Давня ринково-правова суперечка між кабельними операторами й організаціями колективного управління за сплату роялті отримала нове продовження у вигляді законопроекту Олени Бондаренко і Рустама Раупова №2086а «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення безперешкодного перегляду громадянами програм універсальної програмної послуги».

Депутати пропонують звільнити провайдерів програмної послуги від обов'язку укладати угоди з будь-якими суб'єктами авторського права та (або) суміжних прав і сплачувати винагороду або інші платежі за об'єкти цих прав, які використовує телерадіоорганізація при створенні програм універсальної програмної послуги.

«Детектор медіа» публікує реакцію директора організації колективного управління «Український музичний альянс» Павла Калениченка на цей законопроект і готова до продовження дискусії.

Далекоглядні англійці колись придумали авторське право (а за ним пізніше з'явились і суміжні права) для того, щоб автори мали змогу створювати й захищати контент. Основний принцип тут був простий: «Твій твір - твоє майно. І якщо хтось хоче твоїм майном покористуватися, мусить спочатку домовитись із тобою й заплатити тобі». Відповідно, не хочеш платити й домовлятися - не треба. Просто не використовуй чужих творів. Створи свої, наприклад, чи не використовуй жодних. Хіба не очевидно? Не даремно це закріплено в міжнародних договорах, до яких приєдналась Україна.

Тож повірити, що Олена Бондаренко - журналіст, народний депутат і речник владної партії - вважає протилежне, вельми складно. Якби, звісно, не законопроект №2086а, зареєстрований нею у Верховній Раді у співавторстві з депутатом Рустамом Рауповим.

Щоби пояснити його суть, потрібно зробити ще один невеличкий екскурс в історію. Свого часу у світі, а потім і в Україні з'явилося кабельне телебачення. Кабельні оператори ставили супутникову антену, прокладали дроти до квартир абонентів та ретранслювали телеканали. Серед цих телеканалів було чимало зарубіжних і для того, щоби дати можливість вітчизняному телебаченню дійти до глядача, держава в законі запровадила «універсальну програмну послугу». Це химерне словосполучення означає, що кабельний оператор може ретранслювати будь-які телеканали, проте повинен забезпечити доступ своїх абонентів до деякого переліку вітчизняних телеканалів. Обов'язково. Цей перелік встановлюється регулятором - Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення.

Кабельні оператори традиційно ремствували з приводу універсальної програмної послуги, адже якщо за ретрансляцію зарубіжних телепрограм зарубіжним телекомпаніям платили кабельники, то з українських телеканалів брати гроші намагалися вже вони самі. Й коли держава зобов'язала ретранслювати частину телеканалів, брати з них гроші вже не випадало. Це кабельним операторам категорично не подобалося.

Тож вони почали боротися з Національною радою й вимагати скасувати універсальну програмну послугу, а принагідно й ліцензії для кабельників. Втім, як не оновлювався склад Національної ради і куди б не змінювався політичний режим, держава вперто не хотіла відмовлятися від інструменту свого впливу на розповсюдження телесигналу та регулювання діяльності кабельних операторів.

Кабельники міркували, як же їм компенсувати відсутність доходу від телеканалів, що входять до універсальної програмної послуги. І тут нехитрий вихід зі становища було знайдено. «Давайте не будемо дотримуватись авторського і суміжних прав у межах універсальної програмної послуги», - запропонувала народний депутат Олена Бондаренко. «Давайте використовувати чужі твори (чуже майно) безкоштовно, а правовласникам пояснимо, що наші обов'язки, покладені на нас державою, ми компенсуємо за їхній рахунок і за рахунок їхнього майна». Саме цю інноваційну думку було закладено в основу законопроекту № 2086а.

Дивно, що пані Бондаренко ніяк не бентежить абсурдність самого підходу щодо експропріації чужого майна, закладеного в законопроекті №2086а. За цією ж логікою можна було би підтримати й інші аналогічні пропозиції, наприклад:

- держава зобов'язує водіїв підтримувати автомобілі у справному технічному стані, а на це водії витрачають свої кровні гроші - дозволимо безкоштовно заправлятися на заправках;

- хтось хоче, щоби пішоходи переходили вулицю на зелене світло - хай звільнять від плати за проїзд у таксі;

- не дають смітити на вулиці - безкоштовне пиво для всіх коштом виробника.

Звісно, виникає питання, до чого тут власники заправок, таксисти й пивзаводи. Але що ж, хай домовляються зі своїми депутатами й перекладають витрати на когось іншого...

Характерно, що в разі прийняття запропонованого законопроекту, за свої програми, передачі, фільми не зможуть одержати гроші й телеканали, й телевізійні продакшни, а отже в результаті недоотримають і журналісти, серед яких була й сама Олена Бондаренко, але це питання, схоже, чомусь втратило для авторів законопроекту актуальність.

І вже не кажучи про те, що подана пані Бондаренко пропозиція абсолютно грубо суперечить ратифікованим Україною міжнародним договорам, є ще чутливе питання внесення України до категорії «найбільших піратів» у так званому Списку 301 Торгового представництва США. Навряд чи США сильно зрадіє у разі прийняття запропонованого пані Бондаренко обмеження прав авторів і виконавців, продюсерів, радіо- й телекомпаній. Тож прийняття законопроекту може стати впевненим і сміливим кроком на шляху накладення на Україну економічних санкцій Сполученими Штатами.

У підсумку виникають запитання. Чи можна виправдати дозвіл красти в інших будь-якими правилами, нав'язаними державою? Чи логічно стверджувати, що авторського права потрібно дотримуватися скрізь, а у випадках, коли не хочеться, проводити окремий закон? Що виграє Олена Бондаренко та її політична партія від впровадження неграмотних і брутальних ідей щодо експропріації чужого майна?

Залишається сподіватися, що у світлому майбутньому все більше народних обранців перед реєстрацією у Верховній Раді мудрих законотворчих ініціатив зважатимуть бодай на свої персональні інтереси й інтереси власної партії, якщо не на інтереси держави. І може, в такому разі, займаючись законотворчістю, депутати як люди відповідальні керуватимуться старовинним імперативом: «Сім раз відмір - один відріж».

Фото - НАМ