Минулого місяця двоє тренерів BBC Media Action Девід Хейвард (David Hayward) і Тоні Паркер (Tony Parker) разом із командою «Громадського телебачення» працювали над удосконаленням програм «Громадське. Схід» та «Громадське. Крим», а також із творцями нового шоу телеканалу «Нині вже».

Британські медіаексперти працювали як із командами, так і індивідуально з журналістами й ведучими. Їхні консультації стали частиною річної програми, підтриманої МЗС Великої Британії та управління BBC Media Action. У її рамках відбудеться також навчання відеокоманди «Громадського телебачення».

«Детектор медіа» завітав до редакції, щоб розпитати тренерів про враження від роботи українських журналістів, а також про головні виклики для телебачення в добу мультиплатформних медіа й усе більшої популярності стримінгових сервісів.

Спершу — знайомимося.

Девід Хейвард пропрацював на BBC — в теле- та радіоефірах, а також в онлайні — 18 років. Починав як репортер, але спробував себе й у ролі ведучого, редактора та продюсера. Тепер він консультує ЗМІ в різних частинах світу як тренер ВВС Media Action та засновник власної фірми Hayward Black Media. Крім того, він також викладає в магістратурі з розслідувальної журналістики Університету Ковентрі (Coventry University).

Девід Хейвард

Тоні Паркер (Tony Parker) починав як газетяр, але більшу частину своєї кар’єри присвятив телебаченню. Нині він є продюсером національних та регіональних служб ВВС, а також окремих новинних проектів та документалістики.

Тоні Паркер

Далі — говоримо про актуальні для професії теми. Ця розмова насправді не має кінця, тож довелося зосередитися на кількох моментах. Наприклад…

Як практики стають тренерами

Девід: Я тривалий час поєднував практичну роботу і тренерство. Та й тренінг для мене — це в першу чергу можливість поділитися своїм досвідом, а не когось чогось навчити. Це наша спільна робота з редакціями. Кожен журналіст у своїй роботі припускається певної кількості помилок. На щастя, у тренерів є шанс допомогти людині уникнути частини з них і розвинути свої навички. Таке тренерство — це природна річ, адже в кожному ньюзрумі досвідченіші журналісти консультують менш досвідчених.

Тоні: Я часто кажу молодим, що я не такий розумний, як ви, я просто займаюся цим трошки довше. Це весело й водночас непросто поєднувати. Раніше я частіше виступав в університетах, проводив більш формальні тренінги. Але все змінилося за останні роки. Тепер у ВВС та інших організацій є багато курсів онлайн, із відео та різними інтерактивними технологіями. Це вже більше нагадує віртуальний коледж.

Чого Девід і Тоні вчили журналістів «Громадського»

Тоні: Ми з Девідом тут насправді прикріплені до команди «Громадського». Ми не читаємо лекцій чи воркшопів, а маємо вповні включитися в роботу ньюзруму й провести з кожним із працівників трьох програм трохи часу. Мені іноді здається, що все, що ми робимо — це питаємо «Чому?». «Чому ти робиш саме так? А ти не думав зробити інакше, отак?». Ми можемо припустити зі свого досвіду, який те чи інше редакційне рішення матиме ефект. Також показуємо журналістам якісь цікаві проекти та формати з різних країн світу, використовуємо багато відеоматеріалу.

Девід: Крім того, ми мали цікаві розмови з редакторами, продюсерами, командою з просування в соцмережах, ведучими. Також індивідуально працюємо з репортерами, які ще не пробували себе в ролі телеведучих. Кожному з них потрібно навчитися різного, тому немає сенсу збирати їх разом. Ми приділяємо по годині-дві кожному репортеру, даємо конкретні поради, як говорити в кадрі. Водночас ми тут тільки як консультанти. Концепція, стратегія й усі рішення лишаються за «Громадським».

Чого можна повчитися в українських журналістів

Девід: У всіх редакціях можна чогось навчитися, а українські ж стикнулися зі справді унікальними викликами. Колектив «Громадського» робить неймовірні речі. Відчується пристрасть до журналістики справді високої якості, жага дізнатися, що насправді відбувається в політиці, бізнесі, технологіях, культурі, а також прагнення викрити факти корупції. Це вражає та… освіжає.

Дуже важливо, що «Громадське» народилося вже в цифрову добу. Це дало цьому медіа особливий, інакший кут зору, ніж той, який досі є в багатьох традиційних ЗМІ. Я обов’язково покажу своїм студентам, як ці журналісти роблять стрими й ведуть репортажі з протестів. Адже це те, з чого проект постав. Це може справді надихнути медійників у Британії.

Тоні: Що одразу вражає — це енергія та ентузіазм, а також позитив, який демонструють українські журналісти. Я почуваюся тут старим, адже середній вік співробітника «Громадського», мабуть, 25 років. Тут у людей підхід, який ми називаємо «Я можу це зробити». Його хочеться нести далі.

Як вже сказав Девід — їхня сила в тому, що вони не були просто телеканалом чи радіостанцією, а стартували одразу як мультиплатформний ЗМІ. Відчувається, що їх такий формат захоплює.

Крім того, вражає стійкість команди — за кілька років після створення вони продовжують працювати, дотримуються професійних стандартів, які ми всі поділяємо, часом у дуже важких обставинах.

… і чого останнім бракує

Девід: «Громадське» визнало, що виробляти годинну вечірню телепрограму важко. Їм дуже потрібно знайти свій стиль та структуру. У них уже є бачення, чого вони хочуть. Та як і з будь-якою іншою програмою, команді треба випробовувати різні речі. Тут усі готові експериментувати, й це великий плюс.

Тоні: Журналістам тут ще трошки не вистачає експертизи. Але вони вже на правильному шляху щодо якості журналістики, безперервного пошуку історій конкретних людей, які розкажуть аудиторії про загальну картину. Найбільшим викликом для цієї команди, як і для медіа у Британії, є пробитися через увесь потік інформації до аудиторії, зробити так, щоб їхній голос почули, здобути репутацію та лояльність до бренду. «Громадське» має це зробити без великого фінансування та ресурсів. Звісно, вони ще дуже молоде медіа, а такі речі вимагають часу. Та в них це неодмінно вийде.

Якими є нині основні виклики для медіа

Тоні: Вражає, як все-таки багато спільних проблем у нас у редакціях і у вас. Це насамперед: як керувати різними платформами, обирати, який контент яким чином подати і де саме. А також як зробити так, щоби журналістські матеріали мали вплив. І ще: як пробитися до своєї аудиторії крізь інформацію, яку поширюють численні інші гравці ринку. Як привабити до свого контенту молодь і як впоратися із серйозними політичними темами, яких тепер так багато — і тут, і в Британії, і в Європі в цілому. Ці теми треба прив’язати до щоденного життя людей... Над усіма цими викликами ми й працюємо з журналістами «Громадського» та інших медіа з усього світу.

Девід: Як би не змінилися ЗМІ за останні роки, суть лишається та сама. Журналісту треба знайти важливу історію, переконатися, що це правда, та розповісти її у привабливий для читача спосіб. Це однаково працює для ТБ, радіо, преси, онлайну. У центрі завжди історія, так само, як і століття тому, коли виникли перші газети.

Як інтернет змінив поняття аудиторії ТБ

Девід: Ми на ВВС теж усе ще зважаємо, скільки людей дивилося нашу програму минулого вечора. Але я думаю, що тепер варто інакше думати про аудиторії: це не лише телеглядачі, а й підписники на різних платформах і ті, які там із вашим контентом якимось чином взаємодіяли. У «Громадського» просто велетенська аудиторія в соцмережах. Мільйони стежать там за ними й це врешті приведе аудиторію на сайт та до телерепортажів.

Проте я також вважаю, що аудиторія не така важлива, як уплив.

Тоні: для кожного матеріалу місцевої чи регіональної телекомпанії є ліміт по аудиторії. Але якщо ти можеш переробити його для Facebook, для перегляду з мобільних пристроїв, він може поширитися на мільйони людей. Це фантастика для нас, людей того покоління. Я би хотів почати знову свою кар’єру знову в цьому новому світі.

Чи має телебачення майбутнє

Тоні: Багато людей пророкували смерть театру, радіо, газетам і кіно, але все це ще дуже живе. І в телебачення попереду довге майбутнє. Тут питання тільки в тому, як ми отримуватимемо доступ до телеконтенту. Звісно, телевізійним медіаменеджерам тепер важче працювати. Якби ТБ просто померло — всім довелося би працювати з вебом. Але цього не сталося і от маємо цю мультиплатформність.

Доказ, що ТБ виживе, — наше регіональне мовлення ВВС1. Воно наразі феноменально успішне. Крім того, чудово почувається й виробництво телесеріалів.

Девід: Формат перегляду ТБ, коли ти сидиш перед телевізором з 18-ї до 22-ї години вечора і дивишся спершу новини, потім драматичний серіал, потім фільм, потім шоу, — словом, формат телепрограмування, помирає. Але якщо ми говоримо про телевізійну новинну журналістику, то про це говорити ще точно зарано.

А говорячи про контент, то тепер насправді золота ера телебачення. Таких якісних телесеріалів, як роблять Netflix, Amazon, BBC, ніколи раніш не знімали. Прикметно, що той же Netflix багато вкладає й у документальні проекти, а не лише художні.

Насамкінець питаю Девіда й Тоні, який один меседж вони вважають найважливішим для розуміння молодими журналістами.

Девід: Я переконаний, що журналісти мають бути четвертою владою: стежити за істеблішментом, урядом, бізнесом і поліцією й перевіряти, чи вони справді чесні. Всім нам треба пам’ятати, що журналістика — це пошук та викриття того, що роблять погані люди. Крім того, журналіст завжди має ставити собі самому запитання: «Як я можу розповісти історію максимально правдиво?».

Тоні: Шукайте правду, висвітлюйте й аналізуйте, як люди всіх прошарків суспільства насправді живуть, і вимагайте підзвітності у влади.

Фото: «Громадське телебачення»