Екранізація художньої літератури: новий тренд українського кіно?
Екранізація художньої літератури: новий тренд українського кіно?
21 вересня, у день, коли за результатами 9-го пітчингу Державного агентства з питань кіно найбільше балів (43) набрав проект екранізації книги українського письменника Сергія Жадана «Ворошиловград», на VI міжнародному медіфорумі Kiev Media Week у рамках конференції «Кінобізнес» говорили про причини популярності екранізації літератури та потенціал утілення вітчизняних художніх творів на екрані. Йшлося також і про брак в Україні талановитих сценаристів та особливості, які має враховувати автор адаптованого сценарію у своїй роботі в першу чергу.
Запит на екранізацію вітчизняної літератури серед глядачів досить великий, і тільки в останній час українські продакшн-компанії почали активно працювати в цьому напрямку, – зазначила літературний критик Тетяна Трофімчук. Організатори конференції доручили їй обрати сучасні українські книги, що, на її думку, могли б стати вдалими кінороботами.
Серед творів, які мають високий потенціал перетворитися на успішні фільми, пані Трофімчук виділила такі:
- «Шапочка і кит» Катерини Бабкіної
- «Бійці небаченого фронту» Владислава Ільченка
- «Відлуння» Лариси Денисенко
- «Жорстке небо» Макса Кідрука
- «Аптекар» Юрія Вінничука
- «Забуття» Тані Малярчук
- «Хронос» Тараса Антиповича
Якщо розглядати топ-100 найуспішніших світових кіношедеврів, побачимо, що 30% із них – це екранізації художніх творів, – наголосила директорка з PR і маркетингу компанії Film.ua Group Поліна Толмачова. Вона зазначила, що протягом усієї історії існування кіно кінематографісти часто обирають за основу своїх стрічок літературні твори, бо книга, що стала популярною, дає певні гарантії, що й фільм матиме успіх у глядача.
Серед книг, які найбільше люблять екранізувати кіновиробники, за словами пані Толмачової, є наступні:
- так звані культові, що мають неабияку армію фанатів і стали об’єктом обожнювання серед читачів протягом тривалого часу, інколи – у всьому світі. Яскраві приклади – «Гаррі Поттер» Джоан Роулінг або «Пісня льоду й полум’я» Джорджа Мартіна, що втілилася в надпопулярний серіал каналу HBO «Гра престолів»;
- класичні твори, хоча тут існує велика небезпека: невдала екранізація, що не співпадає з баченням книги більшості глядачів, може стати відвертим фіаско. Сьогодні це – «Бен-Гур» Тимура Бекмамбетова, фільм уже назвали найгучнішим провалом року. Це той випадок, коли режисер ризикнув, та в нього не вийшло;
- бестселери, котрі відрізняються від культових книг тим, що зацікавленість ними є тимчасовою, як спалах. Але великі продажі, нехай і короткочасні, підвищують шанси книги стати сценарієм до фільму. Цього року у світовий прокат виходять стрічки «Дівчина у потягу» режисера Тейта Тайлера (за романом британської письменниці Поли Гоукінс) і «Світло між двох океанів» Дерека Сієнфренса (за дебютним твором австралійської письменниці Малії Джонс Стедман). Цей перелік можна продовжувати безкінечно.
І поки адаптації набирають обертів у прокатному кіно, оригінальні історії перемістилися в серіали. Велика форма сьогодні має попит у глядача, а нові технології полегшують тривалий знімальний процес.
Щодо проблеми недостатньої кількості талановитих сценаристів пані Толмачова зазначила, що це біда не лише українського кіноринку, а й всесвітнього: «Сценаристів справді мало, оригінальних ідей немає. Ми можемо бачити з крупних релізів мейджорів, що вони роблять ставки на рімейки. Що це – культурна криза, крах цивілізації, загибель великого роману? Про це, мабуть, дізнаємося років через 20 від літературознавців».
Поліна Толмачова розповіла й про те, що Film.ua обирає для роботи все більше проектів, які базуються на літературних творах. Серед них - «Сторожова застава» за однойменною книгою Володимира Рутківського, що вже відзнята й перебуває на стадії пост-продакшну; «Мавка» за мотивами п’єси Лесі Українки та «Викрадена принцеса» за сучасною адаптацією твору «Руслан і Людмила» Олександра Пушкіна. «Мавка» і «Викрадена принцеса» виграли 9-й пітчинг Держкіно. Також іде робота над стрічкою «Лемберг», що перемогла в пітчингу Kiev CoProduction Meetings, картинами «Захар Беркут» (за твором Івана Франка) й «Аеропорт» (за книгою Сергія Лойка).
Рішення взяти до уваги літературні твори було для компанії спонтанним: «У нас не було ніяких зборів топ-менеджменту, на яких би ми вирішили, що відтепер припинимо писати сценарії та будемо займатися екранізацією художніх творів. Це спонтанний процес. Ми вже досягли такого виробничого рівня, що нам, мабуть, вистачить сміливості взятися за відомі історії та втілювати їх на екрані».
Представниця Film.ua також зазначила, що компанія не має штату літературознавців, які би працювали над відбором художніх творів, цим займаються креативні продюсери – відстежують тренди, читають книги, пропонують ті чи інші твори до кіновиробництва. Як правило, з переліку таких запропонованих книг одна з п’яти доходить до етапу девелопменту (розробки), а потім одна з десяти – до зйомок.
Також поговорили й про інший бік медалі – ставлення авторів до екранізації їхніх творів.
«Насправді, письменники не завжди задоволені тим, як реалізували їхні задумки цинічні кіношники. Автор знаменитого роману “Форест Гамп” Вінстон Грум, побачивши однойменну стрічку, що згодом стала культовою, розізлився й сів писати іншу книгу, він почав її фразою: “Не дозволяйте нікому зробити з вашого життя фільм”», – додала Поліна Толмачова.
Сценарист, журналіст, автор Андрій Кокотюха, у свою чергу, пригадав інший приклад: автору роману «Пролітаючи над гніздом зозулі» Кену Кізі не сподобалася екранізація Мілоша Формана, він буквально зненавидів однойменну стрічку, але в результаті маємо дві легендарні роботи – культову книгу й оскароносний фільм. «Тож мене абсолютно не бентежить негативна реакція авторів творів, які я адаптую до екранізації, бо якби вони вміли писати кіносценарії, то робили б це самі», – підкреслив сценарист.
Наразі він працює над адаптацією книги Василя Шкляра «Залишенець. Чорний ворон» (проект теж переміг у другому турі 9-го пітчингу Держкіно), на етапі пост-продакшну знаходяться стрічки «Червоний» (за власним романом Андрія Кокотюхи) та телевізійний фільм «Катерина» (сучасна адаптація поеми Тараса Шевченка), а 30 вересня в ефірі каналу «1+1» вийшла чотирисерійна історична драма «Століття Якова» за романом українського письменника Володимира Лиса, також адаптована Андрієм Кокотюхою.
Сценарист зазначив, що всі свої книги він одразу пише для кіно, і так було завжди, тому письменником його називають випадково: «Якщо ми говоримо про бізнес, то треба усвідомлювати, що коли ти не думаєш про екранізацію свого твору, не треба й починати його писати. Або ти пишеш для кіно, або не варто взагалі. Або твої вірші стануть піснею, або їх не треба створювати. А якщо мова не про бізнес – пишіть що завгодно, але тоді будьте невизнаним генієм. Я визнаний».
Андрій Кокотюха також розповів про свої переваги як автора сценаріїв й окреслив головні правила власної роботи:
- визначитися з жанром фільму, який не обов’язково співпаде з жанром літературного твору;
- відразу враховувати бюджет стрічки, працюючи над адаптацією книги;
- уявити, які об’єкти з твору можна реально побудувати, а потім уже наповнювати їх дією та змістом;
- вводити додаткові лінії та героїв, якщо в творі не вистачає динаміки;
- але й не перенасичувати фільм екшном;
- бувати на знімальному майданчику, за можливості – якомога частіше;
- не знімати фільм за режисера, бо він – головна людина на зйомках.
«Я виїжджаю на location scouting (пошук місць для зйомки. – ДМ), і далі прописую сценарій під конкретні об’єкти. Якщо ми бачимо хорошу локацію та розуміємо, що використати її треба багато разів, то дописую саме під це місце ще сцени, але так, аби вони не виглядали вставними, аби зберігалася чистота жанру.
Усі, хто працюють у жанровому кіно, знають, що має бути герой і той, кому він протистоїть – антагоніст. Якщо в літературному творі його немає, його варто вигадати. Я, наприклад, вигадав ворога в “Чорному вороні”, бо його не було в книзі, я придумав Штірліцу Мюллера, або Гаррі Поттеру Волан-де-Морта, скажімо так.
Але враховуйте, що в процесі зйомок обов’язково будуть відбуватися додаткові зміни.
Я не можу оцінювати свою роботу над адаптацією книг інших авторів. Можу сказати, що було складно з романом «Чорний ворон», бо він багатоплановий, і ніби існує центральна сюжетна лінія, але автор увесь час стрибає в різні періоди, веде оповідь від різних осіб. Тому треба було багато чого вирізати з тексту. Але мені не боляче викидати зайве з творів – ні зі своїх, ні з чужих», - розказав сценарист.
Андрій Кокотюха без зайвої скромності назвав себе «золотим» і «майже єдиним адекватним в країні» сценаристом, який якісно працює, відвідує знімальний майданчик, не заважає режисерові, уміє знаходити спільну мову з продюсерами. Проте, серед своїх колег він виділив ще трьох «золотих». На його думку, це Ірен Роздобудько, Ірина Чернова (котра пише книги під псевдонімом Люко Дашвар) і Михайло Бриних.
«Є люди-білінгви, котрі легко переходять з однієї мову на іншу й назад, так само є автори-білінгви, які можуть писати книгу, перетворити її на сценарій і назад. Оригінальних сценаристів більше, але тих, хто можуть і жанрову літературу писати, і створювати достойні сценарії – одиниці. Бо це різні технології. Тому, говорячи про чотирьох адекватних сценаристів, я маю на увазі саме письменників, які можуть адаптувати свою книгу в сценарій і назад. Хотів би помилятися щодо їхньої кількості, але насправді ситуація саме така», – резюмував він.
Фото – hroniky.com