Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Знову без «Грошей»... Сумно, але на момент оцінювання нам не вдалося знайти в інтернеті останній випуск проекту «1+1», який позиціюється як розслідувальний, а оскільки попередній випуск було значною мірою присвячено «гарячим» саме на той період темам, ми вирішили його не аналізувати через неактуальність. Віддуватися за своїх іменитих колег довелося решті проектів. Ми не могли не помітити незвичної тенденції — розслідувачі, немов змовившись, безбожно грішили, причому нестандартно. Вони наполегливо пропонували глядачам та експертам відверто штучні теми або, заявивши цікавий матеріал, чомусь ігнорували найважливіше й зосереджувалися на другорядному чи взагалі неважливому. Як це пояснити — повільним виходом з зимової сплячки і авітамінозом? Спробуймо з'ясувати.

Дата моніторингу: 20–26 лютого 2017 року

Клікніть для збільшення

Народна прокуратура

Випуск від 25 лютого 2017 року

Найбільшим «грішником» минулого тижня виявилася «Народна прокуратура». Останнім часом проект сильно додав, а тут раптово така відверта «мильна булька». Судіть самі — журналісти взялися дослідити службовий автотранспорт секретаріату Кабміну, але під дуже дивним кутом.

Журналісти дізналися, на яких автомобілях їздять міністри. Хто з них користується власним транспортом, а хто службовим. За цією ознакою чиновників поділили на дві групи. Перші, натякали глядачам, — молодці. А от до других, мовляв, є питання. Тільки от питання якесь сюрреалістичне — чому ви (сякі-такі) користуєтеся службовим авто і за яких умов користувалися б власним? Ну... оригінальна постановка питання, яка викликає здивування не тільки в респондентів, а і в нас. А чому, власне, міністр повинен користуватися особистим транспортом, якщо службовий гарантовано йому законом? Популізм від журналістики в стилі лідера радикалів Ляшка — це не смішно.

Мінус за важливість теми та суспільний інтерес.

Натомість лише незначний ефірний час наприкінці загалом безглуздого сюжету присвячено справді цікавій проблемі — порівнянню ціни обслуговування приватним транспортом Мінсоцполітики з цінами автопідприємства Кабміну. Виявляється, що за конкурентних умов можна було б організувати службовий транспорт для чиновників дешевше.name="_GoBack1"> Може, «Народній прокуратурі» варто було зосередитися саме на цій темі?

Ну й не втомлюємося повторювати: «Народній прокуратурі» давно час оновити графіку. Вона архаїчна й нерозбірлива. Та ще й невиправдано чорно-біла. Коли нам показують і цитують документи, враження просто гнітюче. Нагадує кадри «від радянського інформбюро».

І ще одне нагадування: не зрозуміло, чому в сюжетах завжди такий довгий вступ, а теза формулюється (цього разу) аж на шостій хвилині. Ви впевнені, що глядач до неї досидить? Ми — ні.

Висновок: промах.

Схеми №121

Випуск від 23 лютого 2017 року

«Згрішили» минулого тижня й «Схеми». Перший сюжет Михайла Ткача — детектив із набором даних, які можна дуже вільно тлумачити. Глядачу демонструють переважно нічні кадри, які фіксують імовірні зустрічі Президента з депутатами ВР Ігором Кононенком та Олександром Грановським і головою СБУ Василем Грицаком.

Ми вкотре отримуємо докази того, що сумнозвісна парочка комунікаторів Президента каже неправду, заперечуючи факт зустрічей. Є відписка від нардепа Грановського. Є розуміння, що голова СБУ Василь Грицак приховує інформацію про посиденьки.

Але про що все це свідчить? Про доступ до тіла Порошенка близьких йому народних депутатів Ігоря Кононенка та Олександра Грановського? Мабуть. І що? Вони зустрічалися, щоб вирішувати якісь питання? Напевно. Які? Невідомо. Теорія змови, яка не дотягує до «Теорії брехні».

Плюс за старанність, але великий мінус за неясність гіпотези.

Випуск рятує дуже якісне й важливе розслідування Олександра Черновалова про перерозподіл на ринку гравців скрапленого газу. Автор переконливо доводить, що традиційних постачальників імпортного товару навмисно блокує СБУ — очевидно, щоби вивести на ринок чотири нові компанії, пов'язані між собою й водночас пов'язані з кумом Володимира Путіна Віктором Медведчуком. Більше того, як уже заведено в Україні останнім часом, через пов'язану фірму проглядають ще й вуха «Рошену».

Хоча ця тема не зовсім нова й уже проходила в бізнес-виданнях, саме «Схемам» вдалося зробили найбільш повне розслідування.

Плюс за верифікацію, системність проблеми і якість гіпотези. Один із найкращих сюжетів тижня. Може, тому є реакція й конкретні результати.

Висновок: промах+влучний постріл.

Слідство.Інфо №118

Випуск від 22 лютого 2017 року

Холостим був минулого тижня постріл Олександра Курбатова у вигляді першого сюжету «Слідства.Інфо» про «смотрящих» над вугільною галуззю. Матеріал вийшов не новий і неповний.

Почнімо з того, що підводка ведучого Дмитра Гнапа про можливість обійтися без закупівлі вугілля з ОРДЛО чи з-за кордону, заощадивши на постачанні вугільних підприємств, трохи наївна. Вона загострює тему, але її неможливо підкріпити жодними цифрами.

Ця недбалість із формулюваннями перетекла й у сам сюжет. Хоча починалося все добре. Олександр — блискучий репортажник, тому перша частина матеріалу про «Селидіввугілля» та місцевий побут зроблена на «п'ять». Вибачте, «дванадцять».

А от потім, коли ми розуміємо, що державні гроші до простих шахтарів справді не доходять, а «освоюються» при закупівлях за завищеними цінами, раптово, немов Пилип із конопель, вистрибує Віталій Кропачов (чомусь названий Кропачевим), якого називають «смотрящим» за державним вугільним сектором і «одіозним». Новизни в цій інформації жодної, доказів — ще менше. Мінус за викриття і ексклюзивність.

Найгірше, що такий різкий поворот відверто дезорієнтує глядача, якого далі навантажують суцільним ОБС (одна бабка сказала).

Спроби взяти коментар у Кропачова обмежуються запитанням до перехожого, який виходить із будівлі, де в «антигероя» сюжету офіс поряд із Міненерго. Тим часом Віталій Кропачов має акаунт у Facebook. У профільних енергетичних журналістів є його телефон, і вони часто спілкуються з ним.

Немає спроб поставити гострі запитання міністру енергетики Ігорю Насалику. Він теж є активним користувачем Facebook і нерідко дає коментарі медіа.

Сюжету бракує фактів і верифікації, тому він відгонить необ'єктивністю.

Другий сюжет — із Миколаєва. За традицією, в регіональному сюжеті «Слідства» поставлено багато запитань, але надано мало відповідей. Розпорошеність фактів заплутує й ламає логіку будови матеріалу.

Спочатку ми дізнаємося, що в місцевому пологовому будинку №1 при народженні дитини гинуть жінки. Далі йде історія про минуле головлікаря будинку Євгена Волохова, який неодноразово потрапляв у ДТП. Потім ідуть відомі факти про відсутність безкоштовної медицини в Україні. Згодом — експеримент із «зануренням» у пологовий будинок, який виявляється безбарвним і безрезультатним, а тому — невиправданим. Підсадним «агентам» так і не вдається нічого дізнатися.

І, нарешті, наприкінці дається короткий опис майна головлікаря пологового відділення Євгена Волохова та його родини.

Мабуть, варто було зосередитися на чомусь одному або чіткіше провести логіку і зв'язки між кількома епізодами, а так кожен сам по собі вийшов незавершеним. Мінус за будову сюжету.

Висновок: молоко.

Наші гроші №157

Випуск від 13 лютого 2017 року (випуск від 20 лютого в YouTube та на сайті на момент аналізу не з'явився)

Надії Бурдей уже можна відкривати свого власного оператора державних лотерей. Після серії з щонайменше п'ятьох сюжетів журналістка «Наших грошей» уже точно стала провідним експертом у цій темі.

Її новий сюжет розповідає про те, що санкції, накладені на операторів «М.С.Л.» та «Патріот», чиїми кінцевими бенефіціарами є російські структури, лише заблокували їхні рахунки. Та це не заважає їм працювати, але оператори не мають змоги сплачувати податки. Куди, мовляв, дивиться ДФС? (До речі, названа ведучим ДеФеЕС, хоча букви «Фе» в українській мові немає, а от своє «фе» цьому ми маємо повне право висловити.)

Сюжет не вирізняється оригінальністю, і в ньому багато старого — навіть стендапи. Красиві. Але старі. З нового — коментар юриста «М.С.Л.» та відповідь голови Державної фіскальної служби Романа Насірова. Решта — зокрема інформація про контроль над УНЛ народного депутата Олександра Третьякова — з минулих випусків.

Вада очевидна — це не повноцінне розслідування, а лише черговий епізод серії. Глядач повинен розуміти, що перед цим матеріалом були довгі три крапки, інакше він пролітає повз касу.

Другий сюжет — сенсація. По-перше, тим, що в проекті Дениса Бігуса з'явився журналіст чоловічої статі. По-друге, в ньому справді цікава інформація. Сюжет Анатолія Остапенка, виходячи з коментарів ведучого, радше превентивний удар проти Імперії. Розслідування доводить, що в нового очільника Нацполіції Сергія Князева, ймовірно, колишня дружина працює скринькою для переховування нерухомості і статків. Хоч би де працював Князев, його колишня жінка одразу отримує там квартири й ділянки. Проглядається чітка закономірність, яку сам фігурант заперечує, а логіка підтверджує.

Плюс — за ексклюзив і викриття, з мінусів — якість мови, яка рясніє русизмами на кшталт «задати питання».

Загалом добротний матеріал, але, зрозуміло, без очевидного висновку, бо звинуватити в чомусь Князева журналісти не можуть, хоча й підводять нас до однозначної думки про можливу корумпованість представника старої міліцейської системи, який нині посів високий пост у «новій» (!) поліції. Сюжет із трьома крапками наприкінці, а не на початку.

Висновок: сильно дірява стара мішень + пристрілюємося.

Стоп Корупції №75

Випуск від 13 лютого 2017 року

Цього разу випуск «Стоп корупції» складався з двох сюжетів без кошмарних додатків типу «Золотий конверт» і «За парканом». Це вже плюс.

У першому сюжеті «Стопкор» шукав вікові дуби на Сумщині в Путивльському районі. Як виявилося, під кураторством місцевого голови лісгоспу Андрія Вороніна тут пиляють усе підряд, щоби продати на дрова. І тепер, за словами авторки, густі сумські ліси (а особливо густі дубові ліси) не зможуть захистити Україну від російського вторгнення.

В епіцентрі подій — село Чорнобривкине, яке журналістка чомусь уперто називає Чорнобровкиним. Мабуть, дається взнаки близькість російського кордону.

Знову мусимо зазначити, що журналістку супроводжують кремезні чоловіки в накидках із символікою «Стоп корупції». Їх чимало, й вони справляють на всіх, хто трапляється на їхньому шляху, колосальне враження. Чесно, їх можна злякатися, навіть якщо ви не є корупціонером. І тортури не потрібні — скажете все, що від вас вимагають. Вибачте, правду. І на камеру, і без.

Ще цікавий епізод. Журналістка розмовляє з інсайдером, який радить знімальній групі стати в певному місці і зафіксувати проїзд лісовозів із вирубаним лісом. І... все. Або ніхто нікуди не їде, або нічого не фіксує. Мінус за логіку.

На щастя, порушена проблема про роботу лісгоспів, які вирубують дерева без контролю центральних державних органів, справді актуальна. І хоча в програмі є коментар в. о. голови Держлісагентства Христини Юшкевич, не вистачає узагальнення проблеми. Тема так і зависає на регіональному рівні.

Другий сюжет також стосується місцевої корупції. Але цього разу ниточки тягнуться вже безпосередньо до Верховної Ради. Журналісти виявили, що депутат Черкаської обласної ради Володимир Кокодзей без конкуренції виграв тендер на будівництво фонтану в Умані.

Гроші на закупівлю в сумі 23 млн грн. нібито з держбюджету вибив народний депутат Антон Яценко. Принаймні, нардеп розповідав про це на кожному кроці.

Вони з Кокодзеєм однопартійці. Крім того, Яценко раніше відмовлявся від місця в Черкаській обласній раді на користь свого колеги-будівельника.

Обіцяного фонтану досі немає, а тепер ще й місцевий бюджет витрачатиме кошти на прилеглу територію, хоча вона теж мала бути облагороджена. Знову ж таки, за словами Яценка, який каже, що висока ціна на фонтан пов'язана саме з додатковими витратами на землю довкола. Тільки от факти й цифри це заперечують. До речі, інтерв'ю з ним, коли він меле дурниці і, що називається, «плутається у свідченнях» — найкращий епізод матеріалу.

Непоганий сюжет. Серед вад — так і не зрозуміло, скільки теоретично могли поцупити Яценко чи Кокодзей та як. Якщо зробили це взагалі. У сюжеті стверджується, що фонтан будують із порушеннями, але бракує експертів, які би дали конкретику. Бо в нас, як ви знаєте, все роблять із порушеннями. Але тільки до того, як «поговорять» із органами контролю.

Із того, що запам'яталося — словосполучення «одіозний фонтан». Виявляється, і такі бувають. Будемо знати.

Висновок: набої старого зразка. Є новіші й ефективніші.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював з телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським».

Експерт із моніторингу журналістських розслідувань Сергій Головньов, медійний експерт, головний редактор «Бізнес.Цензор», працював редактором економіки у виданні Insider, у відділі розслідувань «Forbes Україна», в проекті з дослідження публічних фінансів «Наші гроші», політичним кореспондентом у виданні «КоммерсантЪ-Украина», кореспондентом у регіональних газетах Запоріжжя «Іскра» та «Правда» . Має досвід журналістських розслідувань у регіональних та національних ЗМІ.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Фото: flickr.com