– У вересні минулого року я критикувала плани ваших колег зі StarLightMedia та Film.ua Group знімати великі обсяги російсько-української копродукції. Ми всі, звичайно, розуміємо, що в цьому питанні є місце прагматизму: зняти серіал для кількох ринків вигідніше, ніж для одного. З іншого боку, є тонка грань в копродукції саме з Росією: ринок може знову отримати багато серіального продукту, в якому дія або відбуватиметься в Москві, або для здешевлення він зніматиметься в Одесі, замаскованій під російське місто N з російськими прапорами на держустановах чи російськими номерами машин у кадрі. І це те, що не дасть українському глядачу розірвати «пуповину» з Росією. І ще один нюанс полягає в тому, що триває просування законопроекту про державну підтримку кінематографії і, в тому числі, серіального виробництва. І, звісно, постає питання, які саме серіали підтримувати за допомогою державних коштів – не хотілося б підтримувати щось, що підштовхуватиме Україну назад в обійми Росії.

Це бекграунд до нашої розмови, щоб ви розуміли мою позицію. Сподіваюся, вам буде цікаво зі мною подискутувати. А тепер поговоримо про «Матусь». Головні ролі у вас зіграли російські акторки, які говорять «правильною» російською мовою. Виходить, що ми отримуємо скоріше російську картинку, ніж українську?

Вікторія Забулонська: Як представники творчої команди, ми будемо говорити не про тлумачення юридичних термінів, а про сам творчий процес.

У даному випадку ми отримуємо якісну картинку спільного виробництва українських та російського продакшенів. На нашу думку, можливості для співпраці з провідними російськими продюсерами повинні бути відкритими, особливо у проектах, які є унікальними для обох ринків. «Матусі», безумовно, належать до такого роду унікальних проектів. Це легка комедія, створена спільними зусиллями (і за кошти. – ДМ) українських та російських продюсерів.

Вікторія Забулонська

– А знімали більше де? В Москві чи в Києві?

В. З.: Зйомки переважно відбувалися в Москві, деякі сцени знімалися в Києві. Ми знімали в різних локаціях: і в павільйонах, і на натурі. Втім, найголовнішим для нас у цьому проекті є те, що над ним від самого початку спільно працювала інтернаціональна команда професіоналів Sister’s Production, IQ Production та Yellow, Black and White.

– Як було розподілено роботу між продакшенами?

В. З.: До креативного департаменту ми долучили фахівців усіх продакшенів. Зокрема, серед авторів сценарію цього проекту є і українці, і білоруси, і росіяни – це по-справжньому міжнародна команда. Режисери-постановники – від партнерів, а от головний редактор – наш. Продюсуванням теж опікувалася велика інтернаціональна команда, від кожного з партнерів. Yellow, Black and White узяв на себе кастинги, а ще багато-багато спільної роботи на всіх рівнях адміністрування знімального процесу.

– Слухаючи вас, я згадую, як обговорювали законопроект про визначення країни походження фільмів за бальною системою і наскільки складно було визначати, з якої країни який член знімальної групи: чи запитувати в них паспорти? чи рахувати кількість днів, яку кожен проводить у тій чи іншій країні? Довгі роки спільного виробництва дуже змішали спеціалістів на ринку…

Марина Городецька: Так, ви праві. Ви уявляєте, скільки українців з українськими паспортами працюють у російських продакшенах? Я, наприклад, не можу уявити. Мені неважливо, хто переді мною: українець чи росіянин. Інша справа, що якщо я знаю, що ми з конкретною людиною не можемо обговорити якусь хворобливу для мене тему, то я, вірогідно, не зможу з нею працювати. До речі, є багато українців, з якими в мене різні погляди на важливі питання.

В. З.: Ми, звичайно, хочемо, щоб Україна виробляла якісний продукт. Якщо для розвитку ми дивимося шикарні, дорогі американські серіали, то точно неправильно припинити дивитися вироблене в Росії лише тому, що його виробили там. Якщо вони зробили щось добре й якісно, то ми маємо на це дивитися. От ви сказали про «правильну» російську мову наших героїнь. А я хочу запитати: якщо люди по цей бік кордону все одно використовують російську мову, то чому її потрібно використовувати неграмотно?

– Неграмотна російська – це точно гірше, ніж грамотна російська. Але я б хотіла чути в ефірі більше української мови.

В. З.: Все одно жодною забороною ви не зупините використання українцями російської мови. Ми це бачимо по своїх дітях: точно не законодавчі акти роблять їх україномовними. Їх такими роблять якісні книжки. Свого часу, коли зростала моя донька, з’являлися книжки про Гаррі Поттера, які завдяки «А-ба-ба-га-ла-ма-га» в Україні виходили раніше, ніж у Росії. І, звичайно, діти з задоволенням читали і обговорювали їх українською.

Марина Городецька

– Заборони вже сталися: усі фільми, зняті в Росії після 1 січня 2014 року, не можна показувати на телебаченні. З цим усі більш-менш змирилися. Складнішою є історія з «чорними списками» акторів. Тому що якщо в ситуації з роком виробництва ми відсікаємо дату і підводимо риску, то тут узагалі незрозуміло, що й коли в майбутньому можуть заборонити.

М. Г.: Дійсно, існування «чорних списків» в умовах війни є цілком виправданою мірою. І фігурування на українському телепросторі медійних облич із, м’яко кажучи, антиукраїнською позицією є неприпустимим. Проблема полягає в тому, що на сьогоднішній день регулятори не передбачають чітко визначених критеріїв, за якими певним персонам заборонялася б будь-яка медіаактивність в Україні.

В. З.: Відсутність чітко визначених критеріїв у формуванні таких «чорних списків» тягтиме нас у «совдепію». Є висока вірогідність, що списки будуть постійно змінюватися і, відповідно, виникатимуть ризики, що замовникам буде страшно замовляти продукт тривалого виробництва.

– Незабаром може виникнути нова хвиля заборон у вигляді обмеження для російських громадян обіймати посади, що дають змогу впливати на інформаційну політику телерадіоорганізацій. Зрозуміло, що такі ініціативи виникають через персонажів на кшталт Столярової, Кушанашвілі та їхніх роботодавців, але вплинути можуть на всіх.

В. З.: На розвинутих ринках є правила, які прекрасно себе зарекомендували: якщо мова про іноземного спеціаліста такого рівня, який може розвинути місцевих спеціалістів і привнести до галузі те, що зробить її кращою та конкурентоздатнішою, цей спеціаліст має бути. А якщо таких, як він, мільйони, то, звичайно, пріоритет має бути в українців.

– І ще про заборони: вони ж допомогли вам, тому що створили бум українського серіального виробництва. У вас збільшилася кількість замовлень?

В. З.: Так, заборона вплинула на це. Але потрібно стежити, щоб у цьому бумі не перетворитися на вал дешевого продукту, який виробляється дуже швидко та неякісно.

М. Г.: Ми раді, що зараз в Україні з’явилася можливість масово почати власне виробництво серіалів. Зараз Sister’s Production працює над декількома серіалами. Проте ми не зможемо взяти замовлень більше, ніж здатні виконати, виходячи з власних ресурсів. Зараз роботи на цьому ринку вистачить усім.

– Тобто ви не розширювалися? Чи це складно зробити, тому що, наприклад, не вистачає кадрів?

В. З.: Існує закон критичної маси: є маса, якою ви можете керувати, але додайте до неї лише одну краплю – і маса стане некерованою. Ми знаємо свою межу: коли щось виходить за межі можливого осяжного, це все одно перетворюється на вал.

Проблема для нас полягає в тому, що зараз, із нарощуванням обсягів власного серіального виробництва, ми відчуваємо нестачу професійних українських акторів. Сьогодні багато з них паралельно задіяні у декількох проектах, і тепер уже ми маємо підлаштовуватися під їхні графіки. Очевидно, що коли наші актори стали затребуваними, в них з’явилася практика і вони стали впевненішими і професійнішими. І нарешті українські актори почали виконувати головні ролі.

Мені розповідав один молодий актор, що шлях українського актора ще чотири роки тому був для всіх визначений: ти вчишся в Києві, в кращому випадку працюєш у масовці, в ідеалі – потрапляєш до масовки в Росію і потім, можливо, тебе візьмуть на якусь другорядну роль тут, в Україні. І тому в них і був такий вигляд на пробах – понурий, із втягнутими плечима, з розумінням того, що немає шансу витримати конкуренцію з російськими зірками, які в пріоритеті.

Зараз вони зрозуміли, що їм непотрібно проходити шлях через російську масовку, в Україні багато роботи – і вони дуже стараються, викладаються на знімальному майданчику.

– Минулого року було припущення, що в зв’язку з погіршенням ситуації на російському рекламному та телевізійному ринку тамтешні телеканали більше уваги приділятимуть українським продакшенам, які можуть зняти дешевше. Чи відбулося це зростання замовлень від російських каналів?

М. Г.: Очевидно, що в них там зараз криза, тому що ми знаємо від багатьох наших колегах, що в них закривають проекти через проблеми з фінансуванням. У нас на ринку відбувається все те, що в них, у них – все те, що в нас. Для них і українські продакшени є дорогими – їм би якимось чином завантажити своїх.

Але, чесно вам скажу, пропозиції надходять. Це знову ж до розмови про те, що нас стільки, скільки є: ми займаємося тими проектами, які є, і на даний момент більше зробити не можемо. Ми зараз дуже захоплені проектом, який в нас буде виходити на великому екрані. Тому не можемо взяти проект на 120 серій…

В. З.: А чому не можемо? Це до обговорення (сміється. – ДМ).

– Ви зараз знімаєте повнометражний фільм для кінотеатрального прокату?

М. Г.: Ми його вже зняли. Реліз оголошуватиме канал «1+1». Спочатку ми зняли на його замовлення серіал «Я з тобою». А тепер прийнято рішення показати цю історію на великому екрані.

Це для нас перший досвід. Кіно – це зовсім не те, що серіали. І ми зараз в усе вникаємо, вчимося і робимо те, чого ніколи не робили. Але саме через те, що це для нас перший досвід, ми робимо все так скрупульозно.

– Скільки коштували зйомки однієї серії «Матусь»?

В. З.: Єдине, що ми можемо вам сказати: сьогоднішні бюджети навіть порівняти не можна з бюджетами 2011, 2012, 2013 років. Тобто ми навчилися оптимізувати виробництво, витрати.

М. Г.: Тепер у деяких питаннях у нас є поняття «по дружбі»: багато що тепер робиться по дружбі, просто тому що хочеться допомогти. Мені можуть зателефонувати: «Грошей немає. Можеш допомогти зняти кліп?» Звісно. Я відповідаю «Так», і мені відповідають так само.

В. З.: Ми знаємо, що хтось дасть нам одяг, хтось ще чимось нам допоможе. Ось нещодавно я отримала такий дзвінок: «Мені розповіли, що ти шукаєш бокс для підводних зйомок – у мене якраз є».

– Хочу порахувати вашу норму вироблення. Про старт зйомок офіційно оголосили в листопаді 2015 року, зараз березень, тобто минуло приблизно п’ять місяців. 20 серій за п’ять місяців – це чотири серії на місяць, одна серія на тиждень, 24 хвилини кожна...

В. З.: Зйомки в Україні почалися в жовтні. До цього великий обсяг матеріалу був відзнятий у Москві. Якщо мова про норму вироблення – рахуйте так: один знімальний день – в середньому 7–9 хвилин.

– Я колись слухала Бату Недича (режисер серіалів. – ДМ), який говорив, що в нього бувало й 24 хвилини за знімальний день.

В. З.: Дійсно, таке буває.

М. Г.: Ми завжди кажемо про середній показник, тому що є легкі та важкі зміни. Колись в іншому проекті ми протягом цілого дня знімали лише 23 секунди. Але ж які! А інші зміни – вже по 15–16 хвилин.

– Як ви думаєте, в зв’язку з розвитком в Україні серіального та кіновиробництва чи буде в нас розвиватися продакт плейсмент?

М. Г.: Коли ми знімали «Великі перегони», в нас була дуже крута кампанія для Carlsberg: зображення бренду випливало з океану, карбувалося на горах… Більше того, ми настільки майстерно зробили це в 3D, що люди не розуміли, що написи не справжні, й запитували в нас: «А як ви ці літери кріпили на гори?»

В. З.: Важливо розказати, як цей замовник з’явився. Це були дуже ситі часи. Carlsberg прийшов і сказав: «Запропонуйте нам те, від чого ми не зможемо відмовитися. Тому що в нас є бюджет, але ми не можемо його витратити, оскільки нам не пропонують нічого креативного».

Якщо є бюджет, то хитро та грамотно використати продакт плейсмент – це мрія будь-якого продюсера.

М. Г.: Головне – щоб виробники були готові. Я не впевнена, що зараз це так. Ми ж усі розуміємо, що рекламний ринок скоротився, виробники страждають.

– Що вам дала копродукція? Ринок збуту? Можливість збільшити бюджет?

М. Г.: Безумовно, копродукція – це завжди потужний виробничий досвід і, звісно, бюджет та реалізація. В нас великий досвід у такому виробництві. У«Великих перегонах» було 13 продакшенів не те що з різних країн, а з різних континентів: Філіппіни, ПАР тощо. І всюди ми отримали безцінний досвід.

– Якщо ухвалять закон про рібейти, це вам допоможе? Чи вплине він суттєво на ринок?

В. З.: Яку нашу проблему може вирішити цей закон? Чи захочуть іноземці з нами знімати? Звичайно, якщо цей закон буде, то сюди скоріше принесуть гроші. Але дуже важливо, щоби продакшени розуміли, що проблема все-таки лежить не лише в законодавчій площині. Українським продакшенам потрібно стати цікавими з конкурентної точки зору.

М. Г.: Хоча для розвитку ринку грошові повернення, безумовно, потрібні. В ухваленні цього закону зацікавлені всі українські продакшени. І справа не тільки у грошах, а й в обміні досвідом. Нам є куди зростати, у кого вчитися. Це сприятиме розвитку галузі.

Фото – Діана Поладова