Досліджуючи якість контенту регіональних медіа, експерти Інституту демократії імені Пилипа Орлика також перевіряють наявність або відсутність проросійських меседжів. На початку 2018 року ми помітили, що кількість таких меседжів у виданнях Житомирської області зросла. Матеріалів, що прямо чи опосередковано просувають російські інтереси, було 2 %, тимчасом як на Донеччині, наприклад, лише 0,2 %. Дослідження інших житомирських медіа підтвердило наші спостереження: поширення прихованих маніпулятивних меседжів, що грають на руку Кремлю, — це тенденція в регіоні.

Найчастіше це матеріали, запозичені з інших джерел. У червні републікації становили 24 % контенту житомирських газет і 73 % контенту сайтів. Іноді матеріали беруть просто з російських сайтів. Наприклад, обласна газета «Житомирщина» поміж інших передруків з онлайн-видань у номері 81 від 7 листопада 2017 року опублікувала переклад матеріалу «ИноСми» «Ротшильди приберуть до рук українську ГТС». Авторкою матеріалу є французька журналістка Кристель Неан, який житомирська газета чомусь змінила на «Неаній».

«Якщо вас непокоять питання про причини подій на Майдані та нинішньої війни в Донбасі, одним з найбільш очевидних мотивів є геополітика США, які прагнуть відрізати Україну від Росії», «Україну поділять і продадуть по шматках на ринку з вигодою для фінансистів», — йдеться в матеріалі. Його першоджерелом є AgoraVox, сайт громадянської журналістики, де можуть публікуватись усі охочі. Однією з таких охочих є Кристель Неан, яка симпатизує проросійським сепаратистам і навіть, якщо вірити російському виданню News Front, отримала громадянство самопроголошеної Донецької народної республіки.

Згодом у редакції пояснили, що раніше передруковували з російського сайту «ИноСМИ» лише розважальні та пізнавальні матеріали, а джерело матеріалу про ГТС і Ротшильдів перевірити не додумалися. Отже, поширили маніпулятивно-пропагандистські меседжі несвідомо.

Цей приклад не був поодиноким. 29 липня 2018 року сайт «Житомир Онлайн» опублікував новину «Подмосковный священник, убивший жену, оказался родом с Украины», запозичену з «Московского комсомольца». Українське походження вбивці — незначна деталь, про яку згадує його однокласник: «Мы с Денисом родом с Украины, вместе учились в школе в Краматорске». Російське видання винесло цей факт у заголовок не дарма: це частина демонізації українців та України. Але чому це зробив житомирський сайт? Ця новина — продовження історії, яку «Московский комсомолец» висвітлив за кілька годин до того, проте житомирське видання зацікавила саме інформація про походження вбивці.

Цього самого дня «Житомир Онлайн» опублікував матеріал «Любая страна прекрасно знает, что попадать в лапы МВФ нельзя». Це републікація матеріалу видання «Страна.ua», який являє собою передрук із фейсбука Андрія Головачова, хоча посилання на жодне джерело в житомирському виданні немає. Головачов — автор, якого залюбки публікують проросійські ресурси на зразок «Антифашист», «МониторЮг» і «Русское поле». Можливо, редактори регіональних видань публікують подібні матеріали, бо купуються на гучні заголовки та сподіваються привернути увагу своїх читачів?

Утім, є приклади маніпуляцій, які навряд чи могли бути несвідомими. Наприклад, житомирська газета «Сільське життя» послідовно розкручує тему «утисків свободи слова», конструюючи власні повідомлення зі шматків публікацій інших видань. Ось «викривальна» публікація «Провокація житомирського СБУ проти свободи слова провалилася», що посилається на «Українську правду». Однак інформація «Української правди» «Журналістам “Новоросія ТВ” Васильцю і Тимоніну скасували вирок» має іншу тональність. Якщо «УП» називає засуджених за сприяння сепаратистам Васильця й Тимоніна «журналістами», то у версії «Сільського життя» лапки зникають.

Інший приклад — липнева публікація «Працівників ОДА та РДА змушують їхати на “хресний хід” неканонічної церкви» з посиланням на житомирський сайт «Вголос». Однак заголовок оригінальної публікації інший: «Працівників ОДА змушують їхати на Хресний хід, погрожуючи позбавити премій, — джерело». Тут немає наголосу на «неканонічності» церкви Київського Патріархату, який зробило «Сільське життя», натомість читачам дають зрозуміти, що факт погроз не перевірений.

І вже геть пропагандистським є анонімний матеріал «Китайські комуністи вийшли на трасу». «Як не намагаються нинішні вятровичі-мерзотники, по-більшовицьки, силоміць, стерти з пам’яті нашого народу славні економічні здобутки Радянської України часів правління комуністичної партії, все ж саме з Китаю, де успішно править країною комуністична партія, вже прибула перша партія нової техніки для реконструкції дороги Північного обходу навколо Житомира», — йдеться в публікації. Насправді ж інформаційний привід — реконструкція об’їзної дороги коштом Європейського банку реконструкції і розвитку.

Є серед заголовків «Сільського життя» й відверті страшилки, які пасували би кремлівським виданням, на кшталт «“Бандеризація” ізолює Україну від світу» (попри те, що в матеріалі є оцінки, він також анонімний).

До страшилок та емоційних спекуляцій схильна й газета «Ехо». Прикладом є серія матеріалів про медичну реформу та виконувачку обов’язків міністра охорони здоров’я Уляни Супрун.

У матеріалі «Скандал с лечением для онкобольных за рубежом» в № 24 (червень 2018 року) можна побачити вислови на кшталт «доктор Смерть», «с пеной у рта» тощо. 23 лютого 2018 року «Ехо» публікує матеріал Світлани Михальової «С больной головы на здоровую» з уже більш розгорнутою критикою МОЗ. Матеріал насичений емоційними оцінками: «Супрун взяла на себя смелость развеять существующие мифы о психическом здоровье человека. Надо сказать, что в какой-то мере это ей удалось, так как немало сограждан Украины, читающие ее “перлы”, которые она с завидной регулярностью выбрасывает в социальны сети, начинают верить, что для министра граница между нормой и патологией очень нечетка и размыта, и что именно психическое расстройство позволяет людям реализовать свой потенциал и достигать своих целей. Так, глава Минздрава, являющаяся автором столь ошеломляющего “открытия” в области психиатрии, сама является ярким подтверждением сделанных выводов».

«Как сообщила чиновница, тревожные расстройства, мол, входят в компетенцию семейного врача и, чтобы не перегружать психбольницы, надо выпускать пациентов в социум, чтобы они могли делиться своими болезненными фантасмагориями не с мозгоправом, а с семейным врачом, являющимся и душеведом по совместительству».

Ще один маркер маніпуляції в матеріалі — звертання до сумнівних експертів, які озвучують непідтверджені дані. Наприклад: «Известный психотерапевт Марина Иванова утверждает, что в помощи психиатра нуждается каждый четвертый житель планеты». Марина Іванова є героїнею давнішого матеріалу цієї ж авторки «Еха», але виступає в ньому як екстрасенска і спадкова знахарка.

У номері від 30 липня виходить наступний маніпулятивний матеріал під заголовком «Таблетка от одиночества и инструкция на выходные от Ульяны Супрун» тієї ж Світлани Михальової. Маніпулятивні прийоми тут ті самі. Вони покликані сформувати в читача уявлення про те, що реформа охорони здоров’я провалилася з вини Уляни Супрун. Через те, що в цих текстах багато «води», вони можуть видаватися читачеві аналітичними, а емоційні оцінки створюють враження критичної гостроти. Проте ці матеріали завжди показують ситуацію лише з одного боку, ніколи не пропонують інших аргументів, окрім тих, що приводять читача до потрібного авторці висновку.

Тож, як бачимо, маніпуляції з’являються не лише в публікаціях із відвертими ознаками замовності. У деяких випадках редакції самі сідають на гачок маніпуляторів, хапаючись за яскраві заголовки та публікуючи чужі матеріали без перевірки, зокрема й із антиукраїнських джерел. Очевидно, що медіа, які роблять це, досі не виробили редакційної політики на основі професійних стандартів.