Фестиваль пройде в Києві 23–24 вересня. Його конкурсна програма зосередиться на малих формах: подавати роботи в номінації «Фільм, знятий на мобільний телефон», «Трейлер до власного серіалу», «Веб-епізод» та «Рімейк відомого фільму» пропонують з 10 травня до 17 липня. Загальний призовий фонд фестивалю – 50 тис. грн. Витрати на проведення заходу організатори ділять навпіл.

З самого початку ідея організації цього заходу виникла в «1+1 медіа», яка в пошуках партнера звернулася з пропозицією до Film.ua Group та отримала згоду й підтримку. Нескладно помітити, що компанії мають однаково сильні амбіції у виробництві серіалів та кіно: обидві брали участь у восьмому пітчингу Держкіно, обидві знімають багато годин серіальної продукції та готують цього року релізи повнометражних фільмів. «Детектор медіа» розпитав Олександра Ткаченка та Сергія Созановського про фестиваль, причини його зосередження на малих формах, враження від участі в конкурсах на отримання державного фінансування та сподівання від нового міністра культури.

– Чи можна сказати, виходячи зі змісту конкурсної програми фестивалю «ДеКіно», що очолювані вами групи компаній хочуть зайнятися виробництвом веб-серіалів?

Олександр Ткаченко: Так – тому що в нас є різні платформи. І наша компанія, і компанія Сергія досить активні в онлайні. Багатоканальне телебачення в інтернеті потребує інших форм: веб-серіалів, короткого метру. Ми, наприклад, запустили платформу Ovva.tv – вона теж вимагає не тільки традиційних форм, які ми зараз виробляємо. Тому, безумовно, в цьому є прагматичний інтерес.

Сергій Созановський: Ми змушені цим займатися, тому що інакше відстанемо від усього світу. Ми хочемо йти в ногу з часом. Нам не вистачає грандіозних ідей, заради яких також замислювався цей фестиваль. Людей, які по-іншому дивляться на світ, теж не вистачає. Так чи інакше, але ми є зашореними. Нам постійно потрібно всотувати щось свіже та нове.

Мова йде не тільки про інтернет. Це й використання систем платного скачування на мобільні пристрої, коли для того, щоб подивитися серіал, користувач має заплатити. І потрібно створити такий контент, за який йому не шкода буде віддати гроші.

Сергій Созановський

– Сергію, ви плануєте самостійно монетизувати такий контент чи вироблятимете його на чиєсь замовлення?

С. С: Ми використовуємо різні форми. Це і власне виробництво, і копродукція, і, можливо, щось під замовлення. Зараз ми ведемо цілу низку перемовин із цього напрямку. Просто потрібно розуміти, що для того, щоб користувач захотів заплатити не менше $3 за перегляд епізоду, цей 10-хвилинний епізод має коштувати у виробництві не менше $30–35 тис. Олександр може розказати, які бюджети на серіали можуть собі дозволити канали першої шістки. Якщо не помиляюся, це не більше $30–35 тис. за годину виробництва.

О. Т.: З короткими формами ми вступаємо на територію, яка відкриває нам дуже багато перспектив та можливостей. Якщо чесно, то ніхто з нас до кінця не розуміє їхнього масштабу. Скільки грошей там є і в яких країнах: чи тільки в Україні, чи й за кордоном? Єдине, в чому ми точно впевнені: якщо ми не будемо пробувати вкладати ресурс у цю сферу, то наш потяг піде і ми довго махатимемо йому рукою.

– Олександре, судячи з того, що контент Ovva.tv монетизується за рекламною моделлю, ви поки не вірите, що можна продавати контент в інтернеті?

О. Т.: Як я вже сказав, це новий для нас світ. Ми щойно запустили Ovva.tv, яка вже навіть пройшла релонч, тому що там були свої технічні нюанси: ми хотіли протестувати, як працює платформа. Вже зараз вона залучає не тільки контент «1+1 медіа», але й контент наших партнерів – платформа стає майданчиком, де можуть розміщуватися продукти різних виробників. Але це крок лише в одному напрямку. А таких кроків може бути багато. Ті самі малі форми можуть «подорожувати» (в різних діджитал-каналах. – ДМ) – не лише завдяки тому, що в мережі вони є доступними для всіх, а й тому, що вони з самого початку носять міжнародний характер.

Олександр Ткаченко

Монетизація в діджиталі – річ дуже рухлива. Якщо ви відстежите тренди, які були за останній рік-два, то побачите, що вони змінюються. І якими вони будуть завтра, ми сподіваємося дізнатися – в тому числі, за допомогою нових талантів.

С. С: В якомусь сенсі майбутнє є примарним. На Канському ринку була зустріч з одним із керівників Endemol. Запитання до нього: «Чи займаєтеся ви діджитал-контентом?» Він: «Звичайно, займаємося, тому що зараз усі займаються діджитал-контентом». – «А що у вас із монетизацією?» – «А з цим у нас усе гірше, тому що ми до цього часу не знаємо, що має спрацювати».

Що вже говорити про наші території? Для нас це взагалі незвіданий світ, і тому потрібно пробувати, експериментувати, переконувати потенційних партнерів – мобільних операторів, інтернет-провайдерів, рекламні агентства, які займаються продакт плейсментом, – щоб якимось чином мінімізувати бюджети. Ми готові стати локомотивом цього процесу.

– Ви кажете, що ділите витрати на фестиваль 50/50. А яка це сума?

О. Т.: Це комерційна таємниця.

С. С: На теперішні часи сума суттєва.

О. Т.: Сума суттєва. Ми не залучаємо державне чи будь-яке інше стороннє фінансування. І оскільки ми однаково думаємо про те, чого ми хочемо, цей проект приносить нам задоволення.

С. С: У нашому випадку це «примус до миру». Ми змушені це робити. Мабуть, ми дивимося трохи далі вперед, ніж усі інші.

– У рамках цього фестивалю ви плануєте залучати таланти тільки з України чи можливі конкурсанти з інших країн?

О. Т.: Можуть бути й з інших країн.

– Чи плануєте ви залучати їх якось спеціально? Просувати за кордоном конкурсну програму?

О. Т.: Особливого просування не буде. Але ми знаємо за іншими проектами, що ці люди все одно з’являться.

С. С: І ми, і група «1+1 медіа» маємо цілу низку ресурсів: це її англомовний ресурс, наші контакти, пов’язані з Kiev Media Week. Безумовно, під час Kiev Media Week ми розкажемо про те, що такий захід є. Насправді, кордони вже стираються. І тому брати участь у подібних проектах у різних країнах – нормально та природно.

– Як ви думаєте, коли в українському серіальному та кіновиробництві почне розвиватися продакт плейсмент?

О. Т.: Коли відбудеться злам свідомості рекламодавців відносно того, що продакт плейсмент є трохи дорожчим, ніж розміщення рекламних роликів послотово. Сьогодні рекламодавці оцінюють прояв у серіалі чи фільмі за хронометражем, практично ідентичним прояву в рекламному ролику. Ми ламаємо цей тренд, але переламати поки не можемо.

С. С: Врешті-решт, продакт плейсмент колись з’явиться. Це дійсно довга, кропітка робота. Завдяки тому, що я побував по обидва боки барикад – працював і на каналах, і в продакшенах, – я розумію, що важливо змінити свідомість не лише рекламодавців, але й сейлз-хаусів. Тому що на 90% так зване спонсорство на телеканалах – це, насправді, та сама реклама, просто в коротшій формі. І воно все життя так і продавалося.

О. Т.: У телепрограми це вже інтегровано. Залишився наступний крок: серіали.

С. С: Раніше не було великої кількості локальних серіалів. Зараз їхня кількість зростає, і змінюється ідеологія їхньої монетизації. Чому раніше не розвивався продакт плейсмент? Тому що з продакт плейсментом серіал не продавався на сусідні території за жодних умов. Це було абсолютне табу. Як тільки серіал створюється для локального ринку, де можливості є не настільки великими, як хотілося б, однією з потенційних форм компенсації вартості або додаткового заробітку для телеканалів і продюсерів є продакт плейсмент. І цю тему потрібно рухати.

Наступного тижня ми проводимо один захід (Format Show. – ДМ). Одним із ключових івентів цього заходу буде історія, пов’язана з можливостями продакт плейсменту.

Безумовно, нам потрібно проводити скрінінги, показувати можливості, розповідати. Насправді, великі гравці – рекламні агентства і бренди – не знають, що це вже можливо в Україні.

О. Т.: Ми не мали такої культури. І бум виробництва місцевих серіалів та кіно, який відбувається протягом останнього року, – це те, з чим ми ніколи не стикалися. І культури сприйняття, в тому числі в рекламодавців, не було. В прокаті не було українських фільмів. Зараз вони є, і головне, щоб тренд (продакт плейсменту. – ДМ) утворився.

С. С: Якщо говорити про системність підходу, то хорошою ідеєю є проведення Дня українського серіалу. І там можна розказати про можливості, зняті проекти, можна провести копродакшн-мітінг тощо.

З учорашнього дня в Парижі триває великий івент Series Mania. Це величезний майданчик і для продакт плейсменту, і для пітчингів проектів, і для залучення партнерів. Можливо, нам потрібно переймати такий досвід.

– Обидві ваші компанії брали участь у восьмому пітчингу Держкіно. Обидві отримали фінансування. Які ваші враження від участі в пітчингах? І чому, Сергію, на вашу думку, більшість ваших заявок відхилили?

С. С: Це дивна історія. Мені навіть пропонували увійти до Експертної ради. Але я відмовився, тому що порахував некоректним входити до органу, який має стосунок до прийняття рішень про виділення коштів, у той час, як ми граємо на цій поляні.

Перед тим, як змінювався склад Експертної ради, я пропонував підкоригувати процедуру її формування та ротації. Нам дещо вдалося вплинути на принцип формування: в раді нарешті з’явилися дистриб’ютори, що важливо, тому що вони оперують простим поняттям – бокс-офісами. Дуже часто запитання до конкурсантів було простим: «Друзі, ви зняли 28 фільмів і отримали для цього 48 млн грн., а яким був ваш бокс-офіс?» Його або не було зовсім, або він становив 12 грн., що одразу ставило все на місця.

Загалом же ми пропонували розділити Експертну раду за напрямками, обов’язково включивши дистриб’юторів, режисерів, усіх представників виробничого ланцюжку. Також ми пропонували обов’язково включити туди іноземця. І зробити регулярну ротацію, щоб люди не засиджувалися. На жаль, не вдалося.

Ми чули різні відповіді, чому наші заявки було відхилено. Наприклад, ми чули, що «Руслан і Людмила» не пройшов, бо поему написав Пушкін…

О. Т.: Насправді, до цього пітчингу менше запитань, ніж було раніше, тому що раніше вони взагалі проходили в закритому режимі. Тим не менше, запитання лишаються: якщо ви подивитеся на результати, то є низка компаній, які перемогли практично всюди. Я, звичайно, радий за колег, але не сильно вірю у випадковість такого вибору. А, наприклад, проекти Film.ua, які, я вважаю, було б важливо підтримати (тому що вони й індустрію розвивають, і є культурним явищем), підтримки практично не отримали. Можливо, не варто було підтримувати якісь інші проекти.

У пітчингу не було пріоритетів, крім однієї частини – патріотичного кіно: це важливо і його потрібно зняти. В решті випадків критерії пріоритетності державного фінансування були неочевидними, і це викликає запитання.

С. С: Я хочу сказати про дві важливі речі. Безумовно, «Руслана і Людмилу» написав Пушкін. Але це Київ, це київський князь та історія, яка відбувалася тут. Недарма в Москві зараз будують пам’ятник князю Володимиру: хтось хоче зробити історію київського князя не нашою історією.

Друга важлива річ схожа на першу: наші продюсери, які займаються анімацією, нещодавно побували на одному з пітчингів у Ліоні – це дуже велика, закрита світова тусовка. Ми приїхали туди з «Мавкою». Наші продюсери здивувалися, коли польська студія показала хлопчика, дуже схожого на нашу Мавку. Поляки сказали: слов’янська культура – це наступний тренд світової мультиплікації.

Добре, ми не отримали державні кошти – намагатимемося впоратися самостійно. Знаєте, чому ще нам відмовили? Сказали: «Це бізнесмени, їм гроші не потрібні, вони самі впораються». Приблизно таку ж відповідь отримав «Квартал 95».

Якщо всі виділені державою гроші підуть на користь – чудово. Вчора я прочитав про старт проекту «Шлях мерця» з Миколою Вереснем у головній ролі. Бюджет – 8 млн грн. Я не хочу сказати нічого поганого – бокс-офіс покаже. Але хоч би ця назва не стала пророчою.

– Чи буде вам легше з приходом нового міністра культури вирішити проблему з «чорними списками» акторів?

О. Т.: Питання не в міністрі, а в цінностях, які є в державі і які несуть люди, на даний момент наділені владою. Ми заявили про свою позицію. В даній ситуації ми дійсно є солідарними. Насправді, питання не в тому, як хтось трактує поняття «чорних списків», а в тому, що така розмова взагалі в нас можлива. Так, ми в стані війни, в нас є проблеми з нашими колишніми кумирами, які виступили зі зброєю в руках проти нас. Але ми не можемо опускатися в стосунках із ними чи творами, в яких вони брали участь, до того ж рівня, до якого опускаються вони. Важливо, щоб ця дискусія завершилася цивілізованим результатом, тому що вона значною мірою впливатиме на існування в Україні європейських цінностей прийняття, терпимості, поваги один до одного.

С. С: Головне – щоб змінилася стратегія міністерства, а не міністр. Держава має бути асистентом, а не інстанцією, яка дозволяє чи забороняє. Займатися їм є чим. Наприклад, три чи чотири наших потенційних партнери до цього часу не зайшли з нами в проекти, тому що між Україною та Канадою відсутня міжурядова угода про копродукцію. Як таке можливо? Половина канадського парламенту – наша діаспора, це одна з країн, яка максимально підтримує Україну. З Росією, до речі, є угода про копродакшн. Підписання угоди з Канадою – це те, що потрібно зробити швидко.

А після Канади треба їхати домовлятися з Китаєм.

– Чи дійсно ви просуваєтеся в рішенні проблеми з «чорними списками»? Ми бачили листи СБУ та Юрія Артеменка до Мінкульту, але не знаємо, чи рухається справа далі.

О. Т.: Сам факт того, що це питання перенесене з кулуарних розмов у площину суспільної дискусії, вже є одним із важливих досягнень останнього часу. Суспільна дискусія здатна зсувати гори, змінювати обставини. І ми віримо, що це станеться досить швидко.

– Паралельно ми бачимо й інші течії: наприклад, законопроект Миколи Княжицького №4303, який, зокрема, пропонує брати розписку в російських акторів, котрі приїздять в Україну на гастролі, про те, що вони не підтримують політику Кремля…

С. С: А є розписка Княжицького про те, що він підтримує Україну?

Чи візьміть відомий усім рух «Відсіч» – такі хороші молоді хлопчики, які розбираються в кіно, музиці, театральних постановках. Нехай би зробили щось для країни.

О. Т.: Такі течії існують. Чому важливо, що ці «чорні списки» були винесені на суспільну дискусію: очевидно, що необхідне законодавче рішення, рішення на рівні конкретного чиновника, щоб їх позбавитися. Що стосується якихось законопроектів або ознак появи тоталітарної держави – хунвейбінів та інших подібних явищ, – то про це теж потрібно говорити.

Фото – Олексій Темченко