Як і саме творення фільму, так і презентація трейлеру відбувалася у спосіб вільних радикалів – хаотично, позасистемно і руйнівним чином для плану, за яким відбувається і сама зйомка кіно, і його подальше життя. Зі жмутом стріл в руці Тарас вийшов до обмеженої кількості глядачів в Синьому залі кінотеатру, і попередив, що робота над фільмом досі продовжується і навіть те, що зараз буде показано на екрані, за тиждень матиме інший вигляд. І що загалом трейлер – це не трейлер, а матеріал, який має викликати певні емоції, створити атмосферу і надати інформацію.

Чесність у всьому цьому – головна чеснота. Адже справді, показане у вигляді анонсованого трейлеру, ніяк не може розцінюватися як те, що чітко, коротко і швидко розказує історію про фільм. Екранне дійство показало людей у кольчугах і без, з мечами і луками, в образі воїнів Київської Русі й тевтонців, у бою та за столами перемовин. Груба нарізка, із затемненням, уповільненням, палаючими людьми, оскаженілими обличчями чоловіків та розпачливими криками жінок – так виглядає матеріал про Короля Данила, князя Галицького з далекого XIII сторіччя.

Як розказав Тарас після «трейлеру», презентація якого продовжувалася без всілякого модерування, аби нарешті прийти до образу Данила, він пройшов все неспокійне XX століття. Дійсно, знімаючи документально-ігрові фільми, Тарас занурювався в історію створення української Галицької армії 1918 року, через хроніки Карпатської України 1919-1938 років підійшов до Другої світової війни і участі в ній ОУН УПА. І після цього зрозумів, що треба «бігти» в минуле, щоб відірватися від штампів сучасності і шукати позачасових об’єднуючих моментів.

Втікав він, а журналісти тягли в наш час: симптоматично, що питання були про думку Тараса на те, як на фільм відреагують в Росії. Дивовижно. Продюсер фільму Олеся Галканова-Лань на це відповіла дошкульно, що, мовляв, вже від одного російського дистриб’ютора поступила пропозиція прокату.

«Я пройшов історію нашого часу і побачив, що весь час іде відсилка в минуле, саме до короля Данила, - пізніше розказав «Детектор медіа» Тарас Химич. – Ще з того часу Данило з’являвся як натхненник для всіх. Я його історію узагальнив, зробив варіантом на хлопський розум, і почав розробляти образи – є такий герой, є інший, з ким Данило співпрацює, з ким воює, хто його ворог, а хто – найгірший ворог. І що з цього може бути цікаво людям. Таким чином і писав сценарій».

За словами Тараса, він проаналізував драматургічні проблеми, що були на попередньому фільмі, дебютній його ігровій повнометражній картині «Жива». Поміняв команду, сценарій писав спочатку сам, потім дописував з продюсером Галкановою-Лань, дружиною арт-директором Оленою Химич, а зрештою – міняв під час зйомок разом з кожним актором, котрий приміряв свою роль під себе, замість великої фрази обмежуючись двома словами, або взагалі – імпровізуючи.

На цілковитій імпровізації побудований весь проект. Наприклад, підготовчий період почався тоді, коли бюджет був у стадії формування, і на питання «чи є гроші?», режисер відповідав «будуть!». Відсутність повної й адекватної інформації про можливу співпрацю з Державним агентством України з питань кіно і натомість присутній страх обмеження свободи творчості, позбавили творців допомоги єдиного в країні системного і могутнього інвестора вітчизняного кіновиробництва. Левова частина фінансування – від самих творців, точніше від прокату «Живої», інші гроші – від меценатів, і лише невелика частина – від державних формацій - 120 тис. грн. від Львівської обл. та 50 тис. грн. від Львівської кінокомісії.

З підбором акторів була така ж історія – імровізаційна. Виконавець головної ролі, Сашко Алексеєв, обраний на кастингу з понад 400 артистів, за 10-15 днів після початку зйомок був звільнений. «Він не справлявся з роллю, почав ставити дивні умови, казав, що вміє сидіти на коні, а на справді не вміє…», - пояснює режисер. Замість нього знайшли актора, що головних ролей ніколи не грав, і був каскадером, - Сергія Ярмошенка, члена Кінного театру Запорізькі козаки. «З акторами часто більше проблем, ніж з неакторами, - далі коментує Химич. – Наприклад, в «Живій» кращим був Володимир Правосудов, не актор (доброволець, боєць «Айдару» з позивним «Штурм», - прим. «Детектор медіа»), але він увійшов в образ. От таке ж я і побачив в Сергієві: він бере меч - і йому не треба пояснювати, що з ним робити, сідає на коня - і він живе на ньому. А крім того, як почув, що буде зніматися – вивчив всю історію, все переказав і розповів, що хоче і як бачить роль. Пішов до тренерів – поставив голос. Він, російськомовний, підтягнув українську мову, і так, що зараз думаємо про використання саме його голосу на озвучці».

Важливий момент у фільмі – драматичні колізії за межами задокументованих фактів, тобто художність. Один з таких моторчиків фільму – протистояння дружини короля Данила, Анни (Євгенія Муц), та її служниці, Євлампії, що призводить до катастрофічних наслідків. Роль Євлампії грає актриса Вероніка Шостак («Брати. Остання сповідь», «Ізі»), чия артистична харизма і темперамент поєднуються як правильний пазл з її характерною зовнішністю, ідеально дотичною до фільмів історичного і драматичного жанрів. «Тарас дає велику свободу самовираження, - розповідає Вероніка. - Я висловлювала йому своє бачення щодо сценарних ходів, і він прислухався, а ти таким чином відчуваєш, що твориш образ сам… Я з таким ще не працювала – з такою епохою і з негативним персонажем, який робить непередбачувані речі. Для мене це є викликом. Адже багато сил і фантазії вкладено в історію протистояння тої, хто став княгинею, і тої, хто нею не стала, адже Данило вибирав між ними двома, і Євлампія «програла», через що її відчуття другосортності переростають в таку ненависть, котра призводить до масових смертей»… Шекспірівські пристрасті, словом.

Головним чином знімальний період проходив у Львівській області, в містечку Запитів, де збудували декорації замку, подібного до середньовічного міста Холм часів XII-XIII сторічь. Разом з істориками і художниками створили понад 200 костюмів, ковалі відлили більше за 100 одиниць різноманітної зброї, а на майданчику працювало до 40 каскадерів, зокрема з компанії «UKRSTANT GROUP», члени якої залучалися до зйомок китайської «Великої стіни» Чжана Імоу, американського серіалу «Марко Поло», індійського історичного епосу «Манікарніка. Королева Джхансі» та українських фільмів «Окупація», «Ізі», «Моя бабуся Фані Каплан» та інших. І незважаючи на вкрай скрутний бюджет фільму, на майданчику «Короля Данила» техніка була найсучасніша… і цілком практична. «У на є всьо, - каже Тарас Химич. – Знімаємо ми камерами Red, маємо крани, коптери, лінію на кілометр… Ще не було DJI RONIN, а ми мали свої підвіси. Вже 2012 року я мав всі потрібні речі. Просто зараз не грає ролі, маєш ти 100 тисяч на оренду, чи 5 тисяч, головне, як ти зможеш це подати».

Попередній фільм Тараса, «Жива», вийшов наприкінці листопада 2016 року і, не маючи свого прокатника, демонструючись на 20 екранах загалом в мережі кінотеатрів «Планета кіно», зміг зібрати близько 2 мільйонів гривень, як заявила продюсер. Наразі ціль творців - випустити фільм на 100 екранах, хоча досі менеджмент «Король Данило» не знайшов дистриб’ютора. Українська прем’єра запланована на 11 жовтня цього року. Якщо дату не пересунуть, історичному бойовику Тараса Химича доведеться конкурувати в прокаті з вітчизняним екшном про російсько-українську війну «Позивний Бандерас» та американською історичною драмою «Професор і божевільний».