У Росії 2016 рік був проголошений роком російського кіно. Це мало вилитися в якусь грандіозну подію, і так і сталося: 29 грудня у російський, а згодом і в світовий прокат вийшов художній фільм «Вікінг» про київського князя Володимира. Дія картини охоплює проміжок часу від змагання Володимира з братом Ярополком за київський престол до хрещення ним Київської Русі. А чому фільм назвали «Вікінг»? Сценаристи на це запитання прямо не відповідають, але всіма силами показують Київ як брудне подвір’я з коморою посередині, що, мабуть, і є князівським палацом, навколо якого бігають кияни ледь не в звірячих шкурах. Натомість Володимир приходить з Новгорода з просунутим військом вікінгів (варягів), швидко розуміє принади християнства, сам стає на шлях просвітлення та вказує шлях до спасіння напівдиким киянам.

Якщо подивитися, хто спродюсував фільм, то трактування історії перестає дивувати. Його продюсери – гендиректор «Первого канала» Костянтин Ернст та Анатолій Максимов. Компанії-виробники – «Первый канал», Фонд кіно, «Централ Партнершип», «Дирекция кино» та «Студия ТРИТЭ Никиты Михалкова». Бюджет фільму – 1,25 млрд руб. (трохи більше $20 млн за нинішнім курсом), у тому числі близько 700 млн руб. – державні кошти. На сьогодні «Вікінг» зібрав у російському прокаті більше 1,5 млрд руб., за кордоном – більше $6 млн.: як стверджують на «Первом канале», права на його показ в кінотеатрах, на телебаченні та в інтернеті купили 60 країн – зокрема, Німеччина, Іспанія, Бельгія, Швейцарія, Чехія, Словаччина, країни Балтії та колишньої Югославії. Україна фільм, на щастя, не купувала, а його прем’єра пройшла для наших ЗМІ майже непоміченою – а от це вже шкода.

Справа в тому, що підготовка до зйомок «Вікінга» почалася ще в 2009 році. Але вони тривали всього 92 знімальних дні. Решта часу пішла, як стверджували автори фільму у своїх інтерв’ю, на відтворення історичної достовірності в костюмах, побуті та зовнішньому вигляді міст. Паралельно Росія встигла анексувати Крим – і значну частину сцен знімали там (зокрема, осаду Корсуня (Херсонесу)). На пам'ять про зйомки кримцям залишили під Сімферополем кінопарк «Вікінг» з декорацій до фільму.

Тим часом глядачі історичну достовірність фільму не оцінили: в інтернеті можна зустріти багато критичних відгуків про якість «Вікінга»:

Клікніть для збільшення

Є навіть ініційована мешканкою Саратова Яною Голощаповою та підтримана майже 24 тис. з необхідних 25 тис. голосів петиція з вимогою до Росспоживнагляду та Міносвіти РФ заборонити «Вікінга». Серед зауважень – спотворення історичної правди, приниження побуту слов’ян, дискредитація образу жінки тощо.

Петиції для розгляду не вистачило голосів, зате важка артилерія «Первого канала» цілу зиму цей фільм нахвалювала. Особливо незабутнім є запис обговорення зауважень громадськості до фільму з російськими істориками та духовенством (за цим посиланням – з 12-ї хвилини), де всі вони як один стверджують, що фільм достовірний та прекрасний. Під час цього обговорення можна побачити багато маркерів ролі Російської православної церкви в житті російської держави: тут вам згадки і про Патріаршу раду з культури, і про церкву при Московському державному інституті міжнародних відносин (МГИМО).

Але найсумніше, що всі ці експерти про історію давноруської держави кажуть «наша історія» (тобто російська). Жодної згадки про Україну чи принаймні спільну історичну пам'ять. За їхнім дискурсом, Новгород, де спочатку княжив Володимир, «знаходився недалеко від сучасного Санкт-Петербурга», «найдавніший літопис знаходиться в Санкт-Петербурзі», а тодішній Київ виглядав саме так, як стверджує Костянтин Ернст, – брудним подвір’ям з коморою.

Минулого року, коли в Москві встановили пам’ятник князю Володимиру, одна розумна людина сказала мені, що Росія прагне привласнити собі українську історію, її давнє коріння. І я не розумію цієї одержимості: є ж приклад іншої держави, якій відсутність давнього історичного коріння зовсім не заважає бути справді могутньою, – я маю на увазі США. Проте Росія дедалі більше розповсюджує ідеологію на свою науку та церкву: українські історики та духовенство ще до анексії Криму та війни не раз скаржилися мені на неможливість притомно спілкуватися з їхніми російськими колегами через дедалі різну інтерпретацію подій минулого та сьогодення.

Немає сумнівів, що наш недобрий сусід продовжить гнути свою лінію і в кінематографі, причому намагатиметься дистрибутувати спотворений пропагандою розважальний контент по всьому світу. Як може протистояти Україна? Знімати хороше власне кіно про себе та не менш активно просувати його за кордоном. А ще – вкрай обережно ставитися до кінематографічного співробітництва з російськими колегами і натомість запрошувати інші іноземні продакшни знімати в нас. Поставити на ноги свою кіноіндустрію ми намагаємося вже кілька років. Варто нарешті зрозуміти, що мова не лише про бізнес, але й про інформаційну безпеку.

На фото - кадр із фільму «Вікінг»

Фото: Film.ru