14:35
Вівторок, 20 Листопада 2018

Ми стукаємо, а нам не відчиняють, або Про глибину деяких українських розслідувань

Моніторинг журналістських телерозслідувань, 22–28 жовтня 2018 року.
Ми стукаємо, а нам не відчиняють, або Про глибину деяких українських розслідувань
Ми стукаємо, а нам не відчиняють, або Про глибину деяких українських розслідувань

«Детектор медіа» публікує сімнадцятий текст оновленого проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме до кінця 2018 року.

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Оновлений моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість загальнонаціональних проектів, зокрема: «Гроші» («1+1»), «ЦРУ» («24»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший») і «Ліга корупції» («112 Україна»). Нові учасники замінили проекти «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UA: Перший») і «Народна прокуратура» («112 Україна»), які, на жаль, припинили своє існування в колишньому форматі. Дослідження складається з аналізу якісних показників у формі таблиць і суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Особа, яка невміло зображує журналіста, приходить до когось додому серед білого робочого (!) дня, стукає у ворота, повертає обличчя до камери і єхидненько каже: «Хвилин п'ятнадцять стукаємо, а нам не відчиняють». А ми в цей час скрегочемо зубами й уявно стукаємо у двері квартири суперрозслідувача. І нам, бляха-муха, теж хвилин п'ятнадцять не відчиняють! Не повірите, навіть усі двадцять! А де мама, на яку все записано? Де коханий (кохана) псевдопідприємець? Де корупція?

Утім, для автора половина класичного українського розслідування готова. Адже факт відсутності когось у тій точці Землі, де на даний момент перебуває український журналіст-розслідувач, незаперечно свідчить про те, що ця людина в чомусь винна. У чому? Готовий набір звинувачень можна вкрасти в колег, проілюструвати кадрами з Youtube, оголосити про викриття, не розкрити теми, наприкінці продемонструвати єднання з народом та його проблемами й завершити сакраментальним: «Як так? Питання риторичне». Справу зроблено. У принципі вже можна подаватися в депутати. Або президенти. У журналістів-розслідувачів це вже традиція.

«Стоп корупції», випуск № 185 від 28 жовтня 2018 року

 

Здається, колектив «Стоп корупції» росте швидше за китайську економіку. В ефірі постійно з'являються нові обличчя. Журналістка Христина Криштиха, яка раніше працювала в плюсівських «Грошах», у «Стопкорі» одразу береться за тему рейдерства, й не де-небудь, а на сході України, в зоні Операції об'єднаних сил (ООС). Нам обіцяють показати «захопливі факти захоплення майна на прифронтових територіях, як працюють рейдери у зоні ООС та чи можливо боротися з рейдерством у зоні бойових дій». Насправді ми отримуємо безбарвний репортаж, який навіть не намагається стати розслідуванням і не відповідає на жодне поставлене запитання.

Основним експертом, слова якого не зазнають критики чи перевірки в сюжеті, виступає дуже молодий, але вже дуже знаючий Андрій Поддимай. Він розповідає про те, що за останні 5 років найбільше рейдерських захоплень сталося саме в 2017-му. Ну, є в нього звідкись такі дані.

Але теорія — то таке, нам подавай практику. Отже, журналістка їде в Торецьк на Донеччині. Там невідомі почали розкопувати частину території місцевого підприємства й видобувати відходи (так званий шлам), щоб його продавати. Хто ці люди й на яких підставах працюють, ніхто не знає. Зупинити ніхто не намагається. На Центральній збагачувальній фабриці «Дзержинська» кажуть, що це їхня територія і що копачі порушили дамбу, екологічна ситуація в регіоні в небезпеці, після чого йде чималий пасаж про екологію.

Коли журналістка спробувала з'ясувати, хто ці люди, робітники на техніці дозволів на діяльність не показали й накивали п'ятами. Тоді авторка викликала поліцію й написала заяву про незаконність такої діяльності. Місцева влада проблему ігнорує. Власне, більше журналістка нічого й не розслідувала. Із правоохоронцями, обласною військовою адміністрацією, екологами не спілкувалася. «Ну не знає ніхто, хто ці люди, що я можу зробити?» — ніби каже глядачеві авторка. Тоді нащо вона взагалі їхала в Торецьк? Сильно.

До речі, наскільки системною є проблема рейдерства на території ООС, Христина Кришиха не з'ясовувала.

«Єдиний шлях — це звернутись в Європейський суд з прав захисту людини», — пафосно завершує свій блокбастер журналістка. «Може, хоч там підкажуть, хто займається незаконним видобутком», — іронізуємо ми. Але ні, бо такого суду просто немає, є лиш Європейський суд із прав людини. Хоча яка, зрештою, різниця? У нас минулого разу і Швейцарія членом ЄС була — й нічого, «піпл схавав».

Далі був наш улюблений формат — рубрика «За парканом». Давненько ми її не бачили, але тепер, після тривалої перерви, мали змогу насолодитися на всі сто. Матеріали в цій рубриці завжди дивні й за подачею, й за змістом.

Цього разу йшлося про статки Людмили Спичак — сільської голови села Зазим'я Броварського району на Київщині. Так от, «Стоп корупції» вирішив не напружуватись, а просто показувати відеоряд: будинок голови та її декларацію за 2016 рік у супроводі настроєвої музики. Така собі читанка. Така собі пародія на початок «Зоряних війн». З усього прочитаного і злегка озвученого ми зрозуміли, що зарплатня в голови досить скромна, щоб дозволити собі маєток оцінною вартістю 27 млн грн. Здався би коментар голови, але її чомусь шукають удома, а не на роботі. Схоже, в робочий час. (Так-так, стукають 15 хвилин, а їм не відчиняють, ви в курсі.) У результаті пояснень Людмили Спичак ми не почули, як і будь-яких інших коментарів.

На довершення свята нас потішили ще й рубрикою «Стопкор в дії» з неперевершеною Асею Глуцькою. У цієї журналістки унікальний метод подачі матеріалу — вона розповідає все так, наче за нею постійно женеться зграя вовків, причому вовчою мовою. Не те що аналізувати, зрозуміти щось просто нереально. Нам не вдалося. І так, звісно, це тому, що ми тупенькі, не здатні осягнути всієї глибини озвученої Асею проблематики. Але інтуїція підказує нам, що сюжетик непростий і потрапив до випуску не за просто так. Ой, вибачте, не просто так. Далі було щось невимовне про «піщаних браконьєрів», але ми до того часу втратилися остаточно.

Висновок: шлам.

«Гроші», 8-й випуск 12-го сезону від 26 жовтня 2018 року

 

Не меншим шламом був аналізований випуск «Грошей». Багато гучних слів і мало переконливих справ. Якось так можна характеризувати — з обіцяних шести тем частково (дуже поверхово) розкрито рівно половину. Оригінальність, ексклюзив, усебічність і достовірність розбиваються об спроби ведучого Олександра Дубінського до всього приплести Петра Порошенка. Ну не тільки ж В'ячеславу Піховшеку бути солдатом революції.

Розпочали випуск з інформації про те, що двох підозрюваних у зґвалтуванні неповнолітньої дівчини у Броварах цього року «мажорів» відпустили під заставу, про що багато писали в ЗМІ. Ухвалила таке рішення суддя Ганна Білик. Адвокати потерпілої впевнені, що у справі не обійшлося без корупційної складової. Ну, думаємо, зараз саме цю складову й розслідують. Ага, розмріялися. Автор приділив більшу частину часу інтерв'ю з жертвою, яке супроводжувалося вкотре непозначеними інсценуванням і безграмотним закадровим текстом. Реально, аж око сіпалося. Ось перл: «Коли почала втрачати свідомість, злодії привели її до тями». Українською «злодії» — це не те саме, що «злодеи» російською, шановний. Це «воры», а двоє виродків дівчину не грабували, а ґвалтували, тому вони не «злодії». А подивитися у словник, як буде «злодеи» — це складно. Українська ж примітивна. Просто одну літеру міняєш — і все те саме. Російською «слон» — то українською «слін». Ще одна суперфраза: «Нема батька та мати». Слово «мати», виявляється, не відміняється. Але елементарна безграмотність і відсутність літредактури — це риса, яка притаманна не лише цьому авторові, а й багатьом іншим «грошикам». Цей випуск, до речі, просто зашкалював від подібних словесних «перлів».

Ну, але ж у сюжеті було не тільки інтерв'ю. Нам показали мітинг під стінами суду, розмову активістів із суддею, дали інформацію про те, що рік тому Національне антикорупційне бюро України викрило цю суддю у вимаганні 1000 євро хабара на користь підприємця і... все. А де розслідування? У чому новизна показаного? Про нього знову забули.

Далі. Ми не оцінюємо експерименту з перевіркою надійності охорони шкіл, проведений у зв'язку із трагедією в Керчі, хоча цікаво було би почути від журналістів їхній рецепт успішного гарантування безпеки учнів. Щоб із безпекою було «сурово», як висловилася журналістка. Не суворо, а «сурово» — тому що на «Грошах» послідовні. Якщо вже безграмотні, то всі! І ще одне. Чому «Гроші» дозволили собі показувати найстрашніші кадри розстрілу дітей у Криму без купюр, хоча вони просто кричать про застереження? Ну, але ж кадри чужі, «позичені», то яка різниця, правда?

Також немає сенсу оцінювати фактичний переказ «Грошима» розслідування журналістів «Схем» про отримання дозволів на видобуток нафти з родовищ на Полтавщині. Найсмішніші, що плюсівці полінувалися (чи не захотіли?) позначити як чужі всі кадри, які вони «позичили» в колег. Частину позначили, а частину — ні. За яким принципом — ми не знаємо. Але смішно, коли видно, як у кадрі працює журналіст «Схем» Олександр Чорновалов, а відео ніби й не чуже, а грошівське. Думаю, в цивілізованому світі за таке довелося б дорого заплатити. Дуже дорого. Ми вже мовчимо про репутаційні втрати. Та ми живемо не в цивілізованому світі, а у світі маніпуляцій, створеному авторами «Грошей».

Бо коли Олександр Дубінський називає народного депутата Василя Петьовку куратором контрабандних схем постачання українських цигарок у Європу, то чекаємо гучного розслідування з неспростовними доказами. Та й ведучий обіцяє розповісти нам, як влаштована контрабанда. А в результаті ми отримуємо шквал звинувачень у бік приплетеного сюди кандидата в Президенти Анатолія Гриценка (ну от реально, до чого тут він?), уривки мобільного листування нібито народного депутата Петьовки з якимось Гришою та іншими людьми, а також неперевірені звинувачення щодо політиків від активістів та експертів, деяких із яких навіть полінувалися титрувати. Так а докази будуть? Чи знову тільки слова?

Останній сюжет, який ми оцінили, стосувався дуже важливої теми — «сірого» продажу в аптеках препаратів, що містять наркотичні речовини (деталей та специфіки проблеми в сюжеті немає, а здалось би, хоча б як зроблено було колегами тут). Журналістка перевірила 20 столичних аптек і в чотирьох із них без особливих проблем придбала наркомісткі препарати. Поговорили із представниками асоціацій, правозахисних організацій, але ні з ким із влади, хто мав би здійснювати контроль. Так сюжет, який потенційно мав всі шанси бути хорошим розслідуванням, перетворився на поверховий та побіжний репортажик без глибини і продовження. Нам показали, що засоби можна придбати, але хто в цьому винен, чи це взагалі порушення, яке покарання, чому не карають, хто покриває?

І навіщо було показувати обличчя людей, які виходять із аптек з ознаками наркотичного сп'яніння? В чому, даруйте на слові, кайф?

Ну, й на завершення знову про Порошенка, якого Олександр Дубінський безапеляційно називає «найгіршим Президентом України». Як знаний порошенкознавець, він фонтанує звинуваченнями та загальними фразами, щоби підвести до досить важливої теми, яку цими політичними й емоційними підводками просто заговорили. А сюжет був про те, що стається з об'єктами, на відкритті яких був Президент, після від'їзду Петра Порошенка. Так, журналісти поїхали в Миколаїв, де взимку 2017 року було урочисто відкрито фехтувальну залу, але яку досі не можуть здати в експлуатацію, приміщення псується, вентиляції немає. До приїзду Порошенка також поспіхом ремонтували опорну школу в Покровську. Тепер батьки і вчителі скаржаться на погану якість робіт (скаржаться тихо, анонімно). Але серйозно в темі ніхто не розбирався, зробили короткий огляд ситуації — і все. Хай там як, винен в усьому чинний Президент.

А наприкінці Олександр Дубінський додав драматизму, заявивши, що на «Гроші» тиснуть і що за ним і журналістами програми стежить СБУ. Що й до чого, чи є якісь докази, чи робить щось команда з цього приводу, — невідомо.

Висновок: переважно шлам.

«Ліга корупції», випуск за 27 жовтня 2018 року

 

Якщо вам цікаво побачити огляд розслідувань, кримінальних проваджень, арештів за бурштиновими справами, — то вам сподобається випуск «Ліги корупції». Це чудовий дайджест. Красиве оздоблення, зроблене по-багатому, та йому, на жаль, критично бракує оригінального змісту. Бо якщо ви хочете отримати обіцяні в анонсі програми відповіді на запитання, хто покриває нелегальний промисел і до кого стікаються тіньові мільярди, то тут на вас чекає розчарування, бо більше, аніж переказ давно відомого, ви не отримаєте. «Лізі корупції» уже системно не вистачає глибини, викриттів і відкриттів. Після перегляду чергового випуску знову важко написати про нього якусь новину, як це можна зробити практично з усіма конкурентами.

Здається, проект досі шукає себе й намагається здивувати несподіваними речами — наприклад, раптовим пасажем із засиллям сленгу і слів типу «штука баксів», «зелені», «бариги», «промишляти», «буцегарня», «комерси». Або поїздкою у Ґданськ, де розумні поляки й китайці дохідливо й навіть дещо здивовано пояснюють, як тупі українці, маючи в себе товар, який цікавить півсвіту, заробляють найменше, зате допомагають жиріти іншим. Прекрасний елемент, який, знову ж таки, більше притаманний не розслідувальному, а документальному проекту — а саме його «Ліга» дедалі більше нагадує. Ми геть не впевнені, що це свідоме рішення, бо не може, ну просто не має рішення про превалювання форми над суттю бути свідомим.

У «Лізі» є добре зроблені й цікаві речі. Наприклад, розмови з кількома фігурантами гучних у минулому бурштинових справ, зокрема екс-заступником прокурора Рівненської області Андрієм Боровиком, якого затримали в 2016 році і якого Юрій Луценко назвав «головою бурштинової мафії». Його вже випустили із СІЗО, нині він викладає, оскаржує своє затримання й каже, що боровся з мафією, за що й поплатився. Або інтерв'ю з Бориславом Розенблатом, якого підозрюють в отриманні хабара за сприяння в отриманні дозволу на користування надрами. Той, у свою чергу, каже, що все — політика, а він лиш надавав консультації. Є виїзди на місця й додаткові дійові особи, які навіть краще прояснюють ситуацію, проводять нас нетрями «бурштинової республіки» на північному заході України з її власними правилами, ієрархією та грішми. Але це ані на міліметр не наближає нас до відповіді на запитання: хто головний бенефіціар поліського «клондайку»?

Є речі, які зроблено значно гірше, — наприклад, купа нетитрованого (ні авторством, ні часом зйомок) відео, звинувачень, фактів, домислів, робота журналістів телеканалу ICTV й непозначені реконструкції. От лиш один випадок непрофесійності: журналісти (не знаємо, чи каналу «112», чи ICTV) знайшли й показали будинки, квартири керівника Олеського лісгоспу і сказали: «Ми публічно звертаємось до керівника прокоментувати, звідки в нього стільки грошей». І все. Перекинулися на інше. Поговорити з керівником — ні, не чули.

Що було добре, так це те, що в цьому випуску не було «народного контролера» Дмитра Добродомова. Ми навіть здивувалися.

Висновок: час розкачки минув, далі так працювати не можна.

«ЦРУ», випуск від 28 жовтня 2018 року

 

Проект «ЦРУ» нагадує маятник. Іноді він дивує якісними розслідуваннями, а іноді, навпаки, розчаровує матеріалами, над якими було би варто ще попрацювати.

Цього разу ведуча Тетяна Мартинюк одразу вирішила вразити глядачів фразою з арсеналу програмістів: «Дві ТЕЦ, два брати, а між ними НАБУ та АРМА». Ну добре, не чіплятимемося, майже всі знають, що таке ТЕЦ, багато хто вже звик до НАБУ, але АРМА? Вибачте, ну зовсім невпевнені. До речі, розшифровку останньої абревіатури — точніше, пояснення, чим займається ця структура, — глядачі почують лише на 11-й (!) хвилині сюжету. І на тому спасибі.

Для нас це, звісно ж, привід іще раз нагадати журналістам, що вони працюють не для себе і своїх колег, які «все і всіх» знають, а для аудиторії, яка знає далеко не все. Ба більше, не завжди пильно стежить за всіма розслідуваннями й особливо їхніми фігурантами. А ще — ви не повірите — не завжди пам'ятає імені геніальних розслідувачів. Знаємо, останній удар був найболючіший. Сорі.

Отож, програма зосередилася на актуальній для двох районів Львівщини темі: Новороздільська та Новояворівська теплоелектроцентралі (ТЕЦ) на Львівщині не працюють, бо за них тривають, як кажуть журналісти, «олігархічні війни». Люди сидять без тепла, садочки, лікарні та школи так само. Річ у тім, що ці ТЕЦ стали речовим доказом у кримінальному провадженні Національного антикорупційного бюро (НАБУ) щодо розкрадання газу, отриманого за пільговими цінами. Журналістка Інна Попович розбиралась, як це сталося.

Дві фірми, що належали відомим народним депутатам — братам Дубневичам, купували газ за пільговими цінами для населення, але брали його більше, ніж треба, використовували для виробництва електроенергії, а ту потім збували за ринковими цінами. Збитки, яких було завдано державі, за версією НАБУ, — 1,4 млрд грн. Інформація не нова. Отож, є кримінальне провадження, накладено арешт на майно фірм, у тому числі ТЕЦ. Нині справа в судах, а ТЕЦ не працюють.

Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (правильно, АРМА!) обрало «фактично без конкурсу» управителя цього майна — ПП «Гарант Енерго М». Самого договору немає в публічному просторі (чи є інші подібні договори, нам не показали). І от ця фірма-управитель виявилася досить цікавою, адже через два тижні після підписання договору там двічі змінилося керівництво (хто був ху, нам не пояснили), і тепер головними є позаштатний радник міністра екології й колишній народний депутат. Поспілкувалися з одним із власників компанії Володимиром Купчаком, який запевнив, що вони готові забезпечувати діяльність підприємства й навіть сплатити борги — а це 300 млн гривень.

Також журналістка поспілкувалася з представником АРМА, який сказав, що управителі повинні мати досвід управління подібним майном, фахівців, власну базу, ліцензії тощо. А ПП «Гарант Енерго М» раніше займалося електромонтажними роботами, на момент укладення договору потрібних ліцензій у нього не було — отримали лише згодом, за три тижні. Запахло паленим.

Тут мало би розпочатися найцікавіше, сіль — чому саме ПП «Гарант Енерго М»? Хто за ним стоїть? Хто хоче забрати собі ТЕЦ і навіщо?

Журналістка робить припущення про Володимира Купчака, який, будучи головою правління «Івано-Франківськгазу», «створив дуже комфортні умови для приватизації після цього паном Фірташем цієї компанії і, по-моєму, історія один в один». Ем... Вибачте, ви сказали, «по-моєму»? А якщо не по-вашому, то як? У вас є докази? Поясніть, що відбувається, бо до цього все йшло так добре і зрозуміло, що ми навіть були повірили, що... Але то по-нашому. Бо як воно насправді, може бути геть інакше.

Ніби остаточно ховаючи себе, далі авторка скочується до радянських фантазій про те, як усе добре, коли все державне й контролюється державою, якій платять щасливі споживачі. Мусимо розчарувати: її ідеальна країна давно померла, причому на радість всього світу. Уже навіть декомунізацію провели. А от ніякої роботи для того, щоб довести важливу тезу про Фірташа або хоча б запитати Купчака про його можливий зв'язок з олігархом, журналістка не провела. Експертом у цьому питання виступила вона сама.

Хороша й жива тема, гарна інфографіка й такий епікфейл у фіналі. І це вже не вперше. Припиняйте, а?

Висновок: провал.

«Наші гроші», випуск № 240 від 22 жовтня 2018 року

 

Випуск «Наших грошей» складався з двох сюжетів. Перший із них — це люто-саркастична реакція колективу на епохальне інтерв'ю фігуранта попереднього гучного розслідування журналістки Лесі Іванової — заступника голови Служби зовнішньої розвідки Сергія Семочка. Команда «Наших грошей» розібрала його справді епохальне за своєю бездарністю інтерв'ю телеканалу ZIK на цитати й легко розбила всі аргументи, які той зачитував із суфлера або виголошував самостійно. Хоча журналісти вирішили не заморочуватися з тим, щоби ввести глядачів у курс справи Семочка (мовляв, і так усе всім відомо про суть і результати розслідування «Наших грошей»), вийшло дуже сильно й дотепно. Ну а саме розслідування Лесі Іванової ми просто мусимо похвалити постфактум. На жаль, воно не втрапило в наш моніторинг, але, на нашу думку, наразі це один із фаворитів на звання найкращого розслідування року. Знімаємо капелюха.

У наступному сюжеті Данило Мокрик фактично продовжив тему спецслужб, але під дещо іншим кутом. Він узявся за сина нинішнього голови СБУ Олега Грицака, який був серед прокурорів, що під час Революції гідності активно намагалися посадити майданівців. Та, на відміну від його колег і навіть екс-начальниці, ніхто його за це не переслідує й не карає. Навпаки, «син» робить успішну кар'єру в органах прокуратури Полтавщини.

Данило Мокрик роздобув три досі не опубліковані судові рішення щодо активістів Революції гідності, проти яких обвинувачувачем виступав син голови СБУ Грицака (на той час прокурора Оболонської прокуратури міста Києва). За законом, Грицака-молодшого мали би щонайменше люструвати, оскільки він брав безпосередню участь у процесах проти майданівців, із якими говорив автор сюжету. Ті підтвердили факти, викладені в судових справах. Експерти зазначили, що прокурор мав би відповідати за вчинене, а сам Олег Грицак від відповідей журналіста відмахнувся, вказавши, що треба писати запит. Відповідь на запит «Наші гроші», попри обіцянки Грицака-молодшого та його начальника, чекають досі.

Знаєте, це той випадок, коли додати, в принципі, нічого. Усе настільки очевидно, що й пояснювати особливо не треба. Професія «синок» в Україні лишається однією з найпочесніших.

Висновок: добре.

«Схеми», випуск № 191 від 25 жовтня 2018 року

 

Дуже коротеньким був аналізований випуск «Схем». 16 хвилин ефіру, який був доступний на каналі програми в Youtube, знову присвятили газу й Віктору Медведчуку, і нам знову було цікаво.

Цього разу йшлося про те, що Росія роздає ліцензії на право видобутку нафти й газу на українській території з українських родовищ на шельфі Чорного й Азовського морів. Особливості процесу дослідив Максим Савчук. Він починає зі студії й показує мапу — схему розміщення родовищ нафти і газу до 2014 року (показує в руках). Потім його з мапою в руках телепортують на море. Із десяти родовищ «Чорноморнафтогаз» нині контролює лишень одне в селі Стрілкове на Арабатській стрілці. Тим часом Росія захопила навіть Одеське нафтове родовище, скандально відоме вишками Бойка. Росія спокійно видобуває там газ, хоча родовище розташоване ближче до материка і є морською економічною зоною України.

Тепер Росія роздає дозволи на розробку інших родовищ на території України. Зокрема, ліцензію на видобуток на ділянці Глибока отримала маловідома компанія «Нові проекти». Саме вона найбільше зацікавила «Схеми». Тим більше, що власник компанії Антон Дорноступ до 2015 року був торговцем м'яса. Виявилося, що компанія «Нові проекти» ділить офіс із компаніями сина заступника мінекології РФ, а сам заступник після того, як видав ліцензію марченко-медведчуківській компанії на видобуток нафти, влаштувався в цій компанії гендиректором. А щоб зацементувати гіпотезу, журналісти знайшли інші фірми Дорноступа, які є компаньйонами з іншою компанією Марченко.

З Антоном Дорноступом поспілкуватись не вдалося, телефони вимкнені, а на запит Медведчук наразі не відповів. Отже, «князь тьми і темників» (так влучно назвав колись Медведчука Вахтанг Кіпіані) отримав можливість трохи підзаробити ще й на захопленому росіянами українському шельфі. Усе просто супер!

Хороший сюжет і принципова постановка питання.

Що поганого? Не скрізь титроване відео й немає позиції влади. Бо нам от реально цікаво, що вони збираються робити з цього приводу, окрім як традиційно «моніторити ситуацію».

Висновок: випуск класний, ситуація капець.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, тренер, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював з телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським ТБ».

Авторка звіту, експертка з відкритих даних і моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Фундаторка ініціативи #насудзадоступ з допомоги журналістам та активістам в судах. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки DANIDA

Фото: enigma-project.ru

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1008
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop