«Детектор медіа» публікує дев'ятнадцятий текст проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме рік.

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Ми, редиски, постійно сваримо наші (насправді ідеальні, ви ж розумієте) телерозслідування за контент. Мовляв, і там не докопали, і тут щось таке ляпнули незрозуміле, і докази натягнуті, а то й геть відсутні, й елементарна грамотність шкутильгає на обидві ноги, і те де й те пе. Годі!

Настав час пошпетити наші улюблені телепроекти за картинку. Бо, як не крути, це все ж таки ТЕЛЕпроекти. Там, де візуальне оформлення може витягнути або, навпаки, поховати, розслідування. І так, ця сама «картинка» складає чималу частку загального балу, який, зрештою, отримує кожна жертва нашого моніторингу. На жаль, останнім часом «картинка» нас не радує.

Муза, напевно, відлетіла в літню відпустку, і оператори та режисери почали відверто халтурити. Причому одночасно й однаково. Метод використовується простий — показувати замисленого (задумливого, уважного, зосередженого, напруженого — на ваш вибір) журналіста «в процесі», за роботою. Ми дедалі частіше спостерігаємо розумний вираз його (її) обличчя або зазираємо з-за спини, намагаючись розібрати, що саме мигтить у цей час на моніторі його ноутбука або планшета. Іноді це сайти, подекуди — документи, часом — відео. Переважно дотичне до сюжету. Автор(ка) або закадровий голос у цей час щось нам розповідають. Але й цього мало! Мабуть, розуміючи, що такі кадри вже починають набридати, тепер нам стали показувати ще й підхід журналіста/ки до комп'ютера, процес його (її) сідання за робоче місце й початок його (її) роботи. Безперечно, надзвичайно змістовний і вкрай важливий для самого розслідування штрих. Народ, схаменіться!

У приватних розмовах ви самі часто зізнаєтеся, що причина демонстрації таких кадрів банальна — «крити нічим», «було б що показувати» і «це краще, ніж купа документів». Про документи згодні, а от решта — вибачайте, якось непереконливо. Ви ж не документальний фільм про свою роботу знімаєте! Якщо ви себе так любите — станьте перед дзеркалом і помилуйтеся. Іноді допомагає. Не всім, але допомагає. А в сюжетах показуйте щось цікавіше. Придумуйте, креативте — зрештою, крадіть чужі ідеї й підлаштовуйте під себе. Одним словом, досить себе в розслідуванні, більше розслідування в розслідуванні (вибачте за тавтологію).

Дата моніторингу: 19–25 червня 2017 року

Клікніть для збільшення

«Схеми», випуск № 135 від 22 червня 2017 року

Минулого тижня випуск «Схем» складався з двох сюжетів — журналістки Валерії Єгошиної про керівника управління економічної контррозвідки СБУ Сергія Конохова, а також журналіста Сергія Андрушка про наслідки обшуків, проведених в окружному адміністративному суді Києва.

Обидва матеріали надихнуло минуле — в першому випадку гучний сюжет авторки, в якому «Схеми» дослідили статки підлеглих Конохова, у другому — давній сюжет Дмитра Гнапа зі «Слідства. Інфо» під назвою «Пляжний патруль».

Слід зазначити, що попередній сюжет Валерії Єгошиної викликав чимало суперечок у медіасередовищі. Для цього було кілька приводів — по-перше, СБУ намагалося перешкодити його виходу в ефір, по-друге, не всі були згодні з тим, що і як було показано на екрані. Це, зокрема, стосувалося демонстрації кадрів не з фігурантами розслідування, яких «Схеми» запідозрили в незаконному збагаченні, а, назвімо це так, сторонніх осіб, які випадково потрапили в об'єктив камери — колеги есбеушників, співробітники служби нижчого рівня, можливі інформатори, свідки тощо. Дехто вважає, що їхні обличчя варто було б замилити.

Частину цих кадрів використано і в новому сюжеті «Еліта СБУ: захисники економіки» — як відеоряд для пояснення передісторії його створення. Помітно, що тепер ми бачимо лише дальні плани, але деякі обличчя все ж можна впізнати. Отже, питання залишаються.

Цього разу авторка дослідила скарби керівника управління. Усе досить стандартно для такого типу сюжетів. Житло, авто, родичі, гроші. «Як вдалось дізнатись», каже журналістка в сюжеті. А от як? Цікаво ж. І важливо. Так само цікаво (для тих, хто не в темі), а чим же займається управління. Бо могли підзабути. Або не бачити попереднього сюжету.

«Схеми» продовжують принципово наполягати на тому, що керівництво СБУ — теж люди, але ще й чиновники, які мають відкрито декларувати свої статки, але не роблять цього, прикриваючись лазівкою в законі. Ставимо журналістам за це плюс.

На жаль, змушені поставити Валерії «мінус» за якість мови. Таке враження, що в сюжеті використано чорнову начитку. Дуже неякісно і з відвертими ляпами.

Ну і мода на демонстрацію себе в кадрі чітко проявилася і в цьому матеріалі, і, особливо, в наступному.

Кілька секунд ми спостерігаємо, як Сергій Андрушко іде до свого робочого столу, сідає в крісло (добре, що комп'ютер уже увімкнутий, бо процес міг затягнутися) і дивиться на моніторі відео. Ну от для чого це показувати? «Так народжується розслідування»?

Свого часу «Слідство. Інфо» розповіло про те, як судді окружного адміністративного суду Києва, ймовірно, виносили рішення, перебуваючи за межами країни, в закордонних вояжах. Це стало приводом для активізації прокуратури столиці.

Автор вирішив розповісти, що стається після «гучних обшуків, проведених прокуратурою», на цьому конкретному прикладі. Сюжет важко назвати розслідуванням. Це радше переказ матеріалу колег та розповідь про надсилання до прокуратури запитів щодо справи проти суддів.

Є цікавинка — дві відповіді від столичної прокуратури, які містять інформацію протилежного змісту. Відповіді стосувалися стану розгляду провадження. В одній ішлося, що не можуть дати відповіді, бо потрібна згода слідчого або прокурора. А з іншої стало зрозуміло, що на той час провадження вже було закрито. Класичний цейтнот для журналіста. Кому вірити — прокуратурі міста Києві чи... прокуратурі міста Києва? Чи нікому?

Що ж ми, зрештою, дізнаємося з сюжету? Що судді, звісно ж, не винні. Дані про винесення рішень під час відсутності — технічні помилки (кількадесят штук). Судді просто помилково (чому б і ні, нічого іншого й на думку не спадає!) вказані не ті дати в рішеннях. Насправді винні журналісти й ті, хто «злив» їм інфу про відпочинок служителів Феміди. Саме тому судді до них тепер і позиваються.

Ставимо плюс «Схемам» за відстеження справи і журналістську солідарність.

Висновок: «картинка» «Схем» завжди була предметом їхньої гордості й білої заздрості колег. Але реноме треба підтримувати. На старому багажі не виїдеш. Відпочиваємо, думаємо.

«Слідство.Інфо», випуск № 134 від 21 червня 2017 року

Журналісти «Слідства.Інфо» взялися за депутатів від Партії Ляшка. Тут про них говорили в контексті видобутку бурштину на Житомирщині, де фірма екс-помічника лідера партії Олега Ляшка отримала під це діло 400 гектарів землі.

Олександр Гуменюк поїхав у село Білка в Житомирській області й розповів нам історію про голосування в облраді за виділення цих гектарів. Про такі наміри обласної влади місцеві ЗМІ повідомляли ще в травні, додаючи більше інформації про суть питання.

Небезпека в тому, каже автор, що село може отримати від компанії-орендаря не обіцяні блага у п'ять мільйонів гривень на рік, а радше крихти з барського столу. Це єдине, що ми дізнаємося про угоду між сільрадою й компанією «Екотехбуд». Решта, вважає автор, не має значення. А в договорі можуть міститися й інші цікаві деталі про взаємини між компанією й сільрадою. І взагалі здалось би, щоб журналіст отримав через запит копію договору й запитав коментаря в експерті. Але ж і запита треба написати, і експерта знайти. Й так зійде.

Маємо чергове фейсбук-інтерв'ю із засновником компанії, яка отримала землю, а також чуємо про його зв'язки з Радикальною партією та її депутатом в облраді.

На закуску — бліц-інтерв'ю з лідером партії Олегом Ляшком, який ледве пригадує колишнього помічника, щиро (здається, справді щиро) дивується інформації від журналістів і обіцяє розібратися в ситуації. Нехай колишній помічник готується.

Журналіст розказує про те, що «схоже», про те, що це «чергова схема», але сам сюжет слабенький — ані експертів, ані юристів, ані серйозних документів. Непереконливо.

Але не посидіти перед монітором ноутбука було б якось немодно. Посидів і Олександр Гуменюк.

І ще одне. Трохи збивали повільний темп і паузи. Може, сільська місцевість подіяла? Там справді інший ритм життя.

Другий сюжет «Слідства. Інфо» стосувався статків колишнього високопоставленого міліціонера-поліцейського, а нині заступника голови Одеської облдержадміністрації Олександра Терещука. Тут темп дуже прискорився.

Стартує сюжет Максима Опанасенка «ГЕНЕРАЛьний план» із Процева — невеличкого села під Києвом. «Земля тут дуже дорога, а з виходом до води, — взагалі безцінна». Дорога — це скільки? Саме звідси починається розповідь про статки Терещука.

Автор розповідає про «порятунок рядового Терещука» — як його намагалися вберегти від люстрації на вершині правоохоронної піраміди і як він тишком-нишком опинився на непоганій посаді в ключовій південній області. Така собі хімічна формула успіху.

Нам показують документи не на екрані, а на планшеті. Круто. В тренді.

Журналіст розклав по поличках декларацію чиновника, про яку вже повідомляли ЗМІ, виявив дивну успішність фірми дочки генерала. Інтерв'ю з Терещуком реально дотепне. За нього окремий респект автору. Потішив. Просторікування чиновника в ролі люблячого батька й чесного чиновника, який хвилюється за розвиток вітчизняної економіки, можуть викликати хіба що сміх.

Плюс — звернення до Національної агенції з запобігання корупції з приводу статків посадовця. З нетерпінням чекаємо відповіді.

Мінус — ходимо, сидимо, друкуємо, дивимося на монітор. Щось таке вже було. І буде?

Висновок: попсово.

«Стоп корупції», випуск № 92 від 19 червня 2017 року

«Стопкор» вирішив присвятити свій перший сюжет актуальній нині сміттєвій тематиці. Слава Богу, обійшлося без Львова. Матеріал «“Без”коштовне сміття» стосувався роботи сміттєпереробних заводів в Україні. Журналіст Артем Лагутенко одразу ж настрашив глядачів інформацією про те, що щороку обсяги побутових відходів в Україні збільшуються на 2 %. Однак забув сказати, звідки інформація. Тут же згадав про «кошти з Кіотського протоколу» (глядачі, будемо гадати, в курсі).

Дуже швидко і з улюбленим у «Стопкорі» висловом «ми до цього ще повернемось» автор перейшов до держпідприємства «Укрекоресурси» (ну ви ж і так знаєте, чим воно займається), далі посипалися постанова Кабміну № 915, завод «Енергія», котли для спалення, приватний завод із переробки сміття, який не назвали, щоб «не звинуватили у прихованій рекламі», прихована камера, дані від Мінекології та «галузевих експертів», про, тримайтеся, «морфологію сміття» і багато іншого. Хух... Багато якось усього. А про що сюжет? А, ось воно, наприкінці: «Простого рішення немає. Можливо, кожному з нас варто починати з самих себе». Гм, окей...

Насправді, тема важлива, але не до кінця розкрита. Або взята занадто широко. Широкі мазки. Можливо, краще взятися за один із аспектів проблеми і зосередитися на ньому. Розібратися як слід разом з експертами.

Журналіста в кадрі багато. Кадри з походеньками в повен зріст іноді навіть повторюються. Мабуть, хотілося показати новий костюм. Чи старий? Не знаємо, але сидить гарно. За це плюс.

Другий сюжет, Лілії Ткачук — був про суд «на замовлення». Згадали й показали сюжети з розслідування про аграріїв (ми давали оцінку цьому розслідуванню у нашому моніторингу), і звелося все до корпоративних розбірок.

Наприкінці матеріалу засвітилася вже така рідна нам група молодиків у футболках із лого «Стопкору», яка мітингувала під стінами суду з наметом і прапорами. Ну й «команда “Стопкору” домагатиметься звільнення таких суддів і прокурорів із займаних посад».

Загалом, незрозуміла значущість цієї теми.

Висновок: стає дедалі важче зрозуміти, що хоче сказати проект «Стоп корупції».

«Народна прокуратура», випуск № 134 від 24 червня 2017 року

«Народна прокуратура» вже вкотре взялася за соціальну тематику. Хоча тепер вона дуже віддавала політикою. У матеріалі «Справа про дітей без майбутнього» ішлося про дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування, і про реформування системи догляду за ними.

Точніше, про це мало йтися. Насправді ж склалося враження, що вони виступають таким собі тлом для одного персонажа. Адже вже на самому початку сюжету слово взяв відомий діяч-перекинчик Юрій Павленко, колишній Уповноважений з прав дитини за часів Януковича, а нині — народний депутат від «Опозиційного блоку». Як узяв, так уже й не віддавав. Очевидно, як незаангажований експерт. Павленка було багато, навіть забагато, а його тези ніхто не ставив під сумнів, хоча вони не завжди підтверджувалися.

Павленко страшив, що «зруйнована база дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування», що понад 1700 дітей опинилися поза увагою Міністерстві соціальної політики. У самому міністерстві цю цифру спростували.

Нам мали розповісти про те, як дітей з інтернатів віддадуть у будинки сімейного типу, про переваги й підводні камені реформи. Чесно, ми мало що зрозуміли.

Автор блискавично переносив нас із міста в місто. Усе це супроводжувалося чужим відео, узятим невідомо звідки і явно призначеним позаліплювати «діри». А от зі своїм власним не склалося — чим пояснити відео розмови Скайпом із правозахисницею з Житомира? Це ж не Ужгород і навіть не Полтава. Поруч.

Сумбурна подача тривала й далі. Не побували в Житомирі, зате не полінувалися відвідати кілька дитячих будинків, щоб висвітлити окремі аспекти проблеми. Та як не крути, зрозуміти чіткої лінії матеріалу нам так і не вдалося. Особливо коли туди втулили ще й виступ Петра Порошенка про децентралізацію...

Наприкінці висновок: «Здається, нова євроінтеграційна реформа має право на існування». Ну якось простенько. Хоча загалом ця тема дуже важлива і потрібна. Тільки з нормальною логікою викладу і без політики.

Про плюси. Здається, до нас дослухаються. Внутрішній анонс, який пояснює глядачеві, про що буде сюжет, уже не на традиційній четвертій, а на другій хвилині. Чесно, так краще. Суньте ще.

Про мінуси. Повернення сидіння перед монітором. Відсутність логіки подачі.

Висновок: не впоралися.

«Наші гроші», випуск № 172 від 19 червня 2017 року

Аналізований випуск «Наших грошей» складався з одного сюжету, й тема була справді бомбова. Як правильно зазначив у своїй підводці ведучий Денис Бігус, будинки, земля, машини — це вже будні. А тут справді шик — це яхти. Авторка матеріалу «Депутатський яхт-клуб: розкіш без правил» Надія Бурдєй взялася розшукати власників розкішних плавзасобів, які розсікають українські і не тільки води. Вона потестувала яхти, побувала на території яхт-клубів, веслувала з колегам Дніпром, ходила у рейд із водною поліцією. Роботу пророблено колосальну.

Фактів Надії вдалося накопати чимало.

По-перше, яхт багато, їх постійно купують, хоча не так часто, як раніше, а власники чхати хотіли на українські закони — вони навіть не реєструють своїх яхт і плавають, так би мовити, анонімно. Штраф за це передбачений смішний. Правоохоронні органи, як завжди, безсилі.

Журналістка вирішила не вказувати своїх джерел інформації, яка подекуди була поверхова і псувала загалом добре враження від сюжету. До прикладу, коли йшлося про яхту, власником якої є «компанія маловідомого бізнесмена Олега Малюти», а також про доходи бізнесу його родини. Малюту пов'язали з нардепом Третьяковим («в одному зі ЗМІ збереглось інтерв'ю»...). Ще один схожий епізод — про декларацію бізнесмена Сергія Шапрана шестирічної давнини.

Сподобалася музика — особливо коли нам показували паркани навколо яхт-клубів. Плюс.

Окремо відзначимо інтерв'ю на льоту з нардепом від «улюбленої» Денисом Бігусом Радикальної партії Ляшка Сергієм Скуратовським. «Любов» у них взаємна і проявлялася навіть у виразі обличчя парламентаря, коли журналістка ставила йому свої запитання.

На жаль, нова мода наших розслідувачів — знімати документи, сайти, витяги зі своїх планшетів чи комп'ютерів — не оминула й «Наші гроші». Як і звичка не замилювати номери автівок.

Ну і яхта відомого дніпровця Геннадія Корбана, мабуть, була зайва. До теми сюжету він не мав жодного стосунку. Якщо треба було якось виправдати поїздку в Дніпро, то, напевно, можна було винести це окремими лайфиком чи замальовкою. А так — пшик, та ще й наприкінці.

Загалом маємо добротну польову роботу, хороші дронні зйомки й фонтан фактів. Багато всього, але не до кінця. Денис Бігус у фіналі випуску натякнув, що можливе продовження.

Висновок: хочемо ще.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським».

Авторка звіту, експертка з моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Фото: ipresencebizsolutions.com