.

Цього року ви запустили подкаст про українські ЗМІ «Медіапрактики». Як він себе показав?

Тарас: До речі, його теж віддамо у трансляцію Radio Skovoroda. Проект вдався, хоча я очікував більшого фідбеку. 20 випусків годинної тривалості наразі мають 7000 прослуховувань. Від представників професійних кіл ми отримували дуже схвальні відгуки.

Також розсилаємо контент подкасту по всіх факультетах журналістики України, щоб із ним могли працювати викладачі та студенти.

Ви анонсували також власний продакшен The Ukrainians Storytelling Studio. Які проекти в нього вже в роботі?

Тарас: Так, наш наразі п’ятий підрозділ — The Ukrainians Storytelling Studio. У рамках студії ми створюватимемо якісні великі історії для некомерційних організацій та компаній. Схожі проекти є в багатьох світових медіа, це не якась особлива історія.

Проект допоможе підвищити фінансову сталість The Ukrainians і диверсифікувати канали надходження. Слоган цього підрозділу — «Створюємо історії, які змінюють історію».

Насправді, ми доволі давно отримували прохання створювати контент для компаній, але завжди не встигали взятися за це через невеличку команду й потребу публікувати основний контент.

Марічка: Наразі ми вже реалізували проект «Усе про ВІЛ/СНІД» спільно із благодійною організацією «100 відсотків життя». Ми давно мріяли створити якийсь великий спецпроект такого формату і, здається, у співпраці з нашими партнерами вийшло доволі непогано. Тексти й інформація, зібрана на цій платформі, не втратить своєї актуальності щонайменше кілька років.

Тарас: Також у роботі зараз маємо кілька звітів для різних організацій: але не у стандартному «сухому» форматі, а у вигляді історій. Всі втомилися від цифр, які до того ж не передають емоцій.

Для яких організацій готуєте звіти?

Тарас: Наприклад, готуємо звіти для «Фонду Кличко» й «Теплого міста». Це лонгриди про те, що зробила й чого досягла організація впродовж року, крізь призму інтерв’ю з керівниками напрямів. Ще робимо проект для IREX про розвиток громад: дванадцять історій успіху окремих сіл, громад чи організацій.

Крім того, плануємо видавати книжки для компаній і вже маємо такі запити. Можливо, колись будемо робити все від «А» до «Я» — від ідеї до доставки друкованої продукції в офіс партнера.

Йдеться про історії компаній? Це також нині ще відкрита ніша на ринку. Вийшло кілька поодиноких книжок, як-от «Приватна історія» журналіста Андрія Яніцького та Грехема Стека про «Приватбанк» чи «Стартап на мільйон» Тимура Ворони. Але їх мало…

Тарас: Так, або про історію компанії, або про історію індустрії крізь призму історії розвитку організації. З нового року вже одну книжку будемо готувати. Але детальніше поки що не можу розповісти.

Команда The Ukrainians

Про фінансування й комунікацію з бізнесом

Повернімося до теми монетизації. Пам’ятаю, що ви починали зі вкладення власних коштів. Потім вам вдалося зібрати краудфандингом більше запитуваної вами суми — майже 127 тисяч гривень. На репортажі ви отримали гранти, бачили читачі й різні спецпроекти… Виданням Creatives ви показуєте вже інший формат: річне фінансування від шести компаній-партнерів. Яка тепер бізнес-модель у вашої «екосистеми»?

Тарас: Людям зовні завжди здається, що в нас велика команда і що ми дуже заможні, — адже робимо великі матеріали з красивими фото. (Сміється.) У 2014-му, після Майдану, ми стартували із трьох студентських стипендій і поступово розвивалися з волонтерського проекту до незалежного медіа, що має диверсифіковані джерела фінансування. Вважаємо, що це наша міні-історія успіху.

У стартап-термінології є таке поняття як bootstrap company — це коли ти заробляєш сам і вкладаєш у свій проект, поступово будуючи його на своїх грошах, а не на зовнішніх інвестиціях. Дотепер ми так і рухалися. Основним джерелом фінансування були партнерські спецпроекти.

Грошей від краудфандингу вистачило на п’ять місяців. Ще було невеличке роялті за видання двох книжок наших інтерв’ю, які вийшли у «Видавництві Старого Лева». До речі, обидві дуже добре розійшлися: разом вийшло близько 17 тисяч примірників. І це при тому, що ці ж тексти можна безкоштовно почитати на сайті й не платити 150 грн за книжку.

Однак весь цей час ми мріяли про системнішу підтримку. У випадку Creatives нам це вдалося. Від внесків шести компаній ми маємо бюджет на цілий рік. І маємо два гранти на репортажі.

До речі, матеріалів цього жанру в ЗМІ мало, бо з позиції бізнес-моделі інвестування в них часто неефективне. Іноді текст може коштувати 10 тисяч гривень, коли ми відправляємо у відрядження журналіста і фотографа, але в результаті отримуємо, скажімо, 3000 переглядів. Тоді як ці ж гроші можуть становити місячну зарплату журналіста стрічки новин, робота якого принесе багато заходів на сайт.

Але ми маємо й ідеї партнерських репортажів. Скажімо, російське видання «Батенька, да вы трансформер» пише про таксистів за підтримки компанії таксі. Ми будемо рухатися і в цьому напрямку.

Крім того, ми активно думаємо про пейвол.

Це ще одне дискусійне питання з-поміж незалежних медіа. Чи готова вже українська аудиторія до цього, на вашу думку?

Тарас: Як на мене, українська аудиторія наразі не готова, але поступово впроваджувати пейвол варто. Бо з медіа так само, як і з усім іншим — якщо ти хочеш мати якісний продукт, то маєш заплатити за нього. Зазвичай, якщо ти не платиш, то не ти керуєш, а тобою.

Рекламна медійна бізнес-модель не завжди ідеальна, і грантова теж — адже на певні теми гранти дуже важко отримати. Доволі легко знайти підтримку на створення журналістського розслідування, але дуже важко — на тексти про культуру.

Водночас, пейвол у нашому випадку вводити складно. Маю для цього порівняння. Наприклад, є видання «Бухгалтерський облік», а є ми. Перше — це painkiller, «знеболювальне», без нього фахівцю ніяк. А The Ukrainians — vitamin. Без нашого контенту, хай якого якісного, можна жити без проблем. Але з вітамінами життя краще, це очевидно.

The Ukrainians — унікальний проект на ринку ще й тому, що вам вдається залучати кошти з різних джерел, але не від олігархів. І не поступатися при цьому якістю контенту. Які поради щодо комунікації з бізнесом можете дати молодим медійникам, які теж створюють щось своє?

Марічка: Можливо, відповідь саме у формулюванні «щось створюють». Коли ти робиш справді вартісний контент, то тебе цінують, твої компетенції розуміють і готові підтримати.

Учасники школи репортажу в Карпатах

Тарас: Згоден із Марічкою — часто люди самі не знають, що вони хочуть робити чи в них не вистачає сил. Важливо мати ціль і вірити в неї.

А говорячи про наш досвід… Упродовж цих майже п’яти років The Ukrainians не йшли на ціннісні компроміси. Хоча наша позиція зазвичай не помітна пересічному читачу, партнери її усвідомлюють.

Дехто не розуміє, чому ми, не маючи грошей, відмовляли у співпраці, наприклад, великим алкогольним компаніям, які самі пропонували взаємодію. Це складні, але тактично важливі рішення. Бо взяти великі гроші, коли в тебе їх майже немає — дуже спокусливо.

Окрім репутації, важлива й наявність поруч представників компаній, які розуміють, що таке якісне медіа й соціальна відповідальність. Запускаючи Creatives, ми комунікували спочатку із дружніми компаніями. Звісно, хтось відмовляв. Але знайшлося декілька бізнесів, які вже в самій ідеї креативності побачили сенс. Вони всі розуміють, що вона — на часі і що цю характеристику треба розвивати в компаніях.

Для компаній така співпраця — це іміджева реклама. Адже ми не продавати щось допомагаємо, а будувати бренд. А це точно необхідно, якщо хочеш збудувати успішну компанію чи організацію.

Із самого початку ми намагалися робити все якомога правильніше, будували свою репутацію по цеглинах. У стратегічній перспективі виявилося, що це працює. Тому сьогодні недоспані ночі й важка праця починають давати хороші результати.

Фото надані героями інтерв'ю

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3479
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop