12:30
Середа, 8 Серпня 2018

Вартові, або Хто розслідуватиме розслідувачів?*

*Навіяно культовим коміксом Watchmen і його гаслом «Who will watch the Watchmen?». Моніторинг журналістських телерозслідувань, 9–15 липня 2018 року
Вартові, або Хто розслідуватиме розслідувачів?*
Вартові, або Хто розслідуватиме розслідувачів?*

«Детектор медіа» публікує одинадцятий текст оновленого проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме до кінця 2018 року.

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Пропозиції, зауваження та відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Оновлений моніторинг «Детектора медіа» охоплює п'ять загальнонаціональних проектів, зокрема: «Гроші» («1+1»), «ЦРУ» («24»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Стоп корупції» (5 канал), і «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Нові учасники замінили проекти «Слідство. Інфо» («Громадське ТБ», «UA: Перший») і «Народна прокуратура» («112»), які, на жаль, припинили своє існування в колишньому форматі. Моніторинг складається з аналізу якісних показників у формі таблиць і суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Останнім часом Голлівуд кількома художньо-документальними фільмами створив нового «героя» — журналіста, який бореться проти сил зла, яких уособлюють продажні політики, нечисті на руку бізнесмени, підлі правоохоронці та інші. Герой чи героїня завжди чесні, принципові, розумні й непідкупні. Але недавно прочитали ми новину про те, що один із провідних канадських телеканалів готує великий (і вже по-своєму сенсаційний) матеріал про специфіку роботи журналістів у цій країні. Поки що не бачили, але анонсують зв'язки журів із тими самими політиками, бізнесменами, правоохоронцями, лобістами та іншими. Як цікаво, подумали ми. Як цікаво було би побачити такий фільм про українську журналістику — наприклад, «розслідувальну». Тільки от хто його зробить? Хто наважиться розповісти про своїх колег із елітного куточка професійного цеху без прикрас і дифірамбів? А такий твір уже давно проситься в ефір — особливо після перегляду огидного продукту окремих проектів, які досі мають нахабство позиціювати себе як «розслідувальні».

«Стоп корупції», випуск № 155 від 15 липня 2018 року

Цікаво, на президентському 5-му каналі хто-небудь віддивляється випуски «Стоп корупції» перед їхнім виходом в ефір? Чи існує певна домовленість про те, щоб проект не чіпати? Бо якби який-небудь притомний редактор (зокрема, головний) побачив аналізований нами випуск, у нього, напевно, волосся би сторчма стало. Але ні! «Стопкорівцям» на 5-му, схоже, вистелили червоний килим, тому ніщо не заважає їм знову й знову сяяти в ефірі. Тільки не все золото, що блищить. Цього разу проект стрибнув вище голови і в результаті приземлився у глибоку яму з багном, забризкавши все навколо. Причому стрибнув свідомо, цілеспрямовано і впевнено. Правильно, бо вже не звикати.

Особисто нам було б дуже цікаво дізнатися, хто і як на проекті ухвалює рішення про виробництво матеріалу, за яким принципом їх добирають і розробляють, а потім перевіряють на достовірність. Адже він має бути достовірний, цей «розслідувальний» матеріал, хіба ні? Ага, розмріялися, дурненькі!

Цього разу нас порадували одразу кількома творіннями. На початку для створення ілюзії оригінальності пустили свіжу кров. На жаль, вона виявилася такою ж зараженою, як і все, до чого останнім часом торкається «Стокор». Новий журналіст Кирил Вольний у сюжеті «До побачення, телебачення» взявся розкрити глядачам справді цікаву тему — про нерухоме майно Національної телерадіокомпанії України (нині Суспільне). Кому, на яких підставах і за які гроші здають в оренду майно, яке часто розташоване в центрі українських міст? Хороші запитання, правда? Але відповіді ви не почуєте, тому що завдання в журналіста, схоже, було інше. Накидати гіпотез і в кінці сказати: «Як бачимо, питання поки риторичне». Причому завдання він виконував своєрідно: просто багато разів повторював одне й те саме — за кадром і в кадрі.

Варто відзначити наполегливість журналіста (хоч і не в той бік), хорошу роботу над візуалізацією інформації про майно та штат телерадіокомпанії. Однак ми так і не побачили джерел інформації.

На жаль, у цьому сюжеті мінус сидить на мінусі й мінусом поганяє. По-перше, відсутня конкретика. «Тисячі квадратних метрів», «запевняють громадські діячі та журналісти» —  неточність. Схема з орендою майна, де, за словами журналіста, задіяні «підставні фірми», не отримала жодного факту чи підтвердження — недостовірність. Можна хоч одну схему або орендаря, шановний?

«Експертами» виступають заангажовані люди, як-от Олександр Зирін, «незалежний експерт телебачення», який змагався за посаду голови правління ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України»; Роман Чайковський, «медіаменеджер, політичний експерт», який був в. о. виконавчого директора Українського радіо, а в липні 2018 року разом із колегами вимагав звільнення Зураба Аласанії за цензуру й корупцію. Відсутність балансу та об'єктивності.

І ще одне. Добре, що поспілкувалися з самим Зурабом Аласанією, але про ті всі звинувачення у відкатах на оренді майна чомусь не запитали, так само й про озвучені дивним голосом (він сказав «у четвертому ква́рталі») розміри премій, які той і його колеги начебто отримують. Незнання журналістом матеріалу? «Питання риторичне».

Факт той, що ставлення до нової команди, яка нині верховодить на Суспільному, неоднозначне вже навіть у журналістському середовищі, не кажучи вже про глядачів. Та поки що «цех» дає Аласанії і Ко своєрідний карт-бланш, сподіваючись нарешті дочекатися не косметичних, а якісних змін, а ще більше — конкретних результатів. Боїмося, що коли «романтичний» період стосунків мине, нинішній менеджмент Суспільного може стати об'єктом справжньої критики, а не таких горе-матеріалів із відвертими елементами замовності, як цей сюжет «Стопкору».

Не менш риторичним видався і другий сюжет із прифронтового Покровська під назвою «Смотрящий». Молода журналістка Дарина Ткачук залякує нас рекетом і рівнем злочинності в місті, де «апогеєм беззаконності» стало побиття депутата міської ради. Зі слів постраждалого, його побили люди іншого депутата, Сергія Андрійченка, який тримає в страху мало не весь всесвіт. За що відлупцювали конкретно депутата Руслана Сукова, нам так і не кажуть. Зате ми чуємо нову мантру — «кримінальні дев'яності» — щонайменше тричі. Багато хто вже і не пам'ятає тих часів, а пояснити, що це значить, навіть не намагалися.

Прикольно, але міський голова Покровська каже, що в місті «бєспрєдєл» і що страждають всі, хто підтримує місцеву владу. А той депутат, який наганяє на всіх жах (Сергій Андрійченко), хоче в мерське крісло. Лавина звинувачень з уст місцевих жителів та активістів залишилася без коментарів самого Андрійченка. Журналісти, які об'їздили місто й сусідні місцевості, так і не спромоглися з ним поспілкуватися (кажуть, дзвонили й писали в месенджер). Але не полінувалися озвучити тираду: «Колишні регіонали продовжують розкрадати бюджет і творити беззаконня».

Далі на нас чекав піар-жах під назвою «Стопкор» у дії, де проект вихвалявся своїми «здобутками» — цього разу участю в силовому конфлікті навколо «побудови електропідстанції на лівому березі столиці». Запам'яталася хіба що фраза «вони хочуть позбавити лівий берег (Києва) якісної електроенергії». Якісної, Карл.

Висновок: безперечно, кандидат номер 1 на участь у блокбастері про «розслідувальну» (так, саме в лапках) журналістику в цій країні.

«Гроші», випуск № 17 від 9 липня 2018 року

Ну, знаєте, літо все ж таки. «Гроші» заявили, що беруть таймаут і йдуть у заслужену відпустку. А з осені, як запевнив ведучий Олександр Дубінський, обов'язково «покараємо тих, хто грабує». У зв'язку з цим нам навіть довелося брати раніший випуск, щоби хоч щось проаналізувати. Саме «щось», бо плюсівські «карателі» накидали купу маловажливого, поверхово згадали про важливе і продовжили мочити ненависного президента. Самі розумієте, Петра Порошенка, як і Уляну Супрун, можна приліпити до всього. Досвід у «Грошей» у цьому плані великий (привіт Валерії Гонтаревій). Якщо вони вже когось не люблять, то надовго і серйозно. Наприклад, цього разу гаранта приліпили... ні, не до Маршу рівності та руху за права ЛГБТ-спільноти, а до... тада!... до «дірявого даху» офіцерського житла. Хоча, якщо чесно, можна було придумати і щось більш соковите.

Що ж, спробуємо проаналізувати ті розслідувальні крихти, які впали на нас із плюсівського столу цього разу. Першим нам запропонували сюжет про оздоровлення дітей, яке обернулося хворобами та отруєнням. Тема справді важлива й актуальна, тим більше влітку. Та «Гроші» вирішили брати емоціями, а не фактами чи експертизою. Молодці, що знайшли батьків, діти яких постраждали у приватних та державних таборах, показали багато свого чи чужого відео невідомого походження й давності з незаблюреними обличчями дітей, традиційно непозначені інсценування та переповіли, які жахіття кояться в таборах. А потім підсумували: «Отруєння в таборах стали регулярними». Дві історії — й такі висновки? При цьому журналісти ні з ким із представників цих самих таборів, Міносвіти чи іншими відповідальними чиновниками чи правоохоронцями не спілкувались. А нащо? І так усе ясно. Саме тому актуальну тему з тріском завалили.

Не розібравшись із якістю послуг у дитячих таборах, «Гроші» взялися за державну нерухомість у Криму, яку окупаційна російська влада задешево розпродає. Про це вже повідомляли ЗМІ, а плюсівці вирішили екранізувати. А й справді, навіщо розслідувати, коли можна просто миготливими картинками перекрити. Тим більше, що чужого відео в інтернеті — бери не хочу. Схоже, головна мета таких матеріалів — забити ефір максимальною кількістю кадрів із мінімальним текстом. Докиньте неперевірені факти й цифри, купу граматичних помилок (як же без них!) — і «гарячу» солянку «Грошей» можна подавати до глядацького столу. Тільки от несмачно якось виходить. І шкідливо для здоров'я.

Журналістка переповіла, що санаторій Верховної Ради України в Криму продали оточенню близького до Володимира Путіна російського бізнесмена Аркадія Ротенберга, який спокійно веде бізнес і в Україні. І хоча журналісти поспілкувалися з експертами («антикризисними» — так у титрі), екс-міністром туризму АР Крим Лієвим, однак із представниками української влади, тієї ж Верховної Ради України, — ні.

Далі мова зайшла про відпустки народних депутатів. Тут уже сходити в Раду не полінувалися. Хоча сенсу в цьому не було жодного. Адже тональність сюжету була вже готова, тому «під купол» ішли не щось розслідувати, а отримувати потрібні під фактично написаний текст синхрони. Приміром, запитання журналістки до депутатів на кшталт «звідки у вас така красива засмага?» — це, погодьтеся, вищий пілотаж. А якщо додати ще й маніпуляції в озвученні вартості путівок під час коментарів окремих народних депутатів (одного з яких навіть забули протитрувати), то це взагалі на рівні коментарів ведучого. Отож, коли якийсь із народних депутатів каже, що от збирається, до прикладу, в Одесу, то на екрані виводяться цифри, мовляв, відпочинок на сім днів там коштуватиме 28 тисяч. Це як? За одного? За двох? Це люкс? Так само Хорватія від 2,4 тис. доларів на вісім днів, Греція від 2,5 тис. євро на сім днів. Самі розумієте, що при бажанні в Києві теж можна просадити за вечір 20 тисяч гривень. До речі, а куди їде відпочивати ведучий «Грошей»? І скільки це коштує?

А далі був шалений мікс із запозиченого відео тревел-блогу про відпочинок у селищі Сєдове на окупованій території (відверто пропагандистського штибу), історії про виклик (за версією ведучого — «по́вістка») до прокуратори Леоніда Черновецького за «сотні мільйонів» і «сотні гектарів» проданих київських земель, ексклюзиву від подруги Насті Рибки (не питайте нас знову, хто це, але без неї вже ніяк — адже світові потрібні не лише антигерої, а й супергерої. В американців є Аквамен, у «Грошей» — Рибка). Цікаво, що навіть Олександр Дубінський просто-таки за Фрейдом назвав це «безглуздою історією». І, якщо чесно, не помилився. Але ми завжди шукаємо всюди хороше, тому зазначимо, що в цьому матеріалі «Гроші» позначили відтворення подій. Ура! На жаль, зробили вони це не всюди. (Але нічого, ростемо на очах!)

Цей мікс чужого відео та помилок підвів до, певно, родзинки випуску — сюжету про літаки й авіакомпанії, на фоні яких МАУ (частка яких належить Коломойському) — це, мовляв, манна небесна. Купа невідомо звідки взятих цифр про вік літаків бюджетних авіакомпаній, які виходять із ладу. Особливо дісталося «Браво ейрвейс» та «Янейр», які справді потрапили у скандали зі збоєм у рейсах, скасуваннями, несправністю та затримками. Журналісти знайшли потерпілих, поспілкувалися з ними. Але не варто нам переживати, бо «значно кращим є авіапарк МАУ». Ну ви зрозуміли, так? Це аж ніяк не реклама. Так, констатація факту.

Наступним сюжетом ні про що, який в ідеальному світі міг би стати окремим і серйозним матеріалом, був опус про стан перинатального центру у Львові, який урочисто відкривав... так-так, Петро Порошенко. Та попри те, що його відкривав президент і є людина, готова розповісти, що не так із центром і які небезпеки несе здача його в експлуатацію зараз, журналісти не поїхали на місце, а побазікали телефоном, використали старі (чужі?) кадри, розказали в загальних рисах про проблему... і все. Невже редакція геть не відчуває «живих» тем, а лише нашпиговує випуск цими «напівфабрикатами» перед відпусткою? Бо інакше таку поверховість пояснити важко.

Наостанок був не менш напівфабрикантний сюжет про жахливе житло для військовослужбовців на Волині. У переробленому на квартири приміщенні обвалився дах. Чим не цікава тема для розслідування? Але ж ні. І туди ніхто, схоже, теж не поїхав. Нам показують відео активіста. Журналіст хіба телефоном спілкується з директором будівельної компанії. Але якщо журналіст не в темі, то нічого путнього він не спитає. Зате знайшли винного — Порошенка. Дивно, він мав би бути винним у бідах перинатального центру, адже він його відкривав. Бачите, нестандартний хід.

Як і у випадку «Стопкору», дуже хотілося б дізнатися внутрішні механізми роботи редакції «Грошей». Бо вони, скажімо так, відчутно оригінальні.

Висновок: живіт болить від напівфабрикатів, але до осені дисбактеріоз сподіваємося здолати. Чи вдасться це «Грошам»? Не факт.

«Наші гроші», випуск № 225 від 9 липня 2018 року

Останнім часом розслідувальні проекти часто підхоплюють теми одне в одного й роблять їх глибшими, ширшими, вищими і т. д. Ні-ні, в цьому немає нічого поганого — навпаки, це доповнює картину конкретного «антигероя» новими штрихами. Біда в іншому — у глядача може скластися враження, що цих самих антигероїв у нас не так багато, як про це кажуть. Бо на сцені постійно одні й ті самі люди.

Так, «Наші гроші» вирішили влаштувати стеження за улюбленим суддею всіх розслідувачів (від «Слідства. Інфо» до «Схем») Артуром Ємельяновим. Марина Ансіфорова у грайливій формі та у стилі Михайла Ткача (тільки не вночі, а при світлі дня) дууууже дооооовго показувала нам автівки, які під'їжджають до ймовірного офісу нині відстороненого судді колишнього Вищого Господарського суду Артура Ємельянова і людей, із якими він спілкується. «От чого вони всі до нього ходять?» — запитує журналістка. Одразу додамо, що із самим суддею поспілкуватися їй не вдалося (скажімо чесно: любов судді й розслідувачів аж ніяк не взаємна).

А відсторонений суддя зустрічається, наприклад, із в. о. директора Об'єднаної гірничо-хімічна компанії Русланом Журилом, якого Національне антикорупційне бюро (НАБУ) затримало взимку 2017 року за можливе «завдання збитків компанії на суму понад 300 млн гривень». Ми це гуглили, бо ті кілька хвилин, що Журило фігурував, навряд чи дають непосвяченим можливість розібратися в корупційних схемах, де він може бути задіяний. Виявляється, Національне антикорупційне бюро хотіло визнати в господарському суді недійсними угоди компанії, що допомогло би розкрутити справу керівника. Однак після зустрічі Журила з Ємельяновим відсторонений суддя спокійнісінько поїхав до Верховного Суду України, а судді, дотичні до Ємельянова, на черговому засіданні відмовилися визнати договори недійсними. Зв'язок очевидний, підказує нам авторка.

Потім знову відсилка до сюжету «Схем» про цигарки та акциз від компанії «Юнайтед Табако». Знайшли власників компанії, і виявилося, що з ними пов'язана колишня дружина Ємельянова. Веде, як каже авторка, «табачний» бізнес. За словами журналістки, насправді пара розлучилася лишень на папері, й демонструє фото зі свого мобільного телефону. Звіддаля. Без пояснень. І ще більше — невідомо що і хто там є. Вибачте, але це не дуже переконливо, хоча ми охоче віримо Марині Ансіфоровій на слово.

Загалом трохи дивний сюжет. Журналістка чудово працює в кадрі, ведучий Денис Бігус заповнює прогалини додатковою інформацією в студії, але... за грою журналістки трохи втрачається зміст. Та й без відповіді чи реакції самого «героя свята» Ємельянова, думки експертів та коментарів суддів, які виносили рішення на користь того ж таки Журила, трохи кульгаво виходить. Але тільки трохи.

Висновок: ми вже знаємо про Ємельянова все чи буде продовження?

«Схеми», випуск № 179 від 12 липня 2018 року

Наче змовившись із «Нашими грошима», «Схеми» теж вирішили показати матеріали у стилі стеження за машинами-зустрічами, причому не один, а одразу два — й обидва авторства Михайла Ткача. Тому випуск вийшов не куций, як деякі попередні, а повноцінний, аж на 27 хвилин.

Автор у своєму фірмовому конспірологічному стилі розповів про ймовірну зустріч у маєтку Петра Порошенка з народним депутатом Олександром Грановським та головою Національного антикорупційного бюро Артемом Ситником. Сам факт посиденьок йому вдалося зафіксувати 27 квітня 2018 року. Згодом в інтерв'ю Артем Ситник скаже, що зустріч була лише з президентом, а темою — Антикорупційний суд.

Поспілкуватися з Олександром Грановським журналістові не вдалося (слухавку не брав, на повідомлення не відповідав), так само й відповіді з Адміністрації Президента не було (принаймні, на момент виходу програми в ефір). Тоді про що сюжет? Знову здогади журналістів про когось і щось? А можна ще й докази?

Не додає ясності і студійна репліка ведучої Наталки Седлецької про те, що «встановити, про що насправді говорили на тій зустрічі її учасники, чи були там інші теми, окрім Антикорупційного суду, наразі навряд чи можливо. Але час допоможе знайти відповідь та зробити висновки». Звучить круто, а от змісту малувато.

І ще одне. Нам здалися вкрай невдалими нічні стендапи автора. Тобто, ми розуміємо глибинний сенс про те, що політика в нас робиться вночі, в темряві і все таке, але довго й нудно зачитувати з папірця текст запиту — як на нас, занадто. Можна було й запам'ятати. Некрасиво, чесно, тим більше знаючи, як багато і майстерно «Схеми» працюють над вилизуванням своєї картинки.

Наступний сюжет — про ймовірну зустріч того ж таки народного депутата Олександра Грановського і російсько-українського бізнесмена Павла Фукса в офісі близького до президента депутата Ігоря Кононенка, якого називають головним «рішалою» у сфері енергетики. Сюжет складається зі стеженням за автівками, людьми, які заходять-виходять (Грановський, Фукс, Кропачев), здогадів журналіста про тематику зустрічі, уривків із попередніх програм без вказання дати, коментарів журналістів видання «Наші гроші», «Економічна правда», телепрограми «Наші гроші». А, і дуже довгого журналістського експерименту зі входом до офісу Кононенка й до клубу «П'ятий елемент». Ну реально, про що сюжет? Нам підтвердили, що ці люди зустрічаються і щось вирішують? Віримо. Тільки що і як? Як не знали, так і не знаємо. Хіба що час допоможе.

Висновок: конспірологія, кажуть, псевдонаука.

«ЦРУ», випуск від липня 2018 року

Цього разу «Центр розслідувань України» взявся за тему «брудних» реєстраторів і того, як можна легко перепродати майно, на яке накладено арешт чи інші обтяження. Ще у травні 2018 року Фонд гарантування вкладів повідомив про проблему: майно банку «Контракт», яке Фонд намагався продати, але недопродав, перепродали із залученням державних реєстраторів.

Центр журналістських розслідувань вирішив розкрутити цю схему. Агент Владислав Круглов виявив, що реєстратори, які забезпечили продаж майна банку та іншого арештованого майна, створювали комунальні підприємства при сільських радах для забезпечення діяльності реєстраторів. Реєстратори вносили недостовірні дані в реєстр, знімали обтяження, і це дозволяло проводити з майном різні махінації. А це є карним діянням. Хоча про кримінальні провадження, що загрожують реєстраторам, нам не розповіли.

У нас склалося сильне враження, що головним джерелом інформації для журналіста був саме Фонд. Він у сюжеті святіший за Папу Римського. Чого варта фраза «Фонд зробив помилку», яка уможливила подальші оборудки. Що значить «зробив помилку»? Це як? Він діяв у межах своїх повноважень? Зробив помилку свідомо чи ні? Чи мав він право на таку помилку, яка коштувала державі енну суму грошей? І хто відповість за цю саму «помилку»? Не невинний Фонд, ми так розуміємо. Бо він... ну, він же невинний. Інша справа — ті, інші, махінатори. Таке...

Журналіст поїхав у село на Луганщині, де таке комунальне підприємство допомогло провести оборудку з офісом банку на Подолі. Сільська голова так щиро відповідала, що журналіст повірив їй, що та не має стосунку до оборудок фірми. Що стосується іншого комунального підприємства, то нам показують зимові пейзажі й колегу Владислава Круглова, який намагався (коли?) дізнатися про те, яким чином діє комунальне підприємство при сільраді. Там люди були не такі привітні й вигнали журналістів. Ще взимку. Потворний візит улітку вирішили відставити.

І хоча журналісту вдалося отримати коментар заступниці Міністра юстиції, почути чітку відповідь про ці схеми й роль у них міністерства нам не вдалося. Розмова крутилася навколо цих реєстраторів і того, чому вони досі мають доступ до реєстру й можуть вносити в нього зміни.

На жаль, укотре експертами щодо відповідальності й долі реєстраторів виступають не правоохоронці, а журналісти й ведуча програми. Та якщо відкинути проблеми зі звуком, а також відсутність справді професійних коментарів, а головне — відповіді на поставлені на початку запитання про те, як уберегтися від таких дій реєстраторів і що робить влада, то сюжет є чи не найкращим із того, що робив ЦРУ протягом моніторингового періоду. Ще б додати візуального відображення схем махінацій реєстраторів, то була б узагалі цукерка.

Висновок: може бути.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, тренер, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадське ТБ».

Авторка звіту, експертка з відкритих даних і моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Фундаторка ініціативи #насудзадоступ із допомоги журналістам та активістам в судах. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки DANIDA.

Ілюстрація: legionofleia.com

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
594
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop