Дар’я Аверченко: «Ми зробили все, щоби перетворити Docudays UA на модний івент»

Дар’я Аверченко: «Ми зробили все, щоби перетворити Docudays UA на модний івент»

24 Березня 2017
2967
24 Березня 2017
10:30

Дар’я Аверченко: «Ми зробили все, щоби перетворити Docudays UA на модний івент»

2967
Піар-директорка Docudays UA Дар’я Аверченко — про те, яким буде цьогорічний фестиваль
Дар’я Аверченко: «Ми зробили все, щоби перетворити Docudays UA на модний івент»
Дар’я Аверченко: «Ми зробили все, щоби перетворити Docudays UA на модний івент»

Сьогодні, 24 березня, в Будинку кіно в Києві відбудеться урочисте відкриття 14-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

На кінофорумі, що триватиме до 31 березня, буде показано 94 документальні стрічки із 47 країн світу в чотирьох конкурсних і десяти позаконкурсних програмах. Цього року фільми об’єднано темою екології «Чотири градуси. Прощавай, людино!». Організатори фестивалю пояснюють, що саме на чотири градуси за Цельсієм, за прогнозами екологів, підвищиться середня температура на нашій планеті до кінця сторіччя, внаслідок чого рівень світового океану підніметься майже на дев’ять метрів, і це призведе до затоплення територій, які населяє понад 600 млн людей.

Очікуючи на відкриття цьогорічного Docudays UA, «Детектор медіа» поговорив із його піар-директоркою Дар’єю Аверченко не лише про тему екології та захисту навколишнього середовища в документальному кіно, але й про те, як змінилися за 14 років фестиваль та його аудиторія, що болить сучасним документалістам та як розвивається український кінематограф.

Дар’є, які нововведення чекають на відвідувачів фестивалю цього року? Які сюрпризи ви з командою підготували?

Ми щоразу намагаємося чимось дивувати. Тут не можна зупинятися, потрібно весь час розвиватися, інакше починається зворотній процес.

Я почну з того, що особливо приємно для мене, — цього року в нас з’явилася секція для професіоналів Docu/Pro. Дуже давно мріяли про неї, багато років хотіли, щоби запрацювала індустріальна платформа. Ми створювали перші проекти разом із Guardian, Британською радою, але цього року виокремили цілу низку заходів для молодих професіоналів — міжнародний конкурс Warscape для документальних проектів про наслідки збройних конфліктів для цивільного населення, тренінги Docworks для українських кінематографістів-початківців, інші програми.

Ми щороку влаштовуємо виставки, але цього разу створили незвичайну, мультимедійну. Запросили фотографа Джеймса Вітлоу Делано з Токіо, який 2015 року почав флешмоб #EverydayClimateChange («Зміна клімату щодня»), залучивши колег по всьому світу публікувати світлини, присвячені зміні клімату. Джеймс відкриватиме виставку й читатиме лекцію в рамках програми Docu/Клас, для нас це велика подія. Ми, у свою чергу, придумали провести фотоконкурс #Ecooco, запросили людей публікувати фотографії з описом екологічних проблем у регіонах, і маємо гарні результати.

Тож на нашій мультимедійній виставці на плазмах будемо показувати роботи, що розповідатимуть і про проблеми планетарного масштабу, і про локальні. Нам хочеться, щоби в людей, які до нас прийдуть, лишилося максимально об’ємне бачення того, чим живе планета.

Також маємо кілька абсолютно новаторських позаконкурсних програм цього року. Наприклад, наукова секція Homo Science, яка здається нам дуже важливою.

Серед нового — програма «Майстри», до якої увійшли п’ять по-справжньому смачних фільмів від мастодонтів, маестро документального кіно. Ми не могли взяти їх у конкурс і допустити, щоби новачки змагалися з чемпіонами, це неправильно.

Щоранку в Будинку кіно буде проходити «Кава з режисером» — це не новаторський формат, а поширена практика світових фестивалів, але в нас такого раніше не було. Тепер глядачі, які не змогли або не встигли поставити питання режисерові одразу після показу стрічки, матимуть поговорити з ним наступного ранку неформально. Після зустрічі з режисерами можна буде випити кави з правозахисниками.

Яких зірок документального кіно привезете цього року?

Я би відзначила фільм-закриття — «День визволення» Угіса Олте і Мортена Траавіка про відомий гурт Laibach, який давав зухвалі концерти в Північній Кореї. Фільм представлять засновник цієї групи Іван і співачка Міна, також приїдуть продюсери Угіс Олте й Удіс Еколіс. Це безперечні зірки фестивалю. І кіно дуже глядацьке, я раджу його всім, це справді круто.

У Docu/Хітах зібрані практично всі переможці або улюбленці світових кінофестивалів. Наприклад, стрічка «Я не твій негр» Раула Пека, який був у шорт-листі цьогорічної премії «Оскар».

Серед зірок також — Саломе Яші, 35-річна грузинська документалістка, чиї фільми постійно перемагають на фестивалях по всьому світу. В Docu/Хітах покажемо її фільм «Осяйне світло заходу сонця» про грузинську провінцію. І це теж дуже приємно, бо це історія про країну-друга, країну-сусіда.

Важливо сказати, що ми будемо демонструвати стрічку «Без назви» покійного Міхаеля Главоггера і Моніки Віллі, яка презентуватиме їхню роботу. Також Моніка візьме участь у наших заходах, ми залучили її до дискусії в рамках Docu/Клас.

Якщо говорити про цьогорічний Docudays UA у цифрах, яким він буде?

— Десять позаконкурсних програм, 94 фільми, 47 країн світу, 170 учасників, із яких 76 — іноземці.

Географія проекту — від Австралії й Північної Кореї до Канади та Ісландії. Ми справді всю планету охопили. Я вражена, як нам удається щороку це робити. Але хочемо зробити об’ємний огляд планети Земля.

Минулого року на фестивалі було феєричне відкриття, справжнє шоу. Що готуєте цього разу?

Зовсім інше відкриття. Ми зробимо його більш інтерактивним, динамічним. Наразі ми в процесі підготовки, і я не можу розкрити подробиць, але це буде дуже весело, гарантую.

Якщо абстрагуватися від теми цьогорічного фестивалю, ви можете відзначити якусь тенденцію в сучасному документальному кіно? Що наразі болить документалістам усього світу найбільше?

Теми не дуже змінюються з роками — багато фільмів про військові конфлікти, багато про екологію. Сьогодні світ потерпає від страшних процесів.

Ми взялися за екологію цього року зокрема й через те, що з’являється дуже багато фільмів на цю тему, люди на собі вже відчувають зміни клімату й не можуть ставитися до цього байдуже. Із досвіду кінематографістів, які бралися за ту чи іншу політично-екологічну тему, видно, що ці люди змінилися назавжди. Після підготовки цьогорічного фестивалю наша команда теж дуже змінилася. Ми почали більше думати про те, що екологічно й що неекологічно, використовувати одноразовий посуд чи ні. Ми навіть покликали екоаудитора — людину, яка спочатку читає лекцію про вплив звичних для нас речей на екологію, а потім ходить по офісу й дивиться, яким милом ви миєте руки, з чого й де вироблені паперові рушники, на чому друкуєте. До речі, цього року ми спеціально шукали поліграфію, яка могла би друкувати на переробленому папері, бо мало хто цим переймається. І нам довелося провести лекції для партнерів, у яких ми замовляємо ті чи інші послуги, на тему екологічності. Для нас багато чого змінилося, і мені хочеться вірити, що в людей, які прийдуть на фестиваль, теж зміниться сприйняття цієї проблеми.

Минулого року Docudays UA зробив подарунок своїм прихильникам, запровадивши національну конкурсну програму Docu/Україна, що мала величезний успіх. Чи отримали ви після того більше заявок від вітчизняних режисерів у зв’язку з цим успіхом, чи стали відбирати ретельніше?

Ми взагалі дуже жорстко відбираємо, чесно кажучи. Якщо не бачимо, що є хоча би десяток хороших фільмів, відмовляємо від ідеї з конкурсом. Стрічки національної програми оцінює міжнародне журі, і ми щоразу думаємо про те, як будемо дивитися в очі цим людям.

Після революції стало набагато легше, бо люди так хотіли знімати, а може, просто хотіли бути приналежними до історичних подій, що відбулося певне зрушення. Мені здається, сьогодні ми намацуємо якусь нову хвилю. Єдине питання — хто залишиться з цієї хвилі, хто захоче далі розвиватися. Бо, звісно, у нашій країні контекст ще не такий потужний, хочеться, щоби документальним кіно цікавилося телебачення, щоб були перспективи прокату в кінотеатрах. А в нашій країні є лише три дистриб’ютори, які займаються прокатом, і роблять це всупереч усьому. Я би дуже хотіла, щоби в нас були люди, які щиро цікавляться документальним жанром. Ми зі свого боку робимо все, що від нас залежить.

В українському художньому кіно відбувся певний сплеск останнім часом. Чи можна сказати таке ж про документальне?

В українському ігровому кіно є вибух за кількістю, але не за якістю. У мене великі питання до того, що відбувається в індустрії, бо часто великі гроші йдуть на профнепридатних режисерів. Мені сумно це констатувати, але я знаю ситуацію зсередини. Усе залежить від талановитості й рівня когнітивних можливостей, не можна давати знімати всім підряд. Тобто нехай знімають усі, хто хоче, але має бути інший підхід до надання державних коштів.

Я не можу сказати, що в нас відбувається сплеск. Як, наприклад, «Румунська хвиля», про яку всі пам’ятають і говорять як про дивовижну подію в румунському кіно. Але румунські режисери тоді брали призи на світових кінофестивалях. А де ми представлені? Останній приз був привезений Слабошпицьким? Я, на жаль, не можу порадіти.

У 2015 році головною темою для українських документалістів став Майдан. У 2016 році вийшло багато стрічок про АТО. Нині ці теми залишаються в топі чи документалісти воліють обирати інші?

Усі режисери почали говорити про свої особисті інтимні речі. Не знаю, може, це певна егоцентричність або юнацький ексгібіціонізм, бо з 13 фільмів короткого метру лише один присвячено темі АТО, хоча й він — любовна історія про те, як дівчина чекає хлопця з війни.

Мені насправді шкода, що ми не проговорили ситуацію з Революцією гідності. Люди, мабуть, утомилися від цієї теми, так і не зумівши показати її глибоко. Це сумно. Але, певно, має пройти якийсь час, щоби ми могли поговорити інакше і про Небесну сотню, і про все, що там сталося.

У будь-якому разі ми намагалися взяти різні теми, тому український документальний конкурс покаже і шкільний щоденник, і фільм про улюблену вчительку музики, й експериментальну роботу харківського художника, в якій трохи про його діда, трохи про тусе, трохи про Харків (ми так і не визначилися, чи він брав одну тему, чи це просто зріз життя). Насправді фільми різні, й це добре.

Хотілося би від наших молодих режисерів більшої вимогливості до себе. Бо є певна тенденція — багато хто з них іде в зовнішню красу (можливо, хтось раніше попрацював у рекламі). А дехто, навпаки, знімає впівсили, ніби відео на айфон. Ви подивитеся і складете власне враження.

У яких ще програмах представлена Україна, крім національного конкурсу?

Цього року українська складова дуже крута. У повнометражному конкурсі Docu/Життя буде показано стрічку «Війна химер» режисерів Анастасії та Марії Старожицьких. Це надзвичайно сильний фільм на тему кохання й війни.

У рамках цьогорічного Docudays відбудеться прем’єра фільму «Головна роль» Сергія Буковського в програмі «Майстри».

Стрічка Романа Бондарчука Dixie Land відкриватиме програму Docu/Юність. Це робота про джазовий оркестр у провінції й про те, як діти втратили свого вчителя й мусять робити перший свідомий дорослий вибір.

Після фестивалю ми плануємо, як і минулого року, запустити прокат українських документальних фільмів у кінотеатрах — зібрати хороші короткометражки, переможців нацпрограми, фільми, які я назвала вище (словом, класне документальне кіно), і показати їх у регіонах, популяризувати, запропонувати якусь альтернативу, дати можливість подивитися на свою країну і своїх режисерів сьогодні.

Але це велика відповідальність, будемо відбирати для кінотеатрів лише найкраще кіно.

Останнім часом кіноексперти говорять про те, що українське суспільство потребує більше легкості й гумору в кіно. Як щодо комедій у доку?

Ми так добирали програму, щоби було трохи і про сумне, і про веселе. Життя не складається з одних сліз — це абсолютно точно.

Наприклад, Dixie Land Романа Бондарчука, як на мене, дуже легкий і світлий фільм. Він знімався як гумористичне кіно про дітей, хоча життя й принесло свою драматургію — учитель помер від раку.

У короткометражній програмі є фільм «Ракіяда» про фестиваль ракії в Сербії — все село чекає на свято, і коли воно настає, тестують ракію весь день, для них це краще за Новий рік. Надзвичайно весела стрічка. Дивишся й переживаєш такі емоції, ніби п’єш ракію з героями, яких бачиш на екрані. Ми намагалися такі речі теж включити в програму, щоби люди сприймали життя повною мірою.

Docudays UA розвивається. Як змінилася, на вашу думку, аудиторія фестивалю за 14 років?

Дуже змінилася. Я почала працювати над організацією Docudays UA на п’ятий рік його існування. Тоді це був фестиваль із прав людини, куди ходило три людини. Це було сумне явище. Нашій команді потрібно було все переосмислити, зробити повний ребрендинг, придумати конкурси, назву, створити сайт — усе фактично з нуля.

У якийсь момент зрозуміли, що залишилися єдиним фестивалем документального кіно в Україні (2008 року закрився «Контакт»), і стало ясно, що до нашого правозахисного фестивалю треба долучати мистецьку частину. Так виникла ідея зробити окремий конкурс, де документалістика представлена як жанр — Docu/Життя, а до програми Docu/Права ми включили фільми, які висвітлювали те чи інше порушення прав людини.

Було дуже непросто розворушити нашу публіку. Уявіть, ми привозили фільми, режисерів, просили зал ставити питання, а люди мовчали. Я бачила, як стрімко деградувало наше кіношне товариство, ніби ніколи й не вміло говорити про кіно. І ми почали запрошувати професійних модераторів, які би спілкувалися, запрошували глядачів до слова, підбадьорювали. Люди розговорилися, і настав момент, коли вони почали запитувати в нас, як знімати кіно. Тоді ми придумали програму Docu/Клас, щоби з ними говорили професіонали. Як результат, ми виростили з деяких наших глядачів творців, які через якийсь час почали надсилати свої готові фільми на відбір у конкурсну програму. Ми були шоковані таким результатом і подумали, що треба підтримувати їх надалі. Так виникла ідея Docu/Pro.

Тепер я просто щаслива, коли бачу, що все це дуже дієво.

Серед аудиторії стало більше молоді — багато правозахисників, студентів. Партнери, спонсори й донори думали, що на правозахисний фестиваль прийдуть маргінали, міські божевільні, й коли вони бачать, скільки молоді ходить на покази, роблять нам компліменти.

Більше того, від минулого року ви запровадили квитки на покази. І все одно збирали повні зали.

Ми зробили це, бо 2015 року люди ледь не розчавили одне одного під час спроби потрапити до зали. Вони потім писали грізні пости в Фейсбуку, обурювалися, вимагали квитків.

Ми ніколи не думали, що Docudays UA може приносити якийсь прибуток, але тепер мріємо, щоби він сам себе окуповував, бо в той момент, коли не стане грантової фінансової підтримки, фестивалю буде несолодко. Ми зробили все, щоби перетворити Docudays UA на модний івент. І ми чули такі відгуки від людей.

Через те, що вам вдалося зробити модний івент, чи стало легше з фінансуванням цього року?

Нас кілька років поспіль підтримує Посольство Швеції (програма SIDA), і доки їм цікаво й важливо те, що ми робимо, маємо необхідний мінімум для організації фестивалю. Я не можу передбачити, що буде далі. Пам’ятаю ті роки, коли ми ходили з простягнутою рукою до різних культурних інституцій і просили хоч якісь кошти, щоби мати змогу привезти режисерів із-за кордону. Наша команда працювала на волонтерських засадах, у нас не було зарплат, офісу, був невеликий бюджет на оренду Будинку кіно на тиждень, і ми заїжджали просто в день відкриття. Я пригадую ті часи як якесь божевілля, але це прекрасний досвід, він навчив нас вірити в те, що все можливо — ми зробили з маргінального фестивалю цукерку власними руками, просто багато працювали і не здавалися.

Фото — фейсбук-сторінка Дар’ї Аверченко

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2967
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду