Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112 Україна»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство.Інфо» («Громадське телебачення», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Приходить уранці телерозслідувач(ка) на роботу, сідає за ноут і починає читати новини. Його (її) очі бігають заголовками, обирають більш-менш цікаві, палець автоматично клацає мишку, мозок не менш автоматично відсіює лонґріди і матеріали, перенасичені фактажем та розмірковуваннями авторів. Бо вони нудні й нецікаві. Усе, я більш-менш знаю, що робиться в світі, вирішує розслідувач(ка), пора писати текст до свого сюжету. Він (вона) відкриває інформаційне досьє, актуальні матеріали колег і починає творити. Далі вичитка, фактчекінг, юридичний аналіз, монтаж, перегляд. Ексклюзивна сенсація або сенсаційний ексклюзив готові! Нудні, нецікаві, перенасичені фактажем та розмірковуваннями авторів. Стоп! Але ж це ті матеріали, які самі телерозслідувачі автоматично відсіюють. Так отож...

Дата моніторингу: 27 листопада – 3 грудня 2017 року

Клікніть для збільшення

Оригінальна вставка. Тут уявіть собі кадри, де Надія Бабинська-Вірна і Федір Сидорук підходять до ноутів, сідають за них і дивляться на монітори із зосередженим виглядом. Камера періодично вихоплює їхні обличчя, очі, пальці на клавіатурі і зображення на моніторі. А там ми ледве можемо розібрати напис «Відбулося вручення премії “Люди Нового Времени 2017”. Серед лауреатів — провідні журналісти розслідувальних проектів “Наші гроші”, “Схеми” та “Слідство.Інфо”». Крупний план на експертів. «Вітаємо Дениса Бігуса, Михайла Ткача та Дмитра Гнапа із заслуженими нагородами!», - кажуть експерти. Усе щира правда, просто намагаємося бути в тренді за візуалізацією.

Ну, а тепер по суті.

«Народна прокуратура», випуск №156 від 2 грудня 2017 року

«Народна прокуратура» впевнено осідлала нішу соціального розслідування. У випуску «Справа про небезпечні шкоди» авторка (на жаль, безіменна, стендапи з титром проект практикує рідко) розбиралася з протипожежною безпекою у навчальних закладах Київщини та столиці. Уже на початку сюжету стає зрозумілим, що ми говоримо про те, чого фактично не існує. Більшість українських шкіл досі не обладнали системою протипожежної безпеки, а з тих, що обладнали, лише одиниці в столиці під'єднані до центрального пульту реагування пожежників. Тема гостра, актуальна і важлива. Особливо після трагедії в дитячому таборі «Вікторія» в Одесі.

Спершу про плюси — багато локацій, багато запитів, багато цифр, багато людей, зокрема директорів-вчителів шкіл та батьків дітей. Дітей, до речі, теж показують багато, і ми геть не впевнені, що на це є відповідний дозвіл від дорослих. Хоча... все може бути.

З мінусів — замість «багато» поставте «забагато». Локацій, запитів і людей. Під час перегляду матеріалу з'являється ефект дежавю — здається, що ми все це вже чули і бачили, причому не один раз. Особливо посилюється він постійною надзвичайно важливою «діяльністю» авторки перед комп'ютером. Вона сидить і працює. Знову сидить і працює. Ще раз сидить і працює. Працює і сидить. Сидить. Працює. Вона. На моніторі щось мигтить з космічною швидкістю. Цікаво, що кадри заходу журналістки в кабінет з електронною перепусткою чомусь приберегли аж до середини. Може, до цього вона працювала в іншому кабінеті?

Не обійшлося без використання чужого нетитрованого відео. Своє ж подекуди стрибає і перестрибує, що аж очі сльозяться. Додайте ще звуковий ефект з повтором і «луною», і стає геть некомфортно. Ситуація з графікою в програмі, на жаль, не поліпшилася. «Народна прокуратура» вважає своїм обов'язком візуалізувати чи не кожен свій запит та кожну відповідь на нього, вказавши їхні номери й дати. Мало того, що нам їх показують, то ще й зачитують! Для чого? Це як презентація, з якої читає лектор. Погано!

Але у «Народної прокуратури» з'явився ще й новий підхід до візуалізації цифр. Нам показують... тада!.. калькулятор! І показують не лише його, а ще й весь процес підрахунку! Мабуть, щоб ми повірили, що цифри правильні.

Та й це ще не все. Майже хвилину нам показують графіку, яка складається з кількох рядків слів. І ця графіка не динамічна. Розуміючи проблему, автори знайшли оригінальний вихід: якщо не рухається графіка, то нехай рухається камера! Тому рядки бігають то вгору, то вниз. Люди добрі, це ж безпросвітна нудьга!

Документи, цифри, люди — їх дуже багато, і за цим валом втрачаються сама суть і сама проблема. Ну, і пильність втрачається теж — наприклад, коли Згурівську районну державну адміністрацію називають обласною.

А в нас після перегляду виникло кілька запитань: чи цікавилася журналістка умовами тендерів на обладнання шкіл системами протипожежної безпеки? Чи була там умова про під'єднання до системи реагування? Які фірми вигравали тендери на виконання робіт і чи не спостерігалося там певної закономірності?

Можливо, відповіді на ці питання скерували б сюжет в інше русло.

Висновок: не туди.

«Схеми», випуск №152 від 23 листопада 2017 року

Тут знову не обійдеться без привітань. Вітаємо з нагородою «Світло справедливості» керівницю проекту Наталку Седлецьку. Так тримати.

Того тижня, який ми обрали для аналізу, «Схеми» вирішили порефлексувати, тому повноцінних розслідувань у випуску не було і оцінювати матеріал було б важко. Через це ми вирішили проаналізувати попередню програму.

У першому сюжеті Катерина Каплюк взялася розслідувати підозрілі рухи в державних портах, зокрема активізацію приватної фірми «Портосервіс-Україна», яка щонайменше в трьох українських портах перебрала на себе функції зі швартування і супроводження суден. Функції, до слова, надзвичайно прибуткові.

Є підозра, що до редакції звернулись агентські організації, які відчули певні незручності в роботі з новими партнерами. Компанія «Портосервіс-Україна» виявилася пов'язаною через офшор з киянином Леонідом Крючковим — молодшим братом екс-нардепа Дмитра Крючкова, якого підозрювали в можливому розкраданні коштів «Запоріжжяобленерго». Цікаво, що колега Катерини Сергій Андрушко засік Леоніда Крючкова, коли той заходив до приміщення Адміністрації президента України. Розкривати мету свого візиту той відмовився. Через реєстри ниточки привели журналістку до заступника голови Національної поліції Ігоря Купранця.

Відчувається, що був інсайд, але пророблено велику роботу. З іншого боку, лишилися незрозумілими втрати портів, бюджету і наслідки для людей.

На початку сюжету помітили загадковий титр: «Чорноморська філія АМПУ». АМПУ — це що? Розшифровка з'явилася згодом — Адміністрація морських портів України.

Відзначимо, що мname="__DdeLink__276_606513506">іністр інфраструктури Володимир Омелян пообіцяв перевірити викладені в розслідуванні факти, за що ставимо авторці жирний плюс.

Від портів — до театрів. У тому, хто ж і скільки дав коштів на реконструкцію багатостраждального Театру на Подолі в Києві, намагався розібратися Максим Савчук. Зазначимо, що історію з фінансування будівництва, а потім реконструкції театру можна почитати і у вересневому матеріалі видання «Тиждень».

У свою чергу Максим Савчук припускає, що кияни зі своїх податків вклали у реконструкцію Театру на Подолі втричі більше, ніж президентська корпорація «Рошен». Його теза про те, що ЗМІ повідомили лише про внесок «Рошену», звучить як докір колегам. Мовляв, не розібралися, а насправді все не так просто. Особливе обурення в автора викликає табличка на будівлі, де сказано, що нове приміщення Театру на Подолі — заслуга кондитерів.

Журналіст попрацював з документами, вирахував, скільки міських коштів закладалося на театр протягом 15 років, але з реальними витратами ці цифри порівняти не вдалося, бо документи були «втрачені» під час Революції Гідності. Так само канули в лету й кримінальні провадження, пов'язані з реконструкцією театру. Правоохоронці ж відфутболили запит «Схем».

Максим не засмутився і поговорив з експертами, навіть у Петра Порошенка запитав про фінансування — попри фізичні перешкоди у вигляді президентської прес-служби, яка чомусь називає журналістів «риб'ята» (згадався Винничук).

Таке враження, що якщо на табличці до слів «Театр реконструйовано і обладнано коштом Кондитерської корпорації “Рошен”» додати «частково», то порушена проблема як така, в принципі, зникне. Або можна піти іншим шляхом — почепити на інші будівлі табличка з написом «реконструйовано коштом київської громади». Ну, і, в принципі, все.

За доброю традицією, відзначаємо схильність автора до самомилування. Напевно, вже кожен українець знає, на якому ноутбуку працює Максим Савчук, його улюблений браузер, манеру сидіти, щось занотовувати і так далі. З іншого боку, і сюжет про театр, а що наше життя, як не гра? В тому числі на камеру.

Висновок: щука і рак.

«Слідство.Інфо», випуск №154 від 29 листопада 2017 року

Свято триває. Ми щиро вітаємо Євгенію Моторевську із заслуженою перемогою у конкурсі для молодих журналістів та нагороду за особливі заслуги в розслідувальній журналістиці від Central European Initiative та South East Europe Media Organization за матеріал про незаконний обіг наркотиків у Бучанській в’язниці.

Програма резонансних розслідувань у цьому випуску зосередилася на земельному конфлікті з президентським відтінком на Вінничині та відродженням «бурштинової республіки» на Рівненщині.

У матеріалі «Один в полі воїн» Катерина Лихогляд розповіла про конфлікт між аграрієм Костянтином Дударем і його підприємством «Колос» та президентською «Зорею Поділля» у Гайсинському районі Вінницької області. Між ними точиться боротьба за орендовані землі поблизу місцевого цукрового заводу, який належить фірмі гаранта Конституції. Як додаток виступає суперечка президентського заводу з місцевими учасниками АТО навколо земельних паїв, але її очевидно відсунуто на другий план.

У випадку з фермером нам показують обидві сторони й експерта, який коментує ситуацію. Важливим є епізод про залучення до вирішення конфлікту, по суті, господарського спору Служби безпеки України. Ну, нічим їм зараз більше займатися. А от позицією профільних органів влади, схоже, ніхто не поцікавився, хоча причина конфлікту — в колізії між старим і новим реєстрами. Що, зрештою, робити в таких випадках? Є якісь рекомендації?

Ну, і «на час підготовки сюжету до ефіру відповіді від Адміністрації Президента ми не отримали»... То її вам не дали з порушенням норм закону чи ви просто пізно відправили запит? Глядач не розуміє, що таке дедлайн, він хоче реакції влади.

І ще одне, теж про закон. Не можна без дозволу людини показувати її персональні дані — навіть якщо вони в документі і на одну секунду. Не можна і все.

У другому сюжеті Дмитро Бондар з Рівного розповів про ознаки відродження масового незаконного видобутку бурштину на Волині. Знімальна група задокументувала численні «нічні гуляння» місцевих з мотопомпами і наслідки цього свята. А оскільки процес проходив поблизу людної траси, на виду в усіх, є підозра, що копачі вийшли не спонтанно, а організовано, заздалегідь домовившись про те, що їм за це нічого не буде. Що, власне, й підтверджують співрозмовники журналіста.

Місцева мешканка розповідає про те, що всі знову вийшли на вимивання. Представник місцевої поліції вперто заперечує: «масовості» вже немає. Мовляв, сотні помп — це масовість, а десятки — то таке. Тим не менше, журналіст за оголошенням майже влаштовується копачем бурштину. Роботодавець запевнює його, що питання з «мєнтами» вирішено, можна приїжджати хоч з власною помпою.

Цікаво, переконливо, з красивою картинкою. Якщо ви в курсі. І якщо вам не дуже цікаво, хто стоїть за всіма процесами. Ну, і якщо вам ця тема ще не набридла, як автору.

Висновок: копнули не дуже глибоко. Потрібна мотопомпа.

«Стоп корупції», випуск №115 від 27 листопада 2017 року

Від «Слідства.Інфо» переходити до «Стоп корупції» логічно, тому що перший сюжет проекту — про корупцію в Ірпені — це відвертий плагіат на основі розслідування, проведеного Максимом Опанасенком для «Слідства» ще у вересні 2017 року. Тоді теж ішлося про «мертвих» підприємців, які вигравали «жирні» тендери, та сумнівні закупівлі. Що нового ми довідалися про ситуацію в Ірпені від Асі Глуцької? Та практично нічого. Натомість побачили дуже багато чужих кадрів — звісно ж, не позначених. Справді, а навіщо глядачу знати, звідки відео вкра... ой, вибачте, позичили?

Урізноманітнили матеріал інформацією про забудову в Ірпені, вказали на зв'язки мера Володимира Карплюка з будівельними фірмами, які забудовують місто. Нібито попрацювали з реєстрами, зробили інфографіку, але чомусь її похилили. Цікаво, то глюк чи глибокий задум?

Журналістка стрибає від одного до іншого, у сюжеті бракує логіки. За 10 хвилин нам хочуть показати всі-всі проблеми міста, нікуди особливо не заглиблюючись або дуже побіжно і надзвичайно швидко ховаючи під горою інформації розгубленого глядача. А той — о диво — переважно не живе в Ірпені і не є членом громадської організації «Стоп корупції». До речі, ті до Ірпінської міської ради чомусь не приїхали. Чи не тому в сюжеті чогось не вистачало?

Наступний матеріал був теж про Київщину, точніше, про колишнього київського очільника природоохоронної прокуратури Вадима Гаєвого. Сюжет мав назву «Від охоронця природи до розкрадача заповідників». Алевтина Яременко показала глядачам маєток екс-прокурора, а також розповіла про інші його землі, але дуже похапцем. Експертом у сюжеті виступив Сергій Медяник, знову «журналіст» «Стоп корупції», який розказав про «екофашистів» і про те, який Гаєвий поганий природоохоронець. Жодних коментарів самого Гаєвого ми так і не дочекались. Інформації про те, чим людина зараз займається, теж не було. Так і не зрозуміло, скільки ж у нього та його родини земель, на яких підставах він її отримав тощо. Конкретно він, тому що схему отримання ділянок журналістка описала. При цьому визнавши, що про Вадима Гаєвого інші ЗМІ вже повідомляли. Нічого нового ми не дізнались, хіба що зазирнули на територію маєтку. Ну, і до Гаєвого, на відміну від Карплюка, прийшли активісти в стопкорівських курточках та з плакатами. Серед них було помічено «журналіста» (чи вже «активіста»?) Сергія Медяника з мегафоном.

Далі на глядачів чекала рубрика «Стопкор в дії», де їм розповіли про проект «Є-дата», а також про те, що «Стопкор» планує взяти участь у конкурсі журналістських розслідувань. Важливо та інформативно.

Висновок: ганебне видовище.

«Гроші», випуск №252  від 27 листопада 2017 року

Кожен ефір програми «Гроші» на каналі «1+1» - «чорний понеділок» для української розслідувальної журналістики. Ця теза навіяна анонсом аналізованого випуску про «чорну п'ятницю». Хоча ведучий «Грошей» щоразу переконує глядачів, що тільки його проект захищає від корупції весь рід український, насправді аналізувати там незабаром стане просто нічого. Ну немає там уже ніяких розслідувань. Немає і все. Соціальні експерименти? Є. Провокації та пранкерство? Будь ласка. Вигадки та фантазії? Не питання. Маніпуляції та пересмикування фактів? Звісно. Порушення стандартів та етики? Раз плюнути. Повноцінні розслідування? Вибачте, це не до нас.

Конкуренти намагаються поліпшувати якість своїх матеріалів, помітно прогресують, шукають нові ніші, щоб відповідати жанру. «Гроші» ж упевнено крокують власним шляхом. У нікуди.

Але то таке. Ми не можемо щось вимагати від проекту, який підписує свій випуск в YouTube так: «Як донька Ігоря Корнета живе в Харкові і наскільки ПІДВИСЯТЬ тарифи». І всім по барабану.

Але ми про «чорний понеділок», тьху, «чорну п'ятницю». Ну дуже цікавий експеримент. Сабіна Обухова розкладається перед виходом зі станції метро «Хрещатик» у Києві і пропонує людям придбати за 10 грн красиво загорнуту коробочку з невідомо чим. Для заохочення використовують масовку з акторами. Незабаром збирається черга охочих скупитися майже на шару. Психологія натовпу, кажуть нам. До чого це все? До «чорної п'ятниці» - мовляв, покупцями маніпулюють. Стоп. А не в «чорну п'ятницю» це що, неможливо? Тобто люди ведуться на знижки тільки в «чорну п'ятницю»? Абсурд. Експеримент без контексту, без завершення, власне, без розбору теми. Експеримент заради експерименту.

Харківські ЗМІ вже писали про те, що Марина Корнет, дочка одного з лідерів луганських сепаратистів, який нещодавно опинився в центрі уваги через конфлікт із так званим лідером ОРЛО Ігорем Плотницьким, навчається у місцевому вузі. «Плюсівці» знайшли дівчину і спробували зняти інтерв'ю з нею. Обличчя дівчини ніхто не замилив, запитання були недолугі, а сам сюжет побудований на здогадках. Тим, за чиї гроші навчається Марина Корнет у Харкові, в процесі розмови в неї не поцікавилися. У сюжеті «Грошей» це питання було радше риторичним.

Наступний сюжет був про бізнес колишнього мера Севастополя Олексія Чалого в Україні. «Головні кримські сепаратисти заробляють в Україні мільйони. “Гроші” викривають мільярдні таємниці бізнес-імперії Олексія Чалого». То мільйони чи мільярди? Розберіться нарешті. І припиніть красти чужі теми. Тому що цю набагато краще зробив Кримський центр журналістських розслідувань для «Слідства.Інфо», причому ще в грудні 2015 року, а тепер «Гроші» просто переповіли майже те саме.

Йдеться про фірму «Таврида Електрик» та суміжні з нею компанії зі схожими назвами, які постачають обладнання українським підприємствам. Про те, що до них має стосунок колишній «народний мер Севастополя» Олексій Чалий, розповідають журналіст Андрій Яницький та його колега Тетяна Курманова.

Зазвичай «Грошам» цього вистачає, але цього разу вони не полінувалися самостійно залізти в реєстри, щоб розібратися, кому яка компанія належить і що робить. Дані нам показують з екрану монітору. Журналістка їде в Дніпро, де «більше тижня» намагається поспілкуватись з кимось із підприємств. Хоча складається враження, що вона навідалася туди лише раз. Адже у ці сім днів звідти мав хоч хтось вийти або зайти, а тут — як після ядерного удару. Але «у нас на руках очевидний доказ», каже журналістка і показує якісь таблиці (ймовірно, фінансову звітність компанії «Таврида електрик Україна») з екрану свого комп'ютера. Ну, а коли показувати нічого, можна завжди показати себе, що авторка й робить, намагаючись перевершити успіхи деяких своїх колег з інших проектів. На жаль, деякі її наряди в кадрі настільки... оригінальні, що її неможливо впізнати.

Але остаточно добиває риторична скарга авторки: «Незрозуміло, куди дивляться українські спецслужби». І нам незрозуміло. Думали, «Гроші» це з'ясують. А даремно. Бо сам сюжет — це нарізка чужого й свого відео без вказування джерел, профільних експертів та глибини. Краще подивіться старий сюжет і свіжак від «Громадського телебачення» від самої Тетяни Курманової. Знала б вона, для чого її знімають «Гроші»!

Після міні-сюжетика про російського олігарха Керімова, якого затримали у Франції, Олександр Дубінський перейшов до українського «олігарха та нардепа» Степана Івахіва — власника мережі WOG, який подарував реанімобіль селу Межисить Волинської області. За словами журналістів, виявилося, що то старе авто. Про скандал навколо подарованого коня писали місцеві ЗМІ і фонд народного депутата «Патріоти Волині» навіть відреагував.

Експертів — нуль, жителів Межиситі — нуль, є нарізка відео та фотоматеріалів. Переважно чужих.

Зрозуміло, що інцидент слугує лише приводом для справжнього мочилова, бо далі нам знову озвучують інформацію про конфлікт навколо спадщини покійного нардепа Ігора Єремеєва — ділового партнера Івахіва. Ми чуємо закиди від дружини Єремеєва, а закадровий голос звинувачує Степана Івахіва в «патологічній жадобі». Думка іншої сторони? Тю. Кажуть, ця тема цікава групі «Приват»? Не чули.

«Всі ми знаємо», «загальновідомо» і т.д. Олександр Дубінський полюбив ці слова, як Леонід Кучма пізнього періоду фразу «як то кажуть». Раніше вони стосувалися екс-голови НБУ Валерії Гонтаревої, тепер головна мішень критики — мультимільярдер Рінат Ахметов. «700% зростання тарифів», - каже ведучий «Грошей». Хто винен? Ну, ми всі знаємо, бо це загальновідомо.

«Гроші» спробували зробити соціальний сюжет про нове підвищення тарифів на електроенергію, перестрибнули на якість комунальних послуг, а потім на те, як зекономити на воді (або ж як обдурити лічильник). Взяли багато коментарів, поспілкувались з людьми, але сюжет вийшов недолугий і куций.

Згадали й про кримінал, розповівши про пограбування за наводкою. Глядачі почули поради від інкасаторів і загадкового експерта. Ті розповіли, як не стати жертвою злочинців і не втратити великі суми грошей. Не зрозуміла аудиторія цього сюжету, адже, якщо вірити Дубінському, «загальновідомо» і «ми всі знаємо», що всі українці бідні і грошей у них вистачає хіба що на красиву коробочку за 10 гривень, яку втюхує їм біля метро підлегла ведучого «Грошей».

Наступним був сюжет про шпигунський скандал між Україною і Білоруссю: затримання трьох українців у Білорусі протягом року. Найбільше зосередились на затриманні журналіста Павла Шаройка. Взяли коментар у розвідників, постійного «плюсівського» коментатора, екс-голови Служби зовнішньої розвідки Миколи Маломужа. Кажуть, винні тиск та вплив Росії на Білорусь. Добити малозмістовний сюжет вирішили провокацією: дзвінками в Білорусь «агента ФСБ» , яким представлявся журналіст «Грошей» (причому казав не «еФ», а «Фе-Ес-Бе»), з проханням посприяти з інформацією. Він просив людей визирнути у вікно і сказати, скільки там людей і машин. Ті казали. Висновок: білоруси готові маму рідну продати, щоб мати можливість бути стукачами у російських спецслужб. Логіка? Немає. Давно.

Та на цьому експерименти не завершилися. Ведучий згадав про «сводки» (мабуть, усе ж таки зведення? чи він про горілку?) з фронту і запропонував оповідь з відтворенням подій про жінку, яка втратила на окупованій території доньку і тепер мститься. Така собі страшилка на ніч. Жінка із замиленим обличчям розповіла свою історію, її розбавили стендапами журналістки у напівзруйнованому приміщенні, а також непозначеними інсценуваннями подій. І цим усе зіпсували.

Ще одну страшилку Олександр Дубінський видав на завершення передачі (нагадаємо, вона триває понад годину): «“Гроші” - єдина програма, яка, поки йде війна між НАЗК і НАБУ, Генпрокуратурою і САП, захищає вас від корупції насправді». Якщо не зважати, що кидання абревіатурами — давно моветон, то просто додамо, що в цьому випуску «Грошей» не було жодного сюжету, який би напряму стосувався корупції. Жодного.

Висновок: все й так загальновідомо.

«Наші гроші», випуск №195 від 27 листопада 2017 року

Леся Іванова зі знімальною групою «Наших грошей» на довгий час стала тінню головного завгоспа Нацполіції Івана Наумова, що дозволило їй зробити, напевно, найбомбовіший сюжет тижня.

Авторка знайшла, де той мешкає, на яких автівках (а їх багато) пересувається, як службова автівка возить родичів мажорного завгоспа, а також численне нерухоме майно його родичів. «Наші гроші» мають прямий доступ до бази даних номерів МВС, бо легко «пробивають» номери машин.

Так, Леся Іванова дізналася, на кого зареєстрований «Крайслер», на якому їздить поліцейський, що все життя відпрацював у правоохоронних органах. Та найбільше йому пощастило з тещею, у якої є «Мазераті», жирні ділянки впритул до Київського моря, а на одній з них – 5-поверховий недобуд, де Леся полазила з рулеткою, щоб виміряти площу. Ще клаптик землі і фундамент під чималенький будинок у неї виявився на Миколаївщині.

Звідки гроші? У тещі є одна реально працююча фірма, але «чистого прибутку в її звітності — копійки». Журналістці вдалося поставити кілька запитань Івану Наумову, який — логічно — перевів усі стрілки на тещу. На неї вийти не вдалося. Менше з тим, помітно, яку колосальну роботу зробила авторка. І об'єкт розслідування справді вартісний. Такий собі поліцейський корейко. Ну просто дуже хотілося б наслідків.

Другий сюжет випуску нагадав методи Сергія Андрушка зі «Схем». Марина Ансіфорова прийшла на вибори нового члена Конституційного суду і поспостерігала за тим, що відбувається. Показала деталі й цікаві моменти. Матеріал простий, без особливого заглиблення в тему. Але він чітко показує «глибину» реформ у судовій системі України, коли ім'я переможця так званого конкурсу до найвищої судової інстанції країни всі знають заздалегідь, а збираються лише для того, щоб легалізувати вибір, який вже давно зроблено. І «побухать». Моментами дуже дотепно.

Висновок: сильний випуск.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань “Знак оклику” та “Слідство.Інфо”. Колишній автор та ведучий проектів “Перший відділ” та “Останнє попередження” продюсерського центру “Закрита зона”. Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював з телеканалами “1+1”, 5-м, ТВі, hromadske.ua.

Авторка звіту, експертка із моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою “Громадського радіо”, кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ “Ліга”, розслідувачкою в “Corruptua”. Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Фото: huffpost.com