Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: перший»), «Слідство. Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Перечитали свій останній моніторинг і зрозуміли: так не можна! Ми надто різко реагуємо на творіння телерозслідувачів. Словесні потоки ллються з нас, як Ніагарський водоспад, ми критикуємо авторів та їхні шедеври, а вони ж «просто роблять свою роботу», тому треба ставитися до цього з розумінням. Тож хоча «зомбоящик» та його новітні варіації — «гарячий», емоційний канал інформації, треба вчитися тамувати свої почуття, приборкувати душевні пристрасті і ставитися до всього спокійніше. Цього разу ми прийняли «позу лотоса», сказали «ом», звузили свій погляд, абстрагувалися і провели експеримент — проаналізували телесюжети в буддистському стилі. Тим більше, що під час аналізованого тижня журналісти теж експериментували — на своїх глядачах. Ом.

Дата моніторингу: 13-19 листопада 2017 року

Клікніть для збільшення

«Народна прокуратура», випуск № 152 від 12 листопада 2017 року

Ом. Як по маслу в цьому плані «пішов» сюжет «Народної прокуратури», присвячений «Справі про Сінний ринок» — темі незаконної забудови столиці, якій уже з десяток років. Про ринок (точніше, місце, де він раніше розташовувався) в серці Києва пишуть регулярно, останнім часом — через нові протести та обіцянки мера нарешті владнати ситуацію — навіть більше.

Перші тридцять секунд сюжету допомогли нам легко увійти у стан, близький до нірвани. Ми просто нічого не зрозуміли й думали про своє. Нарізка кадрів та синхронів без жодного пояснення про що, власне, йдеться, очевидно, мала заінтригувати глядача. Чи заінтригувала? Нас — не дуже.

Далі матеріал перетворився на тривалу подорож журналістки запитами, установами з довгими назвами, документами й реєстрами. Вона взяла масу інтерв'ю в усіх сторін конфлікту. Вона ну просто дуже багато сиділа за комп'ютером і набирала текст на клавіатурі, а показати це — критично для сюжету. Помітно, що роботу проведено колосальну, й сама авторка ретельно розібралася в ситуації. Схоже, переконати нас у цьому й було головною метою матеріалу. Бо, на жаль, демонстрація самого копіткого процесу пошуків підмінила структуру й суть сюжету. За скаженою кількістю графічно цитованих документів і папірців було вкрай важко розібратися, що сталося і хто в чому винен. Дуже бракувало унаочнення оборудки з виведення землі під ринком у приватні руки. І нарешті, коли наприкінці сюжету ми почули знайомі імена — наприклад, колишнього заступника генпрокурора Анатолія Даниленка та екс-мера Києва Олександра Омельченка — гоп! — він несподівано завершився. А ми так хотіли почути, що вони думають із цього приводу. Ом.

Якби ми не перебували в особливому стані, нас відверто дратувала би заставка «Народна прокуратура», що виникала на початку програми мало не кожні 10–20 секунд, а також використання відео з титруванням «Архів» невідомого походження. На них ми бачили кадри з початку 2000-х років, коли каналу «112» ще не існувало.

«Схеми», випуск № 151 від 16 листопада 2017 року

Ом. Аналізований випуск «Схем» складався одразу з трьох сюжетів. Точніше, одного повноцінного розслідувального матеріалу, одного фідбеку й однієї нашвидку зліпленої інформашки.

Основний сюжет під назвою «Самоконкурс» розповів про відбір посадовців через конкурс Вищого корпусу з держслужби. Матеріал вийшов блискучий і надзвичайно переконливий. Нам показали «конкурс», де комісія «об'єктивно» обирає на високі посади самих же членів комісії. Фактично голосує за своїх. За цим процесом пильно й прискіпливо спостерігав Сергій Андрушко. Зокрема, за перемогою члена комісії та кандидата на посаду держсекретаря Міністерства охорони здоров'я Артема Янчука та його колеги Володимира Купрія, який «несподівано» виграв конкурс на місце заступника Нацагентства з питань держслужби. Постійна присутність на засіданнях комісії, робота з документами, запити, влучні запитання й коментарі всіх сторін та експертів — за все це ставимо жирні плюси. І наприкінці — що надзвичайно потішило — чітко артикульоване підбиття підсумків замість поширеного «ми вам багато розповіли, а тепер згадуйте, що все це має означати». Дуже добре.

Потім «Схеми» поінформували нас про реакцію на напад на знімальну групу «Схем» в аеропорту під час розслідування польотів Віктора Медведчука. Кримінальне провадження відкрито, службове розслідування за фактом бездіяльності працівників поліції проводиться, питання слухалося на засіданні комітету з питань свободи слова. Тримаємо на контролі. Нічого зайвого.

Третім був сюжеті Валерії Єгошиної за «гарячими слідами» скандалу навколо роботи Національного агентства з питань запобігання корупції. Журналістка знайшла житло Олексія Горащенкова, який, за словами колишньої очільниці Департаменту фінансового контролю НАЗК Ганни Соломатіною, «курував» антикорупційний орган від Адміністрації Президента України.

Горащенков задекларував «недобуд» на 600 квадратів у центрі Києва, який виявився цілком функціональним житлом.

Та навіть своїм затуманеним поглядом ми помітили, що матеріал обертався не так навколо фігуранта, як навколо самої авторки. Камера любить Валерію, а Валерія ще більше любить камеру. А щоб ми не переситилися спогляданням на журналістку, інші дірки по відео вирішили заповнити тим, як вона ж дивиться чужі кадри на своєму ноутбуку — в даному разі кадри колег із «Наших грошей». Та зі стану рівноваги нас мало не вивело навіть не це, а незрозуміле й не надто вдале використання чужого звуку — звісно ж, на тлі авторки.

Може, треба було більше по темі? А так сюжет вийшов так собі, куценький і обрізаний: Валерія Єгошина в атмосферному кафе, Валерія Єгошина дивиться на ноуті відео «Наших грошей з Денисом Бігусом», зйомки дроном будинку «куратора» і процес стеження за ним — на жаль, ми не знаємо, чи це була справа рук Валерії Єгошиної, бо цього разу нам її не показали. А все до цього йшло. Ом.

«Наші гроші», випуск № 193 від 13 листопада 2017 року

По-перше, від душі вітаємо журналістку «Наших грошей» Мар'яну Мотрунич із нагородою Young Journalist Award 2017 від Thomson Foundation. Браво і так тримати!

Ом. В аналізованому випуску програми саме Мар'яна нагадала нам про колись широко розпіарений, а нині геть забутий проект «Стіна» на сході України. Почала вона в точці перетину трьох кордонів — України, Росії та Білорусі (яку чомусь назвала Білорусією).

Нам показали багато фото і відео з колишнім прем'єр-міністром Арсенієм Яценюком, за урядування якого й почався цей проект. На «Стіну» вже непрозоро витрачено 680 мільйонів гривень, а результат мізерний.

Саме ці гроші шукала журналістка. Вона довго спілкувалася з прес-секретарем прикордонної служби. Той відмовився говорити про деталі, а «Наші гроші» цікавили саме вони. Можливо, допоміг би запит? Ми так і не дізналися, якою була процедура допуску підприємств до робіт над «Стіною» і як обрали підрядників. Також фіксуємо невказання джерел інформації.

Нам показали фірми, які отримали гроші на будівництво «Стіни», і вказали на їхні зв'язки з депутатами й суддями — але нуль джерел та ідентифікації.

Коротше, ми так зрозуміли, що «Стіна» — радше паркан, гроші вкрали і все погано. Ну, мабуть, цього й досить. Ом.

«Слідство. Інфо», випуск № 152 від 15 листопада 2017 року

По-перше, ми вкрай засмучені звісткою про ймовірне закриття чи, як мінімум, стискання проекту. Без «Слідства» глядачам буде гірше, а колегам — важче. Та й експертам не так цікаво.

Ом. Перший сюжет — дебют у програмі Володимира Сілякова, який спробував знайти корупції в схемі постачання зброї, яку міністр внутрішніх справ потім наліво й направо роздає як «нагородну».

Гіпотеза автора розслідування полягає в тому, що дві компанії (хоча ми більше бачимо лише одну — «ІБІС»), які займаються продажем зброї, на шару передають зброю для нагородження правоохоронцям, а за це нібито отримують доступ до державних закупівель. Фактично це — перша ланка в ланцюжку розслідувань про роздачу нагородної зброї міністром Аваковим, раніше зроблених колегами зі «Схем» і «Наших грошей». Як наслідок, антикорупційне бюро навіть відкрило справу.

Докази, які наводить автор, — результати держзакупівель і синхрони тих, хто звернув на них увагу. Чи достатньо їх? Недостатньо. Чи переконливі вони? Непереконливі. Чи перспективна ця розробка? Безперечно, тому що сюжет висвітлив далеко не всі аспекти проблеми. Потрібне ґрунтовніше продовження.

Ом. Другий сюжет був про ганебну ситуацію, що склалася в Рівненському державному гуманітарному університеті. Відгомін секс-скандалу навколо голлівудських продюсерів та кінозірок нарешті докотилися й до України, і, на відміну від кволої і вкрай невдалої спроби «Грошей» (аналіз — тут), цей матеріал — у точку. Проблему сексуальних домагань і паралельно використання свого службового становища поставлено руба. Конкретно йдеться про відверті домагання до студенток та викладачок тамтешнього завкафедри хореографії Володимира Годовського. Журналістка знайшла жертв, поспілкувалася з ними, попросила допомогти зі збором матеріалу (не надто вдало), записала розмову з завкафедрою.

Та чомусь здулася на експертах. Чому не поспілкувалася з правоохоронцями, міністерством освіти? «Скільки таких кабінетів, таких керівників і жертв домагань в Україні, важко навіть уявити», — пафосно завершує журналістка. То скільки? Яка статистика домагань в Україні? А вона взагалі є?

Плюс за те, що редакція продовжує відстежувати ситуацію і бити на сполох.

«Стоп корупції», випуск № 113 від 13 листопада 2017 року

Ом. Ом. «Стоп корупції» розпочав аналізований випуск зі швидкої та безграмотної (слова «святоши» в українській мові немає, є «святенники») назви сюжету й журналіста Артема Лагутенка, який каже: «Саме на цьому місці». Якщо не встигли за секунду прочитати назву сюжету, то можна лиш здогадуватися, що саме за місце. Лише згодом ми чуємо, що це Святогірськ. Про те, що він у Донецькій області, ми пам'ятаємо.

Сюжет про те, що в місті узурповано владу й розкрадається бюджет. Він складається з нарізки відео: старого й нового, кадрів із підприємцем, якого нібито пресує влада, і його мотузяним парком, із подвір'ям місцевого депутата, коментарями людини без титрів, стосом паперів, де нібито є «матеріали про корупцію в Святогірську», розмов із місцевими правоохоронцями і, нарешті, головне — історія про вплив на місцеву політику народного депутата Олега Недави з «Нашого краю».

Насправді тема про «місцевих князьків» як ніколи гостра, цікава й актуальна, але в цьому матеріалі, нам видається, забагато наліплено. Усе галопом, поверхово й для тих, хто в темі або в «Стопкорі». Реконструкцію подій позначити забули. Часто факти підміняє пафос. А на завершення — констатація: «місто зубожіє».

З іншого боку, ставимо автору «плюси» за наполегливість і сміливість. Його триденні спроби взяти коментар у депутата Недави справді епічні. Журналісти інших проектів у таких випадках люблять казати «вона не відповідає на дзвінки» або «на робоче місце депутат сьогодні так і не з'явився». Артем Лагутенко свого домігся й отримав коментар. Та й процес вийшов не менш цікавий. Ну а поведінка народного обранця віддає блазнюванням. Ом.

Потішила рубрика «Стопкор в дії». Там цікавинка: нам показують цитату блог Авакова, а закадровий голос розповідає про реакцію голови уряду Володимира Гройсмана. Гм. Очевидний вплив конкурентів. Тих, що нижче.

«Гроші», випуск № 250 від 13 листопада 2017 року

Ом. Ом. Ом... Не допомагає. Ом-ом-ом-ом-ом-ом-ом-ом-ом-ом-ом-ом-ом....

Випуск під назвою «Аграрний скандал і як заробити в Інстаграм», певно, найгірший із тих, які ми аналізували останнім часом. Ви не повірите, але цього разу не було вступу ведучого проекту Олександра Дубінського і невтілених обіцянок про сюжети, однак практично весь випуск — це суцільний плювок стандартам просто в обличчя.

За доброю традицією, стартували «Гроші» матеріалом про те, чим займаються народні депутати під куполом Верховної Ради. Нам пообіцяли «поламати схему і показати, чим насправді дихають ті, хто називає себе народними депутатами».

Розповіли про депутата Василя Амельченка (прізвище Амельченко «Гроші» чомусь вперто не відміняють, ніби це жінка), якого зловили на отриманні смс-повідомлення з комерційною пропозицією. Сам він із Чернігівщини, але показують його відео з Чернівців. Із місцевого телеканалу, де написано «Чернівецький промінь», але голос за кадром вперто повторює: «чернігівці, Чернігів». Справді, для «Грошей» що чоловік, що жінка, що Чернівці, що Чернігів — байдуже.

Далі нам показують листування депутата-ляшківця Андрія Лозового, який нібито переписується з робочих питань із соратницею Віктора Януковича Ганною Герман. «Що це значить?» — питає за кадром автор. І дає відповідь: «Вгадайте самі». Але коли журналісту вдається спіймати для коментаря лідера Радикальної партії Олега Ляшка, то він питає його не про Ганну Герман, а про «рукопожатність» (ми цитуємо) колишніх людей Януковича. Самого Лозового не розпитали, це ж треба два дні в Раду ходити. А Ганну Герман, кажуть, не змогли видзвонити. Серйозне розслідування.

Одразу ж після цього недолугого сюжету, немов Пилип із конопель, вистрибує Олександр Дубінський із запитанням: «Сподобалось?». Відповідаємо: «Ні!». Та він нас не чує...

«Гроші» переходять до теми обмежень для неплатників аліментів. Олександр Дубінський обіцяє «еліментну» (так, саме Еліментну — ну, знову ніхто не глянув, невдалий дубль взяли) історію про «найскандальніше екс-подружжя країни» (он як!) — Антіна Мухарського та Сніжани Єгорової. Сюжет вийшов тенденційний — із перекосом на чоловіків і їхню правоту, був пронизаний штампами та патріархальним духом, подеколи істеричним. Сенс такого творіння? Відсутній. Нової інформації? Нуль.

Для країни, де, за словами Олександра Дубінського, «майже кожен за межею бідності», провели черговий експеримент: взяли в оренду (вибачте, в «аренду», як сказав шановний ведучий,) «Бентлі», розкішний оберемок квітів і пропонували дівчатам (так, тільки дівчатам, бо це ж сюжет про те, як «звабити чоловіків», бо ті, мовляв, не за межею бідності) сфотографуватися з цим добром. Ламаючи схему, фоткалися не лише дівчата, а й чоловіки — мабуть, шукають жінок не за межею бідності.

У глядачів могло скластися враження, що деякі ситуації зняті не за один раз, і охочі зробити «фотачки» добре бачать камеру або навіть знають, що це за зйомка. Утім, глядачі теж помиляються.

Процес час від часу перебивається чужим відео із соцмереж невідомої експертки зі штучними губами, яка видає «істини» про те, для чого ці фотки потрібні, при цьому рясно матюкаючись.

Ну й питання на засипку. Чому деякі обличчя заблюрили, а інші — ні? Принципу ми не зрозуміли. Поясніть. І поясніть, для чого робить такі сюжети Сабіна Обухова, чий професійний рівень помітно вищий.

Між тим, логіки в підводках ведучого до сюжетів стає дедалі менше. Він каже про те, що зросла кількість повідомлень про крадіжку людьми їжі, після чого ми бачимо черговий соціальний експеримент — дитину вдягають спершу безхатченком, а тоді у звичайний одяг і відряджають просити поїсти. До речі, ми вже вдруге моніторимо такі жорстокі експерименти без поваги до приватності осіб у кадрі. Результат — обідраній дитині нічого не дають, нормально вдягненій — дають. Бачите, яке суспільство, кажуть нам. Ну то яке? Погане чи хороше? Що це все означає? Чому люди так поводяться? Може, варто було взяти коментар у фахівця, якщо самі нічого не скажете? Ні. Мабуть, не додзвонилися.

Наступний сюжет — про бюджетні дотації аграріям, зокрема компанії «Миронівський хлібопродукт» олігарха та колишнього заступника голови Адміністрації Президента Юрія Косюка, який, «за словами експертів», має сотні мільйонів доларів статків. А сотні мільйонів — це скільки — 200 мільйонів чи 900? Нам здається, що різниця чимала. Запам'яталася абревіатура «МХП» в начитці й очевидно вирваний із контексту коментар нардепа Бакуменка. Загалом нічого нового, що вже не було сказано на цю тему. Ну цього разу хоч не сказали, що ексклюзив. І то добре. Амінь. Ой, вибачте, ом.

«Ексклюзив» програми «Гроші» чекав на нас далі. Нам розповіли про те, що українці закуповують у російських компаній. Але говорили не про компанії, а про одну конкретну компанію — «Татнефть», чия мережа заправок продовжує працювати в Україні. Ту сама «Татнефть», яка судиться з власником каналу «1+1» Ігорем Коломойським і навіть дещо виграє. Совпадєніє?

Гріхи «Татнєфті», каже журналістка, сидячи перед монітором, «підтверджують ось ці документи». Ем... які, пробачте? Ті, що на моніторі? Ми їх не бачимо. Але щоб ми не сумнівалися в гіпотезі, коментує ситуацію навколо «Татнєфті» депутат Віталій Купрій, людина Коломойського. Ну і ще «в експертних колах подейкують», каже авторка. Експертні кола взагалі-то й експертні, щоб не подейкувати, а давати експертну оцінку і фахові коментарі. Інакше вони не експертні. Це до того, що українські державні компанії теж закуповують пальне в «Татнєфті». Висновок журналістки — компанія має бути в санкційному списку. А на завершення така репліка: «У парламенті депутати закликають, що діяльність “Татнєфті” має бути припинена. До того ж, терміново». А що з цього приводу думають у «Татнєфті»? Тю, хіба це комусь цікаво? Дешева маніпуляція, до того ж низькопробна. Фу.

Ще більше «фу» — наступний сюжет про конфлікт навколо Біличанського лісу на Київщині. Ми намагалися щось зрозуміти, але це було справді дуже складно. Бо на нас вилили кадри з холодними і вогкими будинками в смт Коцюбинському, нарізку відео з місцевих сесій та нарад, депутатку Ольгу Червакову, «сотні мільйонів доларів» (куди ж без них) і багато іншого. Чому Коцюбинське не опалюють, ми так і не допетрали. А ви?

Насправді найкращу оцінку цьому матеріалу, який похапцем навалив на глядача інформацію про конфлікт за ліс між Ірпінем, Коцюбинським і забудовами, дали місцеві активісти. Із цих коментарів ми зрозуміли, що Олександр Дубінський переглядає сюжети перед випуском. І нам стало справді моторошно.

Завершили програму благодійним сюжетом про збір коштів на лікування раку молодій дівчині Дарині. Штука хороша й корисна. Та навіть цей матеріал не змиє всього того бруду, який «Гроші» вилили на глядачів раніше. Ом.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство. Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадське ТБ».

Авторка звіту, експертка із моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Фото: Justin Pumfrey / Getty Images