Коли відбувся «серіальний вибух» та чи здатен він вплинути на кіноіндустрію? На ці питання намагалися відповісти на цьогорічному форумі Kyiv Media Week, де темі серіального виробництва було присвячено декілька воркшопів та презентацій. «Детектор медіа» публікує основні тези з виступів сценаристів і продюсерів, які розмірковували про причини шаленої популярності серіалів та наслідки цього для розвитку ринку контенту.

Сценарист, скрипт-консультант, продюсер Ніл Ландау, який уже багато років працює з найбільшими американськими кіностудіями, розповів, що серіали наблизилися до кіно за якістю, а за вартістю навіть перевищили.

На його думку, стрімкому розвитку серіального виробництва (як і контентного виробництва в цілому) сприяє ера цифрових технологій, яка почалася у 2004 році з «великого вибуху» – коли співачка Джанет Джексон випадково оголилася під час спортивного матчу і про це в той же момент дізналися тисячі людей через інтернет. Потім з’явився Facebook, який змінив соціальне життя людей назавжди.

У тому ж році вийшов на екрани телесеріал Lost («Загублені»), одна лише пілотна серія якого коштувала 10 млн доларів. Такою ж тоді була вартість виробництва окремого художнього фільму.

А у 2005 році три працівники компанії PayPall винайшли цифрову платформу, яка дала можливість людям у будь-якій країні переглядати все, що вони хочуть, не тільки по телевізору. Цей відеосервіс, а йдеться, звісно, про YouTube, досі є найбільшою стримінговою платформою в світі.

Революційною подією 2004 року у світі кіно стало вручення призу «Золотий лев» Венеційського кінофестивалю фільму платформи Netflix. «Це великий історичний момент. Й іронія в тому, що Каннський фестиваль заборонив до участі у своїй конкурсній програмі фільми від Netflix. Це вже не просто цифрова революція, а контентна», – прокоментував Ніл Ландау.

Сценарист пояснив популярність серіалів тим, що вони схиляють глядача до емпатії через продовження життя головних героїв. Крім того, кожен сезон, за правилами жанру, має закінчуватись інтригою, певним гострим моментом, щоб «підсадити глядача на крючок».

У 2010 році першим кінорежисером, який зняв пілотну серію серіалу, став Мартін Скорсезе. Згодом почав формуватися цілий перелік тих, хто перейшли з виробництва кіно до виробництва серіалів: Майк Ніколс, Девід Фінчер, Вуді Аллен, Спайк Лі, Стівен Содерберг і багато інших.

Нині триває епоха «Легіону», «Фарго», «Карткового будинку» та інших, але ніхто «не може переплюнути» «Гру престолів» – найдорожчий серіал з найбільшим акторським складом у світовій історії, де кожна серія коштує близько 15 млн доларів. Ніл Ландау називає цей серіал «золотим стандартом» у виробництві контенту.

За його словами, цього року в США вийде близько 500 серіалів, але «виживуть найсильніші», слабші не витримають конкуренції, будуть повільно відходити.

Тож чи завоюють серіали й телебачення місце, яке займає кіно? Ніл Ландау вважає, що вони, скоріше, досягнуть певної синергії, адже мають багато спільного. «Чим більше все міняється, тим більше залишається таким, як було. Усі ці зміни, багатоплатформність, мультискринінг означають, що фільм все ще тримає нас, розважає, відволікає від проблем, надихає на їх рішення. Але кожен має вибрати свій формат», – зазначив він.

Крім переваг, Ніл Ландау назвав і виклики, які стоять перед серіальним виробництвом: піратство (яке все ще активне в усьому світі), великий розрив між сезонами (коли глядач може втратити інтерес, бо не любить чекати), девальвація зірок.

Ніл Ландау зізнався, що цілодобово дивиться всі серіали, які виходять на телебаченні або діджитал-платформах: «Я дивлюся їх просто без кінця, хоч це фізично неможливо. Раніше я мив руки багато разів на день через обсесивно-компульсивний синдром. Тепер витрачаю ночі на перегляд серіалів».

Справжнім бумом розвиток серіального виробництва вважає і шеф-редактор британської дистриб’юторської компанії C21Media Ед Волер.

За даними аналітичної компанії O&O, загальні витрати на телеконтент (новини, спортивні репортажі, кіно тощо) в США піднімаються на 5% щороку: у 2016 році вони склали близько 197 млрд доларів і, за прогнозами, до 2025 року сягнуть 306 млрд доларів. Водночас загальні інвестиції в телесеріали збільшуються на 8% на рік: з 18 млрд доларів у 2012 році до прогнозованих 36 млрд до 2025 року.

Кількість такого контенту невпинно росте. У 2002 році на американському телебаченні транслювалися 182 оригінальних серіали англійською мовою виробництва США, у 2018 році їх – 487. У країні існує більше 75 платформ, які проводять пітчинги серіальних форматів і шукають свіжі історії, аби виробити і продати їх телеканалам.

«Серіали зараз – це глибока розробка персонажів, цілісна 65-годинна історія, а не просто шоу, яке закінчується за годину. Саме тому стільки людей переходять з кіновиробництва в серіальне», – пояснює популярність жанру Ед Волер.

За останні роки кардинально змінилася дистрибуція серіального контенту. Мовники відійшли в тінь, а на арену вийшли онлайн-сервіси, які почали самі виробляти контент. Так, три найбільші VOD-платформи США – Netflix, Amazon і Hulu – збільшили спільні витрати на виробництво серіалів з 4,5 млрд у 2013 році до 13 млрд у 2017 році. Й абоненти готові платити, щоб дивитися контент саме на цих платформах.

Netflix заявляє, що цього року витратить 8 млрд доларів на виробництво серіалів. Amazon планує витратити близько 5 млрд доларів (компанія витратила 250 млн доларів лише на придбання прав на продюсування серіалу, заснованого на «Володарі перснів»). Американські продакшни намагаються конкурувати з популярними VOD-сервісами – наприклад, компанія Disney планує запускати власну платформу. Також на цей ринок можуть зайти телеком-компанії – наприклад, Vodafone, який цікавиться цим напрямком.

«Цікаво, скільки місця залишиться для старомодних дистриб’юторських компаній, які займаються суто скуповуванням прав? Телебізнес стає все більш складним. Тож побачимо, що буде ще через рік», – прокоментував Ед Волер.

Тренд останнього часу – продюсери йдуть з великих студій і намагаються створити власні незалежні продакшни, шукають нових талановитих людей у свої команди. «Якщо ви хороший продюсер з якісними ідеями, ви захочете самі контролювати всі виробничі процеси, а не зв’язуватися з великими студіями або телеканалами, які нав’язуватимуть вам умови роботи і яким потім будуть належати права на ваш контент», – сказав Ед Волер.

Нині, коли є Netflix і Amazon, талановитий продюсер має йти не до великої студії або каналу, а до банків та інвесторів, показувати їм свій проект, завойовувати довіру, виробляти продукт на вкладені інвесторами кошти, а потім пропонувати його різним мережам для дистрибуції. Інколи інвесторів знайти не так уже й складно. Ед Волер пояснив, що серед багатих людей теж є фанати, які обожнюють якого-небудь актора або жанр, тому вони готові вкласти багато грошей. Ще один шлях – краудфандинг, який дуже стрімко розвивається по всьому світу: деякі кіно- та серіальні проекти збирають мільйони доларів на таких платформах.

Керівниця напрямку виробництва драми та комедії в ізраїльській компанії Keshet Broadcasting Карні Зів розповіла, які історії цінуються в її країні.

Наприклад, в Ізраїлі люди не звикли до комедії, цей жанр не є частиною їхньої культури, тож важко знайти авторів, які могли би зробити якісний смішний сценарій.

«Нам важко думати про те, що відбудеться в Ізраїлі через 20-50-100 років, для нас чудо вже те, що ми пережимо наступний рік. Таке сприйняття життя впливає на нас – більшість серіалів розповідають про сьогодення, а не про минуле або майбутнє. Комічні герої нас узагалі не цікавлять. Саме в такому середовищі виховуються наші автори», – розповіла вона.

Карні Зів зізналася – не соромиться того, що їй потрібні рейтинги, тож вона часто сперечається з авторами серіалів, які до неї приходять, бо насамперед думає про бізнес: «У нас є конкретні правила, концепції і схеми, які має використовувати телебачення. Ми маємо закінчити епізод на піку емоцій, щоб глядачі були заінтриговані, зацікавити рекламодавців тощо».

Деякі ізраїльські формати успішно подорожують світом. Глядачі готові дивитися серіали не лише англійською, але й іншими мовами, у тому числі на івриті. Крім того, для ізраїльських кінематографістів дуже важливо небагато витрачати на виробництво, тож формати розробляються і з огляду на це.

Карні Зів працювала над серіалом «Коли люди літають», який було визнано найкращим у Каннах цього року. У центрі історії – чотири хлопця, які разом служили в підрозділі спецпризначення в другій ліванській війні. Вони разом шукають сестру одного з них (яка є колишньою дівчиною двох інших). Драма стала найрейтинговішою в країні, обійшовши шоу «Великий брат». Наразі автори намагаються продати серіал на міжнародну VOD-платформу. За словами Карні Зів, ним зацікавлені в Індії, США та інших країнах.

Вона вважає, що головне – знайти тему, яка буде зрозумілою в усьому світі. Тоді можна знайти свою аудиторію всюди, неважливо якою мовою ти говориш.

«У дитинстві мені подобалося, коли мама розповідала казки перед сном. Тепер моя робота складається з того, що кожного дня я слухаю людей, які розповідають мені якісь історії. Це одна з найкращих робіт у світі», – зізналась наостанок Карні Зів.

Kyiv Media Week традиційно організував скринінг серіалів, вартих уваги гравців українського ринку. Цього року на заході демонстрували телевізійні драми зі США, Латинської Америки, Європи та Азії, які вже вийшли або вийдуть на екрани найближчим часом. Презентувала нарізку серіалів заступниця директора Media Resources Management (MRM) Катерина Удут.

Серед новинок: «Романови» виробництва Amazon (прем’єра запланована на жовтень цього року); «Нащадки» каналу HBO (транслюються з червня цього року); костюмована британська драма «Ярмарок марнотратства» (стартувала у вересні), комедія «Діти праві» від Disney ABC (вийде в ефір у жовтні) та багато інших. До переліку, відібраного MRM, увійшов і серіал українського режисера Анатолія Матешка «Хто ти?», який вироблено на замовлення каналу «Україна» – історія про психотерапевтку, яка співпрацює з відділом розслідування особливо важких злочинів.

Фото: Kyiv Media Week