Голові Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення

Шевченку Віталію Федоровичу

 
 

Шановний Віталію Федоровичу! 

 

19 березня цього року на засіданні Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення було прийнято за основу «Рекомендації щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, які ведуть мовлення або претендують на отримання ліцензій».

 

У зв’язку з цим звертаю Вашу увагу на наступне:

 

1. В пункті 1 Рекомендацій цілком слушно вказано, що «телерадіоорганізації, які ведуть ефірне мовлення, мають дотримуватися вимог щодо мови програм і передач згідно із записом у ліцензії на мовлення з урахуванням вимог статті 10 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» та інших норм чинного законодавства, що стосуються вживання мов на території України». Проте, нагадую Вам що ці ж вимоги, а також вимоги виконувати взяті на себе країною міжнародні зобов’язання, як наприклад документи ООН, резолюції та Хартії Ради Європи, поширюються і на діяльність Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. 

 

2. Необхідність такого нагадування стає чітко зрозумілою, якщо ознайомитися з пунктами 2.1. та 2.4. розроблених Рекомендацій. У них робиться спроба необґрунтованого встановлення нормативи обсягів програм і передач підготовлених українською мовою в обсягах не менше 80% з 1.09.2009 і 85% з 1.09.2010 від загального мовлення. Такі обмеження не мають жодного законодавчого обґрунтування. Навіть, в далекому від досконалості чинному Законі України “Про телебачення та радіомовлення”, який суперечить Конституції України та міжнародним зобов’язань у сфері прав людини й проект закону про несення змін до якого мною уже внесено до Верховної Ради України, зазначене обмеження встановлено в обсязі 75% від загального мовлення й жодного іншого регулювання використання мов не передбачено. Тобто встановлення будь-яких обмежень у 80% чи 85% є протизаконною самодіяльністю розробників Рекомендацій.

 

3. Крім того, спроба встановити квотування окремих часових відрізків мовлення у які найбільша глядацька аудиторія – т.зв. «прайм-тайму» не тільки не опирається на чинне законодавство, але й суперечить статті 6 Господарського кодексу України, що встановлює загальні принципи господарювання, серед яких зазначені принцип свободи підприємницької діяльності та принцип обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення добросовісної конкуренції у підприємництві.

 

4. Очевидно протизаконними є формулювання п.2.2, 2.3, 3, 4 в яких Національна рада встановлює за собою право визначати обсяг програм і передач іншими мовами, крім української в місцях компактного проживання меншин, у місцевому та регіональному мовленні. Адже звертаю Вашу увагу на те, що відповідно до статті 10 Конституції України «застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається Законом». Й допоки Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення не стала Верховною Радою України, а її «Рекомендації» не прирівняні до законів України Вашим головним обов’язком залишається неухильне й точне виконання чинних законів,  Конституції України та міжнародних зобов’язань.

 

5. Понад те, складається враження, що в Національній раді ніхто не читав чинної в Україні Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, хоча посилання на цей документ присутнє в п. 4 Рекомендацій; або ж іде навмисне викривлення її положень. Так в статті 1 Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин дається чітке та однозначне визначення, що її положення стосуються не «національних меншин», а саме «мовних меншин» й «регіональних мов». Натомість в тексті Рекомендацій йдеться про «національні меншини», що неспівставно з поняттям «мовних меншин». Адже усім зрозуміло, що  поняття «етнічної належності» та поняття «рідної мови» абсолютно різні.

 

Наприклад, за даними останнього перепису населення на її території мешкають представники 130 національностей і народностей, активно використовується 18 мов, з них 13 – захищені Європейською Хартією регіональних мов або мов меншин. Конституція України визначає, що держава сприяє розвиткові мовної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України, а також гарантує вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин. Виділення російської мови з переліку всіх мов національних меншин є свідченням визнання значної поширеності цієї мови на території України та надання їй особливого статусу. Крім того, згідно зі статистичними даними на території України мешкають 8,3341 млн. росіян або 17,3% населення, а російську мову називають рідною – 29,6% мешканців країни, що також свідчить про її поширеність в Україні. При цьому за даними соціального опитування проведеного в кінці 2006 року службами «Українське демократичне коло» і Юкрейніан соціолоджі сервіс" 61% громадян в щоденному спілкуванні переважно практикують російську мову, а це 30 мільйонів громадян України.

 

Загальні зауваження до проекту Рекомендацій

 

Загальна декларація прав людини є базовим міжнародним документом, в якому закріплені основні права людини, визнані світовим співтовариством. Стаття 27 Декларації визначає, що кожна  людина  має право вільно брати участь у культурному житті суспільства,  втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами.

 

9 грудня 1997 року Україна ратифікувала Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, стаття 5 якої передбачає, що Україна зобов'язується створити необхідні умови для того, щоб особи, які належать до національних меншин, мали можливість зберігати та розвивати свою культуру, зберігати основні елементи своєї самобутності, зокрема мову.

 

Крім того, 15 травня 2003 року Верховна Рада України ратифікувала Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. Відповідно до положень статті 11 Хартії, Україна зобов'язуються, для осіб, які вживають регіональні мови  або  мови  меншин,  в  межах  територій,  на  яких  ці  мови використовуються,  відповідно до стану розвитку кожної мови,  якщо органи  державної  влади,  безпосередньо чи опосередковано,  мають компетенцію,  повноваження або відіграють певну роль у цій  сфері, та  із  поважанням  принципу  незалежності і самостійності засобів масової інформації:

 

вжити   належних   заходів   для   того,  щоб  радіо-  і телеорганізації транслювали   програми  регіональними  мовами  або мовами меншин;

 

заохочувати трансляцію  радіопрограм регіональними мовами або   мовами меншин  на  регулярній основі та/або сприяти такій трансляції;

 

заохочувати трансляцію телевізійних програм регіональними мовами  або  мовами  меншин  на регулярній основі та/або   сприяти такій трансляції;

 

заохочувати   створення   та   розповсюдження   аудіо-   і аудіовізуальних  творів  регіональними  мовами  або  мовами меншин і/або сприяти такому створенню та розповсюдженню;

 

заохочувати створення   і/або функціонування  якнайменш однієї газети, яка друкуватиме свої матеріали регіональними мовами або   мовами  меншин,  і/або   сприяти   такому  створенню  та/або функціонуванню;

 

сприяти  професійній  підготовці  журналістів  та   іншого персоналу  для  засобів  масової  інформації,  які  використовують регіональні мови або мови меншин.

 

Україна зобов'язується гарантувати свободу прямого прийому радіо- і телепередач із сусідніх країн,  які  транслюються  мовою, такою  самою або схожою до регіональної мови або мови меншини,  та не перешкоджати ретрансляції  радіо-  і  телепередач  із  сусідніх країн,   які   випускаються   в   ефір  такою  мовою.  Вона  також зобов'язується  забезпечити,   щоб   не   запроваджувалися   жодні обмеження   на  свободу  виявлення  поглядів  і  вільне  поширення інформації у друкованих засобах інформації мовою,  такою самою або схожою  до  регіональної  мови  або   мови   меншини.  

 

Україна зобов'язується  забезпечити  представництво  або урахування інтересів осіб,  що вживають регіональні мови або  мови меншин, в органах, які можуть бути створеними відповідно до закону для гарантування свободи і плюралізму засобів масової інформації.

 

Крім того, в Указі Президента України “Про План заходів із виконання обов'язків та зобов'язань України, що випливають з її членства в Раді Європи” також зазначено, що з метою забезпечення функціонування демократичних інститутів та верховенства права необхідно внести зміни до законів України щодо обмеження впливу органів державної влади та органів місцевого самоврядування на засоби масової інформації та щодо створення рівних умов діяльності засобів масової інформації.

 

Щодо внутрішнього законодавства України у відповідній галузі, то необхідно зазначити наступне.

 

Статті 10 та 11 Конституції України визначають, що держава сприяє розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України, а також гарантує вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин.

 

Статтею 8 Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року також було передбачено, що Українська РСР гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку. У відповідності до зазначених положень Декларації було прийнято Закон України "Про національні меншини в Україні", стаття 6 якого гарантує всім національним меншинам права на задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

 

Базовим Законом України, яким регулюються відносини щодо використання мов є Закон Української РСР "Про мови в Українській РСР".

 

Стаття 1 Закону передбачає, що законодавство про мови має своїм завданням регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і вживання  української  та  інших мов, якими користується населення, в державному, економічному, політичному і громадському житті, охорону конституційних прав громадян у цій сфері.

 

Відповідно до статті 3 Закону Україна  створює  необхідні  умови  для  розвитку   і використання мов інших національностей в республіці. Стаття 5 передбачає, що громадянам гарантується право користуватися своєю національною мовою або будь-якою іншою мовою. Крім того, згідно зі статтею 8 Закону будь-які привілеї чи обмеження прав особи за мовною ознакою та мовна дискримінація неприпустимі.

 

Положення статті 33 Закону передбачають, що мовою офіційних засобів масової інформації можуть також бути мови інших національностей.

 

Основним спеціальним нормативно-правовим актом, який здійснює регулювання правовідносин у сфері телебачення та радіомовлення, є Закон України “Про телебачення та радіомовлення”.

 

Пунктом „б” частини чотирнадцятої статті 25 цього Закону встановлено, що при розгляді заяв Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення надає перевагу телерадіоорганізації, яка надає перевагу соціально важливим програмам (інформаційним, соціально-політичним, дитячим тощо), задовольняє інформаційні потреби національних меншин та забезпечує свободу слова.

 

Згідно з частиною четвертою статті 4 Закону України „Про телебачення і радіомовлення” держава не чинить перепон прямому прийому телевізійних і радіопрограм та передач з інших країн, які транслюються мовою національної меншини або подібною до неї регіональною мовою.

 

Разом з тим, частиною першою статті 3 Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” встановлено, що засобам масової інформації, які цілеспрямовано сприяють розвитку мов та культур національних меншин України надається державна адресна підтримка.

 

Таким чином, міжнародні нормативно-правові акти та закони України передбачають врахування національного складу та мовних потреб населення певної території під час визначення ліцензійних обсягів мовлення державою та регіональними мовами. Національна рада повинна також враховувати пропозиції телерадіоорганізацій та громадських організацій, що стосуються цього питання. Крім того, під час проведення конкурсів на отримання ліцензії, телерадіоорганізації, що задовольнятиму інформаційні потреби меншин, повинні отримувати переваги та адресну допомогу держави.

 

Нажаль зазначені норми українського та міжнародного законодавства, в яких відбиті головні цінності демократичного суспільства, повністю проігноровано Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення при  розробці «Рекомендацій щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, які ведуть мовлення або претендують на отримання ліцензій».

 

Зважаючи на вищенаведене, вимагаю від Вас невідкладно скасувти рішення про прийняття за основу «Рекомендацій щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, які ведуть мовлення або претендують на отримання ліцензій», як таких, що суперечать Конституції України, Законам України та міжнародним зобов’язанням в частині захисту прав людини в сфері телебачення та радіомовлення, підривають громадянський мир в українському суспільстві несучи в собі ознаки нетерпимості та етноциду по відношенню до інших мов та культур.

 

Про вжиті заходи щодо приведення рішень Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення у відповідність до законодавства України та міжнародних зобов’язань прошу повідомити у законом встановлений термін. 

 

З повагою,

Народний депутат України  Вадим Колесниченко