Міхаель Ханеке: «Такого політика, як Трамп, ніколи б не обрали без діяльності ЗМІ»

Міхаель Ханеке: «Такого політика, як Трамп, ніколи б не обрали без діяльності ЗМІ»

17 Лютого 2018
4477
17 Лютого 2018
13:00

Міхаель Ханеке: «Такого політика, як Трамп, ніколи б не обрали без діяльності ЗМІ»

4477
15 лютого в український прокат вийшла трагікомедія «Хепі-енд» Міхаеля Ханеке. До вашої уваги — інтерв’ю з одним найтитулованіших європейських режисерів, дворазового лауреата Каннського кінофестивалю.
Міхаель Ханеке: «Такого політика, як Трамп, ніколи б не обрали без діяльності ЗМІ»
Міхаель Ханеке: «Такого політика, як Трамп, ніколи б не обрали без діяльності ЗМІ»

Його остання робота — драма «Любов» — була удостоєна премій «Оскар», «Сезар», «Бафта» і стала найкращим фільмом року за версією Європейської кіноакадемії.

«Хепі-енд» може здатися вам доволі суперечливим, але це фільм, який Ханеке просто повинен був зробити на цьому етапі своєї кар'єри. Стрічка вийшла свого роду переосмисленням звичних для нього тем, але з повною відсутністю наративної структури. Так, «Хепі-енд» навіть має іронічні, доволі комедійні моменти, що рідкість для поважного австрійського режисера, за яким закріплена репутація автора похмурих, складнопідрядних драм.

Головні ролі у фільмі зіграли справжні легенди французького кіно — Ізабель Юппер та Жан-Луї Трентіньян, Останній оголосив про закінчення акторської кар'єри ще у 2003 році. Але Ханеке вдалося повернути його для двох своїх останніх проектів. «Хепі-енд» можна вважати своєрідним спін-оффом «Любові» — в обох фільмах Юппер і Трентіньян грають доньку та батька.

Герої стрічки — члени однієї родини, яка розвалюється на очах. У кожного з них є свої проблеми, які показують нам, що не так із сучасним станом буржуазних цінностей. Весь цей фарс і рефлексія Ханеке дуже нагадують відому провокаційну стрічку Луїса Бунюеля «Скромна чарівність буржуазії», але зі своїми особливими рисами.

До вашої уваги інтерв'ю з Міхаелем Ханеке, яке було зроблене під час кінофестивалю в Торонто, про соціальні медіа, Дональда Трампа, безсмертя та рак Жана-Луї Трентіньяна.

-Пане Міхаелю, це захопливий фільм, як ви вирішили зняти саме таку історію?

-У фільмі багато історій, але в центрі уваги була історія дівчинки, про яку я прочитав у газеті. У статті йшлося про 14-річну японську дівчинку, яка отруїла свою маму і транслювала це в інтернеті. Ця історія зачарувала мене, і я сказав собі, що це може бути справді хороша ідея для мого наступного фільму.

-Чи був у вас намір якось прокоментувати аспект інтернет-складової у фільмі чи засудити користування соціальними медіа?

-Ні, це не було з таким наміром. У наші дні ми майже змушені говорити про соціальні медіа, оскільки це є невід'ємною частиною всього нашого життя. Ми не можемо жити в суспільстві без використання соціальних мереж. Я навіть повинен використовувати їх для своєї професії, телефонувати, надсилати тексти електронною поштою, бути готовим навчитися користуватися чимось новим. Молоді люди зазвичай проводять години, спілкуючись в інтернеті, це захоплює їх і викликає зловісну залежність. Моє покоління було змушене вивчити всі ці сучасні технології.

-Здається, що розвиток соціальних медіа має позитивні наслідки, але це також і погіршує певні процесі в суспільстві.

-Я не можу так сказати. Це інше. Кожен винахід спочатку набуває негативних рис та відторгнення. У випадку із соціальними медіа ще трохи рано, щоби справді мати об'єктивну точку зору. Це щось нове, це історичний момент у розвитку нашого суспільства.

-Всі знають, що ви не дуже активний користувач сучасних соціальних медіа. До «Хепі-енду» я сам не дуже багато знав про Снепчат. Як ви про нього дізналися?

-Я трохи досліджував це питання, спробував зрозуміти, що відбувається, поговорив із фахівцями, щоб бути обізнаним. Потім я створив акаунт на Фейсбуку, щоб зануритися в це божевілля, й подивитися, що являють собою технології, які використовують люди. Це те ж саме, що робити фільм про доктора й іти в лікарню; але це поза моїм способом життя.

-Ви все ще користуєтеся тим фейсбук-акаунтом?

-Ні. Я цього не розумію. Розумію, навіщо це потрібно, але емоційно — не бачу в цьому сенсу, в цьому бажанні мати фоловерів, усюди. Це не робить мене кращим. Інша справа, якщо ви використовуєте Фейсбук для просування бізнесу. Є молодь, яка таким чином просуває свої блоги, заробляє так гроші — чому б і ні? Але для мене немає нічого цікавого в тому, щоб бути частиною цього жахливого макіавеллівського ланцюга. Я використовував Facebook, щоб вивчити атмосферу, характерну для цього покоління.

-Це покоління «я», і в нашому розпорядженні так багато всього, але, схоже, ми неправильно цим користуємося.

-У нас є доступ до всього, але ми нічого не бачимо. До інтернету були телевізійні ЗМІ. На початку XX століття не було нічого. Простий селянин, який живе в горах, знав би про своє село, про гори навколо, може бути, один раз за життя він потрапив би до великого міста. Сьогодні він живе у своєму селі, в нього є телевізор, у нього є інтернет, і він думає, що він знає все, але на ділі він знає навіть менше, ніж сто років тому. Все, що він бачить — фотографії, відео, він читає авторитетні думки журналістів, із якими навіть не знайомий. Усе, що ми знаємо насправді, — це наш досвід, речі, з якими ми стикаємося день у день, і в цьому сенсі соціальні мережі дуже й дуже небезпечні, тому що люди «думають», що вони знають все, але це ілюзія; вони не знають нічого. У них є думка про все, попри відсутність реального досвіду. Що я знаю про Балі або Афганістан? Я знаю те, що мені розповіли по телевізору або в інтернеті журналісти, які висловили про це свою особисту думку. Це не реальність, я цього не відчував, я цього не проживав. Так, фотографії людей, що потерпають від голоду, шокують, але нам бракує досвіду, щоби зрозуміти їх.

-У політиці й кінематографі зовсім інша, але така ж небезпечна ситуація.

-Такого політика, як Трамп, ніколи б не обрали без діяльності ЗМІ. Інтернет розвивається так швидко, що випереджає всіх нас. Наприклад, раніше, щоби зняти кіно, ми використовували кінокамеру, яка технологічно розвивалася протягом останніх ста років. Оператор знав, що він повинен робити з обладнанням, він був навчений професіонал. З усім нашим технологічним прогресом, де щопівроку з'являється новий вид камери, в оператора тепер є технічний асистент, і якщо трапляється збій, оператор звинуватить асистента, і навпаки. Це означає, що ми все ще експериментуємо у виробництві кіно. Ми не можемо звинувачувати оператора, тому що все, що відбувається, перевершує навіть найрозумніших експертів. Це не означає, що я проти прогресу, всі відкриття — необхідні. Навіть у біології в найближчі сто років ми можемо прийти до свого роду безсмертя, тому що можемо замінити все. Уже тепер ми можемо замінити серце та інші органи. Все буде тільки розвиватися і ставати кращим. Це безсмертя може ускладнити життя людства й викликати безліч проблем. Уявіть собі, що треба дбати про купку столітніх, годувати їх — буде нестача ресурсів. Зрештою, для багатьох негативних наслідків не буде технологічних рішень; подивіться на атомні озброєння — ми не знайшли способу стримувати людей, які ними керують.

-Здається, що нині фільм може зняти хто завгодно, в кожного є камера.

-Так, і я вважаю, що це фантастично. Це демократизує кіно, і я абсолютно переконаний, що багато людей, які не мали можливості знімати через відсутність фінансування, тепер зможуть зробити чудовий фільм. Тепер людина, яка не має профільної освіти, але має талант і камеру, може зробити надзвичайний фільм. У цьому їхня велика перевага перед деякими режисерами класичного зразка, які мають академічне уявлення про кіно й те, яким воно має бути. Нині кожна людина може розказати свою історію за допомогою кіно. Це дуже цікаво.

-У вас репутація режисера, який створює доволі похмурі фільми, але у «Хепі-енді» багато комедійних елементів. Це духовне продовження фільму «Любов»?

-(Сміється.) Це те, що я навмисно намагався включити до цього фільму. «Хепі-енд» — це, насправді, фарс. Сьогодні стовідсоткова трагедія вже неактуальна. (Сміється.) Ну, а кінець «Любові» був метафоричним, і я готовий говорити про цю історію конкретніше, оскільки це була особиста історія, яку я пережив у своїй сім'ї . Це була терапевтична потреба для того, щоб я вирішив для себе це знову, і, як ви сказали, зробив це «духовним продовженням». (Сміється.)

-Було сумно почути про раковий діагноз Жана-Луї Трентіньяна.

-Так, але я чув від нього вчора, і це був всього-на-всього жарт. (Сміється.) Він дуже закрита людина й іноді, коли він не хоче виходити на публіку і спілкуватися із пресою, він просто каже: «Я не можу, в мене рак». (Сміється.)

«Детектор медіа» висловлює подяку компанії «Артхаус Траффік» за допомогу в підготовці цього інтерв’ю.

Переклад — «Артхаус Траффік»

Читайте також на «Детекторі медіа»: «Йоргос Лантімос про «Убивство священного оленя»: Писати сценарій – це весело»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
«Артхаус Траффік», для «Детектора медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4477
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду