«Детектор медіа» публікує тринадцятий текст оновленого проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме до кінця 2018 року.

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Оновлений моніторинг «Детектора медіа» охоплює п'ять загальнонаціональних проектів, зокрема: «Гроші» («1+1»), «ЦРУ» («24»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Стоп корупції» (5 канал), і «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Нові учасники замінили проекти «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UA: Перший») і «Народна прокуратура» («112»), які, на жаль, припинили своє існування в колишньому форматі. Дослідження складається з аналізу якісних показників у формі таблиць і суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Біда. Знову без «Грошей». Тих, що плюсівські. Відпочивали. Інші проекти, по суті, теж, хоча за звичкою продовжували виходити в ефір. Що дивилися ми їхні розслідування, які побачили ефір в аналізований тиждень, що не дивилися. В одне вухо влетіло, в інше вилетіло. Усередині не лишилося нічогісінько. Ви, звісно, можете зіронізувати, що для цього потрібні звивини, які мають затримувати інформацію, а їх, мовляв... ну, ви розумієте. Ми у відповідь так само зіронізуємо, що людський мозок має вроджені фільтри, тому зберігає тільки важливе, а решту відсіює. Хай там як, про глядача автори, очевидно, забули, й під час роботи більше думали про тих, хто їм ближче — кому замовники, кому колеги / активісти.

«Стоп корупції», випуск №163 від 12 серпня 2018 року

Ви не повірите, але нам за аналізований тиждень найбільше запам'ятався випуск проекту «Стоп корупції». На президентському 5-му каналі продовжили серію відвертого «мочилова» команди, яка намагається перетворити колишнє УТ-1 на Суспільне телебачення. Це вже другий такий сюжет (оцінка першого шедевру — в попередньому моніторингу), що потрапив до нас у моніторинг. Ми навіть боїмося думати, скільки їх було чи буде ще. Це якраз не той випадок, коли треба або хочеться дивитися всі. Сюжет від Кирила Вольного назвали «Суспільне телебачення: як перетворити реформу у розвал». Суспільне, здається, його основна тема. В усякому разі, ми не пригадуємо від цього автора нічого іншого. Може, його на роботу лише для цього й узяли — мочити Суспільне? Хоча Ґуґл підказує, що він ще весілля вміє вести і смішити у складі кременчуцької команди КВН. А от його стопкорівські сюжети чомусь не смішні й навіть не дотепні — хоча, можливо, ми пропустили щось із його поточної творчості, бо чесно визнаємо: проект дивимося лише в разі професійної необхідності і практично завжди без особливого задоволення.

Одразу впало в око що інформприводом для сюжету нібито стала публікація на порталі «Страна.ua» із посиланням на результати дослідження «Нільсен». Питання перше: а першоджерело хтось дивився? Ми, наївні, вважали, що якщо хтось посилається на статтю з «Нью-Йорк Таймс» або Держстат, то журналіст, а тим більше розслідувач, не полінується зайти на їхні сайти і все перевірити. Але ні, в гумористів, ой, журналістів «Стопкору» власні стандарти.

Далі все традиційно. Нарізка чужого відео, гори звинувачень від невдоволених звільнених працівників Суспільного без жодного слова іншої сторони. Минулого разу були хоч якісь нелогічні уривки інтерв'ю із Зурабом Аласанією, головою Правління Суспільного. Цього разу вирішили обійтися навіть без них. Зате помітно, що в таких сюжетах відвертими ознаками замовності завжди є непогана інфографіка. До столичного телецентру автор не доїхав, але не полінувався побувати в місцевих телерадіокомпаніях колишньої УТ-шної мережі, «аби зібрати максимум фактів для цього сюжету». Однак фактів, окрім як слів звільнених працівників, ми не дочекалися.

І висновок від журналіста: «Як бачимо, про створення незалежного суспільного телебачення поки не йдеться». Якщо чесно, ми нічого такого не бачимо, але авторові видніше. Зі сцени, на якій він звик виступати, завжди видніше. Тільки журналістика — це не весілля.

З іншого боку, проблема як така є, і її треба обговорювати. Методи і результати роботи нової команди Суспільного потребують справді професійної дискусії — але не на рівні «вони козли» або «відчепіться, ми працюємо». І так, це стосується двох сторін — і критиків, і захисників. Але це ліричний відступ. Ми зараз про «Стоп корупції».

Далі була рубрика «Стопкор в дії». Тут ми, як то кажуть, перехрестилися, бо вже реально боїмося її, як кари Божої. Вас ще не повністю висадило перше типу розслідування від Кирила Вольного? Тоді тримайте ще дозу шлаку, який нагадує джойсівський потік свідомості кількістю виваленого на голову аудиторії матеріалу, а якістю — діалоги між продавчинями петрушки і домашніх чебуреків на базарі. Цього разу говорили про незрозуміле будівництво, захищали забудовника, показували «відео з Интернету» (так написано), демонстрували пастора-конкурента улюбленця «Стопкору» «апостола Мунтяна», гнали на мера невідомо якого міста Хмельнюка, а також присвятили шматок ефіру члену «сім'ї» Януковича і екс-міністру-втікачу Едуарду Ставицькому. Про останнього було цікаво. Ні, не лякайтеся, ми не про сам сюжет, бо він — ні про що. Ми про те, хто в ньому засвітився. Нам активно показували не звичні пікети активістів «Стоп корупції» з біло-червоними прапорами, а нові — з чорно-блакитно-жовтим «Народу проти корупції». Це нова громадська організація, яка вже засвітилися в темі, яку вперто «проштовхує» «Стопкор» — про «поганого» депутата Андрія Гордійчука фз Хмельниччини.

Висновок: хочеться сказати щось глобальне. Очевидно, що телепроект «Стоп корупції» на 5-му каналі безнадійний — і з професійного, і з етичного погляду. Більше того, це ганьба для колег і цеху «журналістів-розслідувачів». І тому дуже шкода, що такий проект підтримують закордонні донорські організації. Платники податків у Європі хоча би здогадуються, що вони фінансують? Особисто в нас є питання.

І ще одне. Дуже шкода, що в нашій бальній системі немає балів зі знаком «мінус». Або двома «мінусами». Чи трьома. Бо навіть практично суцільні «нулі» не повністю відображають «рівень» цього проекту.

«ЦРУ», випуск від 19 липня 2018 року

На момент початку аналізу нам вдалося відшукати в нетрях YouTube випуск лиш за 19 липня і не пізніший, тому його й будемо оцінювати. Отож, Центр розслідувань України, як і обіцяв, продовжив вічну тему народних депутатів і грошей. І якщо минулого разу більшість інформації журналіст Ілля Лукаш узяв від активістів «Антикорупційного штабу», то цього разу — від руху «Чесно». Дослідження експертів, до речі, було оприлюднено ще в травні 2018 року у «Дзеркалі тижня».

Не так багато роботи було, як анонсів та голослівних тверджень. Про «мільйони за правильні голосування» (це про субвенції з державного бюджету на потреби округів), про те, «куди насправді йдуть кошти», «до якого нахабства вдаються депутати, щоб отримати гроші на свої округи» та інше. Але найкраще, на нашу думку, було «як це перетворює Україну на феодальну країну».

Звично пообіцяли силу-силенну, а в результаті маємо автора, який, щоб ви розуміли, ще й експерт із питань виборчого законодавства. Свої гіпотези про те, як відбувається розподіл субвенцій, він видає за істину. Але цього разу йому ще й активно допомагає ведуча. Наведемо для прикладу лише один діалог:

— Жодний мажоритарник не займається законотворчою діяльністю, — каже ведуча Тетяна Мартинюк.

— Принаймні для цього не існує жодних умов, — підсумовує журналіст Ілля Лукаш.

Ну окей, а звідки такі висновки, запитаєте ви. «На основі елементарної математики», —  відповідає журналіст. А ви думали!

Тепер до суті. Нам розповідають, що мажоритарники вибили собі шість мільярдів субвенцій — фактично державних дотацій на свої виборчі округи. Похвалимо журналіста за те, що він не просиджував штани в кабінеті, а трохи побігав, узяв інформацію від руху «Чесно», поговорив з експертами, з депутатами, які отримали або не отримали субвенцій, і видав на-гора сюжет. Думок у ньому кілька і звучать вони приблизно так: а) депутати отримують субвенції за лояльність; б) гроші отримують тільки провладні депутати; в) освоєння отриманих коштів йде через фірми депутатів або фірми їхніх людей; г) отримання і освоєння грошей депутати подають як особисті здобутки.

Під час розповіді в нас виникло не менше запитань, на які ми хотіли би почути відповіді: а) і все ж таки, чому одні лояльні депутати отримують на свої округи більше за інших, за які такі заслуги? б) чому гроші на округи отримують не всі депутати, які нібито голосують (цитуємо) «за бюджет» або за потрібні закони? в) чому нам дали лише кілька прикладів освоєння субвенцій фірмами, які можуть бути пов'язані з депутатами-мажоритарниками, але говорять про всіх? г) чому в сюжеті стільки браку по звуку — від перемодуляції до неправильно виставлених каналів, його хоч хтось переглядав перед ефіром, бо, здається, його просто забули звести?

Не обійшлося й без інших професійних проколів. Так, Максим Бурбак, якого обрали у Верховну Раду в 204-му окрузі Чернівецької області, став «депутатом-мажоритарником із Закарпаття». Так, область справді «за» горами Карпатами, тільки з іншого боку і зветься Буковиною.

Впевнені, що першу третину програми більшість глядачів марно намагалися зрозуміти, про що взагалі йдеться, тому що лише на 10-й хвилині їм нарешті пояснили, як та чортова субвенція працює. Але на словах. А здалось би картинкою проілюструвати. Пояснити, як це працює: хто ініціює, хто вирішує тощо. І от тут могла б бути новизна — хто ж насправді займається розподілом грошей. Кажуть, що написали аж три запити, але ніхто не надав перелік прізвищ. І ніхто з опитаних спеців не знає. Ну, знаєте, тоді, що називається, тема субвенцій не повністю розкрита.

Потім журналісти вирішили перевірити, як ці гроші витрачаються на місцях. Так, у селі Ярівка Чернівецької області журналістка питає в місцевих, вказуючи на шутер на дорозі: «А то воно має так бути? А чо?» Ми не знаємо, може, то для того, щоб її прийняли за свою, вона так говорила. А чо?

Опісля поїхали на Прикарпаття і взялися за ремонт доріг. Там компанію ПБС виграє більшість тендерів із ремонту доріг на Західній Україні. Журналістка каже, що компанія розташована в бізнес-центрі класу «С». Це що? А чо?

Ілля Лукаш експертно заявляє, що компанія сама не здатна впоратися з таким обсягом робіт і залучає субпідрядників. А що це за субпідрядники — можуть дізнатися лиш компетентні органи. Журналістам цього добитися надзвичайно складно. Тобто? А запит? У розрізі витрачання бюджетних коштів інформація є публічною, навіть якщо їх отримала приватна компанія. Це право гарантує Закон України «Про доступ до публічної інформації». Журналіст наприкінці каже, що в компанії ПБС, яку пов'язують із народним депутатом Шевченком, немає сайту. Але буквально за 30 секунд до цього (на 22:16) нам показують екран монітору, на якому цей сайт є. То чому вірити? Очам чи словам? А чо?

Сам сюжет складався з нарізок відео різних часів та джерел.

На завершення експерт-журналіст Ілля Лукаш підсумував, що небезпекою для держави є «викривлена політична система, яка взрощує регіональні клани». Ага.

Висновок: краще про один помідор, ніж про все поле, бо помідори — вони все ж таки різні.

«Наші гроші», випуск № 226 від 16 липня 2018 року

Оскільки випуск «Наших грошей», який ми мали б моніторити, був підсумковий, ми вирішили проаналізувати попередній — №227 від 23 липня 2018 року.

Валерія Іванова вирішила розповісти про «поправку для Ахметова». Народні депутати вписали в законопроект про аліменти пільгу на зелену енергетику зі ввезення устаткування (звільнення імпортерів від сплати ПДВ) і намагалися проштовхнути його в парламенті. Журналістка поспілкувалася з депутатами, які голосували «за», а також із представниками фірми ДТЕК — головного енергетичного активу найбагатшої людини України. Поправку, до речі, таки не проголосували, хоча нібито мають до неї повернутися.

Усе крутилося навколо Ріната Ахметова і ДТЕК, та під час інтерв'ю у представниці компанії або не спитали, що робилося для появи й ухвалення поправки, або не показали її відповіді. Якщо така була. З іншого боку, цікаво було слухати бекання й мекання тих депутатів, які голосували за поправку. І їхню брехню.

Наступним був сюжет про конкурс на посади в Державне бюро розслідувань (ДБР). Хоча, це був радше такий собі quiz: «Спитали — не спитали вас про це на засіданні приймальної комісії» від Данила Мокрика. Журналіст обрав кілька кандидатур на різні посади, поцікавився їхнім не надто безхмарним минулим, знайшов там найчорніші й найганебніші епізоди і питав у них: «А вас питали?». А потім показував, що там було, на тій комісії. Якщо ж цікаво почути про саму комісію, то тут варто подивитись сюжет «Схем», який теж розбирався в конкурсі ДБР.

Загалом, добре, що взялися за цю тему, але от що таке ДБР — тьма, що це за орган і чим він особливий, толком ніхто не пояснив. Бо пояснення «вони розслідуватимуть те, що розслідувало ГПУ» не канає. Сумніваємося, що глядач зрозумів, чому в Україні створили ще один нібито антикорупційний орган і яка від нього користь — крім піар-складової.

Вертаючись до сюжету. Інформація про кандидатів із «розстрільного списку» автора була цікава й пізнавальна. Добре, що він практично всіх спіймав і розговорив, а на додачу ще й членів комісії. А от спілкування з деякими претендентами на посади в ДБР було дивним — зокрема, із суддею Євгеном Абловим. Свого часу саме той своїм рішенням дозволив розгін столичного Майдану. І коли Данило Мокрик підійшов до нього із запитанням: «А вас итали?» — спалахнула дискусія про скандальне рішення. На що суддя зауважив: «А ви рішення бачили?». На цьому розмова обривається. Також нам не зрозуміло, навіщо так довго розповідати й показувати, як домовлялися про зустріч з іншим кандидатом і як вона не відбулася. Дотепно? Так. Інформативно? Ні.

Якщо чесно, не вистачило загальної інформації — не лише про саме ДБР, а й про те, які там є посади, які з них ключові чи найважливіші, скільки загалом претендентів на них подалося, які до них вимоги, «а судді хто» (тут хоча б народний депутат Дейдей чого вартий) і т. д. і т. п. Може, стали б у пригоді експерти? Нам здається, що цього разу вони б не завадили. А так вийшов сюжет «трохи для своїх», бо без попередньої підготовки й додаткових знань сприймається він як прикольний за формою, але зміст вивітрюється моментально.

Висновок: глибше, будь ласка.

«Схеми», випуск № 183 від 9 серпня 2018 року

Неначе змовившись, «Схеми» теж розвинули тему конкурсу на посади в Державне бюро розслідувань (ДБР). Сергій Андрушко у своєму фірмовому стилі прискіпувався до процедури й конкурсної комісії. Його зацікавило, що в переддень результатів конкурсу «Українська правда» оприлюднила список із 21 кандидата на посади в ДБР, яких нібито вже погодили.

І справді, пізніше конкурсна комісія таки проголосувала за 16 із 21, які були у списку, що опинився в журналістів. Це тим більше дивно, що деякі члени комісії голосували за кандидатів, не будучи присутніми під час співбесід із ними. За зізнанням високоповажних «комісарів», своїми думками про претендентів вони з колегами не ділилися й рішення ухвалювали самостійно. Тому така одностайність дивує. Власне, про це й ішлося в сюжеті. Коментарі вдалося взяти не в усіх членів комісії. Так, перша заступниця Міністра юстиції Наталія Севостьянова (теж, до речі, героїня журналістських розслідувань) «на час виходу програми в ефір на зв'язок не вийшла». Інші мають відповісти на запити. Цікаво, чи почуємо ми коли-небудь ці відповіді?

У «Схемах», як і в «Наших грошах», так само було обмаль загальної інформації про ДБР для тих, хто «не в темі», а наприкінці Сергій ще й засипав додатковими запитаннями. Великий плюс автору за розлоге інтерв'ю з головою Бюро паном Трубою, але після перегляду всього сюжету нас усе одно не покидає відчуття незавершеності. Чогось бракує — може, розуміння проблеми як такої?

Висновок: а в нас власне питання. Що означав напис Click analize to begin на екрані посеред програми?

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, тренер, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадське ТБ».

Авторка звіту, експертка з відкритих даних і моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Фундаторка ініціативи #насудзадоступ із допомоги журналістам та активістам в судах. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки DANIDA.

Фото: jasperfranknikki, Flickr