Про це повідомляє «Радіо Свобода».

Автори проекту кажуть, «Вогонь Майдану» відображає не перебіг подій, а радше хронологію переживань учасників Майдану, і додають, що вона важлива не лише для України, а й інших країн, які намагаються «здолати привид комунізму».

Над «Вогнем Майдану» польський осередок «Карта», який досліджує новітню історію Польщі, почав працювати практично одразу після закінчення революції, розповідає керівник центру, історик Збіґнєв Ґлюза. Спершу там хотіли збирати кошти для поранених українців у польських лікарнях, але, зрештою, вирішили, що з книжкою «Карта» впорається краще. 

За його словами, наприкінці лютого 2014-го записи про Майдан були доволі фрагментарними. Тому «Карта» зв’язалася з українськими письменниками, журналістами й активістами та запропонувала їм свій метод: змонтувати свідоцтва учасників Майдану у спільну розповідь.

«Ми ніяк не записували криваві події серпня 80-го у Польщі упродовж 20 років. І подумали: з Майданом не має цього повторитися. Як на мене, Майдан є другим важливим кроком для Східної Європи після серпня 80-го. Тоді ми дев’ять років чекали на зміни. Подивимося, скільки це триватиме в Україні», – сказав історик.

До роботи «Карти» долучилася низка українських ініціатив. Так, свої матеріали надав проект Інституту національної пам’яті «Усна історія Майдану», у рамках якого наразі записали близько 500 інтерв’ю з учасниками революції.

«Спершу ми дуже хотіли презентувати цю книгу до 20 лютого – дня, коли ми згадуємо Небесну сотню, – розповів директор Інституту Володимир В’ятрович. – Не склалося, але тепер я розумію, що це на краще. В Україні, на жаль, формується не дуже гарна традиція, особливо у політичних колах, згадувати про Майдан двічі на рік: 21 листопада й 20 лютого. Я ж вважаю, що до пам’яті про Майдан треба звертатися постійно. Особливо тепер, коли бракує спогадів, коли допомогли б протистояти не режиму Януковича, а розчаруванням, яких більшає щодня. Тим паче, що попри гучні заяви, наші пам’ятники героям Майдану й досі такі самі, як 22 лютого 2014 року – тобто ті самі портрети героїв, обкладені бруківкою. Одним із небагатьох пам’ятників цим людям є такі книжки, як "Вогонь Майдану"».

До збірки також увійшли матеріали з книги «Майдан. Свідчення», яку уклав соціолог Леонід Фінберг. Він переконаний, що українці ще мають навчитися писати свою історію. «Для того, щоб осмислити, треба зафіксувати. Упродовж усієї нашої історії нам, як правило, не давали цього зробити: нищили документи й людей. І один із уроків Майдану у тому, що ми почали фіксувати нашу історію саме тут», – сказав він.

У створенні книжки «Вогонь Майдану» взяв участь Центр усної історії історичного факультету Університету ім. Тараса Шевченка. Його керівник Микола Боровик зауважує: поки що в українців немає мови для створення повноцінної історії Майдану. 

«Справа у тому, що ті категорії, які ми традиційно використовували для суспільства, що було до Майдану, на мою думку, більше не підходять до того, що відбулося у Києві. Це нове суспільство, в якому довіра й солідарність, мабуть, важать більше, ніж ідентичність і ідеологія або політична належність. Важливо також, що "Вогонь Майдану»"– це погляд зі сторони, бо за кордоном є складнощі із розумінням Майдану. Важливо, що у книжці звучать різні голоси. Можливо, зараз свідчення – це чи не єдиний спосіб розповісти історію Майдану», – сказав пан Боровик.

«Мені здавалося, що Майдан воює за мою власну свободу», – зазначає Збіґнєв Ґлюза.

На його думку, книжка «Вогонь Майдану», як і інші свідчення про революцію, стане важливою не лише для України, але й для інших країн Східної Європи, які «долають привид комунізму». Поки що книга доступна лише польською та українською, однак автори обіцяють, що згодом видання з’явиться й іншими мовами.

Нагадаємо, кінодистрибуторська компанія 86 prokat планує позиватися до суду проти журналіста видання Bird In Flight Івана Сіяка. Про це в коментарі «Детектору медіа» повідомила продюсерка Надія Парфан.

Позиватися компанія хоче через інтерв’ю Івана Сіяка з героєм документального фільму «Бранці» Володимира Тихого, що було опубліковано 19 лютого в інтернет-виданні Bird In Flight. Дистрибуцією стрічки займається 86 prokat.

«Запис розмови був зроблений без відома співрозмовника. Інтерв'ю вийшло у той же день без попередження і узгодження. Текст побудований на вирваних з контексту фраз. Сенсаційний заголовок добив джентльменський набір: людину, яка зробила складний особистий вибір і готова взяти за нього відповідальність, назавжди перетворено в головоріза, — зазначила Надія Парфан на своїй сторінці у Facebook. — Так виглядає інформаційна страта. Мені не вкладається в голову, як можна "злити" інтерв'юера за якусь тисячу переглядів. Відповідальність у тому числі на моїх плечах. Остерігайтеся журналістів і оминайте десятою дорогою Bird in Flight».

«Інформація дуже чутлива. Тут питання життя, погроз, безпеки і акценти та драматургія інтерв’ю має вирішальне значення. Йдеться про деталі, але ці деталі вирішальні», — наголосила пані Парфан у коментарі «Детектору медіа».

У публікації «Иван Бубенчик: "Я убил их в затылок, это правда"» подано інтерв’ю героя фільму, в якому він оповідає, як і чому стріляв у бійців «Беркута».

Як ідеться в фільмі, це сталося вже після того, як на Майдані було вбитодесятки беззбройних людей. За словами Івана Бубенчика, він узяв на себе відповідальність стріляти в беркутівців, щоби зупинити розстріл беззбройних людей — убив двох і вистрілив кільком бійцям по ногах.

Фото: Євгенія Олійник, «Радіо Свобода»