Як повідомив голова Комітету з питань свободи слова та інформації Андрій Шевченко на прес-конференції, яка відбулася 10 грудня, переговорна група з доопрацювання законопроектів завершила роботу над проектами закону «Про доступ до публічної інформації» (№2763) та нової редакції закону «Про інформацію» (№7321).

Законопроект №7321 спершу називався «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо забезпечення доступу до публічної інформації, був внесений Оленою Бондаренко, Володимиром Ландіком (фракція Партії регіонів) та Юрієм Стецем («НУ-НС»), і тепер стане новою редакцією закону «Про інформацією». 

Член комітету Олена Бондаренко зазначила, що наразі внесені всі правки, і в учасників переговорної групи не залишилося жодних суперечностей: «Ті, законопроекти, які будуть винесені у зал, влаштовують і громадськість, і третій сектор, і журналістів, і владу». 

За словами пані Бондаренко, у новій редакції закону «Про інформацію» основними змінами є уточнення та розширення поняття цензури. Також була зведена до формальності акредитація журналістів та зрівняна у правах акредитація іноземних та українських журналістів, тобто для перших була скасована обов'язкова акредитація у МЗС. У новому документі також з'явилась норма, що журналіст може безперешкодно відвідувати приміщення владних установ та відкриті заходи, які ними провадяться, якщо інше не передбачене законодавством.

Публікуємо узгоджений текст законопроекту №7321 «Про інформацію».

Проект

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про інформацію»

(нова редакція)

Цей Закон регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

документ - матеріальний носій, який містить інформацію, основними функціями якого є її збереження, передавання в часі і просторі;

захист інформації - це сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї;

інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді;

суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Стаття 2. Основні принципи інформаційних відносин

Основними принципами інформаційних відносин є:

гарантованість права на інформацію;

відкритість, доступність інформації, свобода її обміну;

достовірність і повнота інформації;

свобода вираження поглядів і переконань;

правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації;

захищеність особи від втручань в її особисте та сімейне життя.

Стаття 3. Державна інформаційна політика

1. Головними напрямами державної інформаційної політики є:

забезпечення доступу кожного до інформації;

забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації;

створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства;

забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів владних повноважень;

створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного врядування;

постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів;

забезпечення інформаційної безпеки України;

сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України в світовий інформаційний простір.

Стаття 4. Суб'єкти і об'єкт інформаційних відносин

1. Суб'єктами інформаційних  відносин є:

фізичні особи;

юридичні особи;

об'єднання громадян;

суб'єкти владних повноважень.

2. Об'єктом інформаційних відносин є інформація.

Стаття  5. Право на інформацію

Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Стаття 6. Гарантії права на інформацію

1. Право на інформацію забезпечується:

створенням механізму реалізації права на інформацію;

створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів;

обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність та прийняті рішення;

обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації;

здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію;

встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 7. Охорона права на інформацію

1. Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує
всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

2. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел
одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких
порушень його права.

3. Забороняється вилучення і знищення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів із архівних, бібліотечних, музейних фондів, крім встановлених законом випадків або на підставі рішення суду.

4. Права на інформацію, створену в процесі діяльності фізичної чи юридичної особи, суб'єкта владних повноважень або за рахунок фізичної чи юридичної особи, Державного бюджету України, місцевого бюджету, охороняються в порядку, визначеному законодавством.

Стаття 8. Мова інформації

 Мова інформації визначається Законом "Про мови в Україні", іншими за­конодавчими актами України в цій галузі, міжнародними договорами та уго­дами, ратифікованими Україною.

Стаття 9. Основні види інформаційної діяльності

1. Основними видами інформаційної діяльності є: створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона, захист інформації.

Розділ II. ВИДИ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 10. Види інформації за змістом

За змістом інформація поділяється на такі види:

інформація про особу;

інформація довідково-енциклопедичного характеру;

інформація про стан довкілля (екологічна інформація);

інформація про товар (роботу, послугу);

науково-технічна інформація;

податкова інформація;

правова інформація;

статистична інформація;

соціологічна інформація;

інші види інформації.

Стаття  11. Науково-технічна інформація

1. Науково-технічна інформація - це будь-які відомості та/або дані про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

2. Правовий режим науково-технічної інформації визначається законом про науково-технічну інформацію, іншими законами України та міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

3. Ця інформація є відкритою за режимом доступу, якщо інше не встановлено законами України.

Стаття 12. Статистична інформація

1. Статистична інформація - це документована інформація, що дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя суспільства.

2. Офіційна державна статистична інформація підлягає систематичному оприлюдненню.

3. Держава гарантує відкритий доступ суб'єктів інформаційних відносин до офіційної державної статистичної інформації, за винятком інформації, доступ до якої обмежений згідно із законом.

4. Правовий режим державної статистичної інформації визначається законом про державну статистику, іншими законами України та міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Стаття 13. Податкова інформація

1. Податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

2. Правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами.

Стаття 14. Правова інформація

1. Правова інформація - це будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

2. Джерелами правової інформації є Конституція, інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.

3. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів фізичним та юридичним особам держава забезпечує офіційне видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після їх прийняття.

Стаття 15. Інформація про фізичну особу

1. Інформація про фізичну особу - персональні дані, інші відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу.

2. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.  До конфіденційної інформації про фізичну особу зокрема належать: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження           

Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

Стаття 16. Інформація про стан довкілля (екологічна інформація)

1. Інформація про стан довкілля (екологічна інформація) - відомості та/або дані про:

стан складових довкілля та його компоненти, включаючи генетично змінені організми, та взаємодію між цими складовими;

фактори, що впливають або можуть впливати на складові довкілля (речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні заходи, угоди в галузі навколишнього середовища, політику, законодавство, плани і програми);

стан здоров'я та безпеки людей, умови життя людей, стан об'єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових довкілля.

2. Правовий режим інформації про стан довкілля (екологічної інформації) визначається законами України та міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

3. Інформація про стан довкілля, крім інформації про місця розташування військових об'єктів, не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.

Стаття 17. Інформація про товар, роботу та послугу

1. Інформація про товар, роботу та послугу - відомості та/або дані, які розкривають кількісні, якісні та інші характеристики товару (роботи, послуги).

2. Інформація щодо впливу товару, роботи та послуг на життя та здоров'я людини не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.

3. Правовий режим цієї інформації визначається законами про захист прав споживачів, про рекламу, іншими законами України та міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Стаття 18. Інформація довідково-енциклопедичного характеру

1. Інформація довідково-енциклопедичного характеру - це систематизовані, документовані, публічно оголошені або іншим чином поширені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.

2. Основними джерелами цієї інформації є: енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали, електронні бази та банки даних, архіви різноманітних довідкових інформаційних служб, мереж та систем, а також довідки, що даються уповноваженими на те органами державної влади та органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційно-телекомунікаційними системами.

3. Правовий режим цієї інформації визначається законами України та міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Стаття 19. Соціологічна інформація

1. Соціологічна інформація - це будь-які документовані відомості про ставлення до окремих осіб, подій явищ, процесів, фактів тощо.

2. Правовий режим цієї інформації визначається законами України та міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Стаття 20. Доступ до інформації

1. За порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

2. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Стаття 21. Інформація з обмеженим доступом

1. Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

2. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Відносини, пов'язані з правовим режимом персональних даних, регулюються законом.

3. Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

4. До інформації з обмеженим доступом не може бути віднесено такі відомості:

1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;

2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці фізичних осіб;

3) про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло,  медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

4) про факти порушення прав і свобод людини і громадянина;

5) про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;

6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів України та міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

РОЗДІЛ ІІІ. ДІЯЛЬНІСТЬ ЖУРНАЛІСТІВ, ЗАСОБІВ  МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ, ЇХ ПРАЦІВНИКІВ

Стаття 22. Масова інформація та її засоби

1. Масова інформація - це інформація, яка поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб.

2. Засоби масової інформації - це засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації.

Стаття 23. Інформаційна продукція та інформаційна послуга

1. Інформаційна продукція - це матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення потреб суб'єктів інформаційних відносин. Інформаційною послугою є діяльність з надання інформаційної продукції споживачам з метою задоволення їхніх потреб.

2. Інформаційна продукція та інформаційні послуги є об'єктами цивільно-правових відносин, що регулюються цивільним законодавством України.

Стаття 24. Заборона цензури та заборона втручання в професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації

1. Забороняється цензура - будь-яка вимога, спрямована, зокрема, до журналіста, засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, керівника, розповсюджувача узгоджувати інформацію до її поширення або накладення заборони чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації.

Ця заборона не поширюється на випадки, коли попереднє узгодження інформації здійснюється на підставі законів України, а також на накладення судом заборони на поширення інформації.

2. Забороняються втручання у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом поширюваної інформації, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно необхідної інформації, накладення заборони на висвітлення окремих тем, показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати суб'єкти владних повноважень, крім випадків, встановлених законом, договором між засновником (власником) і трудовим колективом, редакційним статутом.

3. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, тягне за собою відповідальність згідно із законами України.

Стаття 25. Гарантії діяльності засобів масової інформації та журналістів

1. При виконанні професійних обов'язків журналіст має право здійснювати письмові, аудіо- та відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом.

2. Журналіст має право безперешкодно відвідувати приміщення суб'єктів владних повноважень, відкриті заходи, які ними проводяться, та бути особисто прийнятим в розумні строки їх посадовими і службовими особами, крім випадків, визначених законодавством.

3. Журналіст має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації, крім випадків, коли його зобов'язано до цього рішенням суду на основі закону.

4. По пред'явленні документа, який засвідчує його професійну належність, працівник засобу масової інформації має право збирати інформацію в районах стихійного лиха, катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, воєнних дій, крім випадків, передбачених законом.

5. Журналіст має право поширювати підготовлені ним матеріали (фонограми, відеозаписи, письмові тексти тощо) за власним підписом (авторством), під умовним ім'ям (псевдонімом).

6. Журналіст засобу масової інформації має право відмовитися від авторства (підпису) на матеріал, якщо його зміст після редакційного редагування (правки) буде суперечити його переконанням.

7. Права та обов'язки журналіста, працівника засобу масової інформації, визначені цим законом, поширюються на зарубіжних журналістів, працівників зарубіжних засобів масової інформації.

Стаття 26. Акредитація журналістів, працівників засобу масової інформації

1. З метою створення сприятливих умов для здійснення їх професійної діяльності суб‘єкт владних повноважень може здійснювати акредитацію журналістів, працівників засобів масової інформації. Усі дії, пов'язані з акредитацією, повинні ґрунтуватися на принципах відкритості, рівності, справедливості з метою забезпечення права громадськості на одержання інформації через засоби масової інформації. Відсутність акредитації не може бути підставою для відмови у допуску журналіста, працівника засобу масової інформації на відкриті заходи, що проводить суб‘єкт владних повноважень.

2. Акредитація журналіста, працівника засобу масової інформації здійснюється безоплатно на підставі його заяви або подання засобу масової інформації.

У заяві, поданій журналістом, працівником засобу масової інформації зазначаються його прізвище, ім'я та по батькові, адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо така є. До заяви додаються копії документів, що посвідчують особу та засвідчують його професійну належність.

В поданні засобу масової інформації зазначаються його повне найменування, дата і номер реєстрації, адреса, адреса електронної пошти, якщо така є, номер засобу зв'язку, прізвище, ім'я та по батькові журналіста, працівника засобу масової інформації, щодо якого вноситься подання. До подання додаються копії документів, що посвідчують особу. 

В акредитації не може бути відмовлено в разі подання усіх документів, передбачених цією частиною статті.

Суб‘єкт владних повноважень може встановлювати спрощений порядок акредитації.

3. Порядок акредитації, визначений суб'єктом владних повноважень, підлягає оприлюдненню.

4. Суб'єкти владних повноважень, що здійснили акредитацію журналістів, працівників засобів масової інформації, зобов'язані сприяти провадженню ними професійної діяльності; завчасно сповіщати їх про місце і час проведення сесій, засідань, нарад, брифінгів та інших публічних заходів; подавати їм інформацію, призначену для засобів масової інформації; а також сприяти створенню умов для здійснення запису і передачі інформації; сприяти провадженню їх діяльності щодо проведення інтерв'ю, отримання коментарів посадових осіб.

5. У випадку, коли захід проводиться відповідно до міжнародних або інших спеціальних протоколів, можуть встановлюватись особливі умови допуску журналістів до такого заходу. Такі особливі умови оприлюднюються на офіційному веб-сайті відповідного суб'єкта владних повноважень до проведення заходу.

6. Журналіст, працівник засобу масової інформації зобов'язаний дотримуватися встановлених суб'єктом владних повноважень правил внутрішнього трудового розпорядку, не перешкоджати діяльності його службових та посадових осіб.

7. Суб'єкти владних повноважень, що акредитували журналіста, працівника засобу масової інформації, приймають рішення про припинення акредитації у разі:

подання ним відповідної заяви;

неодноразового грубого порушення ним обов'язків, визначених цією статтею;

звернення засобу масової інформації, за поданням якого була здійснена акредитація.

8. У рішенні про припинення акредитації вказується посадова особа чи службова особа (суб'єкт владних повноважень), яка прийняла відповідне рішення, дата прийняття рішення, підстава для прийняття рішення та порядок його оскарження. Письмове повідомлення про припинення акредитації видається або надсилається засобу масової інформації або журналістові, працівникові засобу масової інформації протягом п‘яти робочих днів з дня прийняття відповідного рішення.

9. Рішення про припинення акредитації може бути оскаржене у суді в установленому порядку.

Розділ IV. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ІНФОРМАЦІЮ

Стаття 27. Відповідальність за порушення законодавства про інформацію

1. Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Стаття 28. Неприпустимість зловживання правом на інформацію

1. Інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.

Стаття 29. Поширення суспільно необхідної інформації

1. Інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо ця інформація є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

2. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Стаття 30. Звільнення від відповідальності

1. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

2. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію,  а  також  інші особисті немайнові права,  вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 Цивільного кодексу та  відповідним  законодавством  правом  на відповідь,  а також на власне тлумачення справи у тому  ж  засобі   масової   інформації  з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. name="BM64">Якщо суб'єктивну  думку висловлено в брутальній,  принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, що висловила думку, оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

3. Суб'єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною.

4. Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів встановлюються законами про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про телебачення і радіомовлення, про інформаційні агентства та іншими.

Стаття 31. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди

1. У випадках, коли порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду.

2. Суб'єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати по суду лише спростування недостовірної інформації про себе та не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадових і службових осіб права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.

Розділ V. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування.

2. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства України застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Внести зміни до таких законів України:

1) у Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122; 2006 р., №  15, ст.  128)

у статті 2123 слова «п'ятнадцяти до двадцяти п'яти» та «двадцяти п'яти до п'ятдесяти» замінити відповідно словами «двадцяти п'яти до п'ятдесяти» та «п'ятдесяти до вісімдесяти»;

 у статті 212-26:

а) слова «двадцяти п'яти» замінити словом «тридцяти»;

б) абзац перший частини 2 викласти в такій редакції: «Неправомірна відмова особи у наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у разі якщо така інформація підлягає наданню на вимогу правоохоронних органів, Рахункової палати, -»

2) частину першу статті 200 Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40 - 44, ст. 356) викласти в такі редакції:

«1. Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді»;

3) абзац дванадцятий статті 1 Закону України «Про державну статистику» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 43, ст. 608) викласти в такій редакції:

«статистична інформація - це документована інформація, що дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя суспільства».

4) у Законі України «Про науково-технічну інформацію» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 33, ст. 345):

абзац другий статті 1 викласти в такій редакції:

«науково-технічна інформація - це будь-які відомості та/або дані про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді»;

в абзаці першому статті 2 слова «документована на будь-яких носіях або публічно оголошувана» виключити;

5) у Законі України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 1, ст. 1):

статтю 27 виключити;

у статті 40:

 назву статті викласти у такій редакції:

«Стаття 40. Створення представництв зарубіжних друкованих засобів масової інформації»;

частину третю виключити;

6) у Законі України «Про інформаційні агентства» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 13, ст. 83):

частину другу статті 37 виключити;

7) у Законі України «Про телебачення і радіомовлення» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 18, ст. 155; 2008 р., № 18, ст. 197) статті 45, 69 вилучити;

8) статтю 3 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., №  49, ст.  299) виключити.

4. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.