Не пройшло й півтора місяці з часу призначення Юрія Стеця на посаду міністра інформаційної політики, як уряд затвердив Положення про відповідне міністерство. Затвердження відбулося з порушеннями законодавства. Проект положення не було оприлюднено за 20 робочих днів до розгляду КМУ, що є порушенням статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Саме положення громадськість взагалі побачила лише через тиждень після того, як воно було затверджене Кабміном - 21 січня 2015 року.

У первісному проекті положення, який викликав різку критику експертного і журналістського середовища, основних завдань міністерства було більше, але остаточно затвердженими виявилися лише наступні два:

1) забезпечення інформаційного суверенітету України, зокрема з питань поширення суспільно важливої інформації в Україні та за її межами, а також забезпечення функціонування державних інформаційних ресурсів;

2) забезпечення здійснення реформ засобів масової інформації щодо поширення суспільно важливої інформації.

Завдання досить абстрактні, але нічого особливо загрозливого у них немає. Основне питання у тому, як саме ці завдання будуть розуміти ті, хто буде їх виконувати. Що стосується інформаційного суверенітету, то це поняття не деталізоване у вітчизняному законодавстві. Його визначення міститься тільки в Законі «Про Національну програму інформатизації» (від 1998 р.): «інформаційний суверенітет держави - здатність держави контролювати і регулювати потоки інформації з-поза меж держави з метою додержання законів України, прав і свобод громадян, гарантування національної безпеки держави». При цьому більше в тексті даного Закону вказане поняття не зустрічається жодного разу. Однак, у часи глобалізації та розвитку інформаційних технологій, держава фізично не може повністю контролювати рух інформації через кордони. Тому у даному випадку, швидше, повинно йтися про ефективне реагування на загрози з закордону і збалансоване, повне та плюралістичне інформування громадян із суспільно важливих питань. Крім того, у сучасному світі вплив в інформаційній сфері не обмежується суспільно важливою інформацією - це і серіали, і фільми, і ток-шоу, які впливають на дискурс, стереотипи, смаки, і певною мірою дозволяють маніпулювати інформаційним простором. Такий вплив існує завжди, але якщо він не збалансований вітчизняним інформаційним продуктом, то виникає питання:  чи можна взагалі говорити про повноцінний український інформаційний простір.

Що стосується другого завдання, «забезпечення здійснення реформ засобів масової інформації щодо поширення суспільно важливої інформації», нагадаємо, що реформування ЗМІ на сьогодні включає в себе такі головні тренди: створення Суспільного мовлення на базі державних національних теле- і радіокомпаній, обласних ТРК, а також роздержавлення друкованої преси. У в цьому аспекті компетенція Мінінформполітики мала би бути узгоджена з компетенцією Державного комітету з питань телебачення і радіомовлення. Однак, дане питання положенням про МІП ніяк не врегульоване. Так само, як неврегульована і взаємодія міністерства з Національною радою з питань телерадіомовлення, яка мала б реагувати на поширення протиправного телевізійного контенту з закордону (порушення т.зв. «інформаційного суверенітету» в сфері ТБ).

У відповідності до визначених завдань, у положенні визначається перелік із 28 повноважень, основною ознакою яких є також... абстрактність. Тобто, спектр повноважень є дуже широким, виписані вони не конкретно, і таким чином, їхнє виконання буде залежати, перш за все, від трактування цих повноважень самим Міністерством - і спектр трактування може бути від прагнень запровадити цензуру до сприяння свободи слова. Зокрема, у положенні йдеться, що «накази МІП, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і громадянами». Це стандартна норма, однак, у ситуації з Мінінформом виникають побоювання щодо форми реалізації цього повноваження, яке цілком може перетворитися на цензуру. Варто лише згадати нещодавні погрози міністра інформполітики Юрія Стеця на Facebook, де він обіцяв покарати телеканали, які не показали трансляцію виступу Президента. Згодом стало відомо, що АП не повідомило завчасно телеканали про трансляцію, і їм банально не роздали сигналу.

У положенні також лишилися деякі повноваження, які дублюють повноваження інших установ, як то наприклад «МІП забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, захист інформації з обмеженим доступом...», що є по суті повноваженням СБУ.

Важливо, що в остаточний текст Положення про міністерство не ввійшла низка речей, які містилися у попередніх варіантах даного документу:

- регулювання окремих видів реклами;

- створення управлінь інформаційної політики в інших органах виконавчої влади, в т.ч. на місцях (але все ж включено право МІП погоджувати керівників відповідних структурних, очевидно вже існуючих, підрозділів на місцях);

- управління державними інформаційними проектами.

Прямо дані речі не згадуються, хоча окремі норми можна трактувати як такі, що дають МІП деяку компетенцію щодо цих сфер діяльності.

Цікаво, що Кабмін затвердив граничну чисельність працівників Мінінформу в 29 осіб. Якщо відкинути наскрізні професії (бухгалтер, секретар і т.п.), то чисельність по факту виходить іще меншою. Це свідчить про відсутність безпосередньо в Мінінформі людського ресурсу для впровадження ним же розробленої політики. Можна припустити, що деякі повноваження будуть покладатися на інші владні органи або цілком зовнішні структури (аутсорс).

Виходячи з наведеного вище, в Мінінформу є можливості стати не міністерством, а хіба аналітичним чи координаційним центром у двох визначених сферах. Проте такий центр явно легше було б створити на базі Ради нацбезпеки і оборони, Національного інституту стратегічних досліджень, АП або шляхом уведення посади силового віце-прем'єра в поєднанні в одній особі з посадою міністра одного з відповідних міністерств. З другого боку, з огляду на абстрактність повноважень, можливо, ми зараз спостерігаємо лише «розкачку» Мінінформу, який у подальшому розширюватиме свою сферу компетенції, збільшуватиме штат і буде добиватися збільшення фінансування. Але тоді постане питання: що по факту буде основною функцією МІПу - виконання профільних функцій чи збільшення сфери свого впливу.

Роман Головенко, Оксана Романюк, Інститут масової інформації

Фото - ukr.media