Оголошення вироку Юлії Тимошенко є подією не лише тижня, а щонайменше року. А може, й усієї «епохи Януковича». Резонанснішої події не вигадати. До цього треба додати: Юлія Тимошенко – унікальний політик. У тому розумінні, що стосовно неї побутує чи не найбільше стереотипів. Ставлення українців до цього політика багато в чому грунтується саме на тих стереотипах, а не на об’єктивній інформації. Почасти винна в цьому сама Тимошенко, яка звикла апелювати до емоцій, а не до розуму потенційних виборців, почасти – її опоненти.

І от настав «час ікс». Стереотипи більше не годяться. Сталася подія, для розуміння якої не обійтися без чіткого, грунтованого на об’єктивних даних уявлення про те, що сталося. Адже йдеться не лише про саму пані Юлію, а може, навіть здебільшого не про неї. Йдеться про те, куди дрейфує наша держава й куди, зрештою, вона може додрейфувати. 

Чи внесли ясність випуски новин «судного дня» - 11 жовтня? Чи розставили крапки над «і»? Наскільки адекватно відобразили вони реальність?

Перший національний, «Підсумки дня», ведуча Марина Кухар. У підводці – лише констатування факту вироку. Матеріал Андрія Татарчука та Ігоря Меделяна розкрив подробиці. Чи буцімто розкрив? Отже, репортаж: «У центрі Києва - мітингувальники, попри судову заборону на масові акції. Проїжджу частину розчистили беркутівці. Кількох активістів відправили у райвідділи міліції. У залі Печерського суду суддя Кірєєв зачитує вирок. Чотири рази оголошує перерву. Поруч із Тимошенко – донька та чоловік. До зали пустили лише учасників процесу і журналістів. Частина медійників чекала на вулиці». Змалювання «екстер’єру» події. 

Й одразу далі: «Ближче до обіду Родіон Кірєєв зачитує останні сторінки. Через те, каже суддя, що злочин суспільно небезпечний, а підсудна так і не покаялася, покарання призначає суворе». Твердження судді містило оцінку, що потребувала або підтвердження, або спростування. Синхрон судді: «Суд не вбачає підстави для призначення більш м'якого покарання, аніж передбачено законом, та виходить до висновку, що підсудній треба обрати покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження скоєння нових злочинів лише у виді позбавлення волі». 

У твердженні судді – неправда: не існує якогось точного, одного-єдиного покарання, «передбаченого законом»; всі статті Кримінального кодексу, ведучи мову про покарання, містять формулювання: «До ... років позбавлення волі». Отже, кожна стаття передбачає максимальне покарання так само, як і можливість м’якішого. До того ж, максимальне передбачене Кодексом покарання зазвичай призначають за наявності обтяжувальних обставин. Про наявність обтяжувальних обставин у словах судді не було жодного слова. 

Але кореспонденти зупинятися на цьому не стали: «7 років за ґратами. І заборона обіймати керівні посади в державних органах протягом трьох років. До того ж, Тимошенко має відшкодувати "Нафтогазу" півтора мільярда гривень. Таких збитків, за висновком суду, зазнала компанія внаслідок укладання газових угод. Не дослухавши суддю до кінця, Тимошенко робить заяву», далі – синхрон Тимошенко: «Ніякий вирок мене не зупинить. Ми будемо боротися і захищати моє чесне ім'я в Європейському суді». 

Все, проїхали. А глядачі мали залишитися з переконанням: суддя Кірєєв не мав іншого вибору, бо «передбачено законом» саме таке покарання й ніяке інше. 

Нарешті, синхрон народного депутата від Партії регіонів Володимира Олійника: «Але при умові, що та сторона не говорить, що не треба, бо зараз звучать заяви – навіщо вона, давайте виправдальний. І друге – безперечно визначати свою винуватість і збитки, які є, покривати. І тому це, на мій погляд, взаємний рух назустріч один одному». Цікаво, чи не правда: депутат вимагає від Тимошенко визнати свою провину? Ще не було апеляційного суду, а депутат в усьому впевнений. То, може, взагалі суди нам не потрібні – хай собі вироки виносить депутат Олійник?

Було сказано відверту дурницю. М’яко кажучи. Дурницю, що суперечить всім можливим основам теорії держави та права. Але її, цю дурницю, кореспонденти включили (а редактори пропустили) до синхрону, причому як цілком респектабельне твердження. Чи може хтось сказати, що це не була маніпуляція, не була спроба, брутально кажучи, «розвести лохів», тобто глядачів? 

І – слова кореспондентів: «Водночас регіонал переконаний: повинна залишитися адміністративна відповідальність. Щоби чиновник все одно відповідав перед законом не арештом, а гривнею». Тут дуже прозоро проглядала спроба навіяти глядачам, ніби опозиція прагне скасувати будь-яку відповідальність чиновників (а інакше з ким і навіщо Олійник мусив заочно сперечатися, кому й навіщо доводити, що відповідальність мусить залишитися, тільки іншого роду?)

Матеріал був не просто маніпулятивний, а грубо маніпулятивний, розрахований на клінічних ідіотів.

Наступний сюжет варто навести повністю. Марина Кухар, ведуча: «Крапку у справі Тимошенко ставити зарано, бо треба дочекатись ще рішення Апеляційного суду. Так Віктор Янукович прокоментував вирок Печерського суду столиці. Президент вкотре сказав, що Кримінально-процесуальний кодекс України недосконалий. Уже розробили нову редакцію та відправили її на експертизу до Венеціанської комісії». Віктор Янукович, президент України: «Це дуже великий закон, дуже великий законопроект, який, безумовно, буде розглянутий в українському парламенті і буде прийнятий. Я переконаний в тому, що як тільки ми виконаємо цю складну роботу, Україна отримає, я сказав би, сучасні стандарти, європейські стандарти у питаннях права, процедур, свобод людини. І ми його будемо виконувати». 

Єдине, що глядачі могли зрозуміти з сюжету, - це те, що президент не впевнений у справедливості засудження Тимошенко й дистанціюється від нього. Закон, мовляв, несправедливий і надто жорстокий, недосконалий (іншими словами, нагадує каток, що гребе під себе всіх, хто трапиться), але нічого не вдієш, хай цей недосконалий закон ще побуде чинним, аж поки неповоротка Венеціанська комісія не оприлюднить рішення. (Зауважте: про необхідність такої формальності як ухвалення «нової редакції» Верховною Радою – ані слова; Венеціанська комісія висловить свої думки, президент схвалить – і законопроект автоматично стане законом). 

А може, президент і не дистанціювався. Розумійте, одне слово, як хочете. Такий собі жанр «новини натяків».

Далі пішов коротенький сюжет про авторитетну (хай навіть і беззмістовну) думку Володимира Литвина стосовно законопроекту про «гуманізацію покарання за економічні правопорушення». Вислів, до речі, неконкретний на самій межі юридичної безграмотності – адже «злочин» і «правопорушення» далеко не є синонімами. Що ж, наша дійсність дозволяє голові законодавчої влади не лише не знатися на праві, а ще й транслювати своє незнання широкій публіці. 

Наступні два коротеньких сюжети теж були цікавими. Перший: Марина Кухар, ведуча: «Європа стежитиме за процесом Тимошенко і на етапі апеляції. Єврокомісар з питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле сказав, що від демократичної ситуації в країні буде залежати подальша доля угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Президент Європарламенту сподівається, що вирок Тимошенко можна буде змінити у процесі апеляції. Крім того, Єжи Бузек (а хто такий Єжи Бузек? – Б.Б.) очікує, що у Кримінальний кодекс України найближчим часом внесуть зміни і деякі статті декриміналізують». 

І другий: Марина Кухар: «Українське МЗС сподівається, що вирок у справі Юлії Тимошенко не погіршить відносин з Євросоюзом. І переговори щодо угоди про асоціацію з ЄС завершаться якнайшвидше. У відомстві твердять: європейські дипломати теж зацікавлені й надалі співпрацювати з Києвом у підготовці угоди про асоціацію».

Проглянули всі сюжети? Уважно? А тепер спробуйте відповісти: який зв’язок між вироком Тимошенко та словами Штефана Фюле про демократичну ситуацію в Україні? А чому вирок Тимошенко може погіршити відносини з Євросоюзом? Зможете відповісти – от саме з інформації, отриманої з цього випуску новин? Так, набір слів, і не більше.

«1+1», ТСН, 19:30. Ведуча Наталя Мосейчук. Підводка – інформація про зміст вироку. Матеріал Ірини Павленок більш ніж наполовину присвячено перебігу подій під стінами суду (тільки не про дії «Беркуту» - от просто зібралися прихильники Тимошенко й мітингували) та в судовій залі. І про вирок у сто сторінок, і про наявність доньки та чоловіка Тимошенко, й про репліку чоловіка: «Гражданин Киреев! Можно не издеваться в суде над обвиняемой?! Выключите кондиционер!» тощо. І навіть про те, що під кінець читання вироку «Беркут» оточив «автозак». Мирно й спокійно оточив, для профілактики, мабуть.

Був синхрон Тимошенко: «Я хочу, щоб ви були сильні у цій ситуації», синхрон судді Родіона Кірєєва: «Тимошенко Юлію Володимирівну визнати винною у вчиненні злочину, передбаченому статтею 365 частиною 3 Кримінального кодексу України і призначити їй покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років», знову синхрон Тимошенко: «Ми будемо боротися і захищати моє чесне ім'я у Європейському суді. І я переконана, що Європейський суд з прав людини винесе законне правосудне рішення». 

Звернімо увагу на синхрон судді усередині сюжету: «…Використала надану їй владу та службові повноваження...». Кореспондент навіть не намагалася приховати: синхрон висмикнуто з контексту. Від чого ці слова набули навіть більш стверджувального значення, ніж у вироку, адже у вироку було хоча б обгрунтування. Маніпуляція? Так точно.

Далі пішли слова Павленок: «Винна за всіма пунктами обвинувачення, - проголошує суддя: перевищила владу, фактично змусила керівництво "Нафтогазу" підписати невигідні газові контракти. Це призвело до збитків у 1,5 мільярди гривень. Із позицією ж захисту - що прем'єр-міністр має право давати доручення своїм підлеглим у довільній формі - суддя не погоджується». От цікаво: що означають у викладенні чіткого юридичного тексту слова «фактично змусила»? Або змусила, або ні, без жодних «фактично». Інакше це ніякий не вирок, а гадання. То що це було – знову підсилення й без того суворого вироку? І ще зверніть увагу: друге речення (викладення позиції захисту) не заперечує першого речення – про звинувачення. Ще один маніпулятивний прийом – фіктивний баланс позицій сторін, коли синхрони стосуються різних аспектів.

До речі: протягом декількох років автори оглядів новин у «Детектор медіа» неодноразово писали: ситуація, коли синхрони, які подано як полеміку сторін, насправді не полемізують один із одним і стосуються різних речей, є неприпустимою. Механічне включення до матеріалу синхронів саме по собі не робить матеріал зваженим і об’єктивним. На даному прикладі добре видно: формально-механічний підхід до синхронів може стати засобом маніпулювання аудиторією.

У наступному сюжеті Олександра Моторного (про сльозогінний газ – звісно ж, ані слова) заслуговує на увагу такий фрагмент. Синхрон. Мітингувальниця: «Вірю, тому що знаємо, віримо, надіємося! І знаємо, що вона переможе». Дуже зручний синхрон, чи не так – сліпа віра й жодної аргументації? Олександр Моторний: «Несамовиті опоненти передрікали найсуворіше». «Несамовиті» - явно оціночне судження, вплетене в репортаж. Й одразу – «компенсація»: Юрій Лагно, голова Координаційної ради Всеукраїнської військової спілки: «Тимошенко - корупціонер № 1 у нашій країні, тому що вона використала своє службове становище в особистих цілях». Олександр Моторний: «Та ще до оголошення вироку опозиціонерів підігрівали свої з трибуни». Мітингувальник: «Більш професійно фальшувала справи! Менш нахабна!» 

Це вже було поза всякими межами навіть для нинішніх часів. Маніпуляція чужими руками, причому примітивна: насправді звинувачення проти Тимошенко не було корупційним, і про «використання службового становища в особистих цілях» у ньому й близько не йшлося. А отже, кореспондент підібрав брехливий синхрон. «Задля балансу» було підібрано синхрон нібито прихильника Тимошенко, який насправді містив підтвердження обвинувачення проти неї.

Неочікувано коректним був сюжет на «Інтері». «Подробности», ведуча Анастасія Даугуле. У підводці було викладення змісту резолютивної частини вироку. Кореспондент Євгеній Кожирнов розпочав зі згадки про брифінг Тимошенко перед початком судового засідання, з синхроном: «Ніякого складу злочину у моїх діях немає. Порушення закону немає. І тому вирок, відповідно, який буде протирічити цьому, буде політично замовним». От за цей синхрон хотілося аплодувати стоячи. 

Далі в сюжеті містилося коротке викладення розвитку подій, синхрон судді, що зачитував резолютивну частину вироку, згадка про рішення суду, яке зобов’язало Тимошенко виплатити компенсацію «Нафтогазу», синхрон адвоката Олександра Плахотнюка: «Суд послався і оголосив... При оголошенні вироку оголосив текст обвинувального висновку. Виникає питання тоді, для чого взагалі відбувався цей судовий процес, якщо суд, ігноруючи доводи захисту, послався лише на доводи обвинувачення?» Був також синхрон представника прокуратури в суді Лілії Фролової.

І, нарешті, була заключна фраза кореспондента: «Приговоренная, но не осужденная. Формально Юлия Тимошенко остается невиновной. Приговор вступит в силу лишь после рассмотрения дела апелляционным судом. Сегодняшнее решение её адвокаты обещают обязательно обжаловать».

Можна нарікати на рівень деталізації події тощо, але варто звернути увагу, по-перше, на змістовність синхронів, їхнє інформаційне навантаження (а не присутність лише задля галочки, аби було – як практикують чимало кореспондентів), а по-друге, на вміння відокремити важливе від менш важливого й не влаштовувати з матеріалу манну кашу. 

Наступний сюжет залишив більш суперечливе враження. З одного боку, таке: Руслан Ярмолюк, кореспондент: «Пока "Беркут" готовился к акциям неповиновения, сторонники Тимошенко просто вышли на Крещатик, перекрыв улицу. И направились к суду... Крещатик специально никто не преграждал, пикетчики вышли на улицу, а милиция преградила им путь. И вот, вы видите на этих кадрах, как оттесняют людей. Взявшись за руки, бойцы силой начали оттеснять людей за пределы проезжей части, прижимая к тротуару. Те, кто оказался в толчие, негодуют. Бойцы внутренних войск и "Беркута", самых непокорных задерживают и грузят в автозаки. Оттеснив одних людей, на Крещатик хлынули другие, но уже со стороны Бессарабского рынка. Прижимая сторонников Юлии Тимошенко к ограде, милиция за полчаса очистила улицу. Под горячую руку попали и пикетчики, и народные депутаты. Милиция занимает позиции вдоль Крещатика. За ними автобусы и железная ограда. Попасть на проезжую часть митингующим во второй раз уже не удается. Разве что некоторым – на балкон Центрального универмага. Пикет продолжается под судом, даже после вынесения приговора. Супруг Юлии Тимошенко заявляет об апелляции».

І таке: Руслан Ярмолюк: «Через полчаса на дороге вновь появляется "Беркут". Расчищают дорогу для автозака с Юлией Тимошенко. В сопровождении конвоя из бойцов спецназа автомобиль выезжает под крики сторонников и оппонентов Тимошенко. У одних - это негодование, у других – радость».

З іншого боку – таке: Руслан Ярмолюк: «В лагере оппонентов двери для ранних посетителей закрыты. Сюда не пускают даже прессу». Юрий Лагно, пікетувальник, опонент табору Юлии Тимошенко: «Мы опасаемся, потому что мы три раза были этому подвергнуты. Со стороны наших оппонентов, партии "Батькивщина"».

Чому саме були «подвергнуты» опоненти Тимошенко, та ще й три рази, залишилося їхньою таємницею. Невже це було чимось таким, про що зазвичай не ведуть мови «при дамах»? 

І наступний сюжет – отут уже було зовсім погано. Кирил Євсєєв, кореспондент: «Строгость приговора - результат несовершенства украинского законодательства, - считает Виктор Янукович. По его словам, решение суда принято на основании Уголовно-процессуального кодексе 62-го года. А новый еще не принят. При этом Президент подчеркнул: дело Тимошенко досталась нынешней власти в наследство от предыдущей». При тому, що в синхроні Януковича ані про що «від попередньої влади» не було.

Насправді слідство у справі Генпрокуратура розпочала аж ніяк не за попередньої влади. А отже, слова кореспондента були банальною брехнею. Якщо президент і справді сказав щось таке, то навіщо ж було репродукувати це, мов «попка-дурак»? Чи, може, кореспондент не розумів, що президент – безвідносно навіть до того, втручався він у слідство та суд чи не втручався – є в даному разі стороною зацікавленою, й його слова не можна ретранслювати, мов істину? 

«Цікавими» були підводки кореспондента до синхронів верховного представника Євросоюзу з зовнішньої політики Кетрін Ештон, президента Європарламенту Єжи Бузека, прем’єр-міністра Росії Владимира Путіна: «Европейские политики тоже говорят об апелляции. Они призывают Украину обеспечить честный и прозрачный процесс рассмотрения дела в дальнейшем. Но уже сейчас заявляют: приговор Тимошенко может повлиять на отношения с Украиной», «Сомнительным показалось решение суда и Премьер-министру России. Во время визита в Китай Владимир Путин заявил, что "недоумевает", за что Тимошенко осудили на семь лет. И сразу подчеркнул: ставить под сомнение договоренности по газу, инициированные Тимошенко, не стоит». 

Чому, з якого дива європейські політики вели мову про вплив на відносини з Україною? Чому, на якій підставі вирок видався «сомнительным» Путінові? А от цього було не зрозуміти. Просто тобі вороже кільце утворилося навколо України, - мав зробити висновок пересічний глядач. От світ зійшовся клином на Тимошенко, закохалися в неї західні та східні політики, а тому й втручаються так зухвало в українське правосуддя. 

Жодного слова не було про те, що світ не бачить у звинуваченнях проти Тимошенко складу злочину, що інкриміновані їй звинувачення в демократичних країнах не є предметом кримінального переслідування. Що ж, закономірний наслідок панівного на нашому ТБ дискурсу, за якого предметом висвітлення є персоналії, а не об’єктивні обставини.

І ще одна дуже «цікава» деталь: слова Бузека, подані на противагу словам Ештон (Бузек наполягав на продовженні переговорів про асоціацію й на незмінності підходів ЄС до України), насправді такою противагою бути не можуть. Бо думка Бузека була його приватною думкою, тоді як Ештон озвучила офіційну заяву Євросоюзу. Від українських глядачів цей факт було приховано. Це був відомий ще з радянських часів пропагандистський прийом – маніпулювання статусом, а отже, реальним значенням заяв закордонних політиків.

Далі було в тому ж дусі: Кирил Євсєєв: «А вот Виктор Ющенко считает, что Тимошенко предала национальные интересы. Об этом экс-президент заявил в интервью сайту "BBC.ua ". По его словам, Юлия Владимировна, договариваясь с Россией о цене газа, с ним как с президентом не советовалась». Віктор Ющенко: «Коли уряд розглядає такі умови, відхиляє їх, а прем'єр-міністр підписує фіктивну директиву, вказівку підписати на таких умовах. І це називається політика? Для України неприйнятна ця угода. Я це говорив з першого дня, і хочу сказати сьогодні. Це дійсно є зрада наших національних інтересів».

Вчитайтеся в цю цитату. Ніякого «а вот» насправді не виходить. Ніякого протиставлення. Віктор Ющенко (принаймні, ані в синхроні, ані у кореспонденському викладенні) жодним словом не сказав про те, що вважає вирок справедливим. Він узагалі не вів мову про юридичний бік справи. «Національні інтереси» та їхня «зрада» - аж ніяк не юридичні категорії. До того ж, вони є суто суб’єктивними. Ющенко дав політичну оцінку діям Тимошенко, причому суб’єктивно-політичну, й не більше. 

Вставивши слова екс-президента у не відповідний їм контекст, кореспондент надав їм значення, якого вони насправді не мали, змусив глядачів хибно їх тлумачити.

І завершення сюжету: Кирил Євсєєв: «Судьба Тимошенко зависит от Верховной Рады, - уверен спикер Владимир Литвин. Он напомнил, что в парламенте находится законопроект о декриминализации экономических преступлений, благодаря которому семь лет тюрьмы могут заменить штрафом». Володимир Литвин: «Неочікувана очікуваність, можливо так, всі про це багато говорили. Все буде залежати від того, чи знайдуть політичні фракції компромісне рішення з цього приводу».

Завершення, ніби підсумок сюжету насправді був відходом від теми, бо не стосувався оцінок вироку екс-прем’єрові вітчизняними та закордонними політиками й, таким чином, не давав глядачам можливості скласти на основі таких оцінок власне уявлення про подію. Відхід від теми під виглядом підсумку, розфокусування в такий спосіб уваги глядачів – от що це було.

Загалом три інтерівських сюжети залишили враження «маніпулювання в лайкрових рукавичках»: основний сюжет – об’єктивний, коректний та повний; додаткові, допоміжні сюжети – сповнені маніпуляцій. 

«Вікна-новини», СТБ, ведуча Віта Євтушина. У сюжеті Сергія Стеценка вдалим був синхрон адвоката Тимошенко Юрія Сухова: «Унікальність цього обвинувального вироку полягає у тому, що більша його частина була присвячена поясненню, чому суд не сприйняв доводи захисту. Тобто сама обвинувальна частина посилання на нібито докази вини була набагато меншою, ніж та частина, в якій суд обґрунтовував, чому він не сприймає захисту». Усе решта справляло гнітюче враження.

Оцініть підбір синхронів. Юлія Тимошенко: «Яким би не був вирок, моя боротьба буде продовжуватись», - це про брифінг перед початком засідання. На відміну від «Інтера», слова Тимошенко про невизнання вини тут опущено, а подано ті, які свідчать лише про її впертість: мовляв, хай навіть і винна, а боротися буду. 

Родіон Кірєєв: «Будучи службовою особою, всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, використала дану їй владу в злочинних цілях». От у такій формі твердження судді можна тлумачити як завгодно, приписуючи Тимошенко ледь не поїдання немовлят; до того ж, звучало все так, ніби стосувалося це не конкретного випадку, а було загальною рисою діяльності екс-прем’єра. 

Юлія Тимошенеко: «Я хочу, щоб ви були сильними в цій ситуації і знали, що свобода ніким ніколи не дарується». Ці слова Тимошенко не стосувалися теми сюжету, вони не проливали світло ані на саму подію, ані на ставлення засудженої до цієї події. 

А найцікавіше полягало в тому, що останнім за часом був вищезгаданий синхрон адвоката Сухова – той, що заперечив (чи бодай поставив під сумнів) усе, з такою впевненістю викладене до того. Що диктувало такий от фактично «висновок навпаки»? Логіка розвитку сюжету? Хронологія? Чи, може, це було щось на кшталт галілеєвого «А все ж таки вона крутиться»?

Наступний сюжет розпочався промовисто. Віта Євтушина: «Спокій під Печерським судом охороняли понад тисячу правоохоронців. На Хрещатик сьогодні прийшли прихильники та супротивники Юлії Тимошенко. Не обійшлося й без сутичок». І справді: такий уже спокій. У репортажі Ганни Суряднової, Ольги Червакової та Вадима Гаращука провідними були дві думки. Перша: міліціонерів провокували прихильники Тимошенко, що поводилися аж ніяк не мирно. І друга: їм, цим прихильникам, насправді начхати на Тимошенко. Про сльозогінний газ, як і скрізь – ані слова. Євтушина – на завершення сюжету: «Відразу після оприлюднення присуду Тимошенко автов'язом доправили назад до СІЗО. Плакат "Юлю, ти не одна" та порожній стілець під ним – такі декорації зустрічали колишню прем'єрку на Лук'янівці. Тут уже не було ані гучних промов, ані прихильників». Чому не було, що робили цього часу прихильники – невже це було нецікаво й неважливо? А глядачі в підсумку мали зрозуміти прихильникам Тимошенко аби побешкетувати, аби громадський спокій порушити. А як потрібна проста спокійна підтримка – то й нема їх нікого.

Матеріал Ольги Головіної про реакцію у світі, на перший погляд, справляв враження об’єктивного. І у словах кореспондентки, і в синхронах президента Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу та комісара, за словами Головіної, «Євроспілки» (громадське об’єднання, напевне, таке – та Євроспілка) Кетрін Ештон містилися й погрози переглянути відносини з Україною, й думки про неприпустимість політичного переслідування опозиції. Не зрозуміти було єдиного – чому «євроспілкарі» ведуть мову саме про політичне переслідування.

Отаким був синхрон міністра закордонних справ Костянтина Грищенка: «Ми по-різному оцінюємо те, що сталося. Для нас найважливіше рівність усіх перед законом. Статус міністра чи Прем’єр-міністра не повинен давати імунітету у разі порушення кримінального законодавства». От саме цих слів синхрони Баррозу та Ештон не заперечували. У глядачів мало скластися враження, ніби євросоюзівці виступають за привілеї для високопосадовців. 

Оце замовчування аргументації європейців, характерне для переважної більшості ЗМІ, змушує підозрювати наявність класичної, хрестоматійної цензури. Не з ініціативи головних редакторів, а з ініціативи влади. Надто вже тотальним стало це замовчування. На тлі досить поширеного серед українців стереотипу, буцімто європейські країни є глибоко ієрархічними, а їхні суспільства – ледь не по-феодальному становими з різними правами та обов’язками для різних станів, усе це виглядає як ретельно розроблена спецоперація. 

Але повернімося до сюжету. Єдиним, кому було дозволено сумніватися в правовому характері засудження Тимошенко, тут, як і скрізь, був Путін: «Эти контракты коммерческие подписаны в полном соответствии с законами России и законами Украины, и международными правилами, международными нормами». Що, власне, не заперечує підозр стосовно спецоперації: знаючи ставлення більшості прихильників Тимошенко до російського колишнього (чи майбутнього?) президента, йому цілком можна було дозволити грати роль шута, який каже правду. Однаково ж бо слова Путіна лише дискредитують Тимошенко в очах її виборців, тим паче що Путін у даному разі є співучасником, «подільником». Підіграла й ведуча: «Російський прем’єр Путін заявив, що взагалі невтямки, за що ж посадили Тимошенко». Глядачі тут само мусили пригадати й Беслан, і підводний човен «Курськ», коли Путін так само був «невтямки».

І знову повернімося до сюжету. Головіна: «Вирок Тимошенко став новиною №1 у світових новинних агентствах. Українська служба ВВС записала інтерв’ю з Віктором Ющенком, який нині перебуває в Лондоні. Екс-президент України не вважає справу колишньої Прем’єрки політичною. Газові угоди 2009-го Ющенко назвав зрадою національних інтересів». Ющенко: «Для Украины неприемлем этот договор. И я это говорил с первого дня и говорю сегодня. Это действительно предательство наших национальных интересов. И потом, когда Тимошенко на следствии заявила, что это проблема – проблема Президента, что это было сделано под его влиянием – это несомненная ложь». І знову ж, самі по собі слова Ющенка містять політичну оцінку й лише її. Те саме, що й на «Інтері»: або синхрон було підібрано вкрай невдало, або ж глядачів змушували робити з нього висновки, які насправді не випливають. 

Але цим тема не завершилася. Наступний сюжет наведу повністю: Євтушина: «Україна не боїться охолодження стосунків із Європою. Так Микола Азаров відреагував на заяви посадовців із Заходу, які оголосили, що можливо відтермінують підписання угоди про асоціацію з ЄС через звинувачувальний вирок щодо Тимошенко. Прем’єр порадив не перейматись і додав, що долю України вирішують не за кордоном». Микола Азаров: «Еще раз подчеркиваю, жизнь в стране определяется вот здесь, в стране, а не за ее пределами. Уже, слава тебе Господи, закончились времена, когда мы оглядывались».

І знову глядачі мали обуритися нахабним втручанням європейців у внутрішні справи України – а ще пишатися тим, що, на відміну від «брюссельської маріонетки» Тимошенко, Азаров захищає нашу з вами свободу й незалежність. Чи, може, з його слів випливав якийсь інший висновок? Утім, таки випливав – хоча й не був таким очевидним: виявляється, для прем’єр-міністра євроінтеграція не є такою вже значущою цінністю, а Україну він бачить чи то новим СРСР, чи то новою Північною Кореєю, що живе окремо від усього світу.

Був іще один коротенький сюжет – про слова президента стосовно недосконалого законодавства. Звершив тему сюжет про... Євтушина: «Леонід Кучма також говорив про Тимошенко. Нині він у Харкові, де вручав іменні стипендії студентам Національного аерокосмічного університету "ХАІ". Студенти поцікавилися, що думає другий Президент про вердикт Печерського суду» Леонід Кучма: "Она очень сильный политик, с колоссальной энергией. Если б ее энергию в мирное русло, мы могли бы достичь… А в сегодняшней ситуации – я, конечно, не судья, надо дать все мыслимые и немыслимые возможности для защиты. Надо дать возможность в апелляционном порядке любое решение, чтобы она могла быть обжалована. И чтобы мы с вами были убеждены, что это решение справедливое». 

Коротше кажучи, чи є життя на Марсі, а чи немає життя на Марсі, а Кучма – то наше все, найкращий і найсправедливіший.

Новий канал, «Репортер», ведуча Ірина Волкова. Кореспондент Оксана Котова детально розповіла про події навколо суду. Було в сюжеті й про те, що «співробітники "Беркуту" застосовують сльозогінний газ і травлять звичайних громадян», й про те, що «ми хотіли пройти по одній полосі в ту сторону. Те, що вони влаштували, це просто бійня в центрі Хрещатика», й навіть про те, що «де той жук, котрий мене по яйцям ударив? Га?». Була й іронія стосовно «Беркута»: «Численні міліцейські кордони, що правда теж, втрати мають. "Репортер" надибав одного постраждалого, що хотів лишитися невідомим. "Утеряна печатка. Левая. Если ее кто-то найдет, пожалуйста верните. Добре. Буду очень рад и буду благодарен"».

Утім, увесь сюжет було вибудовано у такому собі іронічно-легковажному ключі. Отакому, наприклад: «Арештантка сказала останнє слово, тим часом. І поїхала назад, у камеру Лук’янівського СІЗО» (О. Котова). Мабуть, на думку авторів, подія заслуговувала на саме таку тональність.

А ще випуск продемонстрував просто тобі вищий пілотаж... самі міркуйте, чого саме. Репортажі з залу суду та з вулиці було не просто об’єднано в один сюжет, а нарізано на дрібні шматочки й ретельно перетасовано – з домінуванням картинок з вулиці. У підсумку інформація з залу суду вийшла фрагментарною й нагадувала радше вкраплення. Було підмінено основну й допоміжну інформацію, основну й похідну події. 

Далі були три коротеньких – без репортажів – сюжети: про наміри захисту Тимошенко подати апеляцію, про реакцію у світі (І. Волкова: «Розчарований Євросоюз заявляє про вибірковість українського правосуддя, вважає рішення політичним, але сподівається на апеляцію. Уся європейська спільнота, практично прямим текстом заявляє, що про асоціацію з ЄС Україна тепер може забути. А вони ж попереджали. Уже пригрозила погіршенням стосунків Німеччина. Мовляв: вирок екс-прем’єрці кидає тінь на українські правову систему») та про «нашу відповідь Чемберленам» (Речник МЗС: «Ні українські, ні закордонні чиновники не можуть здійснювати тиск на судову гілку влади. Судова справа не може використовуватися як засіб тиску у переговорному процесі щодо угоди про асоціацію».)

Як і «годиться», глядачі не отримали жодної інформації, яка б спростувала твердження МЗС, що буцімто європейська реакція є банальним тиском і зумовлена якоюсь незрозумілою ірраціональною симпатією європейців от саме до Тимошенко. Натомість у глядачів мало виникнути враження, що асоціація з Євросоюзом уже лежить у нас у кишені – аж до тієї міри, що Україна вже може диктувати умови, на яких європейці мусять (і неодмінно мусять!) впустити її у свій дім.

ICTV, «Факти». Ведуча Олена Фроляк у підводці коротко змалювала й вирок, і подальші дії засудженої, передбачені законодавством, і можливу реакцію у світі.

У репортажі Олексія Пшемиського було змальовано як ситуацію навколо суду («Прилеглі до суду вулиці заблоковані "Беркутом", бійцями внутрішніх військ та спецназом. Уздовж Хрещатика міліціонери розставили пасажирські автобуси аби загородити протестувальникам вихід на вулицю. Та розгніваний натовп це не зупинило. За порушення спокою, 8 протестувальників затримали».), так і перебіг засідання.

На увагу заслуговували два синхрони. Юлія Тимошенко: «Ніякий вирок мене не зупинить. Будемо боротися і захищати моє чесне ім’я в Європейському суді. І я переконана, що Європейський суд з прав людини винесе законне правосудне рішення». Микола Сірий, адвокат Юлії Тимошенко: «Цим рішенням криміналізовано політичні рішення і дії всупереч праву, всупереч закону, всупереч чинній Конституції. З очевидністю проголошено незаконне рішення, яке ми, безперечно, будемо оскаржувати».

Тим самим до глядачів було донесено сумнівність самого кримінального звинувачення. Може, не надто повно й зовсім не детально, але хоча б їх було інформовано про наявність такого тлумачення подій.

У підводці до другого сюжету – про міжнародний резонанс – ведуча, зокрема, сказала, що слова Кетрін Ештон були не її приватною думкою, а офіційною позицією ЄС: «Голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу солідарний із заявою Євросоюзу, оголошеної верховним представником спільноти із зовнішньої політики Кетрін Ештон, яка сказала, що відносини з Україною можуть бути серйозно переглянуті». Утім, акцентовано офіційний характер слів Ештон не було, пролунало це невиправдано побіжно, мимохідь. 

Кореспондент Василь Саф’янюк: «Сьогоднішнє рішення Печерського райсуду Києва у "газовій справі" Юлії Тимошенко президента засмутило. Адже заважає євроінтеграції України. Та Віктор Янукович вважає, що вирок – не остаточне покарання. Адже попереду ще апеляція і зміни недосконалого радянського кримінального кодексу». Так і уявилося: сидить Віктор Янукович у Межигір’ї на пеньку й гірко сумує. 

Ні, все це нагадало старий анекдот: приїздить чоловік з відрядження, заходить додому, а в ліжку – його дружина з коханцем. Не встигає він відкрити рота, а дружина: «Ну от, зараз знову почнуться твої одвічні підозри, фантазії, ревнощі! Знову всі шафи перериєш, докази моєї буцімто невірності шукатимеш!» Президент зробив заяву, у якій спробував дистанціюватися від справи проти Тимошенко. Йому, звісно ж, мало хто повірив, але бодай форми було дотримано. Але навіщо ж журналістам було продавати цю заяву за чисту монету? Ну от навіщо? Чи, може, Саф’янюк перевіряв, до якої міри насправді президент засмучений? Від професіоналізму його відділяли лише два слова: «Президент сказав, що засмучений». Хочете, вірте – хочете, ні. Обійшовшись без цих слів, кореспондент тим самим засвідчив щирість слів президента, поставив на них гарантійну печатку. А якщо виявиться, що ці слова таки не були щирими? 

Економія на подібних «формальностях», подання слів політиків як доконаних і доведених фактів, що не підлягають сумніву, - це давня-прадавня традиція українського інформаційного телебачення. Може, от саме в цьому й криється корінь того, що слова Кетрін Ештон та Єжи Бузека подавали як рівнозначні? Ештон – політик, Бузек – політик, політики сказали... Може, наші телевізійники просто не бачать різниці між офіційними заявами та приватними опініями політиків? Може, це спрацьовує ще радянська журналістська школа: «Леонід Ілліч Брежнєв сказав» - і все, які можуть бути сумніви? Може, процвітає ще радянська звичка до одержавленого суспільства, коли різниці між офіційним та приватним просто не існує?

Та знову повернімося до випуску. Наступний пасаж кореспондента був просто ганебним: «Та Європа у тонкощі законодавства не вдається. Вона оцінила сам факт». Отже, у тонкощі законодавства Європа не вдається, їй байдуже, чи є Тимошенко злочинницею, а чи не є – от просто люблять її європолітики, й усе тут. Насправді кореспондент, радше за все, мав на увазі, що Європа не вдається у проблеми та «об’єктивні труднощі» українського законодавства, й застарілість українського Кримінально-процесуального кодексу – то для Європи не виправдання. Отак нечітке, неточне формулювання перетворилося на маніпуляцію. 

Хоча... Чи лише невдале формулювання це було? Синхрон Ештон: «ЄС дійсно розчарований вердиктом Печерського суду у справі Юлії Тимошенко. Суд, що пройшов, не відповідав міжнародним стандартам щодо чесності, транспарентності та незалежності юридичних процедур». «Незалежність юридичних процедур» - це й справді був крутий переклад. От якби ж іще пояснили глядачам, що таке транспарентність! А ще б розповіли, чому Ештон зробила такий висновок, на якій підставі! Чи це просто вона камуфлювала прагнення будь-що врятувати Тимошенко від заслуженої кари? 

Василь Саф’янюк: «Пояснювати Європі суть справи був змушений міністр закордонних справ Костянтин Грищенко. МЗС вважає, що процес над однією людиною не може перекреслити прагнення усієї країни і роки інтеграції». 

То що має цікавити українського глядача: реальний характер того, що сталося, а чи думка Грищенка про те, що сталося? Неправосудний, причому свідомо неправосудний вирок хай навіть одній людині – чи й справді він не може перекреслити демократичний, правовий характер української держави? А якщо це вирок двом людям? А якщо сотням, як у Білорусі? Скільки трісок має полетіти, щоб Європа мала-таки право зробити висновок: ліс в Україні таки рубають?

Костянтин Грищенко, міністр закордонних справ: «У демократії немає підстав вірити, що хтось має особливе надзагальне право на спеціальне поводження у справі, де є підстави вважати, що кримінальний злочин був скоєний». Отже, капосна Європа хоче, щоб в Україні запанувало беззаконня, але ми їй цього не дозволимо. Але, попри все, інтегруватися з нею будемо. Так, виходить?

Адже далі якраз пішла мова про заяву Азарова щодо євроінтеграції, з його синхроном: «Еще раз подчеркиваю – жизнь в стране определяется вот здесь, в стране, а не за пределами. Уже, слава тебе Господи, закончились времена, когда мы оглядывали, и думали, что наша жизнь определяется кем-то. Она определяется нашими людьми в нашей стране». Після цих слів тільки й залишилося, що вважати: весь радян... український народ, всі мов один, пліч-о-пліч, на чолі з мудрою партією, гнівно засуджують ворога народу Юлію Тимошенко. Саме таку стилістику запропонував Азаров. А «Факти» йому допомогли.

І, на завершення інформації про міжнародну реакцію, суцільний оптимізм від Єжи Бузека: «Впевнений, що ми маємо продовжувати переговори про угоду про асоціацію. Ми не повинні карати українських людей». Звісно ж, без жодної згадки про те, що це є його приватним поглядом. Зате який же вдалий синхрон! Адже охолоджувати стосунки з владою – це карати український народ! Народ і влада єдині, влада – то й є український народ, – і сказав це не Вася Тютькін, а президент Європарламенту!

На завершення сюжету розповіли про реакцію опозиціонерів. Олександр Турчинов: «Я не вірю ні в їхні обіцянки, які вони дають європейським політикам, не в якісь там закони, які вони своєю більшістю хочуть приймати, ні будь-які апеляції, апеляційний суд, тому що всі суди сьогодні знищені цим режимом». Арсеній Яценюк: «Це звичайно не вирок одній особі. Це вирок Україні і українцям. Тим українцям, які хочуть жити у вільній країні. І якщо влада думає, що їй це так просто минеться, - вона глибоко помиляється». 

Об’єднує ці два синхрони в такому вигляді одна річ: голослівність. Набір штампів та ярликів. Напевне, аргументацію прибрали виключно задля економії ефірного часу. Зате після слів Бузека опозиціонери виглядають справжніми відщепенцями, ренегатами, ворожими елементами та... як іще за радянських часів таких називали?

Коротка характеристика сюжету – маніпуляція на маніпуляції.

А от третій сюжет розпочався й зовсім цікаво. Олена Фроляк: «До чесності та прозорості в судових процесах закликав сьогодні президент Словенії Данил Тюрк. Він перебуває є з офіційним візитом в Україні».

Спробуйте знайти іншу європейську країну, де у випусках теленовин інформація про офіційний візит президента іншої держави загубилася б, і загубилася б цілковито! Це ж лише «Факти» дали інформацію про візит на початку випуску, деякі канали не повідомили про це взагалі! Про деталі українсько-словенських переговорів та стосунків дізнатися у випусках було неможливо. Українське телебачення живе у світі, де є Варшава, Москва, Брюссель, Вашингтон і більше нічого. Ну, може, ще Мінськ та Пекін. І саме таким змушує бачити світ українців. І справді, навіщо телебаченню нашої сорокашестимільйонної держави розмінюватися на всякий дріб’язок, в якого ані нафти, ані газу? А Словенія, поміж тим, теж член ЄС, і вона теж ратифікуватиме угоду про асоціацію. А може, й не ратифікуватиме – і тоді її голосу вистачить, щоб асоціація зірвалася. 

Типова, до речі, філософія васала, філософія протекторату: цікаві лише ті країни, від яких ми залежимо, які можуть, умовно кажучи, надавати. То що ж, в Україні – протекторатне телебачення?

«Україна», «События», ведуча Єлена Кот. У сюжеті про винесення вироку більшість хронометражу було присвячено подіям навколо будівлі суду. А точніше, поведінці прихильників Тимошенко – звісно ж, без батальних подробиць і без жодних слів мітингувалиників про неправосудний характер вироку. На екрані постав просто натовп – такою самою могла бути й акція обдурених вкладників, і процесія якої-небудь секти. Прихильників Тимошенко показали як сліпу масу ледь не зазомбованих людей. Власне, тільки «зовнішнім» подіям і було присвячено репортаж Андрія Козакова. 

У викладенні подій у судовій залі канал обійшовся взагалі без послуг кореспондента (!!!), розповідала про них сама Кот. Просто коротко констатувала. Були, щоправда, два синхрони. Тимошенко: «Цим вироком з усіма репресіями проти громадян України, повернувся 37-й рік. Всім треба бути сильними. Я звертаюся до усіх людей: не опускайте рук, боріться і авторитарний режим буде прибраний, але тільки вашими силами. Я з вами, ніякий вирок мене не зупинить». Микола Сірий, адвокат: «Його треба оскаржувати, тобто далі треба йти правовим шляхом і переконувати наступні інстанції в тому, що дане рішення є незаконним і є протиправним». Ну гаразд, хай хоч так.

Наступний коротенький сюжет було присвячено реакції президента. Кот: «Приговор Тимошенко законный, но не окончательный...». Янукович: «Але це остаточне рішення. Попереду ще апеляційний суд...». Жоден інший канал так не акцентував увагу на неостаточності вироку, як «фірмовий» канал Партії регіонів. Політологи, що спеціалізуються на вивченні тоталітарних держав, мали б розцінити це як недвозначний сигнал, поданий владою...

Наступний сюжет був про реакцію європейців. Теж буз кореспондентського матеріалу, коротенький. Увагу привернув синхрон прес-секретаря єврокомісара з зовнішньої політики Маї Коц’янчич: «Этот процесс не соответствовал международным стандартам как честный, прозрачный и независимый, к чему мы все время призывали. И он безусловно отразится на взаимоотношениях Украины с Евросоюзом. От того, насколько украинские власти будут уважать универсальные ценности и верховенство права, зависит и судьба соглашения об ассоциации». «Україна» бодай цим виділилася з загальної маси.

І, нарешті, такий сюжет. Єлена Кот: «Неожиданно строгим и необычным назвали приговор Тимошенко в России. За что ей дали 7 лет, не понимает Премьер Владимир Путин. Если за газовые соглашения, то она их не подписывала. Договор заключили «Газпром» и «Нафтогаз», и решение суда вовсе не повод для пересмотра газовых контрактов, уверены в Москве». Як же віртуозно було перенесено акцент із вироку лідерові опозиції на газові контракти! Мовляв, буде у вас тепло й світло, а чого вам ще треба, навіщо вам та Тимошенко з усілякими демократіями, правосуддями й іншими абстрактними гуманізмами.

Що ж до «Часу» 5-го каналу, то там сюжети про винесення Тимошенко вироку були детальнішими, довшими за хронометражем, але так само перенасиченими синхронами. Вони так само робили акцент не так на змісті події, як на реакції політиків, українських та закордонних.

***

Отже, висновки. 

Перше: цілковито підтвердилася гіпотеза, колись уже висловлена на «Детектор медіа»: ретранслятивна журналістика є потенційно маніпулятивною журналістикою. І не лише тому, що переключає увагу аудиторії з причин на наслідки, з фактів на тлумачення цих фактів політиками. Не лише тому, що створює викривлену шкалу пріоритетів і цінностей, де думки політиків посідають місце, поважніше за об’єктивні факти. У нашій вихованій на матеріалізмі журналістиці виходить, що свідомість політиків є важливішою за об’єктивну реальність.

Ретранслятивна журналістика перетворює самих журналістів з авторів і генераторів інформації на її передавачів. А отже, ніщо вже не заважає політикам утілювати руками журналістів свої спецтехнології. Бар’єрів на шляху неправдивої чи викривленої інформації, запущеної політиками, не існує.

І друге, головне. Вирок Юлії Тимошенко відкрив нову сторінку, нову епоху в історії українського телебачення. І епоха ця є зовсім не радісною.

Попри всі розмови про цензуру і маніпуляції досі все це було якимось... сором’язливим. Не надто нахабним. Принаймні, тонким. Маніпулювати так, щоб це не надто впадало в око, - от яким досі було українське телебачення.

11 жовтня сором’язливість зникла. Маніпуляції стали грубими й відвертими. А ще одноманітними, невигадливими. Останні бар’єри на їхньому шляху зруйновано. Ніби це журналістику було ув’язнено...