«Детектор медіа» публікує дев'ятий текст проекту моніторингу журналістських розслідувань, що триватиме рік.

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Зимові холоди, схоже, надовго заморозили програму «Гроші» на «1+1». Її досі немає в ефірі. Минулого тижня якийсь підступний вірус підкосив ще й «Народну прокуратуру» на каналі «112». Вона теж не потішила нас новим випуском. Отож в аналізі доведеться обмежитися лише чотирма проектами. Але й тут — чіткі ознаки авітамінозу. Чи то з темами туго, чи то короткий світловий (і знімальний) день дається взнаки, але майже всі сюжети вийшли відверто слабшими, ніж завжди. А один проект узагалі змусив волосся експертів стати дибки. Досі прилизуємо.

Дата моніторингу: 23–29 січня 2017 року

Клікніть для збільшення

«Стоп корупції», випуск №72 від 23 січня 2017 року

Наш «антигерой» тижня складався з одного повноцінного сюжету й кількох додатків. Матеріал «З війни — на вулицю» — нетиповий для «СтопКору», оскільки присвячений не традиційній навкологосподарській, а радше соціально-кримінальній тематиці.

Журналістка Наталія Мальцева дослідила злочинну схему з відчуження квартир аферистами. Про масштаб проблеми свідчить хоча б те, що минулого тижня сюжет на цю ж тематику вже робила Олена Козаченко зі «Слідства. Інфо». Схоже, жертв і лиходіїв так багато, що вистачає на всіх.

Матеріал зроблено у стилі детектива. Якісна робота авторки, якій вдалося оживити свою розповідь екшном і хронологією пошуків імовірного винуватця. Наприкінці виявляється, що потерпілий не один, і негативного персонажа — Анатолія Остапенка — небезпідставно підозрюють в організації цілої індустрії з переписування нерухомості.

Біда — хронічна «антижурналістськість» «СтопКору». До мікрофона завжди прикручено кілька «активістських багнетів», які поводяться далеко не по-журналістськи, а часом і по-хамськи. «Якість мови» на нулі. Причому такий «активіст» може вже в наступному випуску перетворитися на «журналіста» і навпаки. Сумнівний метод роботи для «розслідувального» проекту.

Але блювотний рефлекс — пробачте, інакше це не назвеш — викликало продовження програми. Глядачам запропонували панегірик «СтопКору» про те, який успіх мали попередні сюжети проекту. Популярний нині й цілком виправданий жанр. Та серед мікророзповідей особливо вирізнялася перша — про те, як «СтопКор» бореться з — цитуємо — «антидержавницькими ЗМІ команди Януковича». Це була не просто пропаганда у стилі «ру» і глибоке дно, а Маріанська западина журналістики.

Об'єктом критики обрали популярний ресурс «Вести». Ми не беремося аналізувати інформполітику останнього, але характеристики, що пролунали в ефірі 5-го каналу — це суцільний кошмар. «Державна зрада інформаційного порталу», «Політика російськомовного (!!! — Авт.) інформаційного ресурсу обурила команду “Стоп корупції”», — фрази, після яких журналістики вже не існує як такої. Ба більше, журналісти 5-го каналу вирішили ще й накатати донос на «Вести» в Генеральну прокуратуру, про що заявляють в ефірі.

Що ж стало приводом для праведного гніву команди «СтопКору»? Ви не повірите! Критична публікація «Вестей» про військового прокурора Анатолія Матіоса! Бачте, «Вести» пишуть про нього погано, щоб відбілити і врятувати втікача — колишнього міністра доходів і зборів Олександра Клименка. Ось вона яка, #зрада й #антидержавна діяльність! А нічого, що Матіос і його підлеглі вже самі неодноразово ставали об'єктом розслідувань колег «стопкорівців» — зокрема, зі «Слідства» та «Наших грошей»?

Фу. Проекту пощастило, що ми не оцінювали цей, із дозволу сказати, «витвір», інакше побачили б у своїй графі самі жирні нулі.

Ну й особливо «приємно» було слухати в цьому пам'ятному сюжеті журналіста Роману Бочкалу, протитрованого як «координатор «СтопКору». Ми починаємо хвилюватися за анонсований ним проект на ICTV.

Висновок: журналістика і стукацтво несумісні.

«Схеми», випуск №117 від 26 січня 2017 року

Минулого тижня випуск «Схем» складався з двох сюжетів. Перший, авторства Михайла Ткача — далеко не найкращий із його особистої серії з умовною назвою «літуни». Йдеться про численні польоти української делегації на переговори тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання конфлікту на Донбасі в Мінськ. Журналісту вдалося з'ясувати, що літають наші делегати не державним бортом, а чартерами як мінімум одного олігарха — Віктора Пінчука.

Тему обрано вчасно. Адже суперечлива стаття Пінчука у Wall Street Journal спровокувала вибухову суспільну дискусію та показову реакцію влади, й Михайло Ткач уміло обігрує цю тему.

Доказова база, як завжди, бездоганна. Утім, мінус за «важливість теми». По-перше, факт «злочину» викликає небезпідставні сумніви. Що як автор шукає чорну кішку в темній кімнаті, коли насправді її там немає? Адже послужливість Пінчука може пояснюватися не бажанням отримати якісь преференції, а тим простим фактом, що його бортом у складі делегації літає в тому числі його тесть Леонід Кучма? Попросив улюбленого зятя — той не міг відмовити. Експертної думки на цю тему — чи хоча би подібні прецеденти — нам не запропонували.

З іншого боку, можливо, кішка в кімнаті все ж таки є. Тільки от яка? Що міг попросити за свій літак у влади один із найбільших багатіїв України? Є над чим подумати.

Якщо чесно, більше емоцій викликає закритість влади та її дивна реакція на інформаційні запити про перельоти, а не той факт, що українська делегація користувалася літаком олігарха.

Сюжет про будівництво житлового комплексу поблизу Києво-Печерської Лаври Максима Савчука справляє враження недоробленого. І він страшенно нудний. Таким матеріалам місце в принті, а не на телебаченні.

Взагалі помітно, що останнім часом «Схеми» стали зловживати текстом на екрані, що очевидно псує їхню красиву картинку. Це погана тенденція.

Коли значна частина сюжету — це сидіння автора перед монітором комп'ютера в різних місцях при різному освітленні — розумієш, що «крити» його розмірковування й теоретизування було відверто нічим, тому команда викручувалася, як могла. Але ж, погодьтеся, це нецікаво глядачу!

Є й інші вади. Не зрозуміло, звідки в редакції з'явився Детальний план території (ДПТ) району Києво-Печерської лаври, на якому, власне, й побудовано сюжет. Адже в розділі Детальні плани на сайті КМДА його немає. Якщо в автора було джерело, яке надало йому ключові документи й не погодилося себе називати, то треба було вказати це в сюжеті. Жирний мінус за «ідентифікацію джерел».

Висновок: сподіваємося на ранню весну.

«Слідство. Інфо», випуск №114 від 25 січня 2017 року

Тема першого сюжету Олександра Курбатова — призначення Валерія Лютого головою Національної поліції в Черкаській області.

Звісно, Лютий — не найкращий голова Нацполіції області. Його переведення в Черкаси свого часу викликало серйозний громадський опір і було топ-новиною. Друге пришестя Лютого спонукало «Слідство» ретельніше вивчити цього персонажа. Вийшло так собі.

На всі сто в сюжеті доведено лише завалену Лютим атестацію. Решта— припущення. Аргументи «всі крадуть» про дорожні побори правоохоронців при Лютому в Харківській області й політизована історія про його начебто активну участь у процесі виборів у Кривому Розі — рівень не розслідування, а ОБС (одна бабця сказала). Мінус за доказову базу. І за «рієлтора» в титрах.

Сюжет про вирубку лісу в Миколаєві — на екологічну тематику. Ставимо плюс, оскільки такі розслідування на українському телебаченні — рідкість. На жаль, проблеми конкретного регіону не вдалося перенести на національний рівень. Це, умовно кажучи, не масштаб Карпат. Збитки, що в «десятки разів перевищують штраф у 2000 грн.», або 10–15 кубів деревини, не дуже вражають.

Утім, принаймні, це мало кого зацікавить у столиці.

Історія небідного голови місцевої екоінспекції Віталія Бабенка, який збудував собі будиночок серед лісу на узбережжі, цікавіша. Можливо, треба було приділити більше уваги йому, а так — переважно старі кадри з попередніх сюжетів.

Висновок: можливо, зима — не найкращий сезон для полювання на корупціонерів.

«Наші гроші», випуск № 153 від 26 січня 2017 року

Єдиний сюжет випуску — продовження циклу Надії Бурдєй про гральний бізнес. Це якраз той випадок, коли до теми повертаються не просто, щоб відстежити ефект від уже проробленої роботи (хоча й для цього теж), а й щоб оприлюднити нові цікавезні факти — не гірші й не менш сенсаційні, ніж у старих випусках. Окремо відзначимо якість підводок ведучого Дениса Бігуса. Він хоч і хуліган, але вміє не перейти межі дозволеного. Ну а гумор — це завжди добре. Навіть у розслідуваннях.

Із сюжету з'ясовується, що напівлегальні оператори державних лотерей — у першу чергу «Української національної лотереї» — надають свою франшизу в користування закладам із гральними автоматами, які напередодні закрила наша доблесна поліція. І тепер ті типу законно продовжують працювати під новою вивіскою. Податків при цьому ніхто не сплачує.

Авторка легко і просто розкриває всю схему на конкретному прикладі. Ще один плюс — цього разу журналісти антикорупційної програми перейнялися ще й тим, як урегулювати проблему, хоча зазвичай зосереджуються на питаннях, хто, скільки і як.

Із сюжету випливає, що гроші від діяльності таких контор можуть отримувати великі люди — зокрема, в парламенті. Ну а інтерв'ю маленької Надії з одним із підозрюваних, кремезним заступником голови фракції БПП у Верховній Раді Олександром Третьяковим, який посилається на амнезію (буквально так і відповідає на запитання: «У мене амнезія») і, загрозливо нависаючи над тендітною дівчиною, відверто розгублюється й не знає, що робити, коли вона блокує йому шлях і наполягає на відповіді — справжній героїзм і вершина професіоналізму. Складається враження, що в куті перед дверима у Верховній Раді опинилася не журналістка, а депутат, хоча насправді — навпаки. Реально круто.

Сюжет великий, із вигадкою й оригінальними стендапами. Помітно, що його робили довго й ретельно, із використанням великого ресурсу.

Можливо, єдиний мінус — нескінченна мантра про сім мільярдів, яких не сплачує до бюджету гральний бізнес. Мабуть, трьох разів було би достатньо.

Висновок: браво! Так тримати.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство. Інфо». Колишній автор і ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським».

Експерт із моніторингу журналістських розслідувань Сергій Головньов, медійний експерт, головний редактор «Бізнес. Цензор», працював редактором економіки у виданні Insider, у відділі розслідувань «Forbes Україна», у проекті з дослідження публічних фінансів «Наші гроші», політичним кореспондентом у виданні «КоммерсантЪ Украина», кореспондентом у регіональних газетах Запоріжжя «Іскра» та «Правда». Має досвід журналістських розслідувань у регіональних та національних ЗМІ.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Фото: www.popmech.ru