Корейсько-іспанський експеримент

Strangers in the Wild («Чужинці в диких місцях») – це спільний корейсько-іспанський проект, який учасникам Kiev CoProduction Meetings представив генеральний директор корейської компанії Bethel Global Media Contents Майлз Чой.

Це перше спільне виробництво Південної Кореї та Іспанії. У проекті були задіяні три партнери: Mountain TV (корейський нішевий мовник, програми якого присвячені гірській тематиці), Zanskar Producciones (іспанський продакшн, який знімає екстремальні проекти) і корейська продакшн-компанія Bethel Global Media Contents.

Документальний цикл розповідає про подорож корейця та іспанця різними країнами (героями проекту є відомі у своїх країнах актори), дослідження ними інших культур і проходження екстремальних випробовувань. Три епізоди проекту зняті в різних локаціях: Південна Корея, Марокко, Іспанія. У кожному епізоді дві частини:

- подорож двох героїв країнами, де вони переживають різницю в культурах;

- екстремальний спорт: герої перепливають море, щоб дістатися з острова до материка, біжать на вершину гори, лізуть по скелях.

Бюджет програми – $ 300 тис. за три годинні епізоди.

Що сприяло успіху проекту Strangers in the Wild? Пояснює Майлз Чой:

1. Ми не ховали національно-культурні розбіжності, а підкреслили їх, щоб створити цікаву програму.
2. Ми поєднали кілька жанрів: в Азії найпопулярніші – подорожі, в Іспанії – екстремальні види спорту.
3. Ми залучили до проекту найкращих. Жоден корейський продакшн не зміг би зняти гори так, як іспанський Zanskar.
4. Ми зняли проект англійською мовою, щоб здобути вихід на ширші ринки. Під час постпродакшну виготовили також корейську та іспанську версії для своїх ринків.
5. Ми створили новий формат, який тепер продається на міжнародному ринку.

З якими труднощами стикаються учасники міжнародної копродукції?

1. Різниця у виробничих процесах. Наприклад, у Британії продюсер документального проекту сам пише сценарій, тоді як у Кореї це різні спеціальності, тут над сценарієм документального проекту працюють три-чотири людини.
2. Різниця в часі, яка ускладнює проведення переговорів.
3. Переклад. Усе має бути перекладено – починаючи від сценарних розробок і завершуючи процесом зйомок. Залучення перекладачів збільшує витрати на проект.
4. Різниця в культурах, яка виявляється в правилах етикету, в переговорах, у розмові.

Чому для України може бути цікава співпраця з Південною Кореєю?

Корейський ринок аудіовізуального контенту зараз на підйомі. Найтісніше налагоджена співпраця з Китаєм – як у плані спільного виробництва, так і продажу готового продукту. Корейські серіали продаються в Китай по $ 400-600 тис. за епізод, драми продаються по Азії за $ 1 млн за епізод.

Південна Корея зацікавлена у своїй промоції у світі. Тільки на копродукцію тут щороку виділяють до $ 5 млн. До речі, проект Strangers in the Wild на 70% був профінансований корейськими урядовими програмами.

Експеримент зі спільним виробництвом Південної Кореї та Іспанії продемонстрував, що європейські й азійські країни можуть успішно співпрацювати і випускати телепродукт, цікавий різним аудиторіям.

Британія з Францією, не рахуючи Сербії: чи є тут місце Україні?

The Last Panthers («Останні партнери») – кримінальна драма спільного британсько-французького виробництва, яку учасникам Kiev CoProduction Meetings представив генеральний директор британської компанії Warp Films Пітер Карлтон.

The Last Panthers – це 6-серійна кримінальна драма, заснована на реальних подіях. «Рожеві пантери» – прізвисько банди югославських грабіжників, які грабували великі ювелірні магазини в Західній Європі. Їхню історію досліджував французький журналіст, який написав книгу, він же й запропонував продюсерам ідею телевізійного серіалу.

Над проектом працювали британська компанія Warp Films і французький продакшн Haut et Court на замовлення британського телеканалу Sky Atlantic і французького Canal+. Міжнародні продажі готового серіалу охопили 130 територій.

Бюджет фільму – 18 млн євро за шість годинних серій.

Британський продюсер Пітер Карлтон (Warp Films) і його швейцарський колега Жан-Марк Фрьоле (Point Prod) під час дискусії на Kiev CoProduction Meetings

У чому «сіль» цього міжнародного проекту? Пояснює Пітер Карлтон:

1. Ми одразу вирішили, що не робимо це суто для своїх мовників. За змістом це не англійська, не французька, не сербська, а загальноєвропейська історія. Втім, обидва мовники, для яких ми знімали проект, зацікавлені в якісних серіалах з європейським смаком, спрямованих на широкі аудиторії. Вони захотіли зробити коспомолітичну пан’європейську історію з кінематографічним розмахом.
2. Ми залучили досвідченого сценариста і драматурга Джека Торна, який, з одного боку, писав сценарій до Гаррі Поттера, тобто знає розважальну специфіку, але водночас є магістром політології – тобто знає історично-політичний загальноєвропейський контекст. Також ми залучили режисера Йохана Ренка, який має досвід роботи і в європейському кіно, і на американському телебаченні. У головних ролях у нас дуже відомі у своїх країнах актори: Саманта Мортон і Джон Хьорт (Велика Британія), Тахар Рахім (Франція), Горан Богдан (Сербія).
3. Події серіалу охоплюють сім країн: Велику Британію, Францію, Сербію, Боснію, Чорногорію, Угорщину, Бельгію. Наші герої розмовляють на різних мовах. Ми вирішили, що і в серіалі лунатимуть усі ці мови: англійська, французька, сербська, ромська, угорська. На всіх територіях ми показували серіал із субтитрами, зокрема на англомовних територіях – з англійськими.
4. Ми залучили перекладачів-сценаристів, які адаптували діалоги англійського сценариста французькою та сербською, щоб розмова героїв стала природною. Далі репліки знову перекладалися на англійську – і сценарист уже їх допрацьовував. Тобто сценарій був підготовлений трьома мовмих. Вирішальне слово було за сценаристом. І нам було б набагато складніше працювати, якби сценаристів було кілька. До речі, автор книги, яка була в основі серіалу, – француз, він не знає англійської мови, але при цьому вони якось спілкувалися зі сценаристом-англійцем. Вони відчули один одного.
5. У нас немає окремого шоуранера в серіалі, як на американському ТБ. У нас два продюсери – сценарист і режисер – спільно вели серіал.
6. Географія зйомок охопила Марсель, Лондон, Белград, Боснію... Більшість сцен знято на натурі, тільки в Белграді ми побудували студію, де зняли кілька сцен у декораціях. У нас була складна логістика, і ми витрачали не більше трьох днів на одну локацію.
7. Основа команди – британсько-французька, але також ми залучила місцеві команди, місцевих продюсерів та акторів. Зокрема, значна частина зйомок відбувалася в Сербії, у проекті була задіяна сербська команда, оператор стедікаму – серб, а в головних і другорядних ролях знялися сербські актори. Режисер фільму – швед, і він залучив кількох фахівців-шведів, з якими постійно працює.
8. Бюджет фільму – 18 млн євро, тобто 3 млн євро за епізод. Це великий бюджет, навіть за мірками BBC. Витрати розподілилися 50 на 50 між Францією та Великою Британією. По 1 млн євро дали кожен з мовників (Sky Atlantic і Canal+), 12 млн євро було залучено за рахунок коштів програми «Креативна Європа» і податкових стимулів. До проекту також було залучено третього партнера – Sundance TV, але він не втручався у виробництво, а лише дещо переробив продукт для показу у США.
9. На жаль, Sky Atlantic неправильно обрав слот для показу такого серіалу (кримінальна драма із субтитрами). Наш проект стояв у сітці по вівторках увечері, але більше аудиторії подивилося його завдяки скачуванням і відкладеному перегляду. Телеканал представляв The Last Panthers як блокбастер, а потрібно було представляти його як «Французького зв’язкового». Тобто мовникам слід було раніше розпочати маркетингову роботу з позиціонування серіалу та вибору для нього слоту.

Продюсери Жан-Марк Фрьоле (Point Prod, Швейцарія), Віктор Мирський (Film.ua, Україна) та Наталя Стрибук («Україна», Україна) під час дискусії на Kiev CoProduction Meetings

Які висновки для України з цього проекту?

1. Успіх на англомовних територіях серіалу із субтитрами – це шанс для України, а замість Сербії учасником міжнародного проекту могла би бути наша країна, вважає генеральний продюсер групи компаній Film.ua Віктор Мирський: «Я подивився “Останні пантери” і сповнений оптимізму. Такі проекти, де значну частину часу англомовні глядачі змушені читати субтитри, – це революція на ринку. Приклад “Останніх пантер” дає нам останню надію, що й ми зможемо якимось чином стати частиною цього копродакшн-світу й залучити Україну у світовий кінотелевізійний ринок».
2. Втім, попри те, що значна частина зйомок відбувалася в Сербії, у проекті брали участь сербські підрядники та сербські актори, проект не став «сербським» чи «британсько-французько-сербським». Хто дає кошти, хто замовляє виробництво – та країна і є насамперед виробником. Натомість українські телеканали чи продакшни люблять називати російський продукт українським тільки тому, що локацією там виступає Україна, одним з підрядників – український продакшн, а на другому плані чи в епізодах знімаються українські актори. Здається, українському ринку настав час визначитися з критеріями того, що вважати спільним виробництвом, що вважати власним, а що вважати іноземним.
3. Для міжнародної копродукції первинні – гроші. Sky Atlantic і Canal+ вклали по 1 млн євро кожен у проект The Last Panthers. Українські телеканали таких грошей платити не готові, тому всі ризики міжнародної копродукції лягають на плечі виробника, каже Віктор Мирський: «Коли ми заходимо в копродакшн, розуміємо, що від своєї території ми отримуємо мізер, а кінцевий продукт ми будемо продавати на інші території. Ми, продакшни, самі маємо вкласти свій мільйон доларів, бо наші бродкастери не готові дати такі гроші. Саме тому ми дуже вагаємося з міжнародною копродукцією».
4. Ніхто особливо не звернув уваги на слова Пітера Карлтона про залучення коштів на виробництво серіалу The Last Panthers із програми «Креативна Європа». А дарма. Україна приєдналася до цієї програми у 2016 році, але повноцінні можливості підпрограми «Медіа» програми «Креативна Європа» відкриються для нас тільки після ухвалення нового закону «Про аудіовізуальні послуги». Це одна з причин українським теле- і кіновиробникам бути зацікавленими в чимшвидшому ухваленні цього закону.
5. Пітер Карлтон згадав і про податкові стимули, завдяки яким вдалося акумулювати кошти на The Last Panthers. А Віктор Мирський під час панельної дискусії наголосив: доки в Україні не буде запроваджена система cash rebate (готівкові повернення продюсерам частини витрачених ними на території країни коштів), знімати до України ніхто не приїде. Рібейти передбачені законопроектом № 3081-д «Про державну підтримку кінематографії», який 22 вересня має розглядати в другому читанні Верховна Рада. «Уже рік у парламенті лежить закон #Кінокраїни. Ідея в тому, що якщо партнер приїхав і витратив в Україні на виробництво 100 доларів, йому повертають 20. Але економіка країни все одно виграє, тому що знімальні групи витрачають гроші ще на готелі, їжу, екскурсію – і витрачають набагато більше. Уже всі країни прийняли рібейти, настав час і нам», - закликав пан Мирський.
6. А поки нема рібейтів українські продакшни намагаються привабити іноземних партнерів дешевизною. Адже завдяки кризі та девальвації національної валюти, в Україні виробництво коштує дешевше, ніж у Європі, щонайменше втричі. До речі, Пітер Карлтон анонсував, що свій новий проект Warp Films, можливо, зніматиме в Україні. Для пошуків партнерів продюсер і приїхав до нашої країни. «Глядачі не побачать Україну як Україну, бо це фентезі, але побачать як місце, де можна знімати», - пообіцяв він.

Фото – Kiev Media Week