«Детектор медіа» публікує п'ятий текст оновленого проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме до кінця 2018 року.

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Оновлений моніторинг «Детектора медіа» складається з двох частин. Перша охоплює шість загальнонаціональних проектів, зокрема: «Гроші» («1+1»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»),  «Стоп корупції» (5 канал) і «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший») і «ЦРУ» («24»). Новий учасник замінив проекти «Слідство. Інфо» («Громадське ТБ», «UA: Перший») і «Народна прокуратура» («112»), які, на жаль, припинили своє існування в телевізійному форматі.

Другу частину присвячено аналізу трьох регіональних проектів, зокрема: «Нормально» (7 канал, Одеса), «Чергова зрада» («НикВести», Миколаїв) та об'єднаний відеопроект чотирьох регіональних центрів журналістських розслідувань (Кримський Центр журналістських розслідувань, Миколаївський Центр журналістських розслідувань, Агенція журналістських розслідувань «4-та влада» (Рівне) і Бюро журналістських розслідувань «Свідомо», Київ), чиї телесюжети раніше виходили в рамках проекту «Слідство. Інфо», а з березня знову потішать свою аудиторію як учасники проекту «Сприяння локальним центрам журналістських розслідувань».

Аналіз складається з аналізу якісних показників у формі таблиць і суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

У минулому моніторингу ми припустилися прикрої помилки в аналізі сюжету Данила Мокрика із проекту «Наші гроші з Денисом Бігусом», за що просимо в нього вибачення. Звісно ж, цей прокол не пройшов непоміченим. Ми почули про себе не те щоб багато нового, але багато цікавого. Сформулюємо це так: нам висунули претензії. Вже не вперше і, очевидно, не востаннє. Вони стосувалися як нашої профпридатності, так і самого моніторингу. Якщо відкинути шлак, то цього разу головний закид такий: ми багато болісно критикуємо й даємо мало конструктивних порад, ми не розбираємося в темах розслідувань і при цьому дозволяємо собі давати оцінки.

На відміну від багатьох розслідувачів, ми критику сприймаємо не як шпильки, а як підказки на майбутнє, тому виправляємося. У цьому моніторингу ми даватимемо максимальну кількість конструктивних порад. Деякі з них стосуються всіх, тому їх ми висловимо одразу, на початку. Шановні колеги, робіть розслідування на актуальні та суспільно важливі теми, які хоч якось, а краще безпосередньо стосуються ваших глядачів; пояснюйте, як конкретно вони їх стосуються й зачіпають; шукайте для своїх матеріалів цікавих або нестандартних героїв; знаходьте справжніх, нових і не універсальних експертів, при цьому вони не обов'язково повинні працювати в сусідній редакції; не розмірковуйте про вічне в кадрі у красивих позах; краще працюйте з джерелами; менше любіть себе в кадрі, бо від зміни одягу й освітлення розумний і зосереджений вираз обличчя не змінюється; не сприймайте на віру отриману від «надійних» і «дружніх» джерел інформацію й не ставайте зливними бачками; дотримуйтеся стандартів і не забувайте головного: ваша важлива місія на цій Землі — інформувати, а не світити таблом, читати моралі і вчити інших.

Безперечно, як і більшість глядачів, ми часто не розбираємося в темах, які ви висвітлюєте. Гірше те, що ми (і, напевно, деякі глядачі) лишаємося неуками навіть після перегляду ваших сюжетів. Можливо, це не завжди наші провина й тупість. Ми намагаємося дуже уважно дивитися ваші розслідування (часом по кілька разів), щоб не тільки помітити хороше й погане з технічного та композиційного погляду, а й зрозуміти, що ви хотіли сказати глядачам. Підкреслюємо: не собі, редактору й колегам, а глядачам. Це ті люди, заради яких ви все це робите. Отож наш текст — це наші, глядацькі, суб'єктивні враження. І залишаться такими незалежно від того, подобаються вони «героям нашого часу» чи ні. Тоді як оцінки за якість роботи мають чітко визначені критерії. Можливо, хоча би побіжне ознайомлення з методологією дало б вам трішки розуміння того, що ми робимо.

«І тут починається найцікавіше», як люблять казати у проекті «Стоп корупції», — наші враження від богів, божеств і небожителів.

Дата моніторингу: 9–15 квітня 2018 року.

Частина 1. Загальнонаціональні розслідування у відеоформаті

Оцінка проектів: «Гроші» («1+1»), «ЦРУ» («24»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»),  «Стоп корупції» (5 канал), і «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»).

«ЦРУ», випуск від 13 квітня 2018 року

У Центрі розслідувань України (ЦРУ) на каналі «24» роль усезнаючого бога під час аналізованого тижня узяв на себе журналіст В'ячеслав Касім. Він запропонував глядачам свій витвір про ситуацію в Закарпатській області під назвою «Сепаратизм і геополітична гра», який доповнював численними сентенціями у студії разом із ведучою. Та підіграла йому підводкою у стилі найкращого ведучого програми розслідувань (за версією «Телетріумфу») Олександра Дубінського з найкращої програми розслідувань (за версією «Телетріумфу») «Гроші»: «Закарпаття стоїть за один крок до міжетнічного конфлікту», «Невже нас чекає повторення історії буремного Донбасу?» Щоби зрозуміти глибину аналізу й дискусії, наведемо уривок:

«Ведуча: То це є політична реклама?

Журналіст: Це і є політична реклама. Це справжня політична реклама».

Зрозуміло, що з таким рівнем знань журналіст може й не здогадуватися, що таке геополітика. Зате саме слово звучить круто й модно. Автор також чомусь вирішив, що він — експерт із міжнаціональних питань, ксенофобії й питань громадянства. А ще він добре знає Закарпаття і його специфіку, бо, за його словами, поїхав туди і в усьому розібрався.

Про що сюжет? Це розлога розповідь про пошкодження невідомими автівок із угорськими номерами, підпалу приміщення угорського товариства та маршу «Карпатської січі» — місцевої організації українських націоналістів. А ще — здогади про те, з ким говорив лідер Угорщини Віктор Орбан у передвиборчому ролику, й вирвані з контексту цитати з його виступів про «Угорщину для угорців».

У сюжеті екстенсивно представлено очільника місцевого СБУ, який розповідає про успіхи спецслужби в боротьбі зі спробами розхитати ситуацію в найзахіднішій області України. Його реляції чомусь подано як доконані факти. Так само як доконаний факт глядачі чують інформацію про те, що близько ста тисяч закарпатців мають подвійне громадянство й отримують за це фінансові дивіденди від сусідньої країни. Звідки цифра?

На Закарпатті немає міжнаціональної ворожнечі, все — провокація й політичні ігри, каже нам журналіст. Усе спокійно. Та не питання. Тільки чому тоді свій візит до угорського товариства він супроводжує коментарем: «Налякані жінки мовчать. Тут бояться навіть журналістів». Справді, якщо навіть журналістів бояться...

Та найцікавіше автор верзе — так, саме верзе — у студії. Під кінець він так розійшовся, що почав висловлювати свої думки про невелику чисельність угорської армії, яка навіть якщо й захопить Закарпаття, то не зможе його втримати. Це, вибачте, з якої опери? Відверта маячня! Журналіст «ЦРУ» експерт не лише із закарпатських питань, а й із військових! Ну а чому ні? Бог тридцять третього рівня. Вибачте, але це той випадок, коли краще жувати.

Порада: вивчайте матчастину, давайте факти, а не маніпуляції, й не нагнітайте.

«Схеми», випуск № 169 від 12 квітня 2018 року

Дуже дивний і суперечливий сюжет видали в аналізований тиждень «Схеми». Михайло Ткач разом із оператором поїхали у Швейцарію, щоби зняти «таємну» зустріч. Вони зафіксували в Женеві розмову в ресторані й на вулиці українських олігархів Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова і колишнього очільника президентської адміністрації Бориса Ложкіна.

Це, власне, єдиний факт, який є в матеріалі. Далі починається загадково оформлене висмоктування з пальця. На жаль, під красивою обгорткою немає нічого, хоча мала би бути цукерка «Рошен».

Очевидно, що інформприводу для зйомки цього сюжету не було. Ясно, що журналіст отримав надійну наводку, інакше не поїхав би в дороге відрядження. Хто міг попередити його про рандеву? Питання, що називається, на засипку. Ми не знаємо, але у стилі сюжету можемо припустити, що це був котрийсь із учасників. І тоді матеріал стає геть непростим. І небезпечним для автора.

Щоби зрозуміти, чому один із найбільших вітчизняних товстосумів уже півроку не вертається в Україну, треба згадати історію його непростих стосунків із постмайданною владою та особисто Петром Порощенком. Щоби зрозуміти, про що говорить автор, також не завадить ознайомитися зі справою Ігоря Коломойського та рішенням Високого суду Лондона.

Отже, троє важливих людей вечеряють у женевському ресторані. Потім гуляють набережною. Про що вони розмовляють? Невідомо. Невідомо про це й журналісту, який не біжить до них із запитаннями, а сумлінно знімає здалеку. І попри відсутність будь-якої інформації починає висловлювати свої здогади. У нього є версія про те, що Борис Ложкін нібито поїхав у Женеву домовлятися з Коломойським про щось від імені Президента.

Далі нас перекидають у лютий 2018 року, коли відбувається святкування Дня народження олігарха. Журналіст отримав інформацію про те, скільки було сплачено за святкування. Він переводить швейцарські франки в англійські фунти й констатує, що це на три тисячі фунтів менше від тижневого ліміту Коломойського відповідно до рішення лондонського суду. Ну, і платив узагалі-то не він. Гм... і що з того?

Далі, від Дня народження та прогулянки Женевою Михайло Ткач цілком логічно переходить до даних «останніх» президентських рейтингів, де Петро Порошенко опинився на четвертому місці. На думку журналіста, Порошенку вкрай треба, щоб центральні канали обмежили критику влади або зосередилисz на її досягненнях. І Михайло Ткач робить припущення, що зустріч у Женеві — це спроба домовитися щодо медіаактивів — передусім про канал «1+1». Так переконують «власні джерела» програми. Не хочеться в це вірити, але чи ці «джерела» не намагаються використати журналістів «Схем»?

Сам Ігор Коломойський у телефонному коментарі «Схемам» (дивно, що не спитали його в Женеві) зауважив, що Борис Ложкін намагається дистанціюватися від Петра Порошенка. Усупереч заявам олігарха, глядача переконують, що насправді учасники зустрічі домовлялися про щось від імені і про Порошенка. Версії Ложкіна й Боголюбова відсутні. Чи «власні джерела» знають більше за святу женевську трійцю?

Ну і, вибачте, де логіка й конкретні докази на користь тієї чи іншої версії?

Порада: не треба видавати власні, а особливо навіяні версії за факти. Це маніпуляція.

«Стоп корупції», випуск № 133 від 9 квітня 2018 року

«І тут починається найцікавіше». Ми завжди чекаємо цієї фрази в сюжетах журналістів «Стоп корупції», щоби зрозуміти, про що вони. До цього, як правило, там мало що зрозуміло. Та цього разу в матеріалі «Політик чи рейдер» Христина Кришиха задіяла «важку артилерію» від самого початку. Артобстріл безперервно тривав від першої секунди до останньої.

На щастя, хоча сюжет має чіткі ознаки замовності, його не видалили, як це сталося з давнішим випуском (попри наше прохання і благання глядачів, «Стопкор» № 131 так і не повернули в YouTube, отже, справи там справді дуже кепські), а лишили, щоб ми могли ним насолодитися.

Журналістка переповідає давній конфлікт між власницею торгової марки мережі брендових магазинів Symbol та колишнім народним депутатом, головою харківського осередку «Батьківщини» Віталієм Даніловим, про який ЗМІ пишуть уже більше двох років. Лунають звинувачення в так званому кришуванні й тиску на бізнес від власниці марки та підприємців, які працюють під цим брендом. Останні, щоправда, більше говорять про дії правоохоронців, а не Данілова. Цим людям справді можна щиро поспівчувати, розуміючи, що таке для будь-якого підприємця візит органів контролю.

І все це було дуже переконливим, якби ми почули версію іншої сторони —  «винуватця» сюжету. Але Віталій Богданович, як постійно називає Данілова авторка, виявився таким собі невловимим Джо й успішно втік від Христини Кришихи. Схоже, одного разу вистачило.

Що дивно, тому що журналістці вдалося розповісти про проблеми Symbol навіть лідерці «Батьківщини» Юлії Тимошенко, а ще зайти разом із молодиками з маніжками «Стопкору» до Державної фіскальної служби.

Прикольний факт: окрім відео невідомого походження в сюжеті є шматок із програми «Схеми», який названо «Відео з Youtube». Безцінно!

Порада: не треба під виглядом розслідувань робити матеріали з ознаками замовності й «мочилова».

«Наші гроші», випуск № 212 від 9 квітня 2018 року

Цього разу весь випуск «Наших грошей» складався з одного-єдиного сюжету, зате якого! Матеріал Надії Бурдєй став справжньою інформаційною бомбою — про нього з посиланням згадали навіть конкуренти із «Грошей». Журналістка розбиралася з тим, кому в Україні належать найбільші в Європі родовища літію — металу, що має ключове значення для виробництва акумуляторів для різних новітніх ґаджетів — навіть таких великих, як електрокари. Примітно, що героєм сюжету став відомий учасник подій Революції гідності, а тепер популяризатор електромобілів Олександр Кравцов, який доступно і просто чудово пояснює, навіщо цей літій потрібен.

Розслідування виявило, що фірма, пов'язана з радником міністра енергетики Ігора Насалика Володимиром Ігнащенком та Ігором Кононенком, шляхом маніпуляцій отримала дозвіл на видобуток літію без конкурсу та за сумнівної процедури. Інформація про видачу дозволів на видобуток літію спершу з'явилася на сайті «Наші гроші» в кінці березня, але це розслідування значно її доповнило.

Величезним плюсом матеріалу є те, що журналістці вдалося нарити максимум інформації на цю тему, хоча всі дані про запаси й розвідку літію офіційно засекречено. Як правильно зазначає Денис Бігус, вони вже все поділили, а ми навіть не знаємо скільки. Наскільки нам відомо, цей випадок накладання грифу «секретно» буде оскаржено в суді. А поки що ця ситуація викликає усмішку в заступниці директора ДП «Геоінформ України». Отримання дозволу компаніями без конкурсу — усмішка, засекречена інформація про родовища — усмішка. Цікаво, чим так насмішила заступницю Надія Бурдєй?

Ще один важливий факт, який відкопала акторка, — це те, що ділити літієві родовища почали ще за Януковича. Спершу нам показали фото якихось чоловіків без підпису та вказання, хто це і що за компанія, лиш вказавши, що це ось люди з оточення екс-президента. Лише згодом, коли фото цих людей нам покажуть іще раз, ми з підписів зрозуміємо, що це Юрій Іванющенко та син Миколи Азарова. Може, краще підписувати їх одразу? Бо не всі впізнають і можуть забути.

На диво для «Наших грошей», у сюжеті багато нарізки старих відео та відео з YouTube. Схоже, до місць, де видобувають і видобуватимуть літій, вони так і не доїхали. Показують кадри свого розслідування 2015 року.

Навіть ведучий Денис Бігус зазначив, що в матеріалі багато імен і назв. Так, справді. А ще більше їх у текстовому розслідуванні, яке він прорекламував у перебивці.

Тим не менше, сюжет зрозумілий, із чітко розставленими акцентами. І вкрай важливий для розуміння сутності нинішньої влади.

Порада: людей треба берегти, навіть ціною інших втрат.

«Гроші», випуск № 11 від 16 квітня 2018 року

Оскільки великоднього понеділка «Гроші» відпочивали, ми вирішили взяти для аналізу випуск за 16 квітня. По-перше, принагідно вітаємо колектив програми та її ведучого з отриманням нагород «Телетріумф». На думку журі конкурсу, саме «Гроші» — найкраща програма розслідувань в Україні, а Олександр Дубінський — найкращий ведучий такої програми.

Утім, немає меж досконалості. Ми стали помічати, що наші постійні шпильки та стріли на адресу обох тріумфаторів іноді влучають у ціль, і «Гроші» таки читають наші моніторинги й подеколи навіть роблять висновки й намагаються виправляти свої грубі помилки. Саме намагаються. До речі, у програми це виходить краще, ніж у її ведучого.

Тому відзначимо плюси — ведучого Олександра Дубінського із граматичними помилками й безпідставними звинуваченнями в кадрі стає таки менше. Але він не здається. Цього разу він потішив нас «мікроволновкою» (це та, що «мікрохвильова»), а також сентенцією про те, що у пристойних ресторанах Києва подають по п'ять видів чорної ікри. Ми в ресторанах, звісно ж, буваємо не так часто, як захисник усіх знедолених, але такого меню ще в жодному не бачили. І, напевно, не побачимо, бо нам обмивати нічого — нагород нам не дають.

Ще один плюс — до цього випуску творці «Грошей» не встигли підготувати чергову подачу страшилок про медичну реформу й майже не було нічого про екс-голову Національного банку України Валерію Гонтареву.

Ми спробували відкинути все зайве й виокремити ті матеріали, які можна з натяжкою підігнати під поняття «розслідування».

Першим для оцінки був сюжет про столичний готель «Київ» неподалік від Верховної Ради. Його часто називають «депутатським», бо там фактично або номінально проживає ціла купа народних обранців, зокрема з інших міст. Ведучий обіцяв розкрити глядачам інформацію про те, скільки цей готель наварює на депутатах. Вийшло кострубато і слабенько.

За словами авторки, державне підприємство готель «Київ» закуповує продукти і продає втридорога у своєму ресторані-барі. Депутатам? Та ні, адже, як з'ясувала сама журналістка, депутати там не їдять, а безкоштовно їх харчувати готель не зобов'язаний. Їдять інші, й тих небагато. Чому? «Гроші» вважають, це тому, що націнка в ресторані зависока. Ну, знаєте, спірне твердження. А якщо порівняти з тим рестораном, де п'ять видів чорної ікри? Скільки там коштує пляшка коньяку?

І хоча народні обранці в «Києві» не їдять, висновок авторки блискучо-логічний: задорого, але «добре, що на депутатах заробляють». Гм...

За цим була прикольні історія про те, як в Україні заробляють на секонд-хенді. Дівчина купує речі у крамницях з уживаним одягом за копійки, а потім приводить їх до ладу й через Інстраґрам продає в рази дорожче. Насправді цікаво, скільки в нас готові платити за лейбу і «якість», але, як завжди, все зіпсував ведучий, одразу категорично назвавши такі речі «мотлохом». Ну, знали б ті, хто випускає й носить брендові речі, плакали би. Сказав найкращий ведучий «мотлох» — отже мотлох.

Далі нам розповіли про те, хто з оточення Путіна скільки і як заробляє в Україні. Олександр Дубінський так розійшовся, що навіть назвав Петра Порошенка російським олігархом (бо в того є підприємства в Росії), але сюжет про підсанкційних олігархів за версією США. Нам обіцяли розповісти, чому Рада нацбезпеки досі не запровадила проти них санкції. Повідомивши про компанії (банки, оператора мобільного зв'язку, енергетичні та промислові компанії), які належать підсанкційним російським бізнесменам і які продовжують свою діяльність в Україні, нам кажуть, що «експерти вважають,.. що треба ділитись, щоб працювати». Ось і причина їх недоторканності. А пояснити, з ким хто і як мав ділитися, таки розповісти про те, чому Київ запроваджує лише вибіркові санкції, — то таке.

Бо головне — приплести до цього інформацію про Настю Рибку, відому своєю книжкою про походеньки російських олігархів та політиків, яка незмінно з'являється у «Грошах». Отож нічого нового чи викривального ми не почули. Звинувачення, новини про Настю — так. Її, здається, у «Грошах» показують уже частіше, ніж ненависну Уляну Супрун. Ми й не знали, що це так важливо для українського глядача.

Надалі, ніби реабілітуючись за відсутність на початку випуску, ведучий Олександр Дубінський відривається на повну. І цілком очевидно, чому. Адже йдеться про колишнього помічника... кого б ви думали? Правильно, екс-голови Нацбанку Валерії Гонтаревої. Це Дмитро Вовк, який наразі очолює Нацкомісію з питань регулювання ринків електроенергії (так ведучий охрестив НКРЕКП — Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) і який, за версією «Грошей», чи не самостійно постійно піднімає тарифи на електроенергію. «Хто збагачується на вовку позорному?» — питає ведучий. «Вовк позорний? Це звідки?» — кинулися ми в Ґуґл. А, ясно. Кримінальний жаргон плюс безграмотність.

У чому суть сюжету? А в тому, що тепер Вовка можуть не допустити до конкурсу на нинішню посаду. Як кажуть журналісти, кандидат на посаду голови Комісії повинен мати п'ятирічний стаж в енергетиці, а у Дмитра Вовка, з огляду на біографічні відомості, такого немає. Мабуть, сюжет робили поспіхом, адже нам показують засідання комісії, яка має допустити кандидатів на конкурс, і кажуть, що вже «завтра» Дмитро Вовк зможе уточнити факти своєї біографії. Зате актуально.

Ще в підводці ведучий Олександр Дубінський звинуватив голову НКРЕКП у тому, що той «підписував все, що йому рекомендували», і за це «отримав будинок за півмільйона доларів», а українці тепер переплачують 100–400 грн. на приладах. Наприклад, «кондіционерах», каже найкращий ведучий. Але звідки ці розрахунки, невідомо. Так само те, скільки насправді коштує будинок Дмитра Вовка. Бо вже за кілька хвилин журналіст каже, що будинок (той самий) коштує «понад півтора мільйона доларів». То кому вірити? Хто бреше? Хто оцінював?

Під час інтерв'ю з експертом на екрані з'являється загадковий напис «27 млрд. грн». Знову ребус для глядачів — що це означає? Та вже за якийсь час зрозуміло, що йдеться про переплату за формулу в тарифі «Роттердам плюс». Здається, цифру просто не туди поставили, але матеріал традиційно ніхто не віддивлявся. Це надто низько для найкращої програми. Ну а звідки ця сума і що таке «Роттердам плюс» — усі, звісно ж, знають. Так само, як і про карні справи від Національного антикорупційного бюро щодо членів Нацкомісії.

Можна було щось уточнити в самого Дмитра Вовка, але, схоже, журналісти цим не надто переймалися. Таке враження, що «Гроші» часто виділяють на це лише одну спробу, ну максимум дві. Не вийшло? Сорі, батя, ми старалися. Хоча при цьому вони були на засіданні комісії, де був присутній Вовк, але не поставили йому запитання про будинок, про тарифи. Лише зв'язалися телефоном, а коли той сказав, що зараз незручно розмовляти, обламалися. Бо, здається, цим «наполегливі» спроби й закінчилися.

Далі журналісти «Грошей» вирушили до Житомира, щоб розібратись у справі із закупівлями для шкіл та садочків міста. Про ситуацію навколо освітянських закупівель та фірми, яка надавала тендерні консультації, було багато інформації в місцевих ЗМІ. То був справжній скандал, працювали депутатські комісії тощо. Ще в лютому обіцяли кадрові зміни, але, як можна зробити висновок із місцевих ЗМІ й після перегляду сюжету, їх не відбулося. Проте автор про це навіть не згадує. Самі розумієте, у «Грошах» тільки ексклюзив і тільки хардкор.

Уже в підводці ведучий Олександр Дубінський авторитетно ошелешує нас цифрами, які він бере із власних таємничих (можливо, інопланетного походження) джерел. Глядачів лякають: «99 % свіжого м'яса в Україні накачані спеціальною хімією», «наколоте м'ясо “поставляють”» (знову штанга) навіть у школи і дитсадки і наварюють на цьому мільйони». Ми, думаючи про власних і чужих дітей, нервово підсовуємося ближче до моніторів і, затамувавши подих, очікуємо розслідування про 99 % і мільйони. Та нас знову чекає розчарування. Показують оперативні відео, переповідають інформацію від правоохоронців. А про нашпиговане м'ясо сказали, аби настрашити. Переляк минув і прийшло усвідомлення того, що ми згаяли час. Знову.

Далі взялися за фірму доньки заступниці начальника управління освіти Житомирської міської ради, яка «консультує» всі школи й садочки міста щодо тендерів (які саме послуги вона надає, нам так і не пояснили). І ніби поговорили з правоохоронцями, міською радою, донькою-мамою, але ми без додаткового читання місцевої преси так би й не зрозуміли, яке кримінальне провадження і щодо чого відкрито, що з м'ясом у навчальних закладах і що за фірма тим займалася. Ну й головне — чи мала до неї стосунок фірма доньки чиновниці? І взагалі, розслідування про неякісне м'ясо чи псевдоконсультації від фірми доньки чиновниці? Таке відчуття, що хотіли всидіти на обох кріслах, а в результаті — поспіхом пробіглися по даху й навіть не зазирнули, що під ним.

Далі нам обіцяли розповісти про формування передвиборчого фонду мера Києва Віталія Кличко (так, саме так часто відмінюють прізвища на -ко у «Грошах») завдяки нелегальній торгівлі й те, як вона приносить дохід особисто меру, про шаурму-вбивцю та дах від мера.

Якщо відкинути безграмотність журналістів («антісанітарія», «Словакія»), то журналістка попрацювала в полі на славу: знайшла власницю точок вуличної їжі й розпитала її про умови роботи. Навіть зустрілася з таким собі Едіком, «рішалом», який розповів їй про те, кому і скільки треба платити, щоб не було проблем із роботою нелегального кіоску.

До чого тут мер, спитаєте ви? Ми не знаємо. Звинувачення на адресу київської влади лунали досить серйозні. А от відповіді від неї та особисто від «збагаченого» мера ми так і не почули, бо «Гроші» надіслали (коли?) їм запити, а відповіді так і не отримали (коли?). Та й правильно, Київська міська держадміністрація так далеко, що виловити мера Києва чи міських чиновників, які відають питаннями вуличної торгівлі, дотримання санітарних норм, дізнатися, чому таки «шаурма-убивця», скільки людей загинуло, отруїлося, чим і чому, скільки загалом таких кіосків вуличної їжі в Києві, скільки знесено тощо — справа надскладна. А от поїсти равликів перед камерою — це можна. Хоча за спробу на контрасті показати білий і чорний бізнес вуличної їжі можна похвалити.

І хоч сам сюжет приземлений і реально соціальний (бо ж люди часто харчуються в таких от кіосках), а нам такі подобаються, героя для нього не знайшлося.

Нас укотре здивував підхід «Грошей» до прихованої зйомки. Вони то замилюють обличчя своїх героїв, то показують. Який у цьому сенс, ми не розуміємо. Підозрюємо, що йдеться про технічну лажу, яку уважні редактори знов пропустили в ефір. Що ж, не заздримо тим, кому журналісти проекту обіцяють «замилити обличчя» і «змінити голос». Ви одразу запитуйте, чи всюди вони це робитимуть. Щоб не вийшло конфузу. Бо комусь за таке «Телетріумф» дають, а комусь по голові.

І останньою була проблема, яка турбує чи не кожного українця, — це якість чорної ікри. Нам кажуть, що попри заборони в Україні можна придбати російську, каспійську ікру. Однак, зі слів виробників, почасти це китайська, небезпечна для здоров'я ікра. «Гроші» спілкуються з експертами, які кажуть про контрабанду, хімічну обробку ікри та інші порушення. Перевірити, поспілкуватися з органами контролю? Нє... Про що цей сюжет? Бюджет недоотримує від нелегального ввезення? Є загроза рибам? Який ринок чорної ікри в Україні? Є випадки отруєнь? У чому суспільна значущість цього матеріалу? О, знаємо. Можна було сказати, як на початку: «Чорну ікру в нас їдять нардепи, а вона з хімією. Так їм і треба. Нехай труяться».

Порада: хто-небудь із авторів хоч раз дивився цю програму від початку й до кінця? Спробуйте.

Частина 2. Регіональні розслідування у відеоформаті

Оцінка проектів: «Нормально» (7 канал, Одеса) та проект «Сприяння локальним центрам журналістських розслідувань» (Крим, Рівне, Миколаїв, «Свідомо» (Київ)).

«Нормально», 7 канал (Одеса), 9 квітня 2018 року

У першому сюжеті «Лікеро-горілчана трагедія під Одесою: продаж заводу, СБУ і сепаратисти» журналісти проекту «Нормально» 7-го каналу повертаються до гучного минулорічного випадку, коли за клопотанням СБУ Приморський суд Одеси наклав арешт на майно лікеро-горілчаного заводу ТОВ «Романов» — у рамках розслідування нібито співпраці його власника-росіянина з терористами «ДНР».

Що зацікавило телепроект у цій історії? Ми не знаємо. Що стало інформаційним приводом для зйомок? Ми не знаємо. Які факти вдалося з'ясувати автору Денису Корнишеву? Ми не знаємо.

Спробуймо продертися крізь гору безсистемної інформації, яку висипав на наші голови журналіст. Торік майно заводу арештував суд, нещодавно на місцевих сайтах з'явилися оголошення про його продаж. Коли журналісти під виглядом покупців із Миколаєва домовляються подивитися об'єкт, на другий день усі оголошення зникають, а ріелтор каже, що продавець має вирішити якісь проблеми й зупинив процес продажу на два місяці. 7 канал мчить на місце.

Денис Корнишев знімає завод дроном і говорить із місцевими жителями й охоронцями, після чого ділиться з глядачами почутими від людей чутками. «Кажуть», «подейкують», «думають», «ходять чутки», «одна бабка сказала» — це головні джерела його інформації. Достатньо сказати, що ключові синхрони в ньому — від продавчині місцевої крамниці, яка все знає і якій ми, очевидно, як і журналіст, маємо беззастережно вірити. При цьому ми не дізнаємося нічого, що додало би нам розуміння того, що автор хотів сказати своїм сюжетом.

Безфактажні звинувачення, відсутність роботи з джерелами, неідентифікація джерел інформації, відсутність позиції другої сторони, експертної думки — одним словом, порушення всіх можливих стандартів та вимог до проведення журналістського розслідування.

Висновок: каша

«Нормально», 7 канал (Одеса), 9 квітня 2018 року

Ще один сюжет одеських журналістів «Корупційний скандал в “Альянс Франсез Одеса”» розповідає про конфлікт у місцевому відділенні міжнародної школи з вивчення французької мови під крилом посольства Франції в Україні. За версією журналіста і його спікерів, винуватцем неприємної ситуації є Сергій Єрьомін, екс-очільник «Луганського Французького альянсу», який свого часу переїхав в Одесу й очолив місцевий «Альянс».

Одна з учительок розповідає про напружену ситуацію в колективі, затримку зарплатні, погрози з боку Єрьоміна іншим співробітникам і, зрештою, зникнення «з каси» великої суми грошей, а після перевірки зі столиці — і самого Єрьоміна. Під час телефонного дзвінка журналіста Єрьомін відмовився від коментарів.

Натомість є малоінформативні інтерв'ю із представниками французьких кураторів проекту, зокрема послом Франції в Україні.

Важко сказати, наскільки ця тема цікава і зрозуміла навіть місцевим. Хіба внутрішні корпоративні конфлікти приватної мовної школи — проблеми, які турбують одеситів та одеситок? Аудити, гроші, директори — чи це чіпляє інтереси громади та стосується розподілу публічних ресурсів? Чому так багато уваги цій школі та внутрішньому конфлікту? Якщо це проблема, то де постраждалі батьки й діти, на яких вплинув конфлікт? Де інші вчителі? Де коментарі експертів та незаангажованих сторін? Що це, власне, означає і для кого?

Висновок: сумбурно.

Проект «Сприяння локальним центрам журналістських розслідувань», 18 квітня 2018 року, Кримський Центр журналістських розслідувань

Новачком нашого моніторингу є розслідування «Двоокис Фірташа. Український олігарх проти санкцій Заходу» Кримського Центру журналістських розслідувань, яке вийшло у 213-му випуску телепрограми «Наші гроші з Денисом Бігусом». Тема справді цікава й масштабна.

Йдеться про діяльність на території окупованого Криму заводу «Кримський титан» Дмитра Фірташа. Два роки про нього вже розповідав проект «Слідство. Інфо» (сюжет «Шлях до Криму»). Ільменіт, сировину для виробництва титану, на підприємство олігарха досі постачають із материкової України — в обхід усіх санкцій та заборон. За документами, ільменіт начебто везуть до Росії, а насправді посеред Керченської протоки перевантажують на інші судна й везуть на анексований півострів.

Журналістка Анастасія Шевченко наводить нові факти, невідомі широкому загалу. Після втручання української прокуратури схема постачання ільменіту змінилася. Цього року руду, як свідчать документи, нібито везуть не до Росії, а до Туреччини, а в реальності так само перевантажують у Керченській протоці й доправляють до окупованого Криму. Авторка використовує чуже відео й не вказує, де його взяла.

Далі — найцікавіша і принципово нова деталь справи. Тимчасом як виробничі потужності «Кримського титану» розташовані на півострові, накопичувачі відходів опинилися на території Херсонщини. Журналістка показує, як завод Фірташа отруює Присивашшя та як його відходи згубно впливають на стан здоров’я місцевих мешканців — це засвідчують і місцеві мешканці, й показники захворюваності, й аналіз води, взятої з тутешніх водойм. Доказів більш ніж достатньо. Погодьтеся, рідко коли побачиш таку наполегливість у розслідуваннях українських журналістів.

Та й це ще не все. Мало того, що підприємство Фірташа забруднює територію материкової України, воно ще й не платить так званого екологічного податку. Бо наша ДФС чомусь вирішила, що завод не працює. Що не заважає окупантам штрафувати його за забруднення довкілля. Парадокс. Тут не завадив би коментар експерта з питань податків. І чомусь не озвучено суму, яку мав би сплатити «Кримський титан» за забруднення.

Треба сказати, що сюжет дуже насичений інформацією, але не переобтяжений нею. Авторці вдалося вмістити в матеріал кілька важливих аспектів титанового питання й логічно подати їх у доступній формі, нанизуючи, як намисто. Додавши наприкінці сильний людський бік проблеми, вона посилила емоційний вплив на глядача. Після перегляду сюжету так і хочеться сказати: «Блін, ну й сволота». Мабуть, це і є успіх.

Висновок: переконливо.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, тренер, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство. Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадське ТБ».

Авторка звіту, експертка із моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Любомир Ференс, медійний експерт. Колишній журналіст програм розслідувань «Знак оклику», «Тендер News» та «Слідство. Інфо». Переможець національного конкурсу журналістських розслідувань (2014), фіналіст конкурсу професійної журналістики «Честь професії» (2013, 2014). Наразі працює редактором та ведучим на «Громадському радіо» і ведучим прямих ефірів на телеканалі ATR.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки DANIDA.

Ілюстрація: картина художника Рене-Антуана Уасса «Достаток і свобода»

Від редакції: 

В тексті цього моніторінгу містилася наступна фраза: «За нашими даними, після цього сюжету Надія Бурдєй іде в те, що красиво називається «творчою відпусткою», а насправді є «вільним плаванням». Після Мар'яни Мотрунич це вже друга за останній час серйозна втрата для команди Дениса Бігуса. Дуже прикра втрата, тому що саме «стара гвардія» була головним драйвером проекту. Чи втримають планку інші журналісти? Чи остання ця втрата? Не факт».

Повідомляємо, що Надія Бурдєй не звільняється з проекту, а змінює формат співробітництва з проектом. Редакція «ДМ»  вибачається перед Надією Бурдєй, командою «Наших грошей» та читачами.