Запрошення «Детектор медіа» написати про номінантів цьогорічного «Телетріумфу» я зустрів із щирою радістю. Це одна з тих добрих традицій, що дає відчуття безперервної тяглості часу: стала за змістом, хоч і дуже мінлива за формою, константа нашого медіакритичного життя. Попри думку, яка лунає рефреном крізь роки, - мовляв, вичерпався «Тріумф», зійшов на пси, індустрії комерційного телебачення потрібна недержавна альтернатива, - і попри всі конфлікти та бойкоти премія щоразу відроджується бадьорим феніксом. І незмінно дає приводи для критики.

Екзистенційне питання - чому премію за якість контенту та професійність роботи телевізійників роздає державний регулятор, до компетенції якого оцінка контенту не входить, - залишається відкритим. Питання до добору експертів організаторами, а також добору номінантів і визначення переможців експертами були, є і будуть завжди. Протягом новітньої (після замирення з мовниками і повернення з запорізького вигнання) історії конкурсу в його результатах інколи не можна було простежити явної тенденції. Тоді «Тріумф» оголошувався, за формулюванням Наталії Лигачової, «нестыдным». Але потім завжди знову ставав «стыдным».

Словом, це диво, а не робота - про «Телетріумф» писати. Це вам не дивитися телебачення і потім у муках народжувати рецензії. Шаблон майбутнього тексту складається в голові ще до ознайомлення зі списком номінантів. Цей більше заслужив, той менше, навіщо так багато цих, чому немає тих...

Відкладемо цей шаблон убік.

Ми вже багато років говоримо про процес «холдингізації», внаслідок якого майже все українське телебачення зосередилось у руках чотирьох великих бізнесово-політичних груп. Торік цей процес дійшов логічного завершення - двоє гравців, наближені до влади, створили спільне підприємство для контролю та перерозподілу державного телерадіоресурсу, ЗАТ «Нацрада».

Ще двоє гравців до складу акціонерів не ввійшли, але вочевидь знайшли шлях до порозуміння з новими господарями телерадіопростору. Після цього «конкуренція» між усіма великими групами стала поняттям вельми відносним. Приклад ТВі наочно засвідчує: справжніх конкурентів тут їдять.

Із умовно відстороненого арбітра медійного ринку Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення перетворилась на такого самого виразника інтересів великих медіагруп, як інший співорганізатор «Телетріумфу», Індустріальний телевізійний комітет. Державна регуляція і галузева саморегуляція злилися в екстазі, поріддям якого є, зокрема, премія «Телетріумф».

У цифрах цьогорічний розподіл номінацій - якщо не зважати на такі формальності, як назва продакшн-компанії, яка виробила продукт, чи каналу, який його показав, - має такий вигляд:

Це результат ретельного добору, в процесі якого було відсіяно дві третини заявників, більшість - із регіонів. У категорію «інші» входять лише двоє мовників - 5 канал (чотири номінації) і львівський ZIK (дві). Зовсім без них було б не комільфо - хоч одна статуетка мусить виїхати за межі столиці, хоч одна - дістатися Анні Безулик, щоб «досужие телекритикессы» не мали підстав для закидів щодо чергового телеолігархічного збіговиська.

Ні, конспірологічних закидів не буде. Нудно! - скажу я вам.

Це так само нудно й передбачувано, як гіпотетичний чемпіонат України з боксу. Всі знають, що найсильніші у своїй ваговій категорії брати Клички, і всі знають, що між собою брати не поб'ються.

З кожним роком ми щораз менше зважаємо на імена і назви конкретних номінантів, натомість підраховуючи, скільки статуеток загребуть «пінчуки», скільки - «Інтер», і кому з «дрібноти» дістанеться хоч щось.

Якість конкретної програми чи фаховий рівень людини важить дедалі менше, поступаючись політичній та ринковій кон'юнктурі. Це триває вже не перший рік, але раніше присудження нагород самим собі хоча б відбувалося під егідою нібито державного органу, який нині теж став ринково-галузевим.

Усерйоз обговорювати, хто «цього року» є кращим ведучим інформаційно-аналітичної програми - Оксана Соколова, Алла Мазур чи Олег Панюта, - просто неможливо. Як і те, які новини «цього року» кращі - «Вікна», «Факти» чи ТСН. Усе це не більш ніж переливання з пустого в порожнє.

Колись я пропонував оголосити програму «Найрозумніший» Довічним Телетріумфатором і заборонити їй участь у конкурсі, щоб бодай якась інша дитяча програма могла перемогти у відповідній номінації. («Найрозумнішого» в номінації «Дитячі програми» цього року таки немає, зате є «Школа доктора Комаровського»...).

Тепер маю ще радикальнішу пропозицію, яка дозволить заощадити і державні, і спонсорські кошти, час і нерви.

Замість усієї цієї волинки з номінуванням, добором і експертним голосуванням організаторам «Телетріумфу» слід піти за спрощеною процедурою. За підсумками року відкрити рейтинги GfK і обчислити сумарну частку аудиторії. Припустімо, «пінчуки» матимуть 43%, «Інтер» - 33%, «1+1» - 27%, «Україна» - 4%.

На підставі цих даних виготовити чотири статуетки відповідного розміру - 43 см, 33 см, 27 см і 4 см, а також дві міні-статуетки: «заспокійлива для провінції» і «заспокійлива для аутсайдера». Статуетки можна виготовляти відразу у вигляді Пінчука, Хорошковського, Коломойського і Ахметова. Усе це роздати законним власникам під час урочистого бенкету. Назвати це «ТелеЧОТИРИумфом». Скорочену телеверсію показати, наприклад, у програмі «Дурнєв +1».

Це буде чесна й справедлива процедура, яка визначатиме місце кожної групи в українському телебаченні. Всі оператори, ведучі, режисери, актори фільмів та творці окремих проектів відчуватимуть свою причетність до золотого Пінчука чи срібного Хорошковського. І матимуть стимул працювати більше і краще, аби наступного року саме їхній виріс і став коштовнішим або зберіг лідерство. Натомість інші телекомпанії позбудуться марних сподівань і комплексів із приводу того, що їхні загалом непогані програми ніколи не перемагають.

А для продакшнів і телекомпаній із категорії «інше» це буде стимулом заснувати нарешті власну повноцінну премію, яка оцінює якість контенту та професійність виробників, а не ступінь наближеності власника того чи іншого телеканалу до влади чи глибину домовленостей про дружбу і співпрацю. Про Телеакадемію і незалежну від держави премію вони говорять уже багато років - може, почнуть діяти.

Ілюстрація - matrixhome.net