«На “Сторожовій заставі” ще не був», – зізнався Володимир Гройсман, коли офіційне спілкування з представниками національної кіноіндустрії перейшло в неформальне. «Треба з дітьми йти», – порекомендували присутні. «Обов’язково. Після побаченого ходитиму на всі прем’єри», – відповів голова уряду. «Прем’єра без прем’єра – не прем’єра», – негайно склав каламбур голова Держкіно Пилип Іллєнко.

Пан Гройсман вирішив зустрітися з активними діячами української кіноіндустрії у понеділок, 23 жовтня, і ця зустріч відбулася.

Прем’єру показали трейлери кількох фільмів, які вже були, є в національному прокаті або готуються до нього. Він визнав помітний прогрес у розвитку галузі, яка ще два роки тому більше говорила про своє існування, ніж могла похвалитися реальними успіхами. Причина – гроші, точніше, їх відсутність. Хоча в бюджеті на наступний рік закладено давно обіцяні 500 мільйонів гривень (погодьтеся, слово «півмільярда» звучить краще), перше, про що заговорили професіонали – цього вже не достатньо. Більше того, сума, яка не так давно вважалася захмарною, тепер, за словами голови Нацради з питань телебачення і радіомовлення Юрія Артеменка, може бути кроком назад. Адже якщо йдеться про зростання та зміцнення індустрії кіно, кількість має перейти в якість, що вже відбувається. Проте потрібна для якісного зростання кількість неможлива без збільшення коштів, призначених для кіно.

Власне, заради можливості озвучити це зустріч із головою уряду й було ініційовано. І пан Гройсман, знову ж таки – гіпотетично, пообіцяв виділити на кіно мільярд. Наголосивши – половинчасте фінансування призводить до половинчастих заходів на виході й відповідного ж результату. Отже, є шанс, що цю статтю бюджету переглянуть ще цього року й із наступного, 2018-го, фінансування галузі держава збільшить.

Прем’єр сам визнав: давно хотів наблизитися до кіновиробництва впритул, але був зайнятий освітньою та медичною реформами. Та ігнорувати кіно він тим більше не може після того, як про успіхи схвально відгукнувся голова держави. Визнавши успіхи, перші особи держави непрямо підтвердили, що не зважають на затяжну медійну війну, яка триває між Держкіно та каналом «1+1», журналісти якого регулярно шукають корупцію в роботі агентства. Або, як варіант, не дивляться телевізор через зайнятість…

Далі виникло дрібне непорозуміння. Мова зайшла про рібейти – один із каменів спотикання, який свого часу загальмував ухвалення Закону «Про підтримку кінематографії». Володимир Гройсман сказав – розуміє суть питання, наголосив – Україна тут мусить бути конкурентною. І якщо інші країни готові повертати 25% іноземним виробникам кіно, які заходять до них зі своїми проектами, то передбачена нашим законом субсидія в розмірі 16,6% на фоні цього замала. Тож голова уряду сам запропонував збільшити її до 25%, пообіцявши узгодити це з Мінфіном, представник якого, до речі, був присутнім на зустрічі. Але присутні відмовилися від жесту небаченої щедрості. Закликавши запустити, нарешті, омріяні рібейти хоч у якомусь форматі. Бо зараз вони не працюють ніяк, тож треба побачити, як це буде, а вже потім вносити поправки. На тому поки й домовилися.

Але найцікавіше почалося, коли слово взяв директор-президент каналу ICTV Олександр Богуцький. Почавши з того, що кіно – не лише вид мистецтва, затратне виробництво, індустрія та робочі місця, а й дієва та ефективна зброя, яка допомагає завоювати уми й серця українців у часи війни, він наголосив на потребі бюджетного фінансування також і виробництва серіалів. Підготувався добре, зробивши свої математичні розрахунки й говорячи аргументовано, пан Богуцький вийшов на мінімальну суму в один мільярд гривень. У різний спосіб підтримали його генеральний директор «1+1 медіа» Олександр Ткаченко й генеральний продюсер Star Media Владислав Ряшин. Тобто, телевізійні менеджери, присутні в залі, просили на ці потреби додатковий «ярд».

Подібну статтю витрат було передбачено в законі про підтримку кінематографії і раніше. Причому, як уточнювали зацікавлені особи, з бюджету, тобто, на державне замовлення має фінансуватися не весь контент, а, по-перше, лише той, зміст якого є актуальним для України, і, по-друге, україномовний. Із огляду на введені з 13 жовтня мовні квоти для телеефіру, які, до слова, запрацюють аж за рік, пан Ряшин нагадав: продукт, створений російською, можна було продавати на зовнішньому ринку, і не лише в Росію. Натомість ринок української мови дуже маленький, повернути кошти неможливо. Тож про прибутковість, а тим більше – про бюджети, які забезпечать глядачам звичну якість видовища, за таких умов не говоримо. Одначе, крім нього, ніхто мовного питання не озвучив, і, схоже, його мудро вирішили обійти.

Проте з можливим бюджетним фінансуванням серіалів усе одно нічого не прояснилося. Пан Гройсман, щоправда, обмовився: мовляв, почали медичну реформу, то можна було би знімати серіали на цю тему. Він мав на увазі роз’яснення українцям усіх проблем та позитивних рухів у популярній і зрозумілій формі. Хоча з появою нової патрульної поліції логіка вимагала буму на поліцейські серіали, чого не сталося. Звісно, якісь спроби робити їх були: тут і «Володимирська, 15», і «Ніконов», і «Потрійний захист». Можна згадати ще кілька назв, та каменем спотикання всякий раз був бюджет. Точніше, великі медіагрупи не могли витрати на зйомки одного епізоду більше 35-40 тисяч доларів у гривневому еквіваленті, тоді як згадана вище якість коштує в п’ять разів більше.

Якщо держава виділятиме гроші й на серіали, канали зможуть брати участь у відповідних пітчингах, подавати проекти, а в разі перемоги – мати ті самі 50% фінансування, що й на кіновиробництво. Додавши до умовних 40 тисяч доларів ще стільки ж, виробник матиме на епізод бюджет, за який не соромно і який дасть більше можливостей.

Ось що намагалися донести до прем’єра телевізійники. Поки очевидного результату немає. Але він навряд чи можливий за підсумками однієї такої зустрічі. Вони, безумовно, триватимуть, і далі нагадуватимуть переговорний процес. За будь-яких обставин перші результати, негативні чи позитивні, побачимо в наступному році, котрий уже не за горами.

Від себе додам: якщо телевізор є в кожному помешканні, і глядач рано чи пізно побачить український серіал, успіхи прокатного кіно (за чиєї би підтримки фільми не створювалися) неможливі без розбудови мережі кінотеатрів по всій Україні. Проте, як удалося з’ясувати на місці, це – лише бажання й добра воля кожної окремо взятої влади на місцях. Чи, швидше, бізнесу. Який може отримати преференцію, відкриваючи кінотеатр на кілька залів, а може не отримати. Краще б отримав…

Фото: Фейсбук-сторінка Володимира Гройсмана